Біологізація – основна перспектива сучасних систем землеробства.
Ступінь інтенсивності використання землі визначається співвідношенням сільськогосподарських угідь (рілля, природні сінокоси, пасовища і т. ін.) у господарстві. Найбільш інтенсивно використовується рілля, потім сінокоси і пасовища. Це оцінюється за кількістю праці, вкладеної у виробництво продукції з цих угідь, і за кількістю продукції, отримуваної з них (у перерахунку на 1 га).
Ступінь інтенсивності використання ріллі визначається співвідношенням культур, обсягом їх виробництва, а також затратами праці на вирощування цих культур і обсягом продукції, отриманої з 1 га.
До сучасних систем землеробства належать: парова; багатопільно-трав'яна; паропросапна; поліпшена зернова; травопільна; плодозмінна; зерно-парова; зерно-трав'яна.
Ці системи можуть розвиватися як в інтенсивному, так і в екстенсивному напрямах.
Альтернативні системи землеробства передбачають відмову чи скорочення застосування хімікатів і мінеральних добрив і збільшення використання біологічних і механічних способів захисту рослин.
У США розроблена органічна система землеробства, що передбачає вирощування сільськогосподарських культур без застосування мінеральних добрив, пестицидів і регуляторів росту рослин. Для удобрення ґрунту використовують речовини рослинного, тваринного, мінерального походження, компости, кістяну муку, "сирі" породи (доломіт, польові шпати). Для боротьби зі шкідниками використовують часник, нікотин.
Основою біологічної системи землеробства, застосовуваної у Франції, є свіжа органічна речовина, отримувана внаслідок компостування.
У Швеції та Швейцарії - органо-біологічна система землеробства передбачає застосування органічних добрив і повільно діючих мінеральних добрив, запровадження сівозмін, насичених бобовими.
У Німеччині, Швеції, Данії розроблена біодинамічна система землеробства, суть якої в тому, що землеробство враховує не тільки земні, але й космічні ритми: обробіток ґрунту, сівбу, догляд за посівами треба проводити в сприятливі періоди, настання яких зумовлено знаходженням місяця в тій чи іншій фазі.
Отже, основна перспектива розвитку землеробства - його біологізація з метою отримання екологічно чистої продукції рослинництва.
Основні методи виробництва екологічно чистої продукції рослинництва можна звести до таких:
• удосконалення районування виробництва сільськогосподарської продукції в межах регіонів і господарств; слід вирощувати ті культури, для яких склалися найсприятливіші ґрунтові та кліматичні умови;
• підвищення ефективності використання органічних добрив;
• посилення ролі багаторічних трав у підвищенні родючості;
• розширення площ під проміжні культури;
• збільшення частки мішаних посівів, наприклад зернових з технічними культурами, які фіксують атмосферний азот;
• заміна чистих парів сидеральними;
• використання які органічних добрив побічної та нетоварної продукції;
• оптимізація систем обробітку ґрунту;
• вдосконалення агротехнічних заходів боротьби з бур'янами як альтернативи гербіцидам;
• посилення ролі біологічних методів захисту рослин;
• зменшення хімічного навантаження на біоценоз за рахунок внесення оптимальних доз мінеральних і максимального використання органічних добрив.
Використання мікробіологічних препаратів. У створенні екологічно збалансованого сільськогосподарського виробництва мікробіологічні препарати відіграють дедалі вагомішу роль.
Основна їх функція - регуляція ґрунтової мікрофлори завдяки різкому збільшенню кількості відселекціонованих форм мікроорганізмів і оптимізація їх взаємодії з рослинами в окремих агрофітоценозах.
Бактеріальні препарати - це екологічно чисті добрива комплексної дії, оскільки мікроорганізми, на основі яких вони створені, не тільки фіксують азот атмосфери або трансформують фосфати ґрунту, а й продукують амінокислоти, ростоактивуючі сполуки та антибіотики, що стримують розвиток фітопатогенів.
Активний симбіоз бобових з бульбочковими бактеріями (інокуляція ризоторфіном) не тільки підвищує урожайність, але й сприяє додатковому нагромадженню білка в зерні та зеленій масі. Практично азотні добрива в цьому випадку вносити немає потреби. Використання для злакових і овочевих культур -ризоагріну, ризоентеріну, флавобактерину, агрофілу та ін. замінює дію 10 - 20 і більше кг Азоту на 1 га, урожай збільшується на 2 -6 ц/га.
Фосфатмобілізуючі препарати - альбобактерин, полі-міксобактерин - застосовуються для обробітку насіння цукрових буряків і захищають їх від коренеїда. Створюються також препарати на основі везикулярно-арбускулярної мікоризи. Мікоризація рослин у присутності нерозчинних фосфатів (наприклад, фосфоритного борошна) відповідає 40 кг/га діючої речовини Р205.
Ефективним заходом є інокуляція в поєднанні з мікоризацією (використовуються бульбочкові бактерії та ендомікоризні гриби). Велика роль у розв'язанні фосфорної проблеми належить ендомікоризним грибам. У присутності добре розвиненої ендомікоризи сильно зростає споживання рослинами Фосфору з ґрунту і добрив.
Виробляється препарат фосфоробактерин на основі бактерії Bacillus megaterium var phosphaticum, що розкладає фосфоро-органічні сполуки. Урожай збільшується на 10%. Завдяки цим препаратам рослини в період вегетації засвоюють до 30% необхідного їм Фосфору.
Найефективніше його застосовувати на малородючих ґрунтах при поєднанні з невисокими дозами мінеральних добрив.
Треба враховувати, що значне пестицидне навантаження на навколишнє середовище відбувається при захисті сільськогосподарських культур від хвороб, шкідників, бур'янів. Послабити його можна сівозміною, обробітком ґрунту, заміною інсектицидів і пестицидів на біологічні препарати.
Біопрепарати володіють вибірковою дією, тому що виділені з живої природи. Майже 50 біопрепаратів використовується у світі для боротьби з комахами. Найпоширеніші з них ентобактерин, дендробацилін, бітоксибаксилін.
Недавно розроблений біологічний препарат АГАТ-25, який підвищує стійкість рослин до хвороботворної мікрофлори. Він містить симбіотичні бактерії штаму Pseudomonas aureofaciens, азотфіксуючі бактерії R-60, біостимулятори, флавоноїдні речовини з проростків рослин, набір мікроелементів.
Препаратом здійснюють обробіток насіння зернових, бобових, овочевих, технічних культур і картоплі. Можна здійснювати обприскування культур у період вегетації. Ефективний проти кореневих гнилей, підвищує імунізацію рослин. Формує на їх кореневій системі унікальний мікробний комплекс. При використанні препарату зменшують дози застосовуваних азотних і фосфорних добрив.
Мікроорганізми препарату фіксують Азот (Нітроген) і мобілізують фосфати, поліпшують фітосанітарний стан ґрунту. Отримувана продукція менше забруднена радіонуклідами, зокрема цезієм-137 у 2 - 5 разів.
Сидерати і використання нетоварної частини урожаю. Сидерати найефективніші у зонах достатнього зволоження і при зрошенні. Однак важкі, заболочені, перезволожені ґрунти малопридатні для сидерації. При вирощуванні картоплі, цукрових буряків, кормових буряків, кукурудзи, озимих використовуються люпини (багаторічний і однорічний), буркун, еспарцет, конюшина, люцерна, озимий і ярий ріпак, озиме жито, редька олійна, гірчиця, сераделла, гречка. Можна використовувати суміші, наприклад соняшник + гречка + горох.
Сидерати можна вирощувати як підсівною, здійснюючи підсів під ярі чи озимі культури, так і пожнивною культурою.
На менш родючих ґрунтах застосовують люпин, жито, овес, райграс. Перспективне використання рослин із родини капустяних на родючих ґрунтах, при цьому додатково треба вносити азотні добрива (крім редьки олійної).
Для практики використання післяукісних посівів важливе значення має скоростиглість. Найліпші в цьому відношенні суріпиця яра і озима, редька олійна, ріпак. Наприклад, урожай редьки олійної 200 ц/га відповідає 300 кг аміачної селітри, 200 кг -суперфосфату і 300 кг калійної солі. Крім того, різні коефіцієнти розмноження насіння (з родини капустяних - 32-60, люпину -4) та норми висіву (бобові - до 200 кг/га, а капустяні - до 12 кг/га) роблять представників родини капустяних більш привабливими для сидерації.
Недолік сидератів - зменшення вологи у ґрунті, тому не рекомендується застосовувати їх під озимі, а заорювати ліпше перед замерзанням ґрунту. Знищення вегетативної маси \];уі проводити гербіцидом. Взимку ефективним заходом на таких полях є снігозатримання.
Зелене добриво еквівалентне 30-40 т/га гною. Хоча відзначається дещо нижчою післядією на 4-й рік на (15-20%) у порівнянні з гноєм. Сприяє утворенню більш „молодого" водорозчинного гумусу.
При використанні соломи для удобрення основним недоліком є широке відношення С:N=80:1, тоді як у гною воно складає в середньому 18:1.
Розроблено 3 способи досягнення оптимального співвідношення С:N (18:1):
• вносити 7-10 кг д.р. азотних добрив на 1т соломи, тобто підживлюються мікроорганізми - щоб не було процесу іммобілізації азоту;
• солому можна використовувати у поєднанні з без-підстилковим гноєм з розрахунку 6-8 т гною/т соломи;
• у зонах достатнього зволоження або при зрошенні - солома після збирання зернових культур заробляється неглибоко на 8-10см, висіваються сидерати, а потім вся маса заробляється глибоко в ґрунт.