Природні фактори впливу на біосферу

Геомагнітне поле (ГМП). Однією з особливостей нашої планети є її магнітне поле, яке відноситься до природних слабких по інтенсивності електромагнітних полів (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Схема геомагнітного поля.

Усі живі організми на Землі на протязі мільйонів років еволюціонували саме в умовах магнітного поля і без нього існувати не можуть. Канадський учений Я.Крейн дослідив живі організми, що знаходились в спеціальній камері з меншою, ніж земна, напруженістю магнітного поля. Після 72- годинного перебування в таких умовах різко (в 15 разів) зменшувалася спроможність бактерій до розмноження, знижувалася нейромоторна спроможність птахів, у мишей порушувався обмін речовин. У разі більш тривалого перебування в умовах ослабленого магнітного поля в тканинах виникали незворотні зміни та розвивалася безплідність. Це дозволяє зробити висновок, що за відсутністю магнітного поля, умови життя на Землі, певно, були б іншими.

Проте геофізики встановили, що протягом геологічної історії нашої планети магнітне поле неодноразово знижувало свою напруженість і навіть змінювало знак (тобто, південний і північний магнітні полюси змінювалися місцями). Таких епох зміни знаку магнітного поля, чи інверсій, зараз встановлено багато десятків; вони залишили слід у магнітних особливостях гірських порід. В епоху безпосередньої зміни знаку магнітного поля це поле зникало, щоб потім знову з’явитися, збільшуючись до норми, але уже з протилежним знаком. Припускається, що епоха безмагнітного поля могла тривати кілька тисяч років. Наприклад, теперішня магнітна епоха умовно названа епохою прямої полярності. Вона тягнеться вже майже 700 тис. років. Проте напруженість поля поволі, але невідступно знижується. Якщо цей процес розвиватися і далі, то приблизно через 2000 років напруженість магнітного поля Землі упаде до 0, а потім, через певний час "безмагнітної епохи", почне наростати, але вже з протилежним знаком.

Якщо дослідження Крейна вважати адекватними, то "безмагнітна епоха" повинна сприйматися живими організмами як катастрофа. Багато з них повимирає чи змінять свої властивості. Проте існує ще одна небезпека. Справа в тому, що магнітне поле Землі є щитом, що захищає життя на нашій планеті від потоку сонячних і космічних часток (електронів, протонів, ядер деяких елементів) (так званого "сонячного вітру"). Рухаючись із надвисокими швидкостями, такі частинки є сильним іонізуючим фактором, що впливає на живу тканину, зокрема, на генетичний апарат організмів.

Крім того, геомагнітне поле перешкоджає проникненню в земну атмосферу сонячної плазми, що володіє властивостями a- й b- променів радіоактивних речовин.

Встановлено, що магнітне поле відхиляє траєкторії космічних часток і "закручує" їх навкруг планети.

Таким чином, в епосі, коли Земля не має магнітного поля, у неї зникає антирадіаційний щит. Чимале (у кілька разів) збільшення радіаційного фону виявляє сильний вплив на біосферу: одні групи організмів повинні вимерти, серед інших різко збільшиться кількість мутацій. Якщо ще врахувати спалахи на Сонці, що вивергають надзвичайно сильні потоки космічних променів, то можна зробити висновок, що епохи зникнення магнітного поля Землі є епохами катастрофічного впливу на біосферу з боку Космосу.

Геомагнітне поле – усепроникаючий та всеохоплюваючий фізичний фактор, що впливає на все живе, в тому числі і на людину. Так, в періоди магнітних бур (при спалахах на Сонці) збільшується кількість серцево-судинних захворювань, інфарктів, погіршується стан хворих, що хворіють на гіпертонію. Зі зміною інтенсивності ГМП зв’язують річний приріст дерев, врожай зернових культур, збільшення психічних захворювань і дорожніх катастроф.

Космічне випромінювання. Космічні промені – випромінювання, що приходить до нас із космічного простору. Інтенсивність космічних променів у біосфері мала, проте вони являють собою основну небезпеку при космічній подорожі. Космічні промені та іонізуюче випромінювання, що випускається природними радіоактивними речовинами, що містяться в грунті та воді, утворюють так зване фонове випромінювання, до якого адаптоване все живе на Землі.

Вплив космічних променів на життєдіяльність різноманітних мешканців Землі загальноприйнятий. Установлено зв’язок між спалахами на Сонці та збільшенням смертельних наслідків при інфарктах та інсультах, загостренням симптомів різноманітних хронічних захворювань, збільшенням частоти приступів астми і т. д.

Іонізуюча радіація, що утворювана галактичним космічним випромінюванням, поблизу Землі значно нижче через захисний ефект ГМП і екранізуючу дію Землі.

Природні проміневі навантаження. Ці навантаження формуються за рахунок зовнішнього та внутрішнього опромінення організмів від природних джерел іонізуючого опромінення.

Зовнішнє опромінення біонтів (мешканців біосфери) формується трьома складовими:

1. Космічним випромінюванням.
2. Випромінюванням радіонуклідів, що розсіяні в біосфері.
3. Випромінюванням матеріалів і споруд, що створені людиною.

Внутрішнє опромінення біонтів формується радіонуклідами, що накопичуються в їхніх тканинах у процесі поглинання поживних речовин із навколишнього середовища. Наприклад, у ссавців, птахів та інших аеробіонтів, що володіють легеневим апаратом, внутрішнє опромінення формується двома складовими:

1. Радіонуклідами, що відклалися в тканинах, кістках.
2. Радіонуклідах, що затримуються в слизовій оболонці органів дихання.

Рівень природного радіаційного фону, що є причиною природних проміневих навантажень, в різноманітних ландшафтах та компонентах біосфери різний і залежить від випромінювання та концентрації радіонуклідів у зоні проживання різноманітних організмів. Наприклад, гірські ландшафти характеризуються підвищеним внеском космічного випромінювання в сумарне проміневе навантаження організмів, що населяють нагір’я, а також нестійкою концентрацією радіоактивних аерозолів у приземному шарі повітря. Інтенсивність космічного випромінювання в приморських рівнинах менше, ніж в усіх видах ландшафтів, що розташовані на тій же широті.

Біологічні процеси, що супутні створення грунтів, істотно впливають на накопичення в них радіоактивних речовин У міру зростання кількості радіоактивного матеріалу і, отже, питомої активності грунти орієнтовано можна розташувати у наступному порядку: торф’яні, чорноземні грунти степової зони та лісостепу, грунти, що розвиваються на гранітах.

Якщо розглянуті природні фактори впливу на біосферу (ГМП, космічне випромінювання, природні променеві навантаження) відіграють провідну роль в енергетиці біосфери, то більшість стихійних явищ є причиною її матеріального забруднення

Стихійні явища. Це потенційно небезпечні природні процеси – урагани, землетруси, цунамі, смерчі (торнадо), виверження вулканів, посухи, ерозія грунтів, пожежі природного походження, спустошення земель, град, снігопади, снігові лавини, селі (грязекам’яні потоки). Вони закономірно пов’язані з певними районами та географічними зонами земної кулі й часто виникають на межі розподілу фізично різноманітних природних середовищ: моря й суходолу, стратосфери й іоносфери і т.д., наносять велику шкоду біосфері і часто супроводжуються чималими людськими жертвами.

Грізним стихійним лихом є вулканічна діяльність, що, звичайно, супроводжується землетрусом. Більшість зараз діючих вулканів розташовані на островах і берегах Тихого та Атлантичного океанів. Головні фактори руйнування й забруднення біосфери – потоки лави, вулканічного бруду, попіл, гази (HCl, HF, Cl₂, CO, SO₂,H₂S, CO₂ та ін.), землетруси, зсув грунту, цунамі.

ЗЕМЛЕТРУС – підземні поштовхи й коливання земної поверхні, що викликані, головним чином, тектонічними процесами. Поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні. Щороку у світі відбувається сотні тисяч землетрусів, лише незначна частина яких руйнівна. Найбільш відомі катастрофічні землетруси минулого століття – Сан-Франциське (Каліфорнійське) 1906 р., Месінське 1908 р., Токійське 1923 р., Ашхабадське 1948 р., Чилійське 1960 р., Мексикансбке 1985 р., Вірменське 1988 р.

ЦУНАМІ – морські гравітаційні хвилі великої довжини, що виникають, головним чином, при підводних землетрусах унаслідок зрушення нагору чи вниз занадто довгих ділянок дна. По поверхні океану цунамі розповсюджується зі швидкістю від 50 до 1 тис. км на годину. Висота цунамі в зоні виникнення від 0,1 до 5 м, але на узбережжі досягає 50 м і більше. На узбережжі сильне цунамі – стихійне лихо катастрофічного порядку (наприклад, Курільске 1952 р., Чилійське 1960 р., Аляскінське 1967 р.).

УРАГАН – вітер силою у 12 балів і більше по шкалі Бофорта, тобто, із швидкістю 32 м/с і вище; різновид тропічного циклону.

СМЕРЧ – атмосферний вихор великої енергії (із швидкістю вітру до 100 м/с), що має вигляд звуженого в середині стовпа повітря (прямовисного чи похилого), звичайно рухається проти годинникової стрілки, із діаметром до кількох десятків чи сотень метрів, а при утворенні – вид вирви ("хобота"), що спускається із хмар або підіймається з поверхні землі. Смерч переміщується зі швидкістю до 20 м/с, минає шлях до декількох десятків кілометрів і затягує в себе знизу пил, воду, різноманітні, інколи великі, предмети. Потужні смерчі часто супроводжуються грозою, дощами, градом і бувають дуже руйнівними.

ТОРНАДО – смерч над суходолом.

ЕРОЗІЯ ГРУНТУ (водна й вітрова). Масштаби цього явища можна порівняти тільки із глобальними планетарними процесами. Внаслідок водяної ерозії виникає втрата величезної кількості родючого грунту, що вимивається в гідросферу.

Вітровою ерозією завдаються подвійні збитки: в одних місцях відбувається видування грунту, внаслідок чого гинуть посіви, в інших – засипаються рослини, накопичується природний грунт у балках, байраках, ріках, морях. Вітрову ерозію називають ще пильними, або чорними бурями.

Отже, природні фактори, що впливають на біосферу, породжують її природне забруднення.

Наприклад, щороку в біосферу викидається природних забруднень, млн. т:

• морської солі – 350 – 650;
• ґрунтових солей (за рахунок ерозії) –200 – 300;
• продуктів виверження вулканів – 70 – 80;
• газів, в наслідок лісових пожеж – 70 – 75;
• космічного пилу – 3 – 3,5.

До природних джерел забруднень відносяться також гази, пари, тверді частки органічного й неорганічного походження, що утворюються при розпаді органічних речовин на дні водосховищ, на земній поверхні і в грунті, при життєвому виділенні з організмів, геологічних процесів в літосфері і т.п.

Біологічне розкладання речовин на Землі, в тому числі життєдіяльність ґрунтових бактерій веде до утворення великої кількості сірководню, аміаку, окисів азоту, окислів вуглецю, спиртів, органічних кислот, ефірів, альдегідів, кетонів. Усі ці речовини поступають у біосферу. Періодично помітне забруднення утворюють частки рослинного походження. Під час масового квітіння в повітрі знаходиться чимала кількість пилку, що є причиню алергічних захворювань.

Крім того, на Землю випадає чимала кількість опадів (5,8*10¹⁴ т/рік), що включають до себе тверді і рідкі аерозолі.

Як правило, природні забруднення не загрожують негативними наслідками для біогеоценозів, хоча короткочасні наслідки можливі.

В біосфері, дякуючи процесам самоочищення, до нещодавних пір відбувалось замкнуте безвідходне виробництво. Проте з кожним роком усе більше зростає антропогенний вплив на біосферу.