Злоякісні новоутворення 1 страница
Сумарний рівень забруднення повітря хімічними речовинами; електромагнітні поля; шум; забруднення середовища отрутохімікатами
Нестача або надлишок мікроелементів; забруднення атмосферного повітря; склад і твердість питної води
Забруднення повітря, особливо канцерогенними речовинами; забруднення їжі і води нітратами і нітритами, пестицидами; ендемічність місцевості за мікроелементами; склад і твердість питної води; іонізуюча радіація
9.2. Екопатологічні процеси в організмі людини
Екологічна агресія впливає на різні системи, функції, розвиток і формування організму. Наведемо кілька прикладів основних ефектів і мішеней таких впливів:
· мутагенний вплив – діє на ДНК, гени, хромосоми (напри клад, радіація);
· канцерогенний вплив – переродження, трансформація різ них клітин організму, їх злоякісний ріст (хімічні, радіаційні та інші впливи);
· тератогенний ефект – виникнення відхилень у розвитку плода;
· ембріотоксичний ефект – вроджені ушкодження і хвороби, викликані алкоголем, вірусами, хімічними речовинами, та ін.;
· гонадотоксичний – вплив на репродуктивну функцію чоловіків і жінок;
· пошкодження етапів і систем матричного синтезу білка і нуклеїнових кислот (деякі антибіотики, лікарські препарати, хімічні і радіаційні впливи);
· алергенний – сенсибілізація, алергізація організму (дія пестицидів, промислового пилу);
· нейротропний – токсичний вплив на нервову систему (нейрорецепторні отрути і токсиканти);
· вплив на органи чуттів;
· стресорні впливи на людину, ефект напруження і перенапруження;
· вплив на шлунково-кишковий тракт, його флору, ефект дисбактеріоз;
· гепатотропний – вплив на печінку. Вплив на метаболізм організму, інтоксикаційний ефект, ураження печінки (солі важких металів, алкоголь, інфекційна патологія, вірусні гепатити);
· нефротропний – вплив на нирки;
· кардіотропний – вплив на серцево-судинну систему;
· геронтогенний – впливи на людину, які викликають передчасне старіння організму.
Забруднювальні речовини:
· з низькою вибірковістю впливу на біоструктури;
· з високою вибірковістю впливу на біоструктури.
Дія на організм:
· хронічна;
· гостра.
Екологічна агресія запускає патологічний причинно-наслідковий ланцюг: чинники агресії (екологічні отрути + радіація + дефекти харчування і способу життя + соціальний стрес + інші чинники) = порушення обміну речовин => утворення аутотоксинів => розвиток аутоінтоксикації => зрив адаптації => клінічні прояви ендоекологічного захворювання. Це захворювання відрізняється одночасним накопиченням багатьох токсичних речовин – ксенобіотиків, які надходять у відносно невеликих кількостях з навколишнього середовища, і токсичних метаболітів, які утворюються в організмі в результаті порушення обміну речовин.
Осередки ендоекологічної хвороби формуються як своєрідна епідемія. Кожний має свої відмінності, які залежать від місцевих особливостей промисловості і сільського господарства, природних умов, способу життя, харчування, соціальної ситуації, рівня матеріальної забезпеченості та багатьох інших чинників.
Структура хімічної речовини
Шляхи надходження речовини
Хіміко-фізичні властивості
Концентрація речовини
Токсикологічний ефект як результат прямої дії на структуру
Матеріальна кумуляція
Тривалість впливу опосередкованої дії на структуру
Функціональна трансформація
Звикання
Сенсибілізація
Специфіка біотрансформації
9.3. Клінічні прояви ендоекологічної хвороби та шляхи її подолання
Клінічні прояви ендоекологічної хвороби дуже різноманітні. На початку хвороби вони найчастіше проявляються у вигляді загального ослаблення. Людина швидко стомлюється, почуває себе розбитою і млявою, втрачає апетит, стає роздратованою, з'являється апатія, часто виникають простудні захворювання. Один із фундаторів ендоекології професор Ю.М. Левін порівнює симптоми ендоекологічної хвороби із симптомами СНІДу. Як і при СНІДі, виникає вторинний імунодефіцит, страждає бар'єрна функція лімфатичної системи, порушується лімфатичний дренаж органів і тканин. Це призводить до порушення обміну речовин, загальної інтоксикації. Подібно до СНІДу, ендоекологічна хвороба є підґрунтям для інших захворювань, ускладнює перебіг тих, що вже є, змінює їх патогенез і патоморфоз, маскується під них. Люди рідко асоціюють усе це з забрудненням організму і за звичкою вважають, що екологічна криза стосується навколишнього середовища, а не особисто їх, і не вживають ніяких заходів. Подібність до СНІДу полягає ще й у тому, що ендоекологічна хвороба тривалий час може розвиватися безсимптомно. Це робить її особливо небезпечною, оскільки ознаки хвороби з'являються тоді, коли вона вже завдала організму значної шкоди. Лікування ендоекологічної хвороби реальне і пов'язане із застосуванням системи ендоекологічної реабілітації. Вона дає змогу очистити організм на клітинному рівні, нешкідлива і не потребує дорогої апаратури.
Вищезгадана система базується на встановленій можливості управляти гуморальним транспортом у тканинах, стимулювати його в міжклітинному просторі і таким чином "вимивати" накопичені токсичні метаболіти з організму. Було досліджено, що між моментом надходження отрути і загибеллю клітини є деякий інтервал часу, який дає шанс видалити отруту до того, як клітина загине.
Процес детоксикації складається з трьох етапів: перший – виведення отрути з тканин у кров (безпосередньо або через лімфу), другий – виведення з крові, третій – зовнішнє видалення. За всі три етапи відповідальний гуморальний транспорт. Кров, яка становить всього 1/15 частину водного середовища організму, містить досить незначну частину токсинів, вони розподіляються по всіх інших гуморальних фазах. При екологічному отруєнні найскладніший перший етап. Звільнення тканин від токсичних речовин – процес менш розроблений, ніж детоксикація крові.
Для детоксикації організму від екологічних отрут застосовуються ряд широко поширених лікарських препаратів, які впливають на транспорт тканинної рідини, а також лікарські трави, мінеральні води, лазерне високочастотне випромінювання, магнітне поле, особливі види масажу та ін.
Величезне значення для очищення організму мають мінеральні сорбенти, особливо цеолітової структури. Вони мають високі адсорбційні властивості щодо токсичних солей важких металів, пестицидів та радіонуклідів. Сорбенти можна використовувати в лікувальних і профілактичних дозах (наприклад, у вигляді харчових добавок).
Для боротьби з екопатологіями та їх профілактики обґрунтовується, крім дезінтоксикаційних заходів, нова стратегія терапії – імуномодуляція і стимуляція реактивності, імунітету, підвищення адаптаційної здатності організму людини.
Особливо ефективно можна проводити ендоекологічну реабілітацію в умовах санаторіїв, будинків відпочинку, профілакторіїв медсанчастин. Ці заклади можуть забезпечити екологічне оздоровлення тисяч людей до того, як вони втратять працездатність.
Рекомендована література:
· основна – [26-31].
Тема 10. ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ І ХІМІЧНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
10.1. Забруднення навколишнього середовища ксенобіотиками та японські хвороби
Потреби в продукції хімічної промисловості в усьому світі настільки зросли, що її світове виробництво, за даними ВООЗ, оцінюється приблизно в 1,5 трлн дол. США. ВООЗ повідомляє, що на світовий ринок сьогодні надходить близько 100 тис. найменувань хімічних речовин і щороку виробляється ще 10000 нових.
У природне середовище все в більших кількостях потрапляють* газоподібні, рідкі і тверді відходи хімічної промисловості. Для людини несприятливе забруднення будь-якого з компонентів природного середовища, з яким вона контактує, при цьому можуть уражатися всі її системи й органи. Тісний органічний взаємозв'язок між окремими компонентами природного середовища визначає положення, при якому забруднення одного з них викликає тією чи іншою мірою забруднення всіх інших, і відповідно антропоекологічні наслідки від забруднення мають як прямий, так і опосередкований характер.
· фізіологічний – ступінь хімічного впливу, що порушує функціонування біологічних систем на різних рівнях; біохімічний – втручання ксенобіотиків у проходження біохімічних реакцій, що призводить до порушення процесів життєдіяльності;
· патологічний – ступінь хімічного ушкодження органів і систем, порушення гомеостазу;
· клінічний – ступінь ризику виникнення отруєння; фармакологічний – виражені побічні дії лікарських препаратів і ризик зменшення широти терапевтичного ефекту; гігієнічний – критерій шкідливого впливу;
· судово-медичний – ступінь тяжкості отруєння та смерть;
· екологічний – можливість несприятливого впливу на стан біоценозів і функціонування екосистем.
Систематичне або періодичне надходження в організм порівняно невеликих кількостей токсичних речовин викликає хронічне отруєння, ознаками якого є порушення нормальної поведінки, звичок, а також нейропсихічні відхилення, швидка стомлюваність або відчуття постійної втоми, сонливість чи, навпаки, безсоння, апатія, ослаблення уваги, розсіяність, забудькуватість, сильні коливання настрою.
Високоактивні в біологічному відношенні хімічні сполуки можуть викликати ефект віддаленого впливу на здоров'я людини: хронічні запальні процеси в різних органах, зміни в нервовій системі, вплив на внутрішньоутробний розвиток плоду, що спричиняє різні відхилення у новонароджених.
Установлено прямий зв'язок між зростанням кількості людей, що хворіють на алергію, бронхіальну астму, рак, і погіршенням екологічної ситуації в даному регіоні. Достовірно встановлено, що такі відходи виробництва, як хром, нікель, берилій, азбест, пестициди, є канцерогенами, тобто викликають ракові захворювання. Ще в XIX ст. рак у дітей був майже невідомий, а зараз він виявляється все частіше і частіше. У результаті забруднення з'являються нові, невідомі раніше хвороби. Причини їх буває досить важко встановити. Прикладами таких хвороб є: ітай-ітай, хвороба Мінамата, хвороба Юшо, бериліоз та ін.
Перший випадок хвороби ітай-ітай (дослівно "боляче-боляче") зареєстрований у 1959 р. серед японського населення префектури Токіо, яке проживало в басейні р. Джансі. На початкових стадіях хвороби виникають гострі м'язові болі, в основному у м'язах ніг. На другій стадії з'являвся білок у сечі, тобто порушувалася функція нирок, знижувалася вага тіла, розвивалася глаукома. Остаточна стадія хвороби характеризувалася деформацією скелета в результаті переломів кісток. Згодом було з'ясовано, що ця хвороба викликається сполуками кадмію. Питна вода р. Джансі була забруднена стічними водами рудозбагачувальної фабрики. Тут слід відзначити, що кадмій широко використовується в промисловості всіх країн світу, зокрема, для виробництва люмінофорів для люмінесцентних ламп.
Сумної слави набула і хвороба Мінамата. Вперше вона була виявлена японськими вченими в людей, які вживали в їжу рибу, виловлену в затоці Мінамата, в яку безконтрольно скидали промислові стічні води з техногенною ртуттю. Хвороба проявлялась у вигляді спастичних паралічів у дорослих і дітей, що супроводжувалися сліпотою та розумовою відсталістю. Джерелом ртуті можуть бути, наприклад, димові труби промислових підприємств або мільярди відпрацьованих ламп денного світла.
Важливим чинником, який визначає географію хімічного забруднення середовища, є автотранспорт. Причому географічні закономірності поширення забруднювачів, джерелами яких він є, дуже складні і визначаються не тільки конфігурацією мережі автомагістралей та інтенсивністю переміщення по них автотранспорту, але й великою кількістю перехресть, де автодвигуни працюють на змінних режимах. Кількість моторизованого транспорту в усьому світі становить 630 млн. одиниць, і вона, імовірно, подвоїться в наступні 20 або 30 років. Наприклад, у США знаходиться в користуванні 40 млн. автомобілів, у Франції – 24 млн., у тому числі тільки в Парижі та його передмістях – 3,2 млн. У Західній Європі один автомобіль припадає на два жителі.
Забруднення навколишнього середовища автотранспортом -одне з найбільш небезпечних для здоров'я людини, бо вихлопні гази надходять у приземний шар повітря, звідки їх розсіювання утруднене; до того ж будинки жилих кварталів, які розташовані поряд з автомагістралями, є свого роду екраном для вловлювання забруднювачів.
У складі відпрацьованих газів автомобілів найбільшу питому вагу за об'ємом мають: монооксид вуглецю (0,5-10 %), оксиди азоту (до 0,8 %), неспалені вуглеводні (0,2-3,0 %), альдегіди (до 0,2 %) та сажа. В абсолютних величинах на 1000 л палива карбюраторний двигун викидає з вихлопними та картерними газами: 200 кг монооксиду вуглецю, 25 кг вуглеводнів, 20 кг оксидів азоту, 1 кг сажі, 1 кг сірчистих сполук.
Екологічний ефект впливу на здоров'я людини забруднення, пов'язаного з автотранспортом, залежить як від складу забруднювачів, так і експонованості населення. Останнє визначається не просто шириною завантажених автомагістралей, але й близькістю до них жилих будинків. Обстеження 5226 дітей у віці 1-5 років, проведене в Нью-Йорку (США), показало, що в 10,8 % дітей, які живуть уздовж доріг з інтенсивним автомобільним рухом, вміст свинцю в крові досягав 60 мкг% і більше (при нормі 40 мкг%).
За 30 м від цих доріг підвищений вміст свинцю порівняно з нормою відзначався у 8,1 % дітей, а за 60 м – тільки в 4,7 %.
Вважається, що через вихлопні гази щорічно помирають тисячі людей (тільки у Великобританії, за підрахунками, щорічно 11 тис. чоловік), а збитки, завдані навколишньому середовищу, становлять мільярди доларів.
За іншими підрахунками, від 15 до 18 млн. дітей у країнах, що розвиваються, страждають від високого вмісту свинцю в крові. В Індії, наприклад, установили, що між розумовими здібностями дітей і кількістю свинцю, який вони поглинають з повітрям, існує зв'язок. Розумові здібності знижуються, оскільки свинець при тривалому впливі отруює і руйнує мозок. Джерелом свинцю є етилований бензин.
Крім свинцю, в атмосферне повітря з вихлопними газами надходять такі отруйні речовини, як чадний газ (монооксид вуглецю), оксиди азоту і сірки, бензапірен, озон. Вони викликають захворювання верхніх дихальних шляхів, серцево-судинної системи, різні онкопатології. Як відомо, всередині машини рівень забрудненості в 3 рази вищий, ніж ззовні. Тривале вдихання парів бензину викликає рак легенів.
Окремо взяті речовини, що забруднюють повітря, менш небезпечні, ніж їхні суміші. Хімічні реакції, що проходять безпосередньо в повітрі, приводять до виникнення димних туманів-смогів (від англ. Smoke – дим і fog – туман). Смоги виникають за певних умов: по-перше, при великій кількості пилу і газів, що викидаються в повітря міста; по-друге, при тривалому існуванні антициклональних умов погоди, за яких забруднювачі скупчуються в приземному шарі атмосфери.
Смоги бувають декількох типів. Найбільш вивчений і відомий вологий смог. Він звичайний для країн з морським кліматом, де часто бувають тумани і висока відносна вологість повітря. Це сприяє змішуванню забруднювальних речовин, їх взаємодії в хімічних реакціях. При антициклонах над містами і промисловими центрами отруйні гази і пил можуть скупчуватися в 100-200-метровому шарі повітря. Тоді й виникає отруйний густий брудно-жовтий туман вологий смог. Від нього відрізняється за походженням і властивостями фотохімічний смог, або, як його називають, смог лосанджелеського типу. Повітря в Лос-Анджелесі (США) сухе, і тому смог тут утворює не туман, а синювату димку. Для його виникнення необхідне сонячне світло, яке викликає порушення центральної нервової системи, подагра, ендемічна атаксія бронхіальний рак, рак легенів, рак слизових оболонок носа, дерматити (екзема), інтоксикація, алергія метгемоглобінемія (порушення транспортування кров'ю кисню), ураження органів травлення, центральної нервової системи рак, мутагенна і тератогенна дії інтоксикація (меркуризм), хвороба Мінамата, незворотні ураження центральної нервової системи з паралічами, розладами зору, втратою слуха, ураження спинного мозку, психічна неповноцінність новонароджених бронхіальний рак, рак легенів, хронічні запалення верхніх дихальних шляхів, трахеїти, вплив на систему крові, порушення серцево-судинної діяльності ураження центральної нервової системи, печінки, нирок, мозку, статевих органів, інтоксикація, анемія, порушення поведінки, у дітей – сповільнення росту, підвищена моторна активність, зниження уваги, роздратованість, відставання в навчанні флюороз, зубні хвороби, бронхіти, пневмонія, рак усіх локалізацій, особливо органів дихання, носові кровотечі, склеротичні ураження кісток, сухожиль, специфічні ураження шкіри, у дітей – затримка фізичного розвитку і порушення гематологічних показників
Діоксид сірки швидко розчиняється в крові і поширюється по кровоносній системі. Він викликає як гіпертрофію (потовщення і збільшення органів), так і гіперплазію (збільшення загальної кількості клітин в епітелії).
Діоксид сірки викликає бронхоспазми, активізує слизовідділення, змінює фагоцитоз. Тривалий вплив діоксиду сірки збільшує кількість захворювань на рак.
Дія діоксиду азоту дещо відрізняється від дії діоксиду сірки. Проникаючи в легені, він розчиняється в кровоносній системі, але, будучи сильним окиснювачем, безпосередньо вражає легеневі тканини. У бронхах і альвеолах патологічні зміни проявляються вже в концентраціях, які реально спостерігаються в містах. Симптоми нагадують емфізему (розширення) легенів. Особливо чутливі до діоксиду азоту тонкі лусочкові клітини, які здійснюють газообмін, і війчасті клітини у верхній частині дихального тракту, спостерігається зменшення їх кількості й активності. Діоксид азоту викликає не тільки зміну клітин і тканин, але й знижує бактеріальний захист легенів.
10.2. Поліхлоровані біфеніли, їх дія на організм людини
Поліхлоровані біфеніли, або ПХБ, широко поширені речовини (з 1930 років), являють собою групу, яка складається з 200 маслянистих сполук, що використовуються для виробництва мастил, пластмаси, електроізоляції, пестицидів, засобів для миття посуду та інших товарів. Хоча виробництво ПХБ в багатьох країнах заборонено, на сьогодні вже випущено 1-2 млн. тонн цих речовин. ПХБ імітують дію жіночого гормону естрогену. За даними досліджень, опублікованих у медичному журналі "Pediatrics", раннє статеве дозрівання в усе більшої кількості дівчат, ймовірно, пояснюється використанням естрогеновмісних засобів догляду за волоссям, а також забрудненням навколишнього середовища хімічними речовинами, що діють подібно до естрогену.
Вплив деяких хімічних речовин на чоловічий організм у важливі моменти розвитку може мати небезпечні наслідки. В журналі "Дискавер" говориться: "Експерименти показали, що вплив ПХБ у певні моменти розвитку черепах і крокодилів може сприяти зміні статі чоловічих особин на жіночі чи розвитку гермафродитизму. "
ПХБ ослабляють імунну систему, роблять її вразливою для вірусів.
Впливу хімічних речовин, дія яких імітує гормони, найбільше зазнають діти. Як повідомлялося в журналі "Дискавер", у дітей японських жінок, які в 1960 роки вживали в їжу рисове масло, забруднене ПХБ, "спостерігалися сповільнений фізичний і розумовий розвиток, відхилення в поведінці, зокрема підвищена або понижена активність, дуже маленький статевий член і коефіцієнт інтелекту на п'ять одиниць нижче середнього". Тести з дітьми з Нідерландів і Північної Америки, які зазнавали впливу ПХБ у високій концентрації, також виявили негативний результат цього впливу на їхній фізичний і розумовий розвиток.
Діоксинами і фуранами називають велику групу високотоксичних речовин – поліхлорованих дибензодіоксинів (ПХДД) і дибензофуранів (ПХДФ); коротка назва – діоксини і фурани.
Історія уражень діоксинами і фуранами почалася 26 травня 1971 р. Тоді в невеликому містечку Таймз Біч (штат Міссурі) на ґрунт іподрому розбризкали приблизно 10 м3 технічного масла, щоб не піднімався пил під час скачок. Через декілька днів іподром був усіяний трупами птахів, ще через день захворів їздець і три коня, а впродовж червня загинуло 29 коней, 11 кішок і чотири собаки. У серпні захворіло ще декілька дорослих і дітей, після чого влада була вимушена провести спеціальне дослідження, щоб установити причину цих смертей і захворювань. Причиною виявилися діоксини і фурани, концентрація яких у ґрунті іподрому була дуже високою.
Технічне масло являло собою хімічні відходи виробництва трихлорфеноксиоцтової кислоти 2,4,5-Т. Ця речовина застосовувалася під час війни у В'єтнамі як дефоліант, відомий під торговою маркою 2,4,5-Т ("оранжевий реагент"). Як 2,4,5-трихлор-фенол, так і 2,4,5-Т можуть перетворюватися в 2,3,7,8-ТХДД. Саме він і викликав смерті і захворювання в Таймз-Біч.
Якщо "оранжевий реагент" застосовувався армією США у В'єтнамі, отже, історію уражень діоксинами слід вести не з 1971 p., а з більш раннього часу. Треба сказати, що більшість трагічних подій, пов'язаних з діоксинами, до кінця 70-х р. XX ст. були засекречені. Але про хлоракне – шкірну хворобу людей, зайнятих у виробництві поліхлорфенолів (дауцидів), і тих, що застосовували їх для консервування деревини, – повідомлялося ще в кінці 1930 років. Серед дауцидів 2,4,5-трихлорфенол виявився найбільш небезпечним. Вибухи на заводах, де виробляли його та 2,4,5-Т, призводили до масових уражень людей у Великобританії, Нідерландах, СІЛА, Італії, ФРН та Франції, але тільки події в останніх трьох країнах стали відомими громадськості.
Незважаючи на це, солі трихлорфенолу і гексахлорофен (продукт його переробки) використовувалися в техніці, сільському господарстві, медицині, текстильній і паперовій промисловості як речовини, що мають біоцидні властивості. Особливо широко застосовувалися гербіциди – 2,4,5-Т та інші похідні трихлорфенолу.
Тепер достовірно встановлено, що ці речовини – небезпечні екотоксиканти. Токсичний ефект діоксинів і фуранів обумовлений блокуванням ними одного з рецепторів, який бере участь у біосинтезі білків.
Діоксини і фурани виявляють канцерогенний ефект, руйнують ендокринну систему (особливо впливають на статевий розвиток) і розвиток ембріона, уражаючи його нервову систему, і, як наслідок, – підвищують чутливість до інфекційних захворювань.
Загальна токсичність діоксинів і фуранів становить 3,1×109 моль/кг. Вони токсичніші за найвідоміші отрути – кураре, стрихнін і ціанистий калій. Лише отрути, які виробляються збудниками ботулізму і дифтерії (мінімальні летальні дози 3,3 х К)"17 і 4,2 х ЇСИ2), перевищують токсичність діоксинів і фуранів. За підрахунками, в США від діоксинів і фуранів щорічно помирає 3500 чоловік. Онкологічні захворювання 5 тис. чоловік з 400 тис. хворих на рік (дані статистики на початок 90-х р. XX ст.) викликані цими хлорованими речовинами. Крім того, у жінок з цієї групи у 2 рази більше гінекологічних захворювань і ускладнень вагітності, у 3 рази – викиднів, у 4 – мертвонароджених дітей і т. д. До цього треба додати, що в 6-8 разів зростає кількість вроджених каліцтв (Петросян, 2000 р.).
Діоксини і фурани дуже стійкі в навколишньому середовищі, їх важко нейтралізувати. Джерелами цих речовин є: хімічна промисловість (виробництво хлорорганічних пестицидів, хлорзамі-щених розчинників і полімерів), целюлозно-паперова промисловість (відбілювання паперу хлором), автомобільний транспорт (згорання пального з добавками 1,2-дихлоретану), сміттєспалювальні заводи (викиди в атмосферу продуктів згорання). Основним заходом вирішення проблеми забруднення діоксидами і фуранами є відмова від використання хлору та хлорорганічних сполук (пестициди, розчинники, поліхлоровані біфеніли, полівінілхлорид та ін.). Уряди більшості західних країн схвалили відмову фірм від використання поліхлорвінілхлориду у виробництві пляшок, упаковок і кабелів, виготовленні дитячих товарів, у будівництві громадських приміщень. Найбільші автомобільні концерни "Вольво" і "СААБ" уже з 1997 р. не використовують цей полімер.
10.3. Поліциклічні ароматичні вуглеводні,
їх токсична дія
Поліциклічні ароматичні вуглеводні, або ПАВ, – це хімічні сполуки, які виявляються в нафтопродуктах та інших природних багатокомпонентних сумішах. Крім спільного походження, їх об'єднує наявність у хімічній структурі поліциклічних ароматичних кілець, що відображено в назві цієї групи канцерогенних речовин/' До типових ПАВ належать бензапірен, дибенз (а, Ь) антрацен; 7,12-диметилбензоантрацен, 20-метилхолантрен. \
В атмосферному повітрі ідентифіковано близько 130 ПАВ, однак менше 20 сполук є постійними компонентами і досліджені кількісно.
У структурі канцерогенних ПАВ високоактивний бензапірен має більшу питому вагу (16-36 %), ніж більшість інших сполук високої (дибенз (аД) пірен, дибенз (а, Ь) антрацен – 0,2-4,5 %) та низької (бензапірен, бенз (а) антрацен, дибенз (а, с) антрацен, хри-зен – 0,9-29 %) активності. Проте канцероген середньої сили -бенз (Ь) флурантен – за питомою вагою (27-41 %) близький до бензапірену.