Аналіз екологічної ситуації на підприємстві

У сучасних умовах розвитку сільського господарства його негативний вплив на природу в багатьох випадках стає більш серйозним, ніж вплив інших галузей суспільного виробництва. Саме з розвитком сільського господарства пов'язані зростання дефіцитності водних ресурсів на великих територіях нашої країни, зменшення видового різноманіття рослинного і тваринного світу, засолення, заболочування і виснаження грунтів, накопичення у грунті і воді низки особливо стійких і небезпечних забруднювачів природного середовища.
Традиційно вважалося, що основними порушниками природної рівноваги є промисловість і транспорт, а можливе шкідливий вплив сільського господарства на навколишнє середовище недооцінювалася.

Впровадження промислових технологій вирощування сільськогосподарських культур неможливо без застосування гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів та інших пестицидів – діючих засобів в боротьбі з бур'янами і шкідниками, звільнюючи людину від малопродуктивної ручної праці. Десиканти і дефоліанти, стимулятори і інгібітори росту – все це продукти хімічної промисловості, які використовуються у сільському господарстві. Мінеральні добрива, які вміщують макро і мікроелементи, поряд з іншими факторами життєзабезпечення рослин дозволяє одержати високі врожаї, підвищити ефективність використання землі. В зв'язку з чим у всіх інших розвинутих країнах світу широкого розвитку набули тукова і хімічна промисловість, які виробляють для сільського господарства добрива та хімічні препарати в необхідному асортименті. Але хімізація сільського господарства супроводжується процесами забруднення природного середовища продуктами небезпечними для життя живих організмів, включаючи людину.

Небезпека полягає в тому, що при недотриманні техніки безпеки можливе пряме отруєння хімічними препаратами. Крім того, потрапляючи в ґрунт, воду і атмосферне повітря вони можуть отруювати природне середовище, вносити суттєві зміни в біотипи і організми, що їх населяють. Деякі речовини, особливо ті, що слабо розкладаються, можуть поступово накопичуватись у концентраціях, що перебільшують допустимі норми, стають небезпечними для життя.Саме накопичення в оточуючому середовищі хлорорганічних сполук, наприклад ДДТ, їх розповсюдження практично по всій земній кулі, акумуляція у тканинах живих організмів в тому числі й у тих, які використовуються людиною для харчування є тому прикладом. В зв'язку з чим процесом хімізації треба керувати, щоб не погіршувати екологічну ситуацію.

Основними джерелами забруднення оточуючого середовища у процесі сільськогосподарського виробництва є відходи великих тваринницьких ферм, залишки пестицидів і мінеральні добрива, а також ерозія ґрунтів.

Проблема забруднення оточуючого середовища відходами тваринництва виникла в зв'язку з переходом цієї важливої галузі сільськогосподарського виробництва на промислову основу. Впровадження сучасних технологій, що забезпечать досить високу продуктивність праці можливо лише при високій концентрації виробництва, в даному випадку – при створенні великих тваринницьких комплексів. На відміну від промислового виробництва, основною виробничою одиницею, яка втілюється в процес концентрації, є не машина, а біологічний об'єкт, високоорганізована тварина. Звідси цілий ряд специфічних труднощів – підвищена можливість захворювання тварин, пов'язана з великою їх скупченістю на невеликій площі, малою рухомістю та інше.

Друга – великий об'єм рідкого гною, який утворюється в результаті гідрозмиву.

Відсутність економічних і надійних систем дезодорації, утилізації великих мас відходів є перепоною на шляху створення великих тваринницьких комплексів, а стоки їх – одним з головних джерел забруднення оточуючого середовища. Ці стоки представляють собою подвійну небезпеку, тому, що є джерелом як хімічного, так і біологічного забруднення. Забруднюються річки і водоймища не тільки великою кількістю біофільних елементів, а й вміщують багато хвороботворних мікроорганізмів та яєць гельмінтів.

Наприклад, типовий свинарський комплекс на 108 тис. голів свиней дає щорічно біля 1,0 млн. м³ стоків гною. По ступеню забрудненості це відповідає стокам міста із населенням 150 тис. чоловік.

В Україні щорічно збирається біля 50 млн. т рідкого гною. При цьому не всі тваринницькі комплекси забезпечені технікою для транспортування і внесення в ґрунт рідких добрив, що призводить до накопичення великих мас гною на господарських дворах.

Спостерігалися випадки, коли рідка фракція витікає із гноєсховищ, попадає в ґрунтові води та водосховища. Виникає реальна загроза забруднення ґрунту, ґрунтових вод та водоймищ патогенними мікроорганізмами, нітратами та іншими шкідливими хімічними сполуками.

Поряд із застосуванням відходів тваринництва як добрив, практикується переробка рідкого гною на кормові дріжджі, білок, інші кормові добавки, одержання технічної води.

Незважаючи на те, що пестициди складають незначну частину загальної маси забруднювачів, які потрапляють у зовнішнє середовище, ці речовини можуть бути небезпечними в зв'язку з їх високою біологічною активністю. В даний час світовий асортимент пестицидів нараховує більше 100 тис. препаратів на основі, приблизно 1000 хімічних сполук. Зараз, щорічно виробляється біля 2,0 млн. т засобів захисту рослин. Світове виробництво хімікатів складає понад 100 млн. т.

Негативні наслідки застосування пестицидів в цілому пов'язані з тим, що ці речовини не тільки знищують шкідливі організми – бур'яни, шкідники, фітопатогенні мікроби, а і пригнічують життєдіяльність деяких інших організмів. Шкідливий вплив пестицидів проявляється у дії на людину – у прямій дії, чи в отруєнні харчовими продуктами, які вміщують залишкові кількості цих речовин. Одним із механізмів негативної дії цих речовин – передача і скупчення залишків стабільних пестицидів по трофічним ланцюгам. Стійкі до відповідних пестицидів флора і фауна можуть накопичувати їх у значних концентраціях. Цей процес біологічного концентрування має особливо важливе екологічне значення у харчових ланцюгах пов'язаних з водним середовищем.

У складі пестицидів велика питома вага гербіцидів. Вони також призводять до отруєння водоймищ, ґрунту, хоча сприяють полегшенню людської праці. Швидкість розкладу пестицидів у ґрунті залежить від типу ґрунту, вмісту гумусу, температури і вологості ґрунту.

В зв'язку з широким використанням мінеральних добрив порушуються питання про забруднення оточуючого середовища. Найбільшу небезпеку викликають азотнідобрива внаслідок великої рухомості нітратного азоту. Головною проблемою тут є збагачення водоймищ зв'язаним азотом ізабруднення ним ґрунтових вод. За багатьма даними на долю сільськогосподарського виробництва припадає половина зв'язаного азоту, що потрапляє у водойми.

Нітрати накопичуються вище допустимих норм не тільки у воді, а і в урожаї. Самі по собі нітрати не викликають особливої небезпеки для здоров'я людини і тварини, небезпечними є кислоти, які з них утворюються (солі азотистої кислоти NaNO₂, KNO₂), вони викликають тяжке захворювання крові у дітей.

Меншу загрозу представляють фосфорні добрива. Фосфат – іон мало рухомий і сильно закріплюється в ґрунті, а ортофосфат (Ca₃ (PO₄)₂) практично не токсичний для людей і тварин. Дослідження показали, що вимивання фосфору, внесеного з добривами в ґрунт, практично “не проходить”. Відомий термін “зафосфачення” чорноземів вказує на те, що скільки не вноситься його в ґрунт, він поглинається майже на 50%. Тому фосфорні добрива постійно вносяться при вирощуванні рослин.

Основним джерелом забруднення водоймищ фосфором є не сільське господарство, а промислові та побутові стоки. По даним більшості дослідників, доля сільського господарства у забрудненні води фосфором не перевищує 10-15%. Особливо серйозним джерелом забруднення цим елементом стали в останній час миючі засоби, що вміщують поліфосфати.

Специфічна особливість фосфатних добрив полягає в тому, що застосування їх у великих дозах призводить до небажаного накопичення в ґрунті ряду інших елементів: стабільного стронцію, фтору, природних радіоактивних сполук урану, радію, торію. Так з 3 ц суперфосфату може бути внесено в ґрунт від 1,5 до 10 кг. стронцію.

Третій основний елемент мінеральних добрив – калій. Він не надає суттєвої шкідливої дії на оточуюче середовище. Однак разом з калійними добривами вноситься багато хлору. Останній, проникаючи в ґрунтові води може викликати ряд небажаних явищ.

Ерозія грунтів – одна із основних форм забруднення та руйнування оточуючого середовища в процесі інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Вона призводить до втрати самого родючого поверхневого шару ґрунту, замулювання водоймищ, забрудненню їх біофільними елементами.

Суть збитків унаслідок ерозії полягає насамперед у втраті ґрунтом основної якісної оцінки – родючості за рахунок прискореного змиву і розмиву ґрунту та видування його вітром. При цьому втрачається верхній найбільш родючий шар ґрунту, який містить гумус, поживні речовини (азот, фосфор і калій), мікроелементи і біологічно активні речовини. Під час розмиву ґрунту утворюються яри, в результаті чого угіддя втрачають не тільки родючість, але й саму площу. Землі переходять у розряд закинутих, не придатних для сільськогосподарського використання.

Прямі збитки внаслідок ерозії ґрунтів рекомендується характеризувати такими кількісними показниками:

- площею змитих і зруйнованих ярами земель;

- товщиною шару родючого ґрунту, яка змита з поверхні або повністю знищена ярами;

- об 'ємом і масою втраченого ґрунту;

- масою гумусу та основних поживних елементів (азоту, фосфору і калію), які містяться у втраченому ґрунті;

- зменшення довжини гонів через ріст ярів;

- збільшення питомого опору змитих ґрунтів;

- масою відповідної кількості органічних і мінеральних добрив, якими можна відновити родючість, втрачену в результаті ерозії.

Першим наслідком прямих фізичних збитків унаслідок ерозії є зниження родючості ґрунту, а отже, й врожайності сільськогосподарських культур, другим – збільшення ресурсів на обробіток еродованих земель через підвищення питомого опору ґрунту і коротших гонів. Так, наприклад, у разі зменшення вмісту гумусу в ґрунті з 6 до 2 % щільність складення його зростає на 50 %, а водопроникність ґрунту і його вологість – у 15 – 20 разів. Крім того, наслідком використання еродованих земель є необхідність застосування на них підвищених норм висіву сільськогосподарських культур через те, що частина насіння змивається, а друга частина не сходить у результаті погіршення умов проростання. Для характеристики всіх видів економічних збитків унаслідок ерозії необхідно враховувати такі два критерії:

1. суму збільшення приведення втрат;

2. суму втрат чистого прибутку.

Для одержання цих критеріїв необхідно визначати такі вихідні економічні показники:
- приріст прямих витрат на ліквідацію наслідків ерозії;

- вартість валової продукції недобору врожаю з еродованих земель;

- збільшення прямих витрат в результаті використання еродованих земель;

- повну середньорічну (звітну) собівартість одиниці сільськогосподарської продукції по області за попередні п'ять років;

- структуру повної собівартості одиниці продукції з виділенням в її складі питомої ваги зарплати і матеріальних витрат;

- прямі витрати на збирання, транспортування і доробку одиниці продукції;

- приблизне співвідношення застосовуваних і використовуваних фондів й оборотних матеріальних засобів під час проведення сільськогосподарських та меліоративних робіт;

- коефіцієнти щорічного погашення капітальних вкладень на меліорацію еродованих ґрунтів, економічної ефективності капітальних вкладень для галузей сільського господарства та економічної ефективності капітальних вкладень у народне господарство в цілому;

- структуру прямих витрат на меліорацію еродованих земель і виділення її у складі прямої зарплати і матеріальних витрат.

Можна без перебільшення констатувати, що практично немає такої сфери діяльності, нормативне-правове регулювання якої не зачіпало б забезпечення її з позицій вимог екологічної безпеки, тобто реально у законотворчому процесі простежується процес екологізації багатьох галузей законодавства. Отже, правові приписи щодо забезпечення екологічної безпеки наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний, універсальний вплив на регламентацію різних правовідносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної, ризикованої діяльності.

Екологічна безпека – такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечюється попереджння погіршення екологічного стану та винекниння небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, екологічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викладені у Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, інших актах чинного екологічного та спеціального законодавства.

Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Цьому обов'язку держави кореспондує право кожного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулювання екологічних правовідносин поряд з використанням природних ресурсів та охороною довкілля. Закон закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпечне навколишнє природне середовище для життя і здоров'я людини як принципи правового регулювання екологічних правовідносин.

Проведений аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання забезпечення екологічної безпеки відображені не тільки в законодавчих актах власне екологічного, але й іншого законодавства, що регламентує здійснення різних видів діяльності, які за характером нормативно-правових приписів, предмета правового регулювання та цільовою спрямованістю можна класифікувати орієнтовно за такими основними групами:

· нормативно – правові приписи, які спрямовані на забезпечення реалізації права громадян на охорону здоров'я, зокрема на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище та які містяться у законодавстві про охорону здоров'я, зокрема в Основах законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 6, 26 – 29), Законі України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. (ст. 13 – 19, 22, 25, 34);

· нормативно – правові приписи, які визначають статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно – екологічної, безпеки: Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р. № 183; Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затверджене Указом Президента України від 29 травня 2000 р.; Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджене Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р.; Положення про Державну комісію з питань техногенно – екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 16 лютого 1998 р.; Концепція створення і діяльності Європейського центру техногенної безпеки (TESEC), схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р., та ін.;

· нормативно – правові приписи, які встановлюють статус органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки: Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. (ст. 25, 43 та ін.);

· нормативно – правові приписи, які закріплюють вимоги забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо: Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р. (ст. 2, 3, 5);

· нормативно – правові приписи, спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів: Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. (ст.ст. 16, 23 та ін.);

· нормативно – правові приписи, які передбачають вимоги і нормативи екологічної безпеки у процесі охорони праці: Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (ст.ст. 7, 18);

· нормативно – правові приписи, які встановлюють комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки: Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції від 22 червня 1993 р. (ст. 11);

· нормативно – правові приписи, які закріплюють вимоги екологічної безпеки у процесі використання хімічних та інших токсичних, шкідливих і небезпечних речовин, їх сполук, продуктів біотехнологій, інших біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів: Закон України "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 р. (ст. З, 4, 6, 7, 8, 9, 13,18,19, 20 та ін.).

Таблиця 3 – Стандарти екологічної безпеки, що діють в Україні.

Група Міжнародний стандарт Національний стандарт Оцінка екологічної результативності   ISO 14031:1999. Екологічний менеджмент. Оцінка екологічної результативності. Керівництво ДСТУ ISO 14031:2004 Екологічне керування. Настанови щодо оцінювання екологічної характеристики   ISO/TR 14032:1999. Екологічний менеджмент. Приклади оцінки екологічної результативності ДСТУ ISO/TR 14032:2004 Екологічне керування. Приклади оцінювання екологічної характеристики Оцінка життєвого циклу продукції та послуг ISO 14040:1997. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Принципи і структура (скасований ISO) ДСТУ ISO 14040:2004 Екологічне керування. Оцінювання життєвого циклу. Принципи та структура ISO 14040:2006. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Принципи і структура Немає ISO 14041:1998. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Визначення мети і області дослідження, інвентаризаційний аналіз ДСТУ ISO 14041:2004 Екологічне керування. Оцінювання життєвого циклу. Визначення цілі і сфери застосування інвентаризації ISO 14042:2000. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Оцінка впливу життєвого циклу Немає ISO 14043:2000. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Інтерпретація життєвого циклу Немає ISO 14044:2006. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Принципи і настанови Немає ISO/TR 14047:2003. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Приклади застосування стандарту ISO 14042 Немає ISO/TS 14048:2002. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Формат документування даних з оцінки життєвого циклу Немає ISO/TR 14049:2000. Екологічний менеджмент – Оцінка життєвого циклу – Приклади застосування стандарту ISO 14041 для визначення мети і області дослідження, а також інвентаризаційного аналізу ДСТУ ISO/TR 14049:2004 Екологічне керування. Оцінювання життєвого циклу. Приклади використання ISO 14041 для визначення цілі і сфери застосування та аналізування інвентаризації Словник ISO 14050:1998. Екологічний менеджмент – Словник (скасований ISO) ДСТУ ISO 14050:2004 Екологічне керування. Словник термінів ISO 14050:2002. Екологічний менеджмент – Словник Немає Екологічна інформація та викиди парникових газів ISO/TR 14062:2002 Настанова з інтеграції обліку екологічних аспектів у процес розробки продукту У розробці ТК 93 проект ДСТУ ISO/TR 14062 ISO 14063:2006. Екологічний менеджмент. Обмін екологічною інформацією. Настанови і приклади Заплановано ТК 93 на 2007 р. ISO 14064-1:2006. Парникові гази. Специфікація для визначення кількості, контролю (моніторингу) і звітності щодо кількості викидів і поглинання Немає ISO 14064-2:2006. Парникові гази. Специфікація та настанови щодо визначення, моніторингу і звітування за проектами про кількість зменшення викидів парникових газів або їх поглинання Немає ISO 14064-3:2006. Парникові гази. Специфікація і керівництво для перевірки, верифікації і сертифікації Немає ISO/FDIS 14065. Парникові гази. Вимоги до валідації і верифікації органів з акредитації або інших форм визнання Немає ISO Guide 64:1997 Настанова щодо включення екологічних аспектів у стандарти на продукцію ДСТУ-Н 4340:2004 Настанови щодо внесення екологічних вимог до стандартів на продукцію. Загальні положення ISO Guide 66:1999 Загальні вимоги до органів, що здійснюють оцінку і сертифікацію систем екологічного менеджменту Немає

Подальший розвиток сільськогосподарського виробництва, його механізація і хімізація земель значно підвищують роль охорони навколишнього середовища в сільському господарстві. Екологічні вимоги настільки істотні і принципово важливі, що, не дотримуючись їх, не можна говорити про економічну ефективність аграрного виробництва. Для сільського господарства це має особливо важливе значення, оскільки дана галузь суспільного виробництва, як ніяка інша, тісно пов'язана з живими і неживими об'єктами природи. Тому меліорація, хімізація, механізація та інші напрями розвитку сільського господарства можуть примножити силу землі, підвищити її продуктивність, якщо проводити їх з урахуванням екологічних вимог.
Нові ринкові умови також вимагають зміни ставлення до питань, пов'язаних з раціональним природокористуванням і охороною навколишнього середовища в сільському господарстві. Це завдання великої економічної та соціальної значущості. Адже мова, по суті, йде про здоров'я людей і про дбайливе хазяйському підході до національного багатства країни. Більш того, це питання і майбутнього. Від їх вирішення залежить умови, в яких будуть жити наступні покоління. Тому в сучасних умовах стан навколишнього середовища багато в чому залежить від забезпечення екологізації сільськогосподарського виробництва, в процесі якого відбувається впровадження еколого-правових вимог у всі стадії сільськогосподарської діяльності: у планування, проектування, будівництво, експлуатацію об'єктів і т.д. В умовах перехідного періоду відбувається різке загострення екологічної ситуації, яке має місце, незважаючи на триваючий спад сільськогосподарського виробництва, що можна пояснити тим, що в сільському господарстві ігноруються екологічні вимоги на догоду економічним інтересам, а також ослабленням державного управління і зниженням ефективності роботи державних природоохоронних і правоохоронних органів, що веде до непоправних втрат генофонду.
Визначення еколого-економічного збитку сільськогосподарського виробництва вимагає подальшого дослідження. Необхідно глибоке проникнення в сутність взаємозв'язку екологічних та економічних чинників, розробка технологій, що забезпечують екологічну ефективність галузі.