Теоретико-правові аспекти принципів та функцій екологічного права

У юридичній літературі є й інші пропозиції щодо виділення ок­ремих підгалузей (галузей) екологічного права — охорони зелених насаджень (крім лісів), особливо охоронюваних природних тери­торій та об'єктів. Деякі автори обґрунтовують наявність комплекс­ної галузі екологічного права — права екологічної безпеки^, а також еколого-процесуальної підгалузі екологічного права².

Таким чином, екологічне право є комплексною галуззю права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища; використання природних ресурсів, забезпечен­ня екологічної безпеки та охорони особливо охоронюваних природних об'єктів і територій (об'єктів і територій екомережі) в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь.

Екологічне право як система ґрунтується й реалізується на основі вироблених теорією та практикою принципів. Вони є на­уковою основою досягнення цілей правового регулювання в еко­логічній сфері.

Серед правознавців немає одностайності щодо кількісного визначення і класифікації цих принципів. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює пере­лік принципів, які безпосередньо стосуються практичної діяльно­сті щодо охорони довкілля (ст. 3). А оскільки ця діяльність регулю­ється екологічним правом, то відповідні принципи стосуються і його.

Окремі принципи екологічного права зафіксовані й в інших ак­тах екологічного законодавства або випливають з них. Ці принци­пи нерідко переплітаються із загальноправовими принципами і становлять єдине ціле. Йдеться, зокрема, про принципи закон­ності, єдності прав і обов'язків, юридичної відповідальності за пра­вопорушення тощо. Ці принципи властиві як праву в цілому, так і екологічному праву зокрема.

Принципи екологічного права не є застиглими категоріями. Во­ни розвиваються разом із динамічним розвитком як національно­го, так і міжнародного екологічного права. У цьому процесі деякі принципи втрачають актуальність, інші, навпаки, набувають більшої важливості. Так сталося, зокрема, з принципом сталого розвитку, який набув провідного значення у сфері дії екологічного права з початку 80-х років минулого століття.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавст­ва дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:

· системності та комплексності у регулюванні екологічних відно­син.Цей принцип є визначальним для науково обґрунтованого формування галузі екологічного права і зумовлений закономірнос­тями зв'язків у системі «людина — навколишнє природне середо­вище». Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника. З ним також пов'язані повнота, всебічність і якість правового ре­гулювання екологічних відносин;

· пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здо­ров'я довкілля(ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Цей принцип випливає із загального конституційного принципу про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і
безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. З Конституції України);

· сталого розвитку як основи гармонійного розв 'язання соціаль­них, економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджу­ється в українське екологічне право в контексті прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цьо­
го документа знайшли відображення, зокрема, в Основних напря­мах державної політики України у галузі охорони довкілля, вико­ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У них зазначається, що охорона навколишнього природного сере­довища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку країни.
Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основних напрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробни­чого та природно-ресурсного потенціалу»;

· запобігання екологічній шкоді(ст. З Закону України «Про охо­рону навколишнього природного середовища»). На реалізацію цьо­го принципу спрямовані державні комплексні програми охорони навколишнього природного середовища, екологічні вимоги зако­нодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування, здійснення екологічної експертизи тощо;

· раціонального використання природних ресурсів(ст. 40 ЗаконуУкраїни «Про охорону навколишнього природного середовища»). Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне ставлення до природних ресурсів у процесі їх використання; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню івиснаженню природних ресурсів, а також спрямованих на відтво­рення відновлювальних природних ресурсів; недопущення у про­цесі використання природних ресурсів їх негативного впливу настан довкілля;

· особливої охорони природних територій та об'єктів, що маютьпідвищену екологічну цінність(ст. 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Йдеться, зокрема, про природні території та об'єкти екосистеми. Особливість їх охорони полягає у встановленні для них спеціального режиму і підвищеної юридичної відповідальності за його порушення;

· доступу фізичних і юридичних осіб до екологічної інформації(статті 9, 25 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища»). Ця інформація має бути повною і достовірною. Відповідно до Закону України «Про інформацію» (1992 р.) забез­печення саме такою екологічною інформацією є одним з основних
напрямів інформаційної діяльності держави. Законодавчо встанов­лена юридична відповідальність посадових осіб, які порушують по­рядок надання екологічної інформації;

· платності спеціального природокористування (ст. З Закону Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища»). Положення екологічного права у цій частині спрямовані на розви­ток економічного механізму у сфері раціонального природокорис­тування й охорони довкілля. Вони також випливають із загально­прийнятого принципу «забруднювач платить»;поєднання прав і обов 'язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права (статті 55, 66 Конституції України, ст. Закону України «Про охорону навколишнього природного середо­
вища»). Головна ідея цього принципу полягає, з одного боку, в оптимальному забезпеченні екологічних інтересів природокористу-вачів, а з іншого — у запобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності й застосуванні до порушників екологічного законодавства юридичних санкцій;

· міжнародного екологічного співробітництва(статті 71, 72 Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середови­ща»). Ці принципові засади національного екологічного права сти­мулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва Ук­раїни з іншими державами у рамках екологічної діяльності ООН, її органів і установ, інших урядових та неурядових міжнародних ор­ганізацій, наукових центрів тощо. Важливою складовою цього співробітництва є гармонізація українського екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища.

Функції екологічного права -основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

1) Загальноправові функції:

· Регулятивна

· виховна

· превентивна

· охоронна.

2) Спеціальноправові функції:

Екологічна,

· Природоохоронна.