Дитина, якій надавали будь-яку первинну реанімаційну допомогу, не повинна залишатись в пологовому залі (операційній) без нагляду медичного персоналу
4. Діти, які потребували більшого обсягу реанімаційної допомоги (ШВЛ довше кількох хвилин, непрямий масаж серця, інтубація трахеї, введення медикаментів), як правило, перенесли важкий стрес і мають високий ризик поліорганного ушкодження та інших ускладнень, які одразу можуть не мати клінічних проявів. Після закінчення первинної реанімації таких новонароджених слід якомога скоріше переводити у відділення (палату) інтенсивної терапії для подальшого інтенсивного спостереження, додаткового обстеження і лікування.
5. Критеріями успішного закінчення первинної реанімації новонародженого є:
o встановлення (відновлення) самостійного дихання і нормалізація ЧСС ( ≥ 100 ударів за 1 хвилину) або
o досягнення стабільних показників ЧСС ( ≥ 100 ударів за 1 хвилину протягом мінімум 5 хвилин) незалежно від наявності самостійного дихання і/або центрального ціанозу (у разі відсутності самостійного дихання або за наявності стійкого центрального ціанозу дитину переводять у відділення (палату) інтенсивної терапії на ШВЛ мішком через ендотрахеальну трубку).
2. Післяреанімаційна допомога новонародженим, яким проводили короткочасну ШВЛ
1) За відсутності показань для подальшої допомоги (наявні рухова активність і м’язовий тонус, ЧД становить 30-60 за 1 хвилину, ЧСС > 100 за 1 хвилину, відсутність центрального ціанозу та інших дихальних розладів) перенести дитину на груди матері.
2) Лікар-педіатр-неонатолог (за його відсутності лікар-акушер-гінеколог або лікар дитячій анестезіолог) повинен оцінити загальний стан новонародженого і показники його життєвих функцій (температуру тіла, колір шкіри і слизових, ЧД, ЧСС, наявність рухової активності, наявність втягнення податливих ділянок грудної клітки, експіраторний стогін, роздування крил носа) протягом перших 15 хв життя під час контакту «шкіра-до-шкіри» з матір’ю.
3) Наступні оцінювання (через кожні 15 хвилин протягом 1 години після народження і щонайменше кожні 30 хвилин протягом 2-ої години під час перебування дитини в пологовому залі) може здійснювати середній медичний працівник. В динаміці потрібно оцінити:
· частоту дихання (ЧД);
· наявність центрального ціанозу;
· наявність дихальних розладів:
o втягнення податливих ділянок грудної клітки (ретракції);
o стогін на видиху (експіраторний стогін);
o апное;
· рухову активність (м’язовий тонус).
4) Температуру тіла слід вимірювати щонайменше кожні 30 хв в пологовій кімнаті під час перебування дитини в контакті з матір’ю «шкіра-до-шкіри». У разі виникнення гіпотермії (або гіпертермії) частоту вимірювань температури тіла необхідно збільшити.
5) Результати моніторингу рекомендується записувати у карту первинної реанімації новонародженого (Додаток 3).
6) В пологому залі важливо допомогти матері розпочати грудне годування. Якщо немовля не може ефективно смоктати, треба допомогти матері зцідити молозиво і годувати дитину альтернативним методом (з ложки, чашки).
7) Новонародженим, які після проведеної первинної реанімації перебувають в контакті «шкіра-до-шкіри» з матір’ю, необхідно забезпечити стандартний догляд згідно з пунктом 1 Протоколу «Медичний догляд за здоровою новонародженою дитиною»[2] і розділом 3 Протоколу „Медичний догляд за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні”[3].
8) Перед виведенням немовляти з пологового залу до палати спільного перебування з матір’ю лікар проводить об’єктивне обстеження дитини згідно з пунктами 4.2 Протоколу «Медичний догляд за здоровою новонародженою дитиною» і 3.4.3 Протоколу „Медичний догляд за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні” і записує його результати в карту розвитку новонародженого.
9) У разі погіршення стану дитини (апное, ЧД > 60 за хвилину, наявність центрального ціанозу, експіраторного стогону, втягнення податливих ділянок грудної клітки і роздування крил носа, м’язова гіпотонія) слід надати необхідну невідкладну допомогу і негайно перевести дитину в відділення (палату) інтенсивної терапії новонароджених родопомічного закладу, де продовжити надання допомоги вирішити і питання про подальші дії.
3. Постнатальний догляд за дитиною, якій проводили короткочасну ШВЛ
1) За відсутності будь-яких клінічних проблем лікар-педіатр-неонатолог повинен провести повторний огляд такої дитини не пізніше, ніж через 12 годин, а далі – щоденно протягом 3 днів.
2) Дані кожного об’єктивного обстеження слід записувати до карти розвитку новонародженого, а також інформувати батьків про стан здоров’я дитини на момент огляду.
3) Протягом першої доби життя дитини медичний персонал повинен оцінювати показники її життєвих функцій щонайменше кожні 3 години, протягом 2 доби – щонайменше кожні 6 годин і далі – за вимогами Протоколів «Медичний догляд за здоровою новонародженою дитиною»2 і „Медичний догляд за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні”3.
4) Слід оцінювати такі показники:
§ частоту серцевих скорочень;
§ частоту дихань за хвилину;
§ характер дихання:
o втягнення податливих ділянок грудної клітки;
o експіраторний стогін;
o роздування крил носа;
o порушення ритму дихання, апное.
§ колір шкіри і слизових оболонок;
§ характер і кількість сечовипускань;
§ температуру тіла;
§ особливості вигодовування і наявність смоктального рефлексу;
§ наявність млявості або збудливості.
5) Медичний персонал повинен навчити матір доглядати і спостерігати за дитиною, надаючи їй у цьому постійну допомогу.
6) За наявності дихальних розладів слід оцінити їх важкість (п.3.5 Протоколу „Медичний догляд за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні”) і діяти відповідно до стану дитини і ступеня важкості дихальних розладів. Якщо немовля отримує кисень або не може бути прикладеним до грудей з інших причин, його слід годувати зцідженим грудним молоком (або адаптованою сумішшю в разі неможливості годування грудним молоком) за допомогою альтернативного методу.
7) У разі відсутності дихальних розладів, новонародженій дитині, яка не отримує кисневої терапії, необхідно продовжити грудне вигодовування в умовах спільного перебування з матір’ю.
8) Вакцинацію і скринінгові обстеження проводять у звичайні терміни відповідно до пунктів 11, 12 Протоколу «Медичний догляд за здоровою новонародженою дитиною» і 8, 9 Протоколу „Медичний догляд за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні”.
9) Новонароджений, який після короткочасної ШВЛ був переведений на сумісне перебування з матір’ю і має задовільний загальний стан, не потребує рутинного проведення лабораторних і інструментальних обстежень.
10) Новонароджений може бути виписаний додому згідно з вимогами Протоколів «Медичний догляд за здоровою новонародженою дитиною» і Протоколу „Медичний догляд за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні”.
4. Післяреанімаційна допомога новонародженим, яким проводили тривалу або повну реанімацію (тривала ШВЛ, інтубація трахеї, непрямий масаж серця або введення медикаментів)
4.1. Лікар-педіатр-неонатолог або лікар дитячий анестезіолог (за їх відсутності лікар-акушер-гінеколог) повинен оцінити загальний стан і показники життєво важливих функцій такого новонародженого протягом перших 15 хвилин життя, а також провести повне об’єктивне обстеження перед виведенням дитини з пологового залу. Результати обстеження слід записати в карту розвитку новонародженого. Під час проведення лікарського огляду ці діти потребують теплового захисту.
4.2. Наступні лікарські огляди здійснюють залежно від динаміки стану новонародженого і наявних клінічних проблем, але не рідше, ніж кожні 6 годин в першу добу життя, і двічі на добу на 2-й та 3-й дні.
· У разі порушення життєвих функцій і за відсутності у закладі відділення інтенсивної терапії новонароджених ( І-й рівень допомоги ) викликати виїзну неонатологічну бригаду невідкладної допомоги та інтенсивної терапії.
· Новонароджені з масою тіла менше 1500 г і гестаційним віком менше 32 тижнів мають бути переведені на ІІІ-й рівень допомоги для здійснення спеціалізованого лікування та обстеження.
4.3. Під час лікарських оглядів оцінюють загальний стан дитини, слідкують за появою клінічних ознак енцефалопатії (порушення свідомості, м’язового тонусу, рефлекторної діяльності, судоми), а також звертають увагу на наявність відхилень від норми з боку інших органів і систем – дихальної, серцево-судинної, сечовидільної, травної, гемостазу тощо. Дані кожного об’єктивного обстеження записують у карту розвитку новонародженого.
4.4. Відразу після стабілізації стану новонародженого в пологовому залі (операційній) (див. п. 1.5 цього розділу) із дотриманням усіх вимог „теплового ланцюжка” його переводять у відділення (палату) інтенсивної терапії або догляду та лікування новонароджених, де невідкладно:
· забезпечують тепловий захист дитини для підтримання нормальної температури тіла новонародженого (36,5-37,5ºС);
· розпочинають моніторинг таких показників:
- температура тіла;
- частота і характер дихання;
- частота серцевих скорочень;
- колір шкіри і слизових оболонок;
- частота сечовипускань, діурез (не використовувати сечовий катетер рутинно);
- активність дитини;
- насичення гемоглобіну киснем (SpO2);
- артеріальний тиск (АТ);
- газовий склад і кислотно-лужний стан крові (за можливості).
· забирають кров на загальний аналіз і дослідження вмісту глюкози (обов’язково);
· забезпечують судинний доступ (катетеризувати периферичну вену, а якщо це неможливо з будь-яких причин – катетеризувати вену пуповини, дотримуючись усіх вимог до виконання стерильної процедури). Катетер у вену пуповини вводять на мінімальну глибину, яка забезпечує добру зворотну течію крові;
· забезпечують респіраторну підтримку згідно ступеню важкості дихальних розладів;
· відтерміновують початок ентерального харчування і призначають на перші 12-24 години життя лише інфузію 10 % розчину глюкози з розрахунку 60-80 мл/кг/добу. Стартовий інфузійний розчин повинен також додатково містити кальцію глюконат (з розрахунку 150-200 мг/кг [1,5-2,0 мл/кг 10 % розчину кальцію глюконату]);
· спостерігають за сечовиділенням і щонайменше 1 раз на добу визначають масу тіла дитини:
- якщо кількість сечовипускань протягом першої доби життя дитини менше 3 разів або менше 6 разів після першої доби життя дитини, або погодинний діурез менше 1-2 мл/кг/годину, незважаючи на забезпечення необхідною добовою кількістю рідини, не рекомендується збільшувати об’єм інфузії наступного дня;
- після відновлення (зростання) діурезу рекомендується щоденно збільшувати добовий об’єм рідини на 10-20 мл/кг згідно з добовою потребою і віком дитини;
- у разі будь-якої позитивної динаміки маси тіла за попередню добу не рекомендується збільшувати добовий об’єм рідини наступного дня.
4.5. За умови стабільного стану дитини зазначені вище життєві функції контролюють щонайменше кожні 3 години і підтримують їх нормальні показники. Результати моніторингу записують у карту інтенсивного спостереження за новонародженим.
4.6. У разі виявлення гіпоглікемії (рівень глюкози в крові < 2,6 ммоль/л) діють згідно з вимогами пункту «Профілактика і корекція гіпоглікемії» Протоколу „Медичний догляд за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні”.
4.7. У разі появи (наявності) дихальних розладів (апное, ціаноз, тахі/брадипное, ретракції, стогін на видиху) надають допомогу дитині залежно від ступеня важкості дихальних розладів.
4.8. Забезпечують зціджування молозива/молока матір’ю з перших годин після народження, вживають додаткових заходів, щоб підтримати лактацію. Вирішують питання про початок ентерального харчування залежно від динаміки клінічного стану дитини (див. п.7 цього розділу).
4.9. Проводять додаткові обстеження згідно з вимогами Табл. 3.
Таблиця 3 - Необхідні додаткові обстеження новонародженого після тривалої (повної) реанімації
| Лабораторні | Інструментальні (за можливості) |
| Загальний аналіз крові: гемоглобін, еритроцити, гематокрит, тромбоцити, лейкоцитарна формула1 | Нейросонографія (за наявності клінічних симптомів енцефалопатії, а також новонародженим з масою тіла при народженні < 1500 г) |
| Глюкоза крові2 | Рентгенографія органів грудної клітки (за наявності дихальних розладів) |
| Загальний аналіз сечі3 | Ехо-кардіографія, ЕКГ (за наявності фізикальних змін з боку серця, порушень серцевого ритму, збільшенні розмірів серця) |
| Електроліти крові (К, Na, Ca)4 | |
| Рівень сечовини і креатиніну5 | ЕЕГ (за наявності судом) |
| Газовий склад і кислотно-лужний стан крові6 (за можливості) |
1 – перша, друга і п’ята доби життя; далі – за показаннями;
2 – щонайменше 3 рази на добу експрес-методом упродовж перших 3 днів життя; далі – за показаннями;
3 – за наявності олігурії (< 1 мл/кг/годину), після відновлення діурезу; катетер використовувати лише за наявності показань;
4 – щонайменше 1 раз на добу впродовж перших 3 днів життя за умови нестабільності клінічного стану;
5 – за наявності олігурії (< 1 мл/кг/годину);
6 – за наявності дихальних розладів.
4.10. Коригують підтверджені лабораторно порушення, підтримуючи:
· рівень глюкози в крові у межах 2,8-5,5 ммоль/л;
· рівень загального кальцію – 1,75-2,73 ммоль/л;
· рівень натрію – 134-146 ммоль/л;
· рівень калію – 3,0-7,0 ммоль/л.
5. Лікування судом
· У разі наявності судом негайно визначають вміст глюкози в крові. Якщо цей показник < 2,6 ммоль/л, поволі струминно ввести 10 % розчин глюкози з розрахунку 2 мл/кг протягом 5-10 хвилин, після чого перейти на постійне введення 10 % розчину глюкози з розрахунку 6-8 мг/кг/хвилину. Через 30 хвилин повторно визначити рівень глюкози в крові:
1) якщо початковий рівень цукру крові > 2,6 ммоль/л або якщо після корекції гіпоглікемії судоми не зникли, ввести фенобарбітал, а за його відсутності – фенітоїн.
· Фенобарбітал призначають внутрішньовенно або внутрішньо (після початку ентерального харчування) в дозі навантаження 20 мг/кг протягом 5 хвилин.
· Якщо після введення фенобарбіталу судоми не припинилися протягом 30 хвилин, ввести другу дозу фенобарбіталу з розрахунку 10 мг/кг.
· Якщо після введення другої дози фенобарбіталу судоми через 30 хвилин не припинилися, розпочати внутрішньовенне введення фенітоїну з розрахунку 20 мг/кг:
1) розраховану кількість розвести в 15 мл 0,9 % розчину натрію хлориду і вводити зі швидкістю 0,5 мл/хвилину протягом 30 хвилин.
· У разі відсутності або неефективності фенобарбіталу і фенітоїну, а також при можливості проводити тривалу штучну вентиляцію легень і наявності кваліфікованих спеціалістів, можна використати:
2) діазепам - 0,1-0,3 мг/кг/дозу; за відсутності ефекту рекомендовано повторне введення через 15-30 хвилин або постійна інфузія з розрахунку 0,3 мг/кг/годину;
3) лідокаїн - доза навантаження – 2 мг/кг з переходом на постійну підтримуючу інфузію - 4-8 мг/кг/годину; підтримуючу дозу титрують до досягнення ефекту;
4) тіопентал - 10-15 мг/кг/дозу розводять 0,9% розчином натрію хлориду, щоб отримати 0,5% розчин, і вводять внутрішньовенно зі швидкістю 3-5 мл/кг/годину під контролем АТ та ЧСС, підбираючи дозу індивідуально. Тіопентал не використовують за наявності самостійного дихання у новонародженого.
· У разі необхідності коригують електролітні порушення.
· За наявності центрального ціанозу або інших дихальних розладів – призначають кисневу терапію.
· Якщо судоми повторюються протягом двох наступних днів – призначають фенобарбітал внутрішньо в дозі 5 мг/кг один раз на добу і продовжують лікування протягом 7 днів після останнього епізоду судом.
· Спостерігають за немовлям протягом 3 днів після закінчення курсу фенобарбіталу.
· Якщо судоми з’являються після двох днів їх відсутності – повторюють лікування згідно з вище зазначеними рекомендаціями.
6. Забезпечення стабільної гемодинаміки
· Підтримувати ЧСС у межах – 110-160 за 1 хвилину.
· Підтримувати середній артеріальний тиск (САТ) вище рівня, що відповідає гестаційному віку новонародженого в тижнях.
· Якщо виникає артеріальна гіпотензія (САТ < гестаційного віку дитини у тижнях):
1) Розпочати внутрішньовенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду в дозі 10-20 мл/кг протягом 30 хвилин.
2) Якщо після введення 0,9 % розчину натрію хлориду артеріальний тиск не нормалізується, призначити постійну внутрішньовенну інфузію допаміну, починаючи з 5 мкг/кг/хв під контролем показника САТ:
· якщо протягом 15 хвилин ведення допаміну в дозі 5 мкг/кг/хв САТ не підвищується (рефрактерна гіпотензія), слід поступово (через кожні 15 хвилин) збільшувати дозу допаміну до 20-30 мкг/кг/хв поки не нормалізується САТ;
· у разі неефективності допаміну в дозі 15-20 мкг/кг/хв слід розпочати внутрішньовенну інфузію добутаміну в дозі 10-20 мкг/кг/хв (останній можна призначати в комбінації з допаміном або окремо) під контролем показника САТ .
3) Якщо є підозра на наявність у дитини важкої асфіксії, а також у випадку глибоконедоношеного новонародженого, доцільніше розпочинати стабілізацію гемодинаміки з призначення внутрішньовенної інфузії добутаміну з розрахунку 10-20 мкг/кг/хв. У разі неефективності добутаміну в дозі 20 мкг/кг/хв слід додатково призначати допамін, починаючи з 10 мкг/кг/хв і за відсутності ефекту поступово (через кожні 15 хвилин) збільшувати дозу до 20-30 мкг/кг/хв.
4) За неефективності попередніх заходів використати внутрішньовенне введення адреналіну або норадреналіну в дозі 0,5-1,0 мкг/кг/хв (можна призначати в комбінації з іншим пресорним аміном або окремо).
5) Призначення пресорних амінів вимагає обов’язкового моніторингу артеріального тиску (АТ).
6) Якщо, незважаючи на корекцію судинного об’єму крові і призначення зазначених інотропних препаратів у максимальних дозах, АТ не нормалізується, слід передбачити необхідність додаткового застосування глюкокортикоїдів:
· гідрокортизон – 2-10 мг/кг/добу за 2-4 внутрішньовенних введення або
· дексаметазон – 0,25 мг/кг внутрішньовенно одноразово або двічі, через 12 годин.
7) Раннє постнатальне призначення глюкокортикоїдів може супроводжуватись численними негативними наслідками (найважливіший з яких – важке ураження ЦНС) і тому треба використовувати мінімальні ефективні дози і тривалість курсу.
7. Інші заходи
· Після припинення судом, зменшення клінічних ознак синдрому пригнічення, стабілізації показників усіх життєвих функцій і за наявності кишкової перистальтики можна розпочинати ентеральне харчування.
· Спочатку доцільно використати альтернативний метод годування (зонд, чашка, ложка) зцідженим грудним молоком, а в разі його відсутності – адаптованою молочноюсумішшю.
· Починають ентеральне харчування з мінімального об’єму грудного молока (суміші), який сприймається дитиною.
· Збільшують добовий об’єм ентерального харчування обережно і поступово, паралельно зменшуючи об’єм внутрішньовенної інфузії.
· Якщо загальний стан дитини поліпшується, вона не потребує кисневої терапії і показники життєвих функцій залишаються стабільними без додаткових втручань, роблять спробу прикласти немовля до грудей. З початком грудного вигодовування поступово зменшують об’єм молока, який дитина отримує альтернативним методом.
XIV. Рекомендації щодо встановлення діагнозу „асфіксія при народженні” (Р21.0, Р21.1, Р21.9)
„Асфіксія при народженні” – це окрема нозологічна форма, яку характеризують лабораторні ознаки шкідливої дії гіпоксії на організм плода до або під час пологів (значний метаболічний або змішаний ацидоз у крові з артерії пуповини), а також клінічні симптоми кардіореспіраторної і неврологічної депресії новонародженого з можливим наступним розвитком енцефалопатії і поліорганної дисфункції [48].
Можливу наявність „асфіксії при народженні” слід передбачити у кожної дитини, якій надавали реанімаційну допомогу після народження. Однак, остаточний діагноз „асфіксія при народженні” повинен бути ретроспективним і враховувати відповідні дані анамнезу і діагностичні ознаки, які виникли протягом перших 72 годин життя новонародженого. Отже, остаточний і обґрунтований діагноз „асфіксія при народженні” може бути встановлений лише на 4 добу після народження дитини.
1. Діагностичні критерії „важкої асфіксії при народженні” [Р21.0]
1.1. Оцінка стану новонародженого за шкалою Апґар менше 4 балів упродовж перших 5 хвилин життя.
1.2. Наявність клінічних симптомів ураження ЦНС важкого ступеня (стадія 3 гіпоксично-ішемічної енцефалопатії, див. п. 3), які виникли в перші 72 години життя, у дітей, народжених при терміні гестації ≥ 32-34 тижні.
1.3. Ознаки порушення функції принаймні ще одного життєво важливого органу або системи – дихальної, серцево-судинної, сечовидільної, травного каналу тощо протягом перших 3 днів життя.
1.4. Метаболічний або змішаний ацидоз (рН < 7,0 і (або) дефіцит основ (ВЕ) більше -12 ммоль/л) у крові з артерії пуповини.
2. Діагностичні критерії „помірної (легкої) асфіксії при народженні або асфіксії при народженні середньої важкості” [Р21.1]
2.1. Оцінка стану новонародженого за шкалою Апґар протягом перших 5 хвилин менше 7 балів.
2.2. Наявність клінічних симптомів помірного ураження ЦНС (1-2 стадії гіпоксично-ішемічної енцефалопатії), які виникли в перші 72 години життя, у дітей, народжених при терміні гестації ≥ 32-34 тиж (можуть бути відсутніми у випадках помірної [легкої] „асфіксії при народженні”).
2.3. Ознаки транзиторного порушення функції принаймні ще одного життєво важливого органу або системи - дихальної, серцево-судинної, сечовидільної, травного каналу тощо протягом перших 3 днів життя (можуть бути відсутніми у випадках неважкої „асфіксії при народженні”).
2.4. Метаболічний або змішаний ацидоз (рН < 7,15 і (або) дефіцит основ (ВЕ) більше -12 ммоль/л) у крові з артерії пуповини – основна діагностична ознака асфіксії будь-якої важкості.
· За відсутності технічних можливостей оцінити кислотно-лужний стан крові новонародженого діагноз „асфіксії при народженні” ґрунтується на перших 3 ознаках.
· Оцінка стану новонародженого за шкалою Апґар менше 7 балів за відсутності діагностичних ознак, перелічених у підпунктах 2-3, не може бути підставою для клінічного діагнозу „асфіксія при народженні”.
· Підтвердити наявність гіпоксично-ішемічного ураження ЦНС в новонародженого можна також за допомогою додаткових інструментальних обстежень (ЯМР томографія, спектроскопія, нейросонографія, визначення особливостей мозкового кровоплину тощо), проведених в перші дні життя дитини.
3. Неонатальна енцефалопатія
· Неонатальна енцефалопатія – поліетіологічний синдром, який в новонароджених з терміном гестації ≥ 32-34 тижні характеризується явними клінічними симптомами дисфункції ЦНС – значним порушенням свідомості, рефлекторної діяльності, м’язового тонусу, а також виникненням судом, апное і проблем з вигодовуванням (Табл. 4).
· Цей термін рекомендується використовувати для опису дисфункцій ЦНС в неонатальному періоді, оскільки він не визначає етіологію перинатального ураження ЦНС, яка в більшості випадків залишається не визначеною.
· Якщо є підстави вважати, що причиною неонатальної енцефалопатії може бути асфіксія (гіпоксично-ішемічне ураження мозку) (пп. 1, 2 і 4.2), доцільно використовувати термін „гіпоксично-ішемічна енцефалопатія” (ГІЕ), яка представляє лише частину випадків неонатальної енцефалопатії. Водночас, своєчасна клінічна діагностика ГІЕ має важливе значення для підтвердження діагнозу „асфіксія при народженні” і визначення важкості асфіксії. ГІЕ є одночасно найважливішим наслідком і суттєвою ознакою „асфіксії при народженні”.
Таблиця 4 - Класифікація неонатальної енцефалопатії
| Ознака | Стадія 1 (легка) | Стадія 2 (середньої важкості) | Стадія 3 (важка) |
| Свідомість Тонус Смоктання Фізіологічні рефлекси Судоми Стовбурові рефлекси Дихання | á збудливість1 Норма або2Незначно порушений (гіпо/гіпер) Норма або2 Порушене Підсилені Немає Норма Тахіпное | Пригнічення Помірно порушений (гіпотонія або дистонія) Пригнічене Пригнічені Наявні Норма Періодичні апное | Кома Значно порушений (гіпотонія) Відсутнє Відсутні Наявні Порушені Важкі апное |
1 – наявність симптомів, виділених жирним шрифтом, є обов’язковою для діагностики певної стадії енцефалопатії;
2 – необхідна наявність однієї із зазначених двох ознак на додаток до симптомів підвищеної збудливості, щоб діагностувати 1 стадію енцефалопатії (енцефалопатію легкого ступеня).
4. Внутрішньоутробна гіпоксія [Р20.0-9]
4.1. Діагноз „внутрішньоутробна гіпоксія” (Р20.0-9) не повинен виставлятись новонародженій дитині.
4.2. Такі ознаки можливої внутрішньоутробної (інтранатальної) гіпоксії, як порушення серцевого ритму плода, нереактивний нестресовий тест, низькі показники біофізичного профілю плода, затримка внутрішньоутробного розвитку плода, меконіальне забруднення навколоплодових вод тощо, свідчать на користь діагнозу „асфіксія при народженні” лише за наявності діагностичних критеріїв, зазначених у пп. 1 і 2 розділу XIV Протоколу.
4.3. Таким самим чином слід інтерпретувати наявність в анамнезі матері анте- й інтранатальних чинників ризику, пов’язаних з розвитком внутрішньоутробної (інтранатальної) гіпоксії і необхідністю реанімації новонародженого (Додаток 1).
Начальник Управління