Особливості організації угідь і сівозмін в умовах розвитку ерозії ґрунтів.

При організації угідь і сівозмін в умовах розвитку ерозії ґру­нтів вирішуються такі додаткові питання: розміщення змитих земель і встановлення закономірностей розвитку ерозійних процесів; розробка заходів щодо поліпшення земельних угідь, припинення процесів зми­ву, підвищення родючості змитих земель з урахуванням затрат на ці заходи; встановлення складу культур на змитих ґрунтах; визначення кількості ґрунтозахисних сівозмін на території господарства, їх роз­міщення і еколого - економічне обгрунтування.

Після ретельного вивчення якості земельних угідь на підставі матеріалів ґрунтового, геоботанічного, землевпорядного та інших видів обстеження, а також огляду в натурі розробляють заходи щодо трансформації і поліпшення угідь, залуження і заліснення сильноеродованих ділянок, пісків, ярів та інших земель, не придатних для вирощування сільськогос­подарських культур; вирішується питання про можливість використання балкових схилових земель під сади, виноградники, поліпшені пасовища. За використання схилів балок різної експозиції і крутості під сади, ягід­ники та виноградники слід робити терасування.

При організації угідь і сівозмін в умовах розсіченого рельєфу і розвинутої ерозії під суцільне заліснення необхідно виділяти землі, зруйновані ерозією і незручні для сільськогосподарського використання (яри, вимоїни, піски, круті схили, порізані вимоїнами, кам'янисті місця, де можливе вирощування деревної рослинності). На таких ділянках ліс не тільки виконує роль фітомеліоративного заходу боротьби з ерозією, але і є джерелом одержання додаткової сільськогосподарської продукції, будіввельного матеріалу та палива для господарства.

На землях, що зазнають ерозії, треба передбачити комплекс протиерозійних заходів, спрямованих на припинення або зменшення процесів змиву ґрунту і підвищення родючості еродованих земель. Це пов’язано з додатковими капіталовкладеннями і трудовими затратами. Тому додаткова продукція, одержана з тієї частини території, на якій були проведені протиерозійні заходи, має бути для господарства джерелом компенсації затрат у можливо короткий строк, а в подальшому давати додатковий прибуток. Ці кошти бажано використовувати для підвищення родючості ґрунту.

Встановлення складу земельних угідь, їх розміщення з урахуван­ням ступеня змитості ґрунтів, а також розрахований комплекс заходів щодо поліпшення угідь дасть можливість визначити кількість грунтозахисних сівозмінних масивів згідно з плановим завданням стосовно використання їх для виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до коректованої структури посівних площ. При цьому можна використовувати декілька принципових варіантів:

- всі наявні на території сільськогосподарського підприємства (колективного господарства) змиті ґрунти включають у спільну польову сівозміну, де передбачають смугове розміщення сільськогосподарсь­ких культур, додаткові агротехнічні та інші заходи, спрямовані на запобігання ерозії ґрунтів і підвищення родючості змитих земель;

- середньо- і сильнозмиті ґрунти, а також незмиті та слабозмиті з активними процесами ерозії включають у спеціальні ґрунтозахисні сівозміни, які потребують комплексу агротехнічних, лісомеліоративних, гідротехнічних та інших заходів регулювання ерозійних процесів;

- при наявності невеликих змитих ділянок, які не можуть бути включені ні в один із вказаних типів сівозмін, їх використовують у запільній ділянці, або в окремих вивідних полях із спеціальним чергуванням сільськогосподарських культур.

Варіанти слід вибирати залежно від умов розміщення змитих земель на території господарства, від рельєфу місцевості, спеціалізації господарства та інших соціально - еколого - економічних і природних умов. Якщо в господарстві є достатньо компактний масив змитих земель, то доцільно впроваджувати самостійну сівозміну з науково обгрунтованим розміщенням полів, лісосмуг та інших елементів території, передбачаючи, як обов'язковий, комплекс заходів щодо захисту ґрунтів від вітрової і водної ерозій.

Аналіз варіантів при виборі проектного рішення проводять за та­кими показниками: вихід валової продукції, коефіцієнт ерозійної не­безпеки, величина затрат на проведення додаткових заходів боротьби з ерозією ґрунтів та їх окупність, собівартість та рентабельність одержуваної продукції.

Результати аналізу варіантів проектних рішень необхідно зводити в спеціальні таблиці й скласти програму (модель бізнестан) для про­ведення подальших розрахунків на комп'ютері, враховуючи фактори, які впливають на розвиток ерозійних процесів, кількість і собівартість продукції на ділянках, що землевпорядковуються. Величина валової продукції, одержаної на землях, що зазнають ерозії, залежить від ви­рощуваних культур: просапні (цукрові буряки, кукурудза, соняшник та ін.) на змитих ґрунтах різко знижують урожайність і посилюють процеси ерозії ґрунту; культури звичайної рядкової сівби (озимі та ярі зернові колосові, вика, горох, однорічні й багаторічні трави) краще захищають ґрунт від ерозії і менше знижують урожайність від її дії.

Вирішуючи проблему диференційованого розміщення сільськогосподарських культур з урахуванням змитості ґрунтів, потрібно дотри­муватися вимоги проектування сівозмінних масивів: ділянки повинні бути компактними і найбільш організаційно й економічно вигідними за формою, однорідними за ґрунтовим покривом, однаково захищені лісовими смугами, мати добрий транспортний зв'язок тощо.

Для аналізу варіантів диференційованого розміщення сівозмінних масивів можна використовувати також результати бонітування ґрун­тів і економічної оцінки земель (здатність до ерозії та ступінь її розвитку, багаторічна врожайність, валовий продукт, чистий прибуток).

При розміщенні ґрунтозахисних сівозмін необов'язково суворо узгоджувати їх межі з контурами ділянок змитих ґрунтів. Необхідно враховувати, що точність нанесення ґрунтових контурів на план невисока і на міцевості немає різкої межі, наприклад, між слабо- і середньозмитими ґрунтами. Крім того, остаточні межі між сівозмінами встановлюють ли­ше після надання полям по можливості правильної форми і прямолінійності меж для забезпечення зручності механічного обробітку.

9.2.4. Особливості організації угідь і сівозмін на зрошуваних та осушених землях.

Основою для визначення особливостей організації угідь і сівозмін є районна або регіональна меліоративна система, розроблена на перспективу в кожному сільськогосподарському підприємстві. На основі додаткових меліоративних пошуків у районах зрошення вста­новлюють: площу, склад сільськогосподарських угідь і кількість води, необхідної для їх зрошення; джерело забору води і його зв'язок з сівозмінними масивами, багаторічними насадженнями і природними кормовими угіддями; спосіб, норма та режим зрошення з врахуванням якості ґрунтів, рельєфу місцевості, підстилкових порід і рівня підгрунтових вод; склад сільськогосподарських культур у сівозмінах, порід плодових дерев, виноградників на території багаторічних насаджень, видів трав на пасовищах і сіножатях; склад сільськогосподарських угідь, придатних для зрошення і поетапне їх освоєння; обсяг культуртехнічних робіт на засолених, перезволожених та інших діля­нках, що потребують поліпшення або проведення комплексу меліоративно - профілактичних робіт (пониження рівня підґрунтових вод, розсолення ґрунтів, застосування диференційованих систем удобрення, и планування на зрошуваній площі); розмір капіталовкладень на проведення меліоративних робіт і його включення в зміст проекту.

В умовах зрошення проектування сівозмін тісно пов'язане з орга­нізацією водокористування, умовами розміщення іригаційної мережі.

Розмір, види сівозмін залежать від сільськогосподарських культур, способу поливу, рельєфу, тривалості вегетаційного періоду, по­ливної техніки та інших факторів. Як правило, у зрошуваних сівозмінах прагнуть розмістити багаторічні бобові й злакові трави для поліпшення меліоративного стану ґрунтів і створення умов для одерження високої урожайності сільськогосподарських культур.

Зрошувані сівозміни розміщують відокремлено в узгодженні із зрошувальною мережею, способом та режимом зрошення. Велику увагу при цьому приділяють питанню захисту ґрунтів від іригаційної ерозії, яка проявляється, як правило, на ділянках з крутістю схилу понад 1 – 2⁰ за неправильного режиму зрошення і порушення відповідної агротехніки.

У районах осушення встановлюють: земельну площу, склад угідь, що потребують осушення; наявність і стан осушувальної мережі, гідротехнічних споруд, необхідність їх розширення та ремонту; якісний стан осушених земель, умови їх використання під сільськогосподмрські культури і для організації сіножатей і пасовищ; обсяг капіталовкладень, спрямованих на розширення площ осушених земель, утримання і ремонт осушувальної мережі, використання осушених земель, поліпшення меліоративного стану згідно з проектами осушення.

Розробку проекту, будівництво осушувальної мережі проводять узгоджено. Організація земельних угідь, їх поліпшення, проектування сівозмін мають зональний характер.

На основі розробленої структури посівних площ і детального ви­вчення ґрунту орних угідь визначають кількість сівозмін, їх площу, склад, пропорцію і чергування культур у кожній із них. Для вирішен­ня питання про кількість, типи і види сівозмін порівнюють різні варі­анти їх з оцінкою за такими показниками: обсяг виробництва продук­ції рослинництва на гектар ріллі; обсяг виробництва кормів у цілому й окремо по кожному з його видів; продуктивність тракторів і сільсь­когосподарських машин; обсяг внутрігосподарських перевезень. Щоб встановити кількість полів, необхідно детально вивчити конфігурацію земельного масиву з однорідними ґрунтами.

Поля сівозмін по можливості нарізують у вигляді прямокутників або близьких до них форм. У рівнинних степових і лісостепових ра­йонах їх розміщують довшими сторонами перпендикулярно напрямку пануючих вітрів, а на схилах - вздовж горизонталей; у районах над­мірного зволоження - вздовж схилу або під невеликим кутом.

Поля й окремо оброблювані ділянки на території сівозміни фор­мують з урахуванням складу ґрунтів, умов рельєфу, експозиції схилу, інтенсивності ерозії, засолення та інших негативних природних фак­торів. Проектування полів повинно передбачати також форму, конфі­гурацію поля, спосіб його розміщення на схилі тощо. Довжина поля або окремо оброблюваної ділянки в кінцевому підсумку визначає дов­жину робочої загінки для машинно-тракторних агрегатів і впливає на витрату палива при великій кількості організаційно - економічно не­продуманих заїздів і поворотів. Найкраща довжина гону – 1500 - 2500 м, вона може змінюватися залежно від зони та інших факторів. Ши­рину поля встановлюють залежно від його площі, бажане співвідно­шення ширини й довжини поля 1:2, 1:3 за величини поля 150 - 200 га і більше, та 1:4 - для масивів не менше 50 га. За умов складного ерозійного рельєфу і великої строкатості ґрунтового покриву ці вимоги порушуються через необхідність проведення комплексу протиерозій­них заходів, особливо під час впровадження контурно - меліоративної організації території. При цьому зростають витрати на механізовані роботи з обробітку сільськогосподарських культур, але підвищується ефективність заходів захисту ґрунтів від ерозії.

Рівнозначність полів сівозмін є одним з основних показників, що використовуються при розміщенні у сівозмінному масиві планової структури посівних площ. Вона забезпечує постійність площ посівів кожної сільськогосподарської культури за роками, рівномірність валового збору врожаю, чіткість планування механізмів і витрат на проведення робіт. Особливо вона необхідна для овочевих і спеціальних сівозмін. Проте в умовах розмежування ділянок, розчленування території балками та ярами, в умовах розвитку ерозії ґрунтів відхилення в рівнозначності допускають до 20 % у бік збільшення їх на гірших і зменшення на кращих за якістю ґрунтах.

Розміщення полів з урахуванням рельєфу і якості грунтів має надзвичайно важливе значення, особливо в районах складного, пересіче­ного рельєфу і розвитку водної ерозії ґрунтів.

В умовах складного ерозійного рельєфу і строкатого ґрунтового покриву не завжди можна нарізати поля з достатньо довгими гонами и доброю конфігурацією. Це пояснюється складністю умов розмі­щення полів, необхідністю проведення на полях додаткових заходів щодо затримання і використання стоку дощових та стічних вод для нагромадження вологи й запобігання змиву_.

На територіях складного рельєфу, або при великій строкатості ґрунтів, спочатку виділяють однорідні ділянки, з яких потім склада­ють поля, забезпечуючи при цьому захист ґрунтів від ерозії. У райо­нах розвитку вітрової ерозії практикують смугове розміщення чистих парів і зернових культур, а також багаторічних трав.

Організація території зрошуваних земель повинна бути погоджена із зрошувальною мережею, а на заліснених землях - з полезахисними смугами. Межі полів встановлюють, як правило, з урахуванням по­стійних каналів і лісосмуг.

Фермерам земля може виділятися у вигляді окремої ділянки. Вони самі або разом із спеціалістом розробляють і впроваджують сівозміну невеликою кількістю полів. Такий варіант більш підходить і орендним колективам з виробництва тваринницької продукції на власних кормах, а також при вирощуванні невеликої кількості польових культур.

Особливої уваги заслуговує питання розміщення полів сівозмін на змитих ґрунтах. Нині у великих високомеханізованих господарствах за кожною виробничою польовою бригадою закріплюють одну - дві сіво­зміни з середнім розміром поля 100-200 га. За умов складного рельєфу і строкатого ґрунтового покриву іноді важко проектувати поля однорідні за рельєфом і ґрунтами. Поля сівозмін у цих умовах часто розміщені на схи­лах різної експозиції і мають декілька ґрунтових відмін, що різняться за родючістю. Тому проектування полів треба починати з проектування од­норідних ділянок, достатньо зручних для механічного обробітку, а потім з цих ділянок формувати поля сівозмін. У багатьох випадках запроектовані таким чином поля мають не зовсім правильну, іноді химерну форму. Але це істотно не впливає на зниження продуктивності при виконанні польо­вих робіт, оскільки обробіток таких полів і всі інші процеси будуть проводитися на частинах - у межах агротехнічно однорідних ділянок. Межі агротехнічно однорідних ділянок мають бути запроектовані так, щоб затри­мувати стік дощових і зливових вод зі схилів.

Під час проектування таких ділянок слід забезпечити правильне роз­міщення лісових смуг і польових доріг, щоб уникнути концентрації стоку вздовж їх меж, що призводить до утворення ярів. Агротехнічно однорідні ділянки своїми довгими сторонами повинні розміщуватися поперек схи­лів, а їх основний обробіток слід проводити вздовж горизонталей.

В умовах пересіченої місцевості й строкатого ґрунтового покриву проектування полів не завжди можна розпочинати з виявлення і форму­вання агротехнічно однорідних ділянок, зручних для механічного обробі­тку. Якщо відокремлені ділянки повністю включені в площу одного поля, потрібно вирішити питання внутрішньопольової організації території.

Найбільш повна і правильна протиерозійна організація території полів сівозмін можлива тільки при узгодженому розміщенні системи протиерозійних лісових смуг по межах полів, сівозмін і ділянках, що окремо обробляються.

Захисні лісові смуги проектуються відповідно до меж полів і ді­лянок, що окремо обробляються, для захисту полів від водної і вітрової ерозії ґрунтів та оптимізації мікроклімату для сільськогосподарських культур на земельній ділянці. Умови їх проектування визнача­ються комплексним лісомеліоративним проектом.

Польові дороги проектують для узгодженого забезпечення зв'язку і щозмінних масивів, окремо оброблюваних ділянок з магістральними і міжгосподарськими дорогами. Вони призначаються для перевезення вантажів, людей, сільськогосподарських машин тощо. За змістом, призначенням, шириною й умовами проектування польові дороги поділяються на основні і допоміжні; основні обслуговують більшу частину сівозмінного масиву або всю сівозміну і проектуються на стиках меж полів, допоміжні обслуговують одне - два поля і проектуються відповідно до меж полів або ділянок, що окремо обробляються. Ши­рина основних польових доріг – 5 - 6 м, допоміжних – 3 - 4 м.

Польові стани проектуються у сільськогосподарських підприємст-нах, де сівозмінні масиви знаходяться на значній відстані від населеного пункту. Польові стани забезпечують скорочення непродуктивних переїздів агрегатів для обробітку ґрунту, догляду за культурами, збирання їх і а служать місцем відпочинку працюючих у полі, місцем зосередження техніки і тимчасового зберігання насінного та іншого матеріалу.

Джерела водопостачання є необхідною умовою забезпечення лю­дей, які працюють у полі, питною, а машин - технічною водою. Вони розміщуються в місцях розташування і концентрації основних сівозміних масивів та їх складових частин.

При розміщенні в сівозмінних масивах зрошувальної і осушуваль­ної мереж, будівництві гідротехнічних споруд складають додаткові проекти впорядкування їхньої території у потрібному масштабі, який час змогу виконувати роботи зі створення й експлуатації земельної площі меліоративної системи.

Вирішуючи питання кількості полів, встановлюють чергування культур у кожній сівозміні, використовуючи рекомендації науково - дослідних установ і досвід самого господарства щодо оцінки поперед­ників для кожної культури. Найцінніші і вибагливі до них культури доцільно розміщувати після кращих попередників, керуючись основ­ними принципами побудови сівозмін. Потім розробляють технологію вирощування сільськогосподарських культур для кожного поля. Вказують способи, глибину й строки обробітку ґрунту, способи і строки сівби та внесення добрив і пестицидів, їх види і норми, систему до­гляду за рослинами, заходи регулювання чисельності бур'янів, шкід­ників та збудників хвороб рослин тощо.

Встановлені норми органічних добрив повинні забезпечувати позитивний, або, у крайньому разі, бездефіцитний баланс гумусу.

9.2.5. Заходи з охорони земель і навколишнього середовища.

Одночасно з агрокомплексом розробляють систему заходів з охорони земель, водних джерел і повітря, куди включають захист ґрунтів від ерозії, водойм і повітря від забруднення, рекультивацію порушених земель. При цьому визначають агротехнічні заходи, щорічні обсяги робіт, потребу в насінні багаторічних трав для залуження, а також у мінеральних добривах і спеціальних машинах та знаряддях.

Агролісомеліоративні заходи планують із завершеною системою захисних лісових насаджень, які у поєднанні з іншими заходами забезпечують зниження швидкості вітрів, регулюють поверхневий стік води і підвищують стійкість ґрунту проти ерозії. Для цього передбачають створення насаджень різного призначення - полезахисних, водорегулювальних та вітроломних лісових смуг біля виробничих центрів, польових станів, водних джерел, а також заліснення ярів, балок, крутих еродованих схилів, пісків. Передбачають також заходи щодо реконструкції і ремонту існуючих лісових насаджень.

Для регулювання стоку води, закріплення ярів, які розвиваються, проектують гідротехнічні споруди. їх також, як і прибалкові та при яружні лісові насадження, розміщують на неорних землях. Нові будівлі й споруди слід розміщувати на непридатних для сільськогоспо­дарського використання землях або на гірших сільськогосподарських угіддях, при цьому верхній родючий шар знімають і використовують, для поліпшення інших ділянок.

При проектуванні виділяють землі, що підлягають охороні, намі­чають заходи щодо запобігання забрудненню вод. На великих тваринницьких комплексах і фермах передбачають очисні споруди й поля зрошення. Перелік територій, що охороняються, знаходиться в інструкціях з внутрішньогосподарського землевпорядкування.

9.2.6. План реалізації проекту.

Це заключна стадія проектування. В ньому визначають строки і послідовність виконання запланованих заходів, об­сяги і вартість робіт щодо всіх видів і строків проведення, дають реко­мендації, як краще організувати їх виконання, визначають підрядні орга­нізації і участь у здійсненні проекту самого господарства.

Строки виконання запланованих заходів встановлюють з ураху­ванням обсягів робіт, господарської значимості, можливості госпо­дарства тощо; виділяють першочергові заходи на найближчі два – три роки та заходи другої черги – до розрахункового і третьої – на перспективу.

План розроблюють спеціалісти проектної організації разом із землекористувачами і спеціалістами господарства.

9.2.7. Розгляд і затвердження проекту.

Після одобрення технічною радою проектної організації його розглядають на розширеному засідан­ні правління колективного господарства, на виробничій нараді об’єднання з участю голови або члена виконкому сільської (селищної) ра­ди народних депутатів, а потім районним і обласним управлінням сільського господарства.