Умови і порядок оголошення та створення територій й об’єктів заповідними: правове й економічне забезпечення функціонування природно-заповідного фонду.
Підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду можуть здійснюватися органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання подаються до державних органів,
уповноважених проводити їх попередній розгляд. Клопотання має містити обгрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкту природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал. До клопотань додаються документи, що підтверджують та доповнюють обгрунтування необхідності створення чи оголошення територій або об'єктів природно-заповідного фонду.
Стаття 52. Попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду
Клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду попередньо розглядається у місячний строк: щодо територій та об'єктів загальнодержавного значення - центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища; щодо територій та об'єктів місцевого значення - органами цього центрального органу виконавчої влади на місцях.{ Частина перша статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 } У разі схвалення клопотань центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях проводиться їх погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання. На підставі результатів погодження клопотань центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища забезпечує розробку спеціалізованими проектними та науковими установами проектів створення природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'яток природи, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Розробка проектів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам'яток природи та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення забезпечується органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях.
Забезпечення розробки проектів створення ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків може бути доручено заінтересованим державним органам чи установам. { Частину шосту статті 52 виключено на підставі Закону N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 } Проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду передаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.{ Частина шоста статті 52 в редакції Закону N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 }
Стаття 53. Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об'єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон
Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. { Частина перша статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180-12 від 05.05.93 } Рішення про створення біосферних заповідників приймається з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна. { Частина друга статті 53 в редакції Закону N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 } Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. { Частина третя статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99, N 1826-VI ( 1826-17 ) від 21.01.2010 } Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України.{ Частина четверта статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180-12 від 05.05.93 }
Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання. 95. Особливості правової охорони окремих видів територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Досягнення мети, задля якої створюються території та об'єкти природно-заповідного фонду, можливе лише за умови забезпечення збереження заповідних територій та необхідної поведінки усіх установ, організацій та громадян, що вступають у відносини з приводу природно-заповідного фонду. Це досягається шляхом встановлення спеціального правового режиму, який в юридичній літературі іменується заповідним. Заповідний режим можна визначити як закріплений у правових нормах порядок збереження і використання заповідних комплексів відповідно до їх цільового призначення.
Заповідний режим включає в себе закріплення в правових нормах правил двоякого характеру:
1) умови, від яких залежить збереження природних територій та об'єктів у стані, необхідному для виконання покладених на них завдань і цілей — правові умови заповідного режиму;
2) умови користування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду — правові вимоги заповідного режиму, що зводяться до встановлення правил необхідної поведінки осіб, які вступають у відповідні відносини2.
Особливістю цього режиму є те, що, з одного боку, він залежить від необхідності забезпечення збереження заповідного об'єкта у природному стані, а з іншого — у цільовому його використанні. Характерною рисою режиму є те, що він відображає як загальні риси, притаманні охороні території чи об'єкта природно-заповідного фонду як єдиного цілого, так і специфіку охоронного режиму кожного з елементів цього комплексу (земель, лісів, вод, тваринного світу тощо), але з урахуванням їх взаємозв'язку та взаємообумовле-ності.
Особливість режиму полягає також у тому, що межі його дії не збігаються з територіальними межами заповідника. Значною мірою цей режим поширюється на суміжні із заповідниками ділянки земель, відведені під охоронні зони'.
Законодавче визначення режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду таке: це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів (ст. 14 Закону «Про природно-заповідний фонд України»).
Заповідний режим регулюється вимогами розділу III Закону, а також положеннями про конкретні території та об'єкти природно-заповідного фонду, які розробляються відповідно до законодавства із зазначенням у них завдань, наукового профілю, особливостей природоохоронного режиму та характеру функціонування.
Положення про території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення затверджуються Міністерством екології та природних ресурсів України, а положення про території та об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення — його органами на місцях (ст. 5 Закону).
Правовий режим природних заповідників. Природними заповідниками є природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою: збереження в природному стані типових або унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів; вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них; розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища; ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Природні заповідники є юридичними особами. В Україні їх налічується 12; їх територія становить 0,2 відсотки від території країни.
Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи (ч. З ст. 15 Закону). На них покладається також координація і проведення наукових досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.
З метою створення природних заповідників з господарського використання повністю вилучаються ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами і надаються заповідникам у порядку, визначеному чинним законодавством України. Зокрема, порядок створення і оголошення природних заповідників визначається загальними нормами (ст.ст. 51, 52 Закону), рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам приймаються Президентом України (ст. 53 Закону).
З метою охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників на їх території встановлюється широке коло заборонних вимог до усіх осіб, які відвідують територію заповідника (ст. 16 Закону). На території заповідника забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, шо суперечить його цільовому призначенню, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти.
На території природного заповідника категорично заборонено:
— будівництво споруд, шляхів сполучень, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю заповідника;
— розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянок транспорту;
— геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів;
— усі види лісокористування;
— вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування;
— інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів тощо.
На території природного заповідника забороняється мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обгрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.
З метою збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів Законом дозволяється виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо.
На території природного заповідника можуть також здійснюватись протипожежні і санітарні заходи, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель, інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед ними завдань, збір колекційних та інших матеріалів, проведення наукових досліджень, екологічної освітньо-виховної роботи.
Проектом організації території заповідника та охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідників та їх працівників у сінокосінні, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів. Проекти організації території природних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються Міністерством екології та природних ресурсів України.
В окремих випадках з дозволу Мінекоресурсів України на території заповідника можуть проводитися заходи, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію наслідків аварій, стихійного лиха, та інші цілі, не передбачені Проектом організації території заповідника та охорони його природних комплексів.
Природні заповідники очолюють спеціальні адміністрації, до складу яких входять дирекція природного заповідника, наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. Як об'єкти загальнодержавного значення природні заповідники підпорядковуються Мінекоресурсів України.
Правовий режим біосферних заповідників визначається главою 2 розділу III Закону «Про природно-заповідний фонд України». Так, ст. 17 Закону визначає біосферні заповідники природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.
В Україні біосферних заповідників є три. Вони, як і природні заповідники, є юридичними особами і мають статус загальнодержавних.
Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Так, заповідна зона
включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.
Буферна зона біосферних заповідників включає території, виділені з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих до неї територіях; її режим та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників.
Зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.
У межах території біосферного заповідника можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони.
Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.
Значного розвитку останнім часом набула така форма охорони природи, як організація національних природних парків. Створення національних природних парків передбачає збереження, відтворення'і ефективне використання природних комплексів і об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність (ст. 20 Закону).
Визнання природного комплексу або окремих природних об'єктів національними природними парками зумовлює вилучення їх з господарського використання і заборону на їх території будь-якої діяльності, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної їх цінності, адже основною характерною рисою правового режиму національних природних парків є те, що їх територію дозволяється відвідувати у культурно-освітніх та рекреаційних цілях.
За статусом національні природні парки визнаються природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, на які покладаються завдання: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони природних заповідних комплексів та їх об'єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з, питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
З урахуванням різнопланових цінностей та особливостей національних природних парків на їх території встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання. Згідно з функціональним зонуванням територія поділяється на заповідну зону, зону регульованої рекреації, зону стаціонарної рекреації та господарську зону.
Найбільш загальними рисами правоохоронного режиму національних природних парків є:
1) заборона рубок лісу головного користування, промислового рибальства й мисливства, іншої діяльності, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів;
2) обмеження будівництва споруд, шляхів сполучення, ліній електропередач, проведення меліоративних та інших робіт (а в заповідній зоні — повна їх заборона);
3) розміщення в зоні стаціонарної рекреації готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відпочиваючих.
На території національних природних парків за спеціальними дозволами адміністрації допускається збір грибів, ягід, плодів диких дерев, вилов риби та полювання.
У зв'язку з тим, що територією національних природних парків проходить велика кількість туристів і екскурсантів, за погодженням з керівництвом парків визначаються маршрути для пішоходів, велосипедистів, автомобілістів і представників інших видів туризму.
Відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації його території, який затверджується Кабінетом Міністрів України, до складу адміністрації парку входять спеціальні підрозділи, які організовують рекреаційну діяльність, служби охорони парку, господарського та іншого обслуговування, а також інші підприємства, установи і організації, які на підставі угод з адміністрацією парку здійснюють рекреаційну діяльність.
Природоохоронними рекреаційними установами Закон (ст. 23) визначає регіональні ландшафтні парки, які можуть бути місцевого чи регіонального значення. Метою утворення їх є збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Як правило, регіональні ландшафтні парки організовуються без вилучення природних комплексів у їх власників чи користувачів.
Основними завданнями регіональних ландшафтних парків є збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів, створення умов для туризму, відпочинку, інших видів рекреаційної діяльності з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів.
Особливістю правового режиму регіональних ландшафтних парків є те, що на їх території з урахуванням цінностей природних комплексів та об'єктів може провадитися функціональне зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.
Заказники — одна із форм охорони природи. Основна особливість їх полягає в тому, що заказники є формою охорони не всього природного комплексу, а тільки окремих його елементів, видів тваринного світу, видів рослинного світу, окремих природних об'єктів: лісових масивів, водних, геологічних об'єктів тощо.
Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів (ст. 25 Закону).
Заказники можуть бути загальнодержавного та місцевого значення. Кількість їх за останні роки зросла до 1936 (станом на 1994р.)'. Найбільш розповсюджені — мисливські заказники, де забезпечується зберігання і відтворення окремих видів мисливської фауни. Лісові заказники мають на меті збереження, відтворення і покращення лісових угідь з цінними і рідкісними деревними породами, реліктовою рослинністю. Гідрологічні або болотні заказники являють собою невеликі ділянки болотних масивів разом із водоймами, які мають наукове значення. Геологічними заказниками оголошуються об'єкти з рідкісними або унікальними геологічними утвореннями. Ділянки природи, які становлять ботанічний інтерес, оголошуються ботанічними заказниками. Заказники можуть бути й інших видів (ч. З ст. З Закону).
На територіях заказників обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.
Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям та завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища.
Зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження за Законом (ст. 26) беруть на себе власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів.
Пам'ятки природи — це взяті під охорону держави окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення і оголошуються пам'ятками з метою збереження їх у природному стані (ст. 17 Закону).
Пам'ятки природи не вилучаються у їх власників або користувачів, але останні беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану (ст. 28 Закону).
Такий самий статус мають заповідні урочища, якими оголошуються лісові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають наукове, природоохоронне, естетичне значення і оголошуються з метою збереження їх у природному стані (ст.ст. 29, ЗО Закону).
Заповідні урочища є об'єктами загальнодержавного значення, тоді як пам'ятки природи можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення.
Пам'ятки природи можуть поділятися на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. У межах відповідних пам'яток природи установлюється відповідний режим використання та охорони природних утворень. Завдання, особливості природоохоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ визначаються у їх первинних облікових документах (ч. З ст. 5 Закону). Обліковими документами можуть бути паспорт, де міститься їх наукова характеристика, проекти організації територій пам'яток природи та заповідних урочищ, охоронні зобов'язання підприємств, установ, організацій щодо територій.
Особливій охороні підлягають зоологічні парки, які створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення у неволі (ст. 35 Закону).
Зоологічні парки є культурно-освітніми установами загальнодержавного та місцевого значення. Під час їх створення земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і закріплюються за відповідними установами у порядку, визначеному Земельним кодексом України.
На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків (ст. 36 Закону). Відповідно до мети територія зоологічних парків підлягає зонуванню. Так, експедиційна зона призначена для стаціонарного утримання тварин і використання в культурно-пізнавальних цілях. Наукова зона призначена для здійснення науково-дослідних робіт. Відвідання її дозволяється у порядку, визначеному адміністрацією парку. Рекреаційна зона призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку. У господарській зоні розміщені допоміжні господарські об'єкти.
Зоологічні парки можуть організовувати пересувні експозиції тварин, мати у своєму складі підсобні господарства, які створюються для забезпечення тварин кормами.
Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва — це найвизначніші та найцінніші зразки паркового будівництва. Згідно із законодавством (ст. 37 Закону) такі об'єкти підлягають особливій охороні та використанню в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного та місцевого значення. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Найвідомішими в Україні парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва є Софіївський парк в Умані Черкаської області, Білоцерківський та Прилуцький парки.
Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва проводиться з вилученням або без вилучення природних ресурсів у їх власників або користувачів.
Для забезпечення правового режиму парків-пам'яток садово-паркового мистецтва на їх території забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.
На їх територіях забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, проводиться догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду за підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових композицій, трав'яних газонів.
На територіях парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження, а також можуть встановлюватись експозиційна, наукова, заповідна та адміністративно-господарська зони.
Утримання та реконструкція парків-пам'яток садово-паркового мистецтва проводиться за проектами, що розробляються спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджуються органами, у підпорядкуванні яких перебувають парки, за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів і його органами на місцях.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони (ст. 39 Закону).
Охоронні зони встановлюються на територіях природних заповідників, на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.
Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на підставі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.
Правовий режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях на основі оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище. Так, в охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, визначеному Закону України від 9 лютого 1995 р. «Про екологічну експертизу»'.
Правовий режим кожної з охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається положеннями, які затверджуються державними органами, що прийняли рішення про їх виділення. Охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідного фонду враховуються під час розробки проектно-планувальної та проектної документації.
Фінансування заходів щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до вимог ст. 46 Закону за рахунок державного та місцевого бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, цільових та благодійних фондів, коштів підприємств, установ, організацій та громадян.
Об'єкти природно-заповідного фонду можуть мати власні кошти, отримані ними від наукової, природоохоронної, туристсько-екскурсійної, рекламно-видавничої та іншої діяльності в межах заповідних територій, що не суперечить їх цільовому призначенню. Ці кошти не підлягають вилученню і використовуються виключно для охорони відповідних територій та об'єктів (ст. 47 Закону).
Цільові екологічні фонди об'єктів природно-заповідного фонду створюються відповідно до вимог ст. 48 Закону «Про природно-заповідний фонд України», Положення про ці фонди, затвердженого наказом Мінприроди України від 26 лютого 1993 р. № 162 та включають в себе частину штрафів та грошових стягнень за шкоду, заподіяну об'єктам природно-заповідного фонду у результаті порушення законодавства про природно-заповідний фонд;
кошти, одержані від реалізації конфіскованого чи вилученого майна, яке було знаряддям або предметом екологічного правопорушення на їх території; частину платежів за забруднення довкілля в межах цих територій; цільові та добровільні внески юридичних та фізичних осіб.
Законодавством передбачено надання податкових та інших пільг об'єктам природно-заповідного фонду (ст.ст. 49—50 Закону).