Класифікація небезпечних хімічних речовин
Тема 3. Техногенні небезпеки та їхні наслідки.
Лекція №13 (самостійне вивчення)
Тема «Хімічна небезпека»
План навчального заняття
1. Класифікація небезпечних хімічних речовин.
2. Характеристика класів небезпеки згідно із ступенем їхньої дії на організм людини
3. Особливості забруднення місцевості, води, продовольства у разі виникнення
аварій з викидом небезпечних хімічних речовин.
4. Класифікація суб’єктів господарювання і адміністративно-територіальних
одиниць за хімічною небезпекою.
5. Типологія аварій на ХНО та вимоги до їхнього розміщення і розвитку.
Ключові терміни і поняття
| ٭ сильно діюча отруйна речовина (СДОР); ٭ ступінь токсичності; ٭ гранична допустима токсична доза; ٭ середня порогова (токсична доза РС50); ٭ середні (токсичні дози ІС50); ٭ середня смертельна (токсична доза LC50); ٭ клас небезпеки; ٭ щільність зараження; | ٭ зона хімічного зараження; ٭ хімічна аварія; ٭ небезпечна хімічна речовина; ٭ хімічно небезпечний об’єкт; ٭ викид (вилив) небезпечної хімічної речовини; ٭ осередок хімічного зараження |
Класифікація небезпечних хімічних речовин
На території України розміщено біля двох тисяч хімічно небезпечних об'єктів; їх діяльність пов'язана з виробництвом, використанням, зберіганням і транспортуван-ням сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), а в зонах їх розміщення проживає понад 22,0 млн. чоловік.
Індикатором віднесення адміністративно-територіальних одиниць до ПНТ може слугувати рівень масового ураження території на випадок аварії. Якщо на території адміністративно - територіальної одиниці більше 10% населення потрапляє у зону масового ураження, таку територію можна вважати потенційно небезпечною. Для міст і міських районів ступінь техногенної небезпеки доцільно оцінювати за часткою території можливого ураження внаслідок промислової аварії, при цьому вважається, що населення в межах міста розподілено рівномірно.
За ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і пероральному(через шлунково-кишковий тракт) шляхах потрапляння в організм хімічні речовини можна поділити на шість груп, а за ступенем дії на організм людини на чотири класи .
Хімічні речовини, які можуть викликати масові ураження населення, при ава-ріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:
• перша група — речовини з переважною дією удушення:
- з вираженою дією припікання (хлор, трьоххлористий фосфор та ін.);
- з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);
• друга група - речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю,
синильна кислота, динітрофенол, етиленхлоргідрин та інші);
• третя група - речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:
- з вираженою дією припікання (акрилонітрил);
- з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірководень, окисли азоту)
• четверта група - нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, про-
ведення і передачу нервового імпульсу (фосфорорганічні сполуки та ін.);
• п’ята група - речовини, що мають дію удушення і нейротропну дію (аміак);
• шоста група - метаболічні отрути (етиленоксид, метилбромид тощо);
• сьома група - речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).
До речовин з переважною дією удушення належать токсичні сполуки, для яких головним об’єктом дії на організм є дихальні шляхи. Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсичного набряку легенів і період ускладнень. Тривалість кожного періоду визначається токсичними властивостями кожної речовини і величиною експозиційної дози. При дії пари низки речовин у високих концентраціях можливий швидкий летальний кінець від шокового стану, що викликається хімічним обпаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних шляхів і легенів.
До речовин переважно загальної отруйної дії належать сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною загибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути.
Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отрути гемоглобіну.
Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів дихального ланцюгу (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз’єднувачі окислення і фосфорилірування (динітрофенол, динітроортокрезол,) і речовини, що виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення (етилен-хлоргідрин, етиленфторгідрин).
До речовин з дією удушення і загальноотруйною дією здатні значна кількість ХНР, що здатні при інгаляційній дії визвати токсичний набряк легенів, а при резорбції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук цієї групи володіє сильною дією припікання, що значмо утруднює надання допомоги потерпілим.
До речовин, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (нейротропні отрути), належать речовини, які порушують механізми периферичної нервової регуляції, а також модулюючий стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить можливість втручатися у процес синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптичній щілині нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникності іонних каналів збуджувальних мембран
До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, належать токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.
В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення і передачі нервового імпульсу, який ускладнюється станом важкої гіпоксії, що викликано порушенням зовнішнього дихання.
До метаболічних отрут належать токсичні сполуки, що вмішуються в інтимні процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розвивається, як правило, поступово і у важких випадках закінчується смертю протягом декількох діб.
До речовин, що порушують обмін речовин, належать токсичні сполуки групи галогенізованих ароматичних вуглеводів. Ці речовини здатні, діючи через легені, травний тракт і не ушкоджену шкіру, викликати захворювання з надзвичайно млявим проходженням. При цьому в процес залучаються практично всі органи і системи організму людини. Характерною особливістю дії цих речовин є порушення обміну речовин, що в підсумку може іноді призвести до летального кінця.
До найбільш небезпечних (надзвичайно і високо токсичних) хімічних речовин відносяться:
· - деякі сполуки металів (похідні миш'яку, ртуті,кадмію, свинцю, талію, та ін.);
· - карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);
· - речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, нітрили);
· - сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін та ін.);
· - фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота та її ефіри, фторетанол та інші);
· хлоргідрини (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);
· - галогени (хлор, бром);
· - інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).
До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:
· мінеральні й органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова, інші);
· луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);
· сполуки сірки (диметилсульфат, сірковуглець, хлорид і фторид сірки);
· хлор - і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);
· деякі спирти та альдегіди кислот;
· органічні і неорганічні нітро - і аміносполуки (гідроксиламін, гідрозин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофенол);
· феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.
Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визначених токсичних і фізико-хімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через органи дихання, шкі-ряні покрови, велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезен-ня, а також можливість легко переходити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пар або тонко дисперсний аерозоль), може стати причиною ураження лю-дей. Ці хімічні сполуки відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).
Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР)називаються хімічні спо-луки, що в певних кількостях, які перевищують гранично допустимі концентрації, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.
Гранично допустима концентрація (ГДК) –це максимальна кількість небез-печної хімічної речовини в одиниці об’єму (повітря, води тощо) чи ваги (харчових продуктів), яка при щоденному впливі протягом необмежено тривалого часу не викли-кає в організмі пато-логічних відхилень, а також негативних змін у нащадків.