Зло­якіс­ні но­во­ут­во­рен­ня 5 страница

Світ­ло­ве заб­руд­нен­ня впли­ває на зо­ро­вий ана­лі­за­тор, по­гір­шує гос­тро­ту зо­ру, чіт­кість роз­різ­ню­ва­них пред­ме­тів, здат­ність ока сприйма­ти зоб­ра­жен­ня. Від над­мір­ної на­си­че­нос­ті кольо­рів, пос­тійно­го ос­віт­лен­ня, яке від­різ­няється від со­няч­но­го, мо­же бу­ти пош­ко­джен­ня райдуж­ки ока, яка змі­нює кіль­кість світ­ла, що пот­рап­ляє в око, а та­кож криш­та­ли­ка – "лін­зи", яка за­вер­шує про­цес фо­ку­су­ван­ня зоб­ра­жен­ня.

12.8. Небезпечні та шкідливі виробничі чинники

В умо­вах ви­роб­ни­чо­го се­ре­до­ви­ща на лю­ди­ну ді­ють чин­ни­ки, які на­зи­ва­ють­ся не­без­печ­ни­ми і шкід­ли­ви­ми чин­ни­ка­ми.

Не­без­печ­ним ви­роб­ни­чим чин­ни­ком наз­и­вається та­кий ви­роб­ни­чий чин­ник, вплив яко­го в пев­них умо­вах приз­во­дить до трав­ми чи ін­шо­го різ­ко­го по­гір­шен­ня здо­ров'я. Шкід­ли­вим чин­ни­ком на­зи­ва­ють та­кий ви­роб­ни­чий чин­ник, вплив яко­го на ро­біт­ни­ка в пев­них умо­вах приз­во­дить до про­фе­сійно­го зах­во­рю­ван­ня чи зни­жен­ня пра­цез­дат­нос­ті.

До не­без­печ­них ви­роб­ни­чих чин­ни­ків на­ле­жать, зок­ре­ма, та­кі: елек­трич­ний струм пев­ної си­ли; ду­же наг­рі­ті ті­ла; мож­ли­вість па­дін­ня з ви­со­ти са­мо­го пра­ців­ни­ка чи різ­них де­та­лей і пред­ме­тів; об­лад­нан­ня, яке пра­цює під тис­ком ви­ще ат­мос­фер­но­го, та ін.

До шкід­ли­вих ви­роб­ни­чих чин­ни­ків від­но­сять: нес­при­ят­ли­ві ме­те­оро­ло­гіч­ні умо­ви; за­пи­ле­ність і за­га­зо­ва­ність по­віт­ря­но­го се­ре­до­ви­ща; вплив шу­му, ін­фра- і ультраз­ву­ку, віб­ра­ції; на­яв­ність елек­тро­маг­ніт­них по­лів, ла­зер­но­го і іоні­зу­ючих вип­ро­мі­ню­вань та ін.

До шкід­ли­вих ви­роб­ни­чих чин­ни­ків на­ле­жать та­кож фі­зич­ні і емо­ційні пе­ре­на­ван­та­жен­ня, ро­зу­мо­ве пе­ре­нап­ру­жен­ня, мо­но­тон­ність пра­ці.

Без­пе­ка життєді­яль­нос­ті в умо­вах ви­роб­ни­чо­го се­ре­до­ви­ща (охо­ро­на пра­ці) пе­ред­ба­чає сис­те­му за­хо­дів з ви­роб­ни­чої са­ні­та­рії, тех­ні­ки без­пе­ки, по­жеж­ної і ви­бу­хо­вої без­пе­ки, а та­кож за­ко­но­дав­ство з охо­ро­ни пра­ці, які за­без­пе­чу­ють збе­ре­жен­ня жит­тя, здо­ров'я і пра­цез­дат­нос­ті в про­це­сі пра­ці.

Рекомендована література:

· ос­нов­на – [38-40, 45, 47].

Тема 13. АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ КЛІМАТУ І ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

13.1. Глобальне потепління. Причини і наслідки

Оці­ни­ти по­тен­ційні нас­лід­ки гло­баль­но­го по­теп­лін­ня для здо­ров'я лю­дей ду­же важ­ко. Тре­ба вра­хо­ву­ва­ти не тіль­ки сце­на­рії змі­ни клі­ма­ту, але й ба­га­то ін­ших чин­ни­ків: стан нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща (нап­рик­лад, чис­то­ту во­ди), со­ці­аль­но-еко­но­міч­ні умо­ви (хар­чу­ван­ня, гус­то­ту на­се­лен­ня, дос­туп­ність ме­дич­но­го об­слу­го­ву­ван­ня, іму­ні­за­цію та ін.). Але дос­лід­ни­ки пе­ре­ко­на­ні в то­му, що гло­баль­не по­теп­лін­ня клі­ма­ту бу­де ма­ти пря­мі нас­лід­ки для здо­ров'я лю­дей. На­во­ди­мо вис­нов­ки, зроб­ле­ні ВО­ОЗ.

У ре­зуль­та­ті гло­баль­но­го по­теп­лін­ня клі­ма­ту Зем­лі під­ви­щить­ся рі­вень зах­во­рю­ва­нос­ті на сер­це­во-су­дин­ні, рес­пі­ра­тор­ні та де­які ін­ші хво­ро­би.

Зрос­тан­ня кіль­кос­ті травм, пси­хо­ло­гіч­них роз­ла­дів і смер­тель­них ви­пад­ків ста­не ре­зуль­та­том під­ви­щен­ня ін­тен­сив­нос­ті і три­ва­лос­ті теп­ло­вих та ін­ших ано­ма­лій (по­ве­ней, ура­га­нів та ін.).

Під­ви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри в районах з про­хо­лод­ним клі­ма­том зни­зить смер­тність від прос­туд­них зах­во­рю­вань і пе­ре­охо­ло­джен­ня, але ці ефек­ти бу­дуть на­ба­га­то слаб­ши­ми, ніж не­га­тив­ні нас­лід­ки.

По­теп­лін­ня по­ру­шить нор­маль­не фун­кці­ону­ван­ня еко­ло­гіч­них сис­тем, поз­на­чить­ся на при­род­них ре­сур­сах, са­ні­тар­них та ін­ших умо­вах жит­тя, по­ру­шить еле­мен­ти ін­фрас­трук­ту­ри і мо­же ста­ти при­чи­ною со­ці­аль­них і еко­но­міч­них пот­ря­сінь.

Під­ви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри дасть змо­гу ко­ма­хам та ін­шим пе­ре­нос­ни­кам збуд­ни­ків хво­роб роз­ши­ри­ти се­ре­до­ви­ще іс­ну­ван­ня. Та­кі ор­га­ніз­ми, як, нап­рик­лад, ма­ля­рійний ко­мар та че­ре­во­но­гі мо­люс­ки (пе­ре­нос­ни­ки шис­то­со­ма­то­зу), "за­хоп­лять" но­ві ши­ро­ти і ви­со­ти. Ни­ні на ма­ля­рію хво­рі­ють близь­ко 300 млн. чо­ло­вік за рік (з них 2 млн. по­ми­ра­ють). Приб­лиз­но 45 % на­се­лен­ня Зем­лі про­жи­ває в клі­ма­тич­ній зо­ні, неб­ла­го­по­луч­ній що­до ма­ля­рії. За прог­но­за­ми, у дру­гій по­ло­ви­ні XXI ст. цей по­каз­ник збіль­шить­ся до 60 %. У ре­зуль­та­ті зах­во­рю­ва­ність на ма­ля­рію мо­же зрос­ти на 50-80 млн. ви­пад­ків на рік.

По­теп­лін­ня клі­ма­ту, змен­шен­ня за­па­сів пит­ної во­ди і по­ши­рен­ня мік­ро­ор­га­ніз­мів під­ви­щать зах­во­рю­ва­ність на хо­ле­ру, саль­мо­нельо­з та ін­ші ін­фек­ційні хво­ро­би.

Під­ви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри во­ди спри­яти­ме більш ін­тен­сив­но­му "цві­тін­ню" во­ди, роз­мно­жен­ню хо­лер­них віб­рі­онів, а та­кож, мож­ли­во, по­яві но­вих їх ге­не­тич­них шта­мів.

Ско­ро­чен­ня че­рез клі­ма­тич­ні змі­ни ви­роб­ниц­тва про­дук­тів хар­чу­ван­ня мо­же в ок­ре­мих ре­гі­онах приз­вес­ти до збіль­шен­ня ви­пад­ків не­до­їдан­ня і го­ло­ду, які ма­ти­муть серйоз­ні нас­лід­ки для здо­ров'я лю­дей, особ­ли­во ді­тей.

Збіль­шен­ня вміс­ту в по­віт­рі бі­озаб­руд­ню­ва­чів (пил­ку, спор та ін.) спри­яти­ме спа­ла­хам алер­гіч­них роз­ла­дів, ас­тми, рес­пі­ра­тор­них та ін­ших зах­во­рю­вань.

У бід­них кра­їнах на­се­лен­ня пос­траж­дає силь­ні­ше, ніж у ба­га­тих, але ураз­ли­вість ба­га­тих дер­жав та­кож зрос­та­ти­ме в мі­ру ста­рін­ня їх на­се­лен­ня.

Для ба­гатьо­х ре­гі­онів го­лов­ною проб­ле­мою ста­не від­сут­ність при­род­них ре­сур­сів.

Не­га­тив­ні нас­лід­ки для здо­ров'я лю­дей мож­на зни­зи­ти шля­хом удос­ко­на­лен­ня служ­би охо­ро­ни здо­ров'я, прог­рам кон­тро­лю за ста­ном здо­ров'я і са­ні­тар­ни­ми умо­ва­ми, за­хо­дів з охо­ро­ни нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, сис­те­ми за­галь­ної ос­ві­ти (у цен­трі ува­ги якої бу­де пер­со­наль­на по­ве­дін­ка лю­дей), роз­роб­лен­ня за­хис­них тех­но­ло­гій (нап­рик­лад, при­мі­щень і сис­тем життєза­без­пе­чен­ня), кон­ди­ці­юван­ня по­віт­ря, очи­щен­ня во­ди, вак­ци­на­ції та ін.

13.2. Антропогенні чинники появи нових інфекційних хвороб людини

Гос­по­дарсь­ке ос­воєння те­ри­то­рій у тро­пі­ках та ін­ших не­об­жи­тих міс­цях приз­во­дить до різ­ко­го по­гір­шен­ня еко­ло­гіч­ної си­ту­ації від­нос­но здо­ров'я на­се­лен­ня.

У хо­ді пе­рет­во­рен­ня лю­ди­ною нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща пос­тійно від­бу­вається про­цес прис­то­су­ван­ня до умов мін­ли­во­го дов­кіл­ля не тіль­ки са­мої лю­ди­ни, але й пред­став­ни­ків бі­оти, зок­ре­ма, збуд­ни­ків різ­них ін­фек­ційних хво­роб. Збуд­ни­ки хво­роб, що ма­ють при­род­но-осе­ред­ко­вий ха­рак­тер, втра­ча­ють або змі­ню­ють сво­їх но­сі­їв, про­між­них і ос­нов­них ха­зя­їнів та прис­то­со­ву­ють­ся до па­ра­зи­ту­ван­ня на лю­ди­ні, змі­ню­ють аре­али сво­го іс­ну­ван­ня. Ан­тро­по­ген­ні змі­ни се­ре­до­ви­ща, його заб­руд­нен­ня спри­чи­ня­ють ево­лю­цію хво­роб і їх збуд­ни­ків. Ево­лю­ція ін­фек­ційно­го па­ра­зи­тиз­му мо­же від­бу­ти­ся знач­но швид­ше, ніж ево­лю­ція се­ре­до­ви­ща. Так, ос­тан­нім ча­сом у пів­ніч­но-за­хід­них районах Ро­сії спос­те­рі­гається зрос­тан­ня зах­во­рю­ва­нос­ті на хво­ро­бу Лайма. Ця хво­ро­ба вик­ли­кається спі­ро­хе­тою, яка пе­ре­дається лю­ди­ні при уку­сі клі­ща. Кліщ за­ра­жується, ку­са­ючи ко­пит­ну тва­ри­ну. По­ка­за­но, що від­со­ток за­ра­же­них клі­щів се­ред осо­бин з ано­ма­лі­ями пок­ри­вів, вик­ли­ка­них заб­руд­нен­ням міс­це­вос­ті важ­ки­ми ме­та­ла­ми, ви­щий, ніж се­ред осо­бин, які та­ких ано­ма­лій не ма­ють. Епі­де­мі­оло­ги вва­жа­ють, що заб­руд­нен­ня міс­це­вос­ті важ­ки­ми ме­та­ла­ми – ос­нов­на при­чи­на зрос­тан­ня ви­пад­ків зах­во­рю­ва­нос­ті на хво­ро­бу Лайма.

У но­вих умо­вах з'яв­ля­ють­ся но­ві фор­ми збуд­ни­ків, більш прис­то­со­ва­ні до них. Змі­ню­ють­ся тем­пи роз­мно­жен­ня мік­ро­ор­га­ніз­мів, їх ві­ру­лен­тність. Ево­лю­ція па­то­ген­них мік­ро­ор­га­ніз­мів вик­ли­кається та­кож змі­ною сприйнят­ли­вос­ті та стійкос­ті до них са­мої лю­ди­ни. Приг­ні­чен­ня іму­но­бі­оло­гіч­них фун­кцій, алер­гі­за­ція і, як нас­лі­док, змі­на від­по­ві­ді ор­га­ніз­му є нас­лід­ком пев­них не­га­тив­них впли­вів нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща.

Ан­тро­по­ген­ні змі­ни се­ре­до­ви­ща вик­ли­ка­ють не тіль­ки по­яву но­вих форм і ви­дів збуд­ни­ків, але і змі­ню­ють епі­де­мі­оло­гію "кла­сич­них" ін­фек­ційних хво­роб. Під впли­вом ан­тро­по­ген­них чин­ни­ків зви­чайні хво­ро­би на­бу­ва­ють хро­ніч­но­го ха­рак­те­ру, ма­ють пе­ре­біг з різ­ни­ми ус­клад­нен­ня­ми.

13.3. Вплив мутагенів навколишнього середовища на апарат спадковості людини

Заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща впли­ває на найдо­ро­го­цін­ні­ше, що ство­ре­но ево­лю­цією жи­вої ма­те­рії, – на ге­не­тич­ну прог­ра­му лю­ди­ни. Ра­зом із тим заб­руд­нен­ня се­ре­до­ви­ща му­та­ге­на­ми охоп­лює ге­но­фон­ди по­пу­ля­цій усіх ви­дів тва­рин, рос­лин, бак­те­рій і ві­ру­сів, що на­се­ля­ють бі­ос­фе­ру. Збе­ре­жен­ня і зміц­нен­ня бі­оло­гіч­них ос­нов лю­ди­ни і всіх жи­вих іс­тот в умо­вах ан­тро­по­ген­ної тран­сфор­ма­ції бі­ос­фе­ри пот­ре­бу­ють точ­но­го знан­ня об­ся­гу і ха­рак­те­ру впли­ву з бо­ку му­та­ге­нів.

Хі­міч­не і, зок­ре­ма, ра­діоак­тив­не заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща по­си­лює не­без­пе­ку збіль­шен­ня кіль­кос­ті ін­ду­ко­ва­них му­та­цій у со­ма­тич­них і ста­те­вих клі­ти­нах лю­ди­ни. При­чо­му, як­що со­ма­тич­ні му­та­ції збіль­шу­ють кіль­кість зло­якіс­них пух­лин, сер­це­во-су­дин­них зах­во­рю­вань, впли­ва­ють на три­ва­лість жит­тя та ін­ші мор­фо­фун­кці­ональ­ні оз­на­ки лю­дей од­но­го по­ко­лін­ня, му­та­ції в ста­те­вих клі­ти­нах про­яв­ля­ють­ся у виг­ля­ді спад­ко­вих ано­ма­лій нас­туп­них по­ко­лінь. Роз­різ­ня­ють та­кі ти­пи му­та­цій:

· змі­на кіль­кос­ті хро­мо­сом (хро­мо­сом­ні му­та­ції, біль­шість з яких ле­таль­ні);

· роз­ри­ви й об­мі­ни хро­мо­сом­ним ма­те­рі­алом ДНК вик­ли­ка­ють: де­ле­ції, ін­вер­сії, тран­сло­ка­ції фраг­мен­тів хро­мо­сом;

· ген­ні му­та­ції – за­мі­на па­ра­зо­тис­тих ос­нов, до­да­ван­ня або їх де­ле­ція;

· змі­на ком­бі­на­то­ри­ки ге­нів;

· змі­на, під­ви­щен­ня ла­біль­нос­ті ге­но­ма за ра­ху­нок ла­біль­нос­ті мо­біль­них дис­пер­гід­ро­ва­них ге­нів (МДГ);

· по­ру­шен­ня доз­рі­ван­ня м-РНК (вик­ли­кає по­мил­ки транс крип­ції);

· по­ру­шен­ня експре­сії ге­но­ма (ге­на) (вик­ли­кає по­мил­ки в реп­лі­ка­ції).

Дже­ре­лом му­та­ге­нів в бі­ос­фе­рі є ядер­на енер­ге­ти­ка, хі­мі­за­ція про­мис­ло­вос­ті і сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, лі­карсь­кі пре­па­ра­ти, де­які хар­чо­ві до­бав­ки та ін. Вплив ре­чо­вин з му­та­ген­ним ефек­том мо­же ба­га­ток­рат­но під­си­лю­ва­ти­ся в ре­зуль­та­ті взаємо­дії да­них спо­лук з ін­ши­ми хі­міч­ни­ми му­та­ге­на­ми.

Особ­ли­ву гру­пу ста­нов­лять бі­оло­гіч­ні чин­ни­ки му­та­ге­не­зу лю­ди­ни. Іс­нує ці­лий ряд форм, які, пот­ра­пив­ши в ор­га­нізм лю­ди­ни, ста­ють дже­ре­лом ура­жен­ня ДНК ха­зя­їна. До них, зок­ре­ма, на­ле­жать ві­ру­си. Вста­нов­ле­на як му­та­ген­на, так і кан­це­ро­ген­на роль ві­ру­сів. По­ряд з цим по­ка­за­но, що ві­ру­си мо­жуть спри­чи­ня­ти вплив на про­це­си по­яви му­та­цій у лю­ди­ни.

Му­та­ген­ний ефект ма­ють де­які жи­ві вак­ци­ни з приг­ні­че­ною ві­ру­лен­тною здат­ніс­тю. Во­ни здат­ні ін­ду­ку­ва­ти змі­ни в ге­не­тич­но­му ма­те­рі­алі лю­ди­ни. Оче­вид­ною є важ­ли­вість ус­та­нов­лен­ня да­но­го фак­ту, ос­кіль­ки ве­ли­ка кіль­кість лю­дей на Зем­лі вак­ци­ну­ють­ся про­ти гри­пу, ко­ру, віс­пи та ін­ших ін­фек­цій. Ана­ло­гіч­ний ефект вик­ли­ка­ють ток­сич­ні ре­чо­ви­ни бі­оло­гіч­но­го по­хо­джен­ня: про­дук­ти життєді­яль­нос­ті різ­них па­ра­зи­тів лю­ди­ни (нап­рик­лад, гель­мін­тів). А в ря­ді районів зем­ної ку­лі різ­ни­ми гель­мін­та­ми за­ра­же­но майже 100 % на­се­лен­ня.

Усе на­ве­де­не свід­чить про ве­ли­ку різ­но­ма­ніт­ність дже­рел му­та­ге­нів се­ре­до­ви­ща. Знан­ня ме­ха­ніз­мів ви­ник­нен­ня му­та­цій і їх нас­лід­ків для лю­ди­ни по­ка­зує усю не­без­пе­ку зрос­тан­ня ан­тро­по­ген­но­го заб­руд­нен­ня бі­ос­фе­ри.

У по­пу­ля­ці­ях су­час­них лю­дей важ­ли­вим пи­тан­ням є об­сяг ге­не­тич­но­го ван­та­жу.

За по­пе­ред­ню іс­то­рію роз­вит­ку люд­ства за ра­ху­нок при­род­но­го му­та­ційно­го про­це­су вже наг­ро­ма­див­ся пев­ний ге­не­тич­ний ван­таж, що ви­ра­жається знач­ною кіль­кіс­тю спад­ко­вих і ге­не­тич­но де­тер­мі­но­ва­них зах­во­рю­вань внас­лі­док ава­рії на ЧА­ЕС збіль­ши­ло кіль­кість зло­якіс­них но­во­ут­во­рень, обу­мов­ле­них му­та­ці­ями со­ма­тич­них клі­тин, ура­жен­ня ста­те­вих клі­тин ма­ти­ме від­да­ле­ні нас­лід­ки в нас­туп­них по­ко­лін­нях.

За ос­тан­ні 100 ро­ків час­то­та спон­тан­но­го рів­ня хро­мо­сом­них абе­ра­цій під­ви­щи­ла­ся у 2 ра­зи, що пов'яза­но з по­гір­шен­ням еко­ло­гіч­ної си­ту­ації.

По­ява зло­якіс­но­го рос­ту клі­тин вик­ли­кається змі­на­ми ге­не­тич­ної прог­ра­ми в ок­ре­мих со­ма­тич­них клі­ти­нах лю­ди­ни. При­чи­ною змін є зов­ніш­ні впли­ви, що ін­ду­ку­ють кан­це­ро­ге­нез, у то­му чис­лі з бо­ку хі­міч­них спо­лук, фі­зич­них чин­ни­ків, ві­ру­сів та ін.

До­ве­де­но, що більш ніж у 90 % ви­пад­ків кан­це­ро­ген­ні чин­ни­ки ма­ють здат­ність вик­ли­ка­ти му­та­ції. Для ор­га­ніз­му лю­ди­ни не­має да­них про кіль­кіс­ні спів­від­но­шен­ня кан­це­ро­ге­не­зу і му­та­ге­не­зу, але па­ра­ле­лізм цих явищ не вик­ли­кає сум­ні­ву.

Зрос­тан­ня час­то­ти хро­мо­сом­них му­та­цій і до­мі­нан­тних але­лей ген­ної при­ро­ди вик­ли­кає збіль­шен­ня кіль­кос­ті спон­тан­них ви­кид­нів (до 50 %); 30 % ви­пад­ків пе­ри­на­таль­ної смер­тнос­ті зу­мов­ле­ні ге­не­тич­ни­ми чин­ни­ка­ми.

За­галь­на кіль­кість зах­во­рю­вань, пов'яза­них із ге­не­тич­ни­ми змі­на­ми, па­то­ло­гією ва­гіт­нос­ті і де­фек­та­ми роз­вит­ку (син­дро­ми Да­уна, Клайнфель­те­ра та ін.), збіль­ши­ла­ся в де­кіль­ка ра­зів, і во­ни без­по­се­редньо пов'яза­ні зі збіль­шен­ням му­та­ге­нів в нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щі.

Ге­не­тич­ний ван­таж у по­пу­ля­ці­ях су­час­ної лю­ди­ни є при­чи­ною тра­ге­дій у сім'ях, де на­ро­джу­ють­ся ді­ти з де­фек­та­ми, і спри­чи­няє знач­ний еко­но­міч­ний тиск на су­час­не сус­піль­ство, дер­жа­ву. Ба­га­то вче­них го­во­рять про не­ми­ну­чу ге­не­тич­ну ка­тас­тро­фу для люд­ства внас­лі­док дії му­та­ге­нів, що ро­бить ще більш ак­ту­аль­ною проб­ле­му охо­ро­ни бі­ос­фе­ри.

Му­та­ції в ма­сі ма­ють не­га­тив­ний ха­рак­тер для адап­та­ційних особ­ли­вос­тей ви­ду. У зв'яз­ку з цим під­ви­щен­ня кіль­кос­ті му­та­цій в усіх ви­пад­ках ве­де до збіль­шен­ня чи­сель­нос­ті ге­не­тич­них жертв. Ви­хо­дом у цій си­ту­ації мо­жуть бу­ти ево­лю­ційні змі­ни, спря­мо­ва­ні на адап­та­цію до му­та­ге­нів, вве­де­них у се­ре­до­ви­ще іс­ну­ван­ня. Але та­ка адап­та­ція від­бу­вається за ра­ху­нок елі­мі­на­ції ве­ли­чез­ної кіль­кос­ті осо­бин. У мі­ру ство­рен­ня ге­не­тич­ної стійкос­ті про­ти му­та­ген­но­го впли­ву чин­ни­ків се­ре­до­ви­ща ця кіль­кість бу­де пос­ту­по­во змен­шу­ва­ти­ся. У ре­зуль­та­ті від­бу­деть­ся ге­не­тич­на адап­та­ція по­пу­ля­цій на ви­со­кий му­та­ген­ний фон нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща. Ана­ло­гіч­ні адап­та­ції от­ри­ма­ні в ек­спе­ри­мен­тах із штуч­но ство­ре­ним ви­со­ким фо­ном ра­ді­ації. Са­ме та­кою адап­та­цією по­яс­нюється і по­ява в при­род­них умо­вах рас ко­мах, стійких до ін­сек­ти­ци­дів, а та­кож ві­ру­сів і па­то­ген­них бак­те­рій, ре­зис­тен­тних до ан­ти­бі­оти­ків та хі­мі­оп­ре­па­ра­тів.

Найбіль­ший ус­піх у по­діб­ній ево­лю­ції за­без­пе­че­ний ви­дам з найбіль­шою чи­сель­ніс­тю при швид­кій змі­ні по­ко­лінь, а са­ме для мік­ро­ор­га­ніз­мів. Для лю­ди­ни як бі­осо­ці­аль­ної іс­то­ти та­кий ви­хід не­мож­ли­вий. Для неї зрос­тан­ня фо­ну ра­ді­ації і рів­ня хі­міч­них му­та­ге­нів тяг­не за со­бою найбільш не­га­тив­ні нас­лід­ки.

Ге­не­тич­ний мо­ні­то­ринг про­во­дить­ся на ос­но­ві ді­яль­нос­ті аку­шерсь­кої, не­она­то­ло­гіч­ної, пе­ді­ат­рич­ної, па­то­ло­го-ана­то­міч­ної, ме­ди­ко-ге­не­тич­ної, он­ко­ло­гіч­ної та са­ні­тар­но-епі­де­мі­оло­гіч­ної служб МОЗ Ук­ра­їни. На пер­шо­му ета­пі ро­бо­ти за­без­пе­чу­ють­ся якіс­на ді­аг­нос­ти­ка і реєстра­ція виб­ра­них ін­ди­ка­тор­них ста­нів та здійснюється ана­ліз їх по­ши­ре­нос­ті. На дру­го­му – виз­на­ча­ють­ся вид і рів­ні заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща та мож­ли­вос­ті впли­ву еко­ло­гіч­них чин­ни­ків на ви­ник­нен­ня ге­не­тич­ної па­то­ло­гії (Тим­чен­ко та ін., 2001 р.).

Ме­тою ді­яль­нос­ті сис­те­ми ге­не­тич­но­го мо­ні­то­рин­гу є змен­шен­ня час­то­ти ге­не­тич­них роз­ла­дів, пов'яза­них з му­та­ген­ною і те­ра­то­ген­ною дією се­ре­до­ви­ща. Го­лов­ні зав­дан­ня ге­не­тич­но­го мо­ні­то­рин­гу по­ля­га­ють у виз­на­чен­ні тем­пу му­та­ційно­го про­це­су в на­се­лен­ня; роз­ра­хун­ку ге­не­тич­но­го ван­та­жу і шко­ди для здо­ров'я на­се­лен­ня у зв'яз­ку з цим; виз­на­чен­ні прі­ори­те­тів для служб охо­ро­ни здо­ров'я і со­ці­аль­ної до­по­мо­ги; ство­рен­ні сис­те­ми про­фі­лак­тич­них за­хо­дів що­до ге­не­тич­них роз­ла­дів, пов'яза­них із дією се­ре­до­ви­ща.

Струк­тур­ною оди­ни­цею служ­би ге­не­тич­но­го мо­ні­то­рин­гу є реєстр ге­не­тич­ної па­то­ло­гії; на ос­но­ві його фун­кці­ону­ван­ня вдос­ко­на­лю­ють­ся ме­ди­ко-ге­не­тич­не кон­суль­ту­ван­ня, пре­на­таль­на ді­аг­нос­ти­ка вро­дже­ної і спад­ко­вої па­то­ло­гії, ме­то­ди лі­ку­ван­ня, оці­нюється на­яв­ний му­та­ційний про­цес і прог­но­зу­ють­ся його змі­ни. Од­нією з проб­лем, пов'яза­них з виз­на­чен­ням рів­ня му­та­ційно­го про­це­су, є виз­на­чен­ня тих ге­не­тич­них по­дій, ана­ліз яких є прийнят­ним. Му­та­ції в ста­те­вих клі­ти­нах мо­жуть да­ва­ти ці­лий ряд фе­но­ти­пів, але ли­ше ок­ре­мі з них за­до­воль­ня­ють ви­мо­ги, що став­лять­ся при епі­де­мі­оло­гіч­но­му вив­чен­ні па­то­ло­гії.

Іс­нує кіль­ка ме­то­дич­них під­хо­дів до мо­ні­то­рин­гу му­та­цій в ста­те­вих клі­ти­нах. Прийнят­ним до прак­тич­но­го зас­то­су­ван­ня є спос­те­ре­жен­ня за ін­ди­ка­тор­ни­ми фе­но­ти­па­ми. Як та­кі роз­гля­да­ють­ся: шлю­би, неп­лід­ні з бі­оло­гіч­них при­чин; фе­таль­на смерть, особ­ли­во ран­ня; сто­ро­жо­ві фе­но­ти­пи (Тим­чен­ко та ін., 2001 р.).

До сто­ро­жо­вих фе­но­ти­пів на­ле­жать клі­ніч­ні по­ру­шен­ня, що ви­ни­ка­ють спо­ра­дич­но як нас­лі­док дії од­но­го ви­со­ко­пе­нен­тран­тно­го му­тан­тно­го ге­на. Во­ни ма­ють ауто­сом­но-до­мі­нан­тний або зчеп­ле­ний з Х-хро­мо­со­мою тип ус­пад­ку­ван­ня, од­на­ко­вий і ха­рак­тер­ний про­яв, що ро­бить мож­ли­вою ді­аг­нос­ти­ку з мі­ні­маль­ни­ми по­мил­ка­ми. Сто­ро­жо­ві фе­но­ти­пи, виб­ра­ні для реєстра­ції, по­вин­ні спос­те­рі­га­ти­ся в по­пу­ля­ції з по­міт­ною час­то­тою та про­яв­ля­ти­ся внут­рішньоут­роб­но або від­ра­зу піс­ля на­ро­джен­ня. На­ро­джен­ня ін­ди­ві­дів з та­ки­ми оз­на­ка­ми у клі­ніч­но здо­ро­вих бать­ків оз­на­ча­ти­ме му­та­цію, що ви­ник­ла de no­vo.

У но­во­на­ро­дже­них до сто­ро­жо­вих фе­но­ти­пів від­но­сять (за ре­ко­мен­да­ці­ями ВО­ОЗ): ахон­дроп­ла­зію, ак­ро­це­фа­ло­син­дак­ти­лію, ані­ри­дію, клейдок­ра­ні­аль­ну дис­пла­зію, кон­трак­тур­ну арах­но­дак-ти­лію, спад­ко­вий оні­хо­ар­троз, не­за­вер­ше­ний ос­те­оге­нез, по­лі­син-дак­ти­лію пре­ак­сі­аль­ну, роз­щеп­лен­ня кис­ті та сто­пи, спон­ди­ло-епі­фі­зар­ну спад­ко­ву дис­пла­зію, та­на­то­фо­рич­ну кар­ли­ко­вість, не­ут­ри­ман­ня піг­мен­ту, ро­то­паль­це­ли­цю­вий ди­зос­тоз, хво­ро­бу Кру­зо­на, син­дро­ми – Ван-дер-Ву­да, EEC, Три­че­ра-Кол­лін­за, оку­ло­зу-бо­паль­це­вий, Фрі­ма­на-Шел­то­на, Хол­та-Ора­ма.

Вис­но­вок про му­та­ген­не по­хо­джен­ня ви­пад­ку вро­дже­ної па­то­ло­гії по­ви­нен бу­ти зроб­ле­ний з ура­ху­ван­ням мож­ли­вос­ті спад­ко­вої обу­мов­ле­нос­ті та те­ра­то­ген­но­го впли­ву.

Ус­піш­не ви­рі­шен­ня зав­дан­ня охо­ро­ни спад­ко­вос­ті лю­ди­ни від руйнів­ної дії му­та­ге­нів за­ле­жить від ефек­тив­нос­ті на­уко­вих дос­лі­джень у цьому нап­рям­ку. Ши­ро­кі пер­спек­ти­ви тут від­кри­ва­ють ви­ко­рис­тан­ня ци­то­ге­не­тич­них ме­то­дів, вив­чен­ня біл­ко­во­го по­лі­мор­фіз­му, дос­лі­джен­ня мо­но­мор­фних ізо­фер­мен­тів.

По­ряд із мо­ні­то­рин­гом на пе­ред­ній план ви­хо­дить проб­ле­ма прог­но­зу, оцін­ки мож­ли­вих нас­лід­ків піс­ля­дії му­та­ге­нів. Те­оре­тич­но й ек­спе­ри­мен­таль­но обґрун­то­ва­на для лю­ди­ни за­леж­ність кіль­кос­ті му­та­цій від до­зи му­та­ге­ну за до­по­мо­гою уяв­лен­ня про до­зу, що под­воюється. Виз­на­чен­ня та­кої за­леж­нос­ті дає змо­гу кіль­кіс­но ви­ра­зи­ти ге­не­тич­ний ван­таж у виг­ля­ді кіль­кос­ті до­дат­ко­вих му­та­цій, які да­на по­пу­ля­ція от­ри­му­ва­ти­ме при то­му чи ін­шо­му під­ви­щен­ні фо­ну му­та­ге­нів у се­ре­до­ви­щі іс­ну­ван­ня. Мож­ли­ва мі­ні­маль­на до­за, що под­воюється, для іоні­зу­ючо­го вип­ро­мі­ню­ван­ня до­рів­нює ЮРі прийня­та для оцін­ки не­без­пе­ки ра­ді­ації Ге­не­раль­ною Асам­блеєю ООН.

Ве­ли­ке зна­чен­ня має ге­не­тич­ний мо­ні­то­ринг для прог­но­зу тру­до­вих ре­сур­сів, якос­ті здо­ров'я на­ро­до­на­се­лен­ня. Над­зви­чайно важ­ли­ве со­ці­аль­не зна­чен­ня має проб­ле­ма ано­ма­лій пси­хі­ки лю­ди­ни, і во­на стає од­нією з клю­чо­вих у мо­ні­то­рин­гу. Не­має сум­ні­вів у то­му, що та­кий ана­ліз по­ви­нен бу­ти ком­плек­сним – со­ці­аль­но-бі­оло­гіч­ним, клі­ні­ко-ге­не­тич­ним, по­пу­ля­ційно-епі­де­мі­оло­гіч­ним.

Ге­не­тич­ний мо­ні­то­ринг ано­ма­лій ге­не­тич­но­го роз­вит­ку і по­даль­ший його ана­ліз із бі­осо­ці­аль­них по­зи­цій дає змо­гу не тіль­ки ви­мі­ря­ти ге­не­тич­ний ван­таж у по­пу­ля­ції, але й нав­чи­ти­ся кон­тро­лю­ва­ти його, ке­ру­ва­ти ним і та­ким чи­ном прог­но­зу­ва­ти змі­ни в по­ве­дін­ці лю­дей в умо­вах ан­тро­по­ген­ної тран­сфор­ма­ції бі­ос­фе­ри.

Для то­го, щоб звес­ти до мі­ні­му­му мож­ли­вість нес­при­ят­ли­вої му­та­ген­ної дії, пов'яза­ної з при­сут­ніс­тю в нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щі хі­міч­них ре­чо­вин, не­об­хід­но про­во­ди­ти їх вип­ро­бу­ван­ня в тест-сис­те­мах на му­та­ген­ність для лю­ди­ни та ін­ших жи­вих ор­га­ніз­мів. У зв'яз­ку з тим, що іс­нує ве­ли­чез­на кіль­кість хі­міч­них ре­чо­вин, ви­ко­на­ти це ду­же важ­ко. Важ­ли­вим нап­рям­ком є ана­ліз не ок­ре­мих хі­міч­них спо­лук, а їх ком­плек­су, що ста­нов­лять яд­ро му­та­ген­них змін на да­но­му ета­пі і роз­вит­ку бі­ос­фе­ри. Та­кий під­хід ви­ма­гає прин­ци­по­во но­во­го ви­ду мо­ні­то­рин­гу.

Умо­вою, що за­без­пе­чує мо­ні­то­ринг за му­та­ге­на­ми бі­ос­фе­ри в ці­ло­му, є роз­роб­лен­ня ме­то­дів мо­де­лю­ван­ня го­лов­них ком­плек­сів му­та­ге­нів як гло­баль­но­го, так і ло­каль­но­го зна­чен­ня.

У бо­роть­бі з впли­вом му­та­ге­нів се­ре­до­ви­ща на спад­ко­вість лю­ди­ни ве­ли­кі пер­спек­ти­ви від­кри­ва­ють дос­лі­джен­ня ан­ти­му­та­ге­нів. Ан­ти­му­та­ге­на­ми на­зи­ва­ють спо­лу­ки, які нейтра­лі­зу­ють сам му­та­ген до його ре­ак­ції з мо­ле­ку­лою ДНК або зні­ма­ють ура­жен­ня з мо­ле­ку­ли ДНК. Сьогод­ні ві­до­мо майже 50 ан­ти­му­та­ге­нів, се­ред них особ­ли­ва роль на­ле­жить ві­та­мі­нам (особ­ли­во А, С, Е) та лі­карсь­ким рос­ли­нам. По­шу­ки ан­ти­му­та­ге­нів про­дов­жу­ють­ся.

Со­ці­аль­не зна­чен­ня заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща му­та­ге­на­ми, як ба­чи­мо, над­зви­чайно ве­ли­ке. Са­ме з вив­чен­ням да­ної проб­ле­ми пов'яза­ні пи­тан­ня про­фі­лак­ти­ки ал­ко­го­ліз­му, тю­тю­но­па­лін­ня, нар­ко­ма­нії, особ­ли­во у під­літ­ків.

В яви­щах, пов'яза­них з му­та­ге­на­ми се­ре­до­ви­ща, лю­ди­на зіт­кну­ла­ся з проб­ле­мою сво­го но­во­го по­ло­жен­ня в нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щі, яке змі­не­не її ж ді­яль­ніс­тю, і те­пер ос­нов­ним зав­дан­ням є по­пе­ре­джен­ня по­даль­шо­го заб­руд­нен­ня бі­ос­фе­ри му­та­ге­на­ми і по­шук спо­со­бів за­хис­ту ДНК лю­ди­ни від ура­жа­ючо­го ефек­ту му­та­ген­них чин­ни­ків.

Рекомендована література:

· ос­нов­на – [42, 43, 46];

· до­дат­ко­ва – [1-11, 13].

Тема 14. РУЙНІВНА ДІЯ СТРЕСУ. ПСИХОЛОГІЯ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ

14.1. Функціонування системи
"популяція-соціальне середовище"

Людсь­ка по­пу­ля­ція "за­ну­ре­на" у спе­ци­фіч­не се­ре­до­ви­ще сус­піль­них від­но­син, тру­до­вої ді­яль­нос­ті у ви­роб­ни­чій і не­ви­роб­ни­чій сфе­рах, куль­тур­не і мов­не се­ре­до­ви­ще, сис­те­му іде­оло­гіч­них, мо­раль­них, етич­них, на­ці­ональ­них цін­нос­тей. Ха­рак­те­рис­ти­ка по­пу­ля­ції мо­же бу­ти адек­ват­ною се­ре­до­ви­щу, і в цьому ви­пад­ку її стан ква­лі­фі­кується як ре­жим нор­маль­но­го фун­кці­ону­ван­ня сис­те­ми "по­пу­ля­ція – со­ці­аль­не се­ре­до­ви­ще". Але мож­ли­ва і зво­рот­на си­ту­ація – со­ці­аль­не пси­хо­ло­гіч­не нап­ру­жен­ня, ді­аг­нос­тич­ни­ми оз­на­ка­ми яко­го є: об­сяг спо­жи­ван­ня ал­ко­голь­них на­по­їв, тю­тю­но­вих ви­ро­бів, тран­кві­лі­за­то­рів і нар­ко­ти­ків на ду­шу на­се­лен­ня, кіль­кість зло­чи­нів, смер­тність, се­ред­ня три­ва­лість жит­тя на­се­лен­ня та ін.

Со­ці­аль­не пси­хо­ло­гіч­не нап­ру­жен­ня і стом­лен­ня слід роз­ці­ню­ва­ти як якіс­но но­ві ста­ни, що займа­ють про­між­не по­ло­жен­ня між нор­маль­ни­ми ре­ак­ці­ями і пси­хіч­ною па­то­ло­гією.

На ос­но­ві вив­чен­ня особ­ли­вос­тей пси­хіч­но­го ста­ну мож­на, нап­рик­лад, здійсню­ва­ти ран­ню ді­аг­нос­ти­ку по­чат­ку роз­вит­ку про­фе­сійних зах­во­рю­вань. Фі­зі­оло­гіч­ні від­хи­лен­ня в ор­га­ніз­мі, перш за все, ста­ють ос­но­вою для роз­вит­ку зах­во­рю­вань пси­хо­со­ма­тич­но­го по­хо­джен­ня, нап­рик­лад, гі­пер­то­ніч­ної хво­ро­би, брон­хі­аль­ної ас­тми та ін.

Проб­ле­мою є вив­чен­ня ге­не­тич­них ме­ха­ніз­мів пе­рет­во­рен­ня нор­маль­но­го ге­но­ти­пу в па­то­ло­гіч­ний фе­но­тип в умо­вах нер­во­во­го пе­ре­нап­ру­жен­ня. Так, є да­ні про важ­ли­вість нер­во­вих ме­ха­ніз­мів ре­гу­лю­ван­ня ге­не­тич­них про­це­сів, що виз­на­ча­ють ре­аль­ну ос­но­ву для фор­му­ван­ня різ­них ста­нів.

Зас­лу­го­вує на ува­гу гі­по­те­за, яка по­яс­нює ме­ха­ніз­ми роз­вит­ку стре­сів і пси­хо­зів ши­зо­їд­но­го спек­тра. Во­на зво­дить­ся ось до чо­го: іс­ну­ють па­то­ге­не­тич­ні ме­ха­ніз­ми особ­ли­во­го ти­пу, які ві­доб­ра­жа­ють кож­ний ок­ре­мо нор­маль­ні ва­рі­ан­ти ме­та­бо­ліч­ної струк­ту­ри ор­га­ніз­му. Але ко­ли де­які з та­ких ва­рі­ан­тів ви­яв­ля­ють­ся у фун­кці­ональ­но не­су­міс­ній ком­бі­на­ції в кон­крет­них но­сі­їв від­по­від­но­го особ­ли­во склад­но­го ге­но­ти­пу, то це вик­ли­кає від­хи­лен­ня в роз­вит­ку пев­них ха­рак­те­рис­тик ви­щих рів­нів мор­фо­фі­зі­оло­гіч­ної ор­га­ні­за­ції моз­ку.

Нап­ри­кін­ці XX ст. ви­ник­ла но­ва на­ука – пси­хо­нейро­іму­но­ло­тія, яка вив­чає вплив пси­хо­ло­гіч­них чин­ни­ків і фун­кці­ональ­но­го ста­ну моз­ку на імун­ну сис­те­му.

На особ­ли­ву ува­гу зас­лу­го­ву­ють пи­тан­ня впли­ву фі­зич­но­го і емо­ційно­го стре­су в умо­вах еко­ло­гіч­но­го пош­ко­джен­ня. Ек­спе­ри­мен­таль­но до­ве­де­но, що стрес змен­шує іму­но­ком­пе­тен­цію, ос­лаб­лює гу­мо­раль­ний і клі­тин­ний іму­ні­тет, зни­жує стійкість до ін­фек­цій і пух­лин. Найчас­ті­ше та­кі змі­ни спос­те­рі­га­ють­ся піс­ля хро­ніч­но­го стре­су.

Найбільш яс­кра­во ви­ра­же­ний стрес в пе­рі­оди со­ці­аль­но зна­чу­щих емо­ційних пе­ре­нап­ру­жень. Кон­цеп­цію стре­су роз­ро­бив ви­дат­ний фі­зі­олог Ганс Сельє. Він впер­ше по­ка­зав, що у від­по­відь на пе­ре­нап­ру­жен­ня та пош­ко­джен­ня у тва­рин і лю­ди­ни ви­ни­ка­ють нес­пе­ци­фіч­ні ре­ак­ції, які ма­ють фа­зо­вий ха­рак­тер і ви­яв­ля­ють­ся роз­дра­то­ва­ніс­тю, гі­пе­рак­тив­ніс­тю і пош­ко­джен­ням різ­них сис­тем ор­га­ніз­му: нейро­ен­док­рин­ної, імун­ної, сер­це­во-су­дин­ної.

Лю­ди з різ­ни­ми ти­па­ми тем­пе­ра­мен­тів вик­люч­но ін­ди­ві­ду­аль­но під­да­ють­ся стре­су.

При будь-яко­му впли­ві різ­них екстре­маль­них чин­ни­ків, як фі­зич­них, так і пси­хіч­них, в ор­га­ніз­мі ви­ни­ка­ють од­но­тип­ні нес­пе­ци­фіч­ні бі­охі­міч­ні (па­то­фі­зі­оло­гіч­ні, па­то­мор­фо­ло­гіч­ні, іму­но­ло­гіч­ні та ін.) змі­ни, спря­мо­ва­ні на по­до­лан­ня дії цих чин­ни­ків шля­хом адап­та­ції ор­га­ніз­му до умов, що ство­рю­ють­ся. Але швид­ко за адап­та­цією ви­ни­кає ди­са­дап­та­ційна ре­ак­ція і по­даль­ші чис­лен­ні па­то­ло­гіч­ні уш­ко­джен­ня. Фак­то­ри, що вик­ли­ка­ють стре­со­вий стан (син­дром стре­су), Сельє наз­вав стре­со­ра­ми, а су­куп­ність змін, які від­бу­ва­ють­ся в ор­га­ніз­мі під впли­вом стре­со­рів, адап­та­ційним син­дро­мом, який час­то трак­тується як клі­ніч­ний ви­яв стре­су. У лю­ди­ни і ви­щих тва­рин ви­ді­ля­ють три фа­зи стре­су (адап­та­ційно­го син­дро­му): три­во­ги, опо­ру і вис­на­жен­ня. Для фа­зи три­во­ги – пер­вин­ної від­по­ві­ді ор­га­ніз­му на дію стре­со­рів – ха­рак­тер­ним є по­си­лен­ня ді­яль­нос­ті ко­ри над­нир­ни­ко­вих за­лоз, під­ви­щен­ня сек­ре­ції ад­ре­на­лі­ну, збіль­шен­ня кон­цен­тра­ції цук­ру в кро­ві, ін­во­лю­ції ти­му­су. Ак­ти­ва­ція сис­те­ми "гі­по­та­ла­мус-гі­по­фіз-ко­ра над­нир­ни­ків" вик­ли­кає гор­мо­наль­ні зру­шен­ня і за­без­пе­чує мо­бі­лі­за­цію за­хис­них сил ор­га­ніз­му у від­по­відь на дію стре­со­рів.

У фа­зі опо­ру по­си­люється сек­ре­ція кор­ти­кос­те­ро­їдів, і ор­га­нізм ви­яв­ляє під­ви­ще­ну стійкість до впли­ву стре­со­рів. При три­ва­лій і ін­тен­сив­ній дії стре­со­ра фа­за опо­ру змі­нюється або фа­зою нор­ма­лі­за­ції, або вис­на­жен­ня, деп­ре­сії го­ме­ос­та­зу, що суп­ро­во­джується зни­жен­ням опір­нос­ті ор­га­ніз­му, по­гір­шен­ням його фі­зі­оло­гіч­них ха­рак­те­рис­тик, ви­ник­нен­ням різ­них хво­роб. На цій ста­дії на фо­ні іму­но­деп­ре­сії ви­ни­ка­ють іше­міч­на хво­ро­ба сер­ця, ін­суль­ти, ви­раз­ко­ва хво­ро­ба шлун­ка, па­то­ло­гія пе­чін­ки, під­шлун­ко­вої за­ло­зи та ін. Три­ва­лий вплив стре­со­ра на цій ста­дії мо­же вик­ли­ка­ти смерть. Ме­ха­ніз­ми, що пе­ре­во­дять ор­га­нізм з фа­зи опо­ру на фа­зу вис­на­жен­ня, до цього ча­су не з'ясо­ва­ні.