Правові заходи охорони земель та інших природних ресурсів у процесі землевикористання

Від стану природних якостей земель безпосередньо залежить і стан інших об'єктів природи, всього довкілля, нарешті здоров'я людей.

Забезпечення належного стану земель пов'язане в першу чергу з їх охороною, яка здійснюється в тому числі і шляхом реалізації правових заходів. Охорона земель є не локальною, а загально­суспільною справою, оскільки вона забезпечує інтереси не лише безпосередньо тих суб'єктів, які використовують землі, а всього суспільства. У зв'язку з цим у Конституції України (ст. 14) знайшло своє закріплення положення про те, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Землі можуть охоронятися як у комплексі з іншими природни­ми ресурсами (наприклад, в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду), так і як окремий складовий елемент довкілля. У другому випадку питання охорони цього об'єкта природи врегу­льовано земельним законодавством. Зокрема, чинний Земельний кодекс України присвячує охороні земель спеціальний розділ, пра­вові приписи якого знайшли свій розвиток та реалізацію в Законі України від 19 червня 2003-року «Про охорону земель».

Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших спеціаль­них відносин щодо забезпечення раціонального використання зе­мельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилучен­ню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земель від шкідливих антропогенних виливів, а також відтворення та підви­щення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення'.

У тому випадку, коли йдеться про охорону земель у комплексі з іншими природними ресурсами, мають на увазі особливості охоро­ни земель у сукупності з іншими природними ресурсами.

У зв'язку з тим, що всі природні ресурси фактично є різною формою цільового використання земель, питання охорони та збе­реження окремих природних ресурсів так чи інакше пов'язане з охороною і використанням земель. Таке положення фактично обу­мовлене комплексним підходом до природокористування. Він ба­зується на органічній єдності самої природи. Взаємозв'язок при­родних ресурсів у їх природному стані означає перш за все взаємо­залежність якості і стану одного їх виду від стану інших видів.

З точки зору комплексного підходу природні ресурси не мож­на розглядати ізольовано один від одного і планувати їх охорону та використання, оскільки невідомо, які наслідки для майбутнього стану останніх спричиняє сучасна експлуатація кожного із них. Це в свою чергу висуває на порядок денний проблему розробки тен­денцій розвитку сучасного законодавства про охорону як окремих, так і всіх разом взятих природних ресурсів. При цьому слід мати на увазі, що серед умов ефективності і дієвості законодавства про охо­рону природних ресурсів важливим є закріплення в ньому не тільки соціально-економічних, але й екологічних вимог, тобто вимог за­конів розвитку природи. При регулюванні земельних відносин не­обхідно враховувати екологічний зв'язок землі з іншими елемента­ми природного комплексу і вплив землевикористання на навко­лишнє природне середовище.

Забезпечення охорони суміжних природних ресурсів при вико­ристанні земель із врахуванням органічного взаємозв'язку всіх при­родних об'єктів в єдиному біогеоценозі пов'язане з тим, що однією з правових форм реалізації цієї екологічної вимоги є право землеви­користання. Саме цей інститут здатний забезпечити раціональне використання земель, їх охорону, а також охорону інших природних ресурсів. При цьому треба виходити із нерозривного взаємозв'язку і єдності використання і охорони земель у процесі їх безпосередньої експлуатації та включати в цю єдність і третій елемент — охорону суміжних природних ресурсів або охорону довкілля в цілому.

Землевикористання, з одного боку, повинно максимально задо­вольняти потреби людей, а з другого — забезпечувати охорону землі як джерело задоволення цих потреб. В основу такого підходу покла­дений нерозривний зв'язок і єдність використання і охорони земель у процесі їх безпосередньої експлуатації. В цьому в зазначену єдність треба включати і третій елемент — охорону суміжних при­родних ресурсів.

Землевикористання як одна із форм взаємодії суспільства і при­роди повинна включати вимоги об'єктивно необхідного раціональ­ного використання даного об'єкта природи, вимоги збереження якості цього об'єкта і вимоги враховувати екологічну взаємодію всіх об'єктів природи.

В літературі цілком справедливо зазначалося, що охорону при­роди неможливо забезпечити за межами відносин по використан­ню природних ресурсів, оскільки саме в цій сфері відбувається найбільш значний вплив на навколишнє середовище¹. В той же час слід зазначити, що право землевикористання не є тією універсаль­ною формою, яка забезпечує охорону земель у цілому. Коли антро­погенний вплив на землю відбувається в результаті господарської діяльності, не пов'язаної безпосередньо із землевикористанням, охорона земель здійснюється в інших правових формах.

Охороні земель та суміжних природних ресурсів повинна спри­яти екологізація земельно-правових приписів. Як слушно зазначав В.В.Петров, екологізація законодавства — це впровадження правил екологічного захисту до змісту норм, що регулюють господарську, рекреаційну та іншу діяльність, пов'язану тією чи іншою мірою із впливом на навколишнє середовище². Будь-яка господарська діяльність, пов'язана із впливом на довкілля, в першу чергу перед­бачає користування землею чи іншими об'єктами природи у ви­значених законом цілях. У зв'язку з цим екологізація земельного за­конодавства полягає, по-перше, в існуванні і в подальшому розвит­ку норм про охорону земель, які використовуються, по-друге, в існуванні і розвитку норм про охорону суміжних природних об'єктів у процесі використання земель.

Закріплення і розвиток у праві землевикористання вимог охо­рони суміжних природних ресурсів має отримати свій конкретний прояв у формуванні відповідних конкретних обов'язків кожного землекористувача чи власника земельної ділянки.

Одним із аспектів екологізації права землевикористання є ство­рення моделі поведінки суб'єкта, яка б одночасно включала раціональне використання земельної ділянки у встановлених в законі цілях і охорону цієї земельної ділянки. При цьому охорона може здійснюватися як у формі регулювання способу використання цьо­го об'єкта природи, так і у формі покладення на суб'єкта додатко­вих обов'язків, обмежень чи заборон.

Вплив землевикористання на сучасну екологічну ситуацію в першу чергу обумовлений природними і економічними характери­стиками землі як об'єкта природи. Відомо, що всі природні ресур­си в єдиному біогеоценозі пов'язані між собою, але центральною, цементуючою ланкою є земля, яка виступає перш за все як тери­торіальна база. Саме завдяки цьому фактору вона має безпосе­редній зв'язок з усіма іншими природними ресурсами: надрами, рослинним світом, водами та ін.

Природні якості землі, її економічна і соціальна роль визнача­ють і основні функції земельного права. Серед них особливу роль виконує охоронна функція. Ця функція має своїм завданням охо­рону землі як об'єкта природи, об'єкта права власності, а також підвищення її якості і продуктивного використання в інтересах людини і суспільства.

Щодо взаємодії землі з іншими природними ресурсами охорон­ну функцію землі можна було б розширити, включивши до її скла­ду не тільки завдання охорони землі, але й охорону всього довкілля у процесі організації і здійснення використання цих природних ресурсів.

В умовах науково-технічного прогресу вплив землевикористан­ня на навколишнє середовище диктує необхідність визначення оптимального співвідношення між раціональними використанням землі і охороною навколишнього середовища в цілому.

Правове регулювання земельних відносин значною мірою пе­редбачає і організацію господарської експлуатацію інших природ­них ресурсів.

Підсилення екологічної спрямованості інституту права земле­використання передбачає перш за все необхідність врахування при конструюванні прав і обов'язків землекористувачів тих негативних наслідків, які можуть мати місце при безпосередньому викорис­танні землі, до інших природних ресурсів.