Эффекты в окружающей среде, связанные с радиоактивным загрязнением

В Отчете экспертной группы Чернобыльского форума \"Экологические последствия чернобыльской аварии и их устранение: двадцать лет опыта\" (февраль 2005 г.) отмечено, что Чернобыльская авария стала самой тяжелой техногенной катастрофой в человеческой истории, в первую очередь, в связи с тем, что произошел беспрецедентно большой выброс радионуклидов в атмосферу. Радиоактивное загрязнение затронуло территории многих стран. Суммарный выброс радиоактивных веществ составил около 14х10 в 18 степени Бк.
В Европе было загрязнено более 200 000 км2, причем 71% этой площади занимали территории трех государств: Белоруссии, России и Украины. Радиоактивное загрязнение территорий оказалось крайне неоднородным, во многом это зависело от того, шел ли дождь на момент прохождения загрязненных воздушных масс.
Большинство выброшенных в атмосферу биологически опасных радионуклидов имело короткий период полураспада. На сегодня почти повсеместно, за исключением наиболее загрязненных территорий, мощность дозы возвратилась к фоновому уровню, бывшему до аварии.
Контрмеры позволили предотвратить значительные дозы облучения людей. К числу наиболее эффективных контрмер относились эвакуация и переселение людей в первые дни после аварии, запрет на употребление загрязненных продуктов питания местного производства.

Последствия облучения для растительного и животного мира были наиболее заметными на расстоянии до нескольких десятков километров от места выброса только в зоне отчуждения. За пределами зоны отчуждения каких-либо тяжелых последствий для биоты не было отмечено. При высоких дозах облучения наблюдались повышенная смертность хвойных пород деревьев, обитающих в почве млекопитающих и беспозвоночных животных; снижение репродуктивной функции у растений и животных, а также хроническая лучевая болезнь у млекопитающих и птиц. При дозах менее 0,3 Гр у растений и животных не было отмечено никаких неблагоприятных эффектов даже в первый месяц после аварии.
Генетические эффекты радиации в соматических и зародышевых клетках и цитогенетические аномалии, наблюдавшиеся у растений и животных в зоне отчуждения и за ее пределами в течение первых лет после аварии, пока не имеют доказанных пагубных биологических последствий.
С течением времени, благодаря процессам естественного радиоактивного распада и заглубления радионуклидов, живые организмы стали оправляться от тяжелых радиационных последствий. Через несколько лет произошло восстановление жизнеспособности биоты в зоне отчуждения. Восстановлению также способствовало приостановление хозяйственной деятельности человека. В условиях биологического заповедника численность популяций многих видов растений и животных выросла, и следует признать, что нынешние экологические условия оказывают позитивное влияние на биоту в зоне отчуждения.

2. Небезпечні хімічні речовини

Хімічна аварія - аварія на хімічно небезпечному об'єкті, що приводить до виливу або викиду небезпечних ХР, які здатні привести до загибелі або хімічного зараження людей, продовольства, харчової сировини і кормів, сільськогосподарських тварин і рослин, або до хімічного зараження довкілля.

Небезпечними хімічними речовинами (НХР) - називаються ток­сичні хімічні речовини, які застосовуються в промисловості та у сільському господарстві, що при розливі чи викиді забруднюють на­вколишнє середовище і можуть викликати загибель або ураження людей, тварин і рослин.

На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних обєктів та 287000 обєктів використовують у своєму виробництві СДОР або їх похідні. В Україні накопичено більше 4 млрд т. токсичних відходів, при середньорічному утворенні 103 млн. т.

Великі запаси отруйних речовин мають підприємства хімічної, целюлозно-паперової, оборонної, нафтопереробної промисловості, чорної і кольорової металургії.

Значна їхня кількість зосереджені на об'єктах харчової, м'ясомо-лочної промисловості, торгових базах.

Їхнє збереження здійснюється на спеціальних складах у ємності підвищеної міцності. Для кожної групи ємностей по пери­метру споруджується замкнутий земляний вал або огороджувальна стінка з матеріалів, які не горять чи антикорозійні.

Найбільш розповсюджені НХР — хлор, аміак, сірководень, си­нильна кислота, фосген тощо. У більшості випадків при звичайних умовах НХР перебувають у газоподібному або рідкому станах. Проте газоподібні НХР звичайно конденсуються. При аваріях рідина пере­ходить у газоподібний стан, утворюючи зони поразки різної площі і концентрації залежно від приземного вітру. Зони ураження іноді сягають десятків кілометрів.

Сильнодіючими отруйними речовинами називаються - хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищюють ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослин та викликають у них ураження різного ступеню.

Хлор

Газ жовто-зеленого кольору з різким подразнювальним специфіч­ним запахом. Конденсується при -34 °С. У 2,5 рази важчий за повітря. Нагромаджується у низьких місцях, потрапляє в підвали, тунелі, рухається в приземних шарах атмосфери. Подразнювальні випари ді­ють на слизову оболонку, шкіру, дихальні шляхи й очі. При контакті викликає опіки. Вплив на організм характеризується болем у грудях, сухим кашлем, блювотою, порушенням координації, задишкою, різ­зю в очах, сльозотечею. При тривалому вдиханні можливий смер­тельний результат.

Перша допомога:

• вивести або винести потерпілого з зони поразки;

• зняти забруднений одяг і взуття;

• дати випити велику кількість рідини;

• промити очі та обличчя водою;

• у випадку потрапляння отруйних речовин усередину викликати блювоту або зробити промивання шлунка;

• якщо людина перестала дихати, зробити штучне дихання мето­дом «із рота у рот»;

• дати дихати киснем і забезпечити спокій;

• для евакуації використовувати верхні поверхи високих будин­ків;

• населення евакуюється в напрямку, перпендикулярному на­прямку вітру.

Хлор виявляється за допомогою ВПХР (військовий прилад хіміч­ної розвідки) індикаторними трубками з трьома зеленими кільцями.

Для дегазації газоподібного хлору використовують розпилений розчин кальцинованої соди або воду, щоб осадити газ. Місце розливу заливають аміачною водою, вапняним молоком, розчином кальцино­ваної соди чи каустику.

Захист — протигази ГП-5, ГП-7 і дитячі ПДФ-2Д, ПДФ-2Ш.

Аміак

Безбарвний газ із запахом нашатирного спирту, майже вдвічі легший за повітря. Конденсується при — 34 °С. Із повітрям утворює вибухонебезпечні суміші. Добре розчиняється у воді. 10% розчин аміаку надходить у продаж під назвою «нашатирний спирт». Він за­стосовується у медицині і домашньому господарстві (при пранні бі­лизни, виведенні плям). Рідкий аміак застосовується як холодоагент у холодильних установках.

Викликає ураження дихальних шляхів. Ознаки поразки: нежить, кашель, підвищення частоти пульсу, ядуха. Випари сильно подраз­нюють слизові оболонки і шкірні покриви, викликають печіння, по­червоніння і свербіння шкіри, ріжучий біль в очах, сльозотечу. Мож­ливі опіки з пухирцями і виразками.

Перша допомога:

• пов'язати ватно-марлеву пов'язку, змочену водою чи 5% роз­чином лимонної кислоти, чи протигаз із додатковим патроном

ДПГ-3;

• вивести або винести з зони поразки, транспортувати лежачи;

• дати подихати теплими водяними парами 10% розчину ментолу в хлороформі;

• слизові оболонки органів та очі промивати не менше 15 хвилин водою або 2% розчином борної кислоти.

Наявність і концентрацію аміаку в повітрі можна визначати за до­помогою універсального газоаналізатора УГ-2.

Місце розливу дегазують слабким розчином кислоти і промивають великою кількістю води. У газоподібному стані аміак нейтралізують розпиленням води з поливомийних пожежних машин та авторозлив-них станцій.

Ртуть

Рідкий важкий метал. Дуже небезпечний при потраплянні всере­дину організму. Випари при вдиханні високотоксичні, викликають тяжкі ураження. Якщо ртуть розлито в приміщенні, потрібно від­крити вікна, уникнути поширення парів у інші приміщення.

Необхідно:

• швидко залишити небезпечне місце і викликати фахівців;

• змінити одяг, прополоскати рот 0,25% розчином марганцю, при­йняти душ, почистити зуби;

• якщо розбився градусник, ртуть можна зібрати медичною гру­шею, місце протерти вологою ганчіркою, ретельно вимити руки;

• пролиту ртуть зібрати (крапельки видалити мідною пластин­кою).

При збиранні ртуті забороняється використовувати пилосос. Ка­тегорично забороняється викидати зібрану ртуть у каналізацію чи сміттєпровід.

4. Аварії на гідротехнічних спорудах

Гідродинамічна аварія - аварія на гідротехнічній споруді, що пов'язана з розповсюдженням з великою швидкістю води і яка створює небезпеку виникнення техногенної НС.

Гідродинамічний небезпечний об'єкт - споруда або утворення природи, що створює різницю рівнів води до і після нього, яка у разі її руйнування може привести до утворення проривної хвилі та зони затоплення, що може привести до загибелі людей, сільськогосподарських тварин і рослин, завдати шкоду суб’єктам господарської діяльності і навколишньому природному середовищу.

Небезпека виникнення затоплення низинних районів відбуваєть­ся при руйнуванні гребель, дамб і гідровузлів. Безпосередню небез­пеку має стрімкий і могутній потік води, що викликає поразку, за­топлення і руйнування будинків і споруд. Жертви серед населення і різні руйнування відбуваються через високу швидкість величезної кількості води, що все змітає на своєму шляху.

Висота і швидкість хвилі прориву залежать від розмірів руйну­вання гідроспоруд і різниці висот у верхньому і нижньому б'єфах. Для рівнинних районів швидкість руху хвилі коливається від 3 до 25 км/год, у гірських місцевостях доходить до 100 км/год.

Значні ділянки місцевості через 15-30 хвилин звичайно виявля­ються затопленими шаром води товщиною від 0,5 до 10 м і більше. Час, протягом якого території можуть перебувати під водою, колива­ється від кількох годин до кількох діб.

Щодо кожного гідровузла наявні схеми і карти, де показані межі зони затоплення і подається характеристика хвилі прориву. У цій зоні заборонено будувати житло та підприємства.

У випадку прориву греблі для оповіщення населення використо­вуються всі засоби: сирени, радіо, телебачення, телефон і засоби гуч-номовного зв'язку. Одержавши сигнал, слід негайно евакуюватися на найближчі височини. У безпечному місці перебувати доти, поки не спаде вода чи не буде отримане повідомлення про те, що небезпека минула.

При поверненні на колишні місця остерігатися обірваних прово­дів. Не вживати продукти, що контактували з водними потоками. Воду з відкритих колодязів не брати. Перш ніж увійти в будинок, необхідно уважно оглянути його і переконатися, що немає небезпе­ки руйнування. Перед тим як заходити у будинок, обов'язково провіт­рити його. Сірниками не користуватися — можлива наявність газу. Ужити всіх заходів для просушування будинку, підлог і стін. Зібрати вологе сміття.

5. Аварії на транспорті

Аварії на залізничному транспорті можуть бути викликані зіт­кненням потягів, їх сходженням із рейок, пожежами і вибухами. При загорянні безпосередньо небезпечні для пасажирів вогонь і дим, а також удари з конструкцією вагонів, що може призвести до травм чи загибелі людей.

Для зменшення наслідків можливої аварії пасажири мають строго дотримуватися правил поведінки в потягах. У вагонах забороняєть­ся: провозити легкозаймисті, вибухонебезпечні і токсичні речовини, користуватися електроприладами, крім бритв; запалювати сірники, свічки, курити в не встановлених місцях; викидати недокурки; роз­міщати валізи й інші речі на верхніх полицях без відповідного кріп­лення.

Аварії в метрополітені. Надзвичайні ситуації на станціях, у ту­нелях, у вагонах метрополітену виникають у результаті зіткнення і сходження з рейок потягів, пожеж і вибухів, руйнування несучих конструкцій ескалаторів, виявлення у вагонах і на станціях сто­ронніх предметів, що належать до категорії вибухонебезпечних, самозаймистих і токсичних речовин, а також падіння пасажирів із платформи. При надзвичайній ситуації пасажири оповіщаються за допомогою гучномовного зв'язку. Евакуація зі станції може здійсню­ватися ескалаторами чи на прибуваючих потягах.

Аварії на автомобільному транспорті.

У світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тис. людей і приблизно в 30 раз більша отримує травми.

Автомобільний тран­спорт є джерелом підвищеної небезпеки, а безпека учасників руху ба­гато в чому залежить безпосередньо від них самих. Одним із правил безпеки є неухильне виконання вимог дорожніх знаків. Якщо ж усу­переч ужитим заходам не вдається уникнути дорожньо-транспортної пригоди, то необхідно керувати машиною до останньої можливості, застосовуючи всі можливості для того, щоб уникнути удару з зу­стрічним автомобілем, тобто звернути в кювет або чагарник. Якщо ж цього не вийшло — перевести лобовий удар у ковзний бічний. При цьому потрібно упертися ногами в підлогу, голову нахилити вперед між рук, напружуючи всі м'язи, упертися руками в кермове колесо чи передню панель.

Пасажир, що сидить на задньому сидінні, має закрити голову ру­ками і лягти набік. Якщо поруч дитина, міцно пригорнути її, накри­ти собою і також упасти набік. Як правило, після удару двері закли­нює, і виходити доводиться через вікно. Машина, що впала у воду, може якийсь час триматися на плаву. Вибиратися з неї потрібно че­рез відкрите вікно. Надавши першу допомогу, необхідно викликати «швидку допомогу» і ППС.

Аварії на морському і річковому транспорті. При аварії кораб­ля за розпорядженням капітана рятувальна команда здійснює посад­ку пасажирів у шлюпки і на плоти в такій послідовності: спочатку діти і жінки, поранені і старі, а потім — здорові чоловіки. У шлюп­ки завантажується також питна вода, ліки, продовольство, ковдри та ін. Усі плавучі засоби з урятованими мають триматися разом і, якщо є можливість, плисти до берега чи до траси проходження пасажир­ських судів. Необхідно організувати чергування за спостереженням за обрієм, повітрям; їжу і воду витрачати ощадливо.

Аварії на авіаційному транспорті.

У світі всередньому щорічно відбувається близько 60 авіаційних катастроф, у 35 з них гинуть усі пасажири та екіпаж. Близько 2 тис. людей щорічно гине в авіаційних катастрофах.

• 7 сентября 2011 года под Ярославлем в районе аэропорта Туношна при взлёте потерпел катастрофу пассажирский самолет, марки Як-42Д а/к «Як Сервис». 44 человека погибло 1 человек пострадал. В самолете летел основной состав команды Локомотив Ярославль.

• 16 сентября 2011 года в Рино (штат Невада) во время национального чемпионата по самолетному спорту потерявший управление P-51 врезался в трибуну. Погибло 10 человек, ранено 70.

Безпека польоту залежить не тільки від екіпажа, а й від пасажирів. Пасажири зобов'язані займати місця відповідно до номерів, зазначених в авіаквитках. Сідати в кріс­ло так, щоб у випадку аварії не травмувати ноги. Зайнявши своє міс­це, пасажир має з'ясувати, де розташовані аварійні виходи, медична аптечка, вогнегасники та інше допоміжне устаткування.

Якщо політ буде проходити над водою, то необхідно до злету дові­датися, де рятувальний жилет і як ним користуватися.

При зльоті та посадці пасажир має пристібнути ремені безпеки. При аварійній посадці евакуація здійснюється через аварійні виходи надувними трапами.

У випадку пожежі в салоні літака пасажир захищає себе від вог­ню, закривши відкриті місця тіла одягом; він має якомога менше ди­хати повітрям, що містить дим; якщо є маски і кисень — скористати­ся ними, якщо відсутні — змочити носову хустку і дихати через неї, швидко рухаючись до виходу, пригнувшись, на карачках. Залишив­ши літак, слід швидко зробити допомогу потерпілим і не залишатися поблизу літака.