Економіка природокористування

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Поряд з трудом і капіталом природні ресурси являються основним фактором виробництва. Забезпеченість держави природними ресурсами – важливий економічний показник, який багато у чому визначає стан її економіки.

Серед економічних заходів широке розповсюдження, в більшості розвинених країн, отримала практика платного природокористування.

Платне природокористування ґрунтується:

- на економічних оцінках природних ресурсів;

- платежах за використання природних ресурсів;

- платежах за забруднення навколишнього природного середовища.

При цьому платежі за використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного середовища встановлюються на основі економічних оцінок природних ресурсів.

Таким чином, економічні оцінки природних ресурсів в сукупності з платежами є важливим напрямом поліпшення використання природних ресурсів і, відповідно, поліпшення стану навколишнього природного середовища в цілому.

Продумане і обґрунтоване встановлення цін на природні ресурси, а також облік екологічного чинника в ціноутворенні, є невід'ємним елементом ринкової економіки.

Необхідність економічної оцінки природних ресурсів логічно витікає і з того, що природні ресурси є найважливішими чинниками суспільного виробництва і обов'язковими умовами повноцінної життєдіяльності людини.

Отже, як і інші виробничі чинники і елементи національного багатства, вони повинні мати обґрунтовані економічні оцінки.

Методи економічної оцінки природних ресурсів, а також використовувані при цьому методологічні і методичні підходи різні і неоднозначні. Тобто єдиної думки серед економістів-екологів з питання оцінки природних ресурсів поки не існує, як не існує і єдиної, безперечної методики їх економічної оцінки. Про діапазон розбіжностей в поглядах по цих питаннях говорить наступний факт:

- сукупна оцінка сільськогосподарських земель, лісу і корисних копалини колишнього СРСР, розрахована різними науковцями, коливається в межах від 168 до 2235 млрд. рублів.

Такі істотні розбіжності приводять до неоднозначної оцінки природних ресурсів і негативно позначаються на практиці природокористування.

Разом з тим, треба визнати, що подібні розбіжності в оцінках неминучі і цілком зрозумілі.

Як оцінити красивий ландшафт, або точно виявити економічну цінність унікальної квітки, птаха або того ж дощового черв'яка? Практично, на даному етапі розвитку суспільства, це неможливо. Крім того, для багатьох видів природних ресурсів немає традиційних ринків попиту і пропозиції, і, отже, не досліджений і не враховується механізм «готовності платити».

Таким чином, різноманітність методів економічної оцінки природних ресурсів, що використовуються, певною мірою виправдана і пояснюється складністю самого об'єкту оцінки і різноманіттям функцій, що виконуються природними ресурсами в економічному житті суспільства.

Загальний характер використання і відтворення природних ресурсів припускає необхідність застосування системи економічних показників для оцінки природних ресурсів.

Основними з них є показники що оцінюють:

- різного роду витрати на підготовку і використання природних ресурсів, а так само на їх відтворення при втраті або деградації;

- ефект від експлуатації природних ресурсів у вигляді диференціальної ренти, тобто отримання додаткового прибутку за рахунок сприятливіших умов експлуатації природних ресурсів.

Відповідно до цього розрізняють 2 основних напрямки в економічній оцінці природних ресурсів:

1. Витратний (відтворювальний) – оцінка природних ресурсів визначається витратами на підготовку природних ресурсів (добування) і їх використання або на відтворення чи самого ресурсу, чи відповідних видів кінцевої продукції і корисних функцій, що виконуються даним ресурсом.

2. Рентне (порівняльне) – оцінка природних ресурсів, що відображає економію праці або додатковий прибуток, отриманий за рахунок сприятливіших умов експлуатації природних ресурсів (різна якість природних ресурсів, місце їх розташування).

Існують також підходи, засновані на ринковій оцінці природних ресурсів, альтернативній вартості природних ресурсів і загальній економічної цінності (вартості).

Таким чином, мірою будь-якої економічної оцінки є праця (кількість робочого часу), що або витрачається на відтворення ресурсу (збереження природного середовища в цілому, підтримка його продуктивності і екологічної рівноваги), або заощаджена завдяки кращим умовам експлуатації використання того або іншого ресурсу (його ділянки, масиву, об'єму).

Загалом можна сказати, що економічна оцінка природних ресурсів є: грошовий вираз економічних результатів раціонального використання в народному господарстві обмежених ресурсів біосфери (ґрунтового і рослинного покрову, водних ресурсів і ресурсів тваринного світу), запасів корисних копалини.

Об'єктом економічної оцінки виступають:

- або окремі природні ресурси (земельні, лісові, водні, рибні, родовища корисних копалини та інші);

- або їх територіальні поєднання;

- або стан природного середовища в цілому.

Основними оцінюючими показниками природних ресурсів є їх експлуатаційна і середовищезахисна цінність.

Сума експлуатаційної і середовищезахисної цінності характеризує народногосподарську цінність природних ресурсів.

Експлуатаційна цінність природних ресурсів представляє грошовий вираз максимально можливого народногосподарського економічного ефекту, який приноситься даним ресурсом в результаті його раціональної, комплексної експлуатації.

Вона визначається, як правило, у вигляді різниці між грошовою оцінкою продукції, отриманої при його експлуатації і індивідуальними приведеними витратами на її отримання.

Для грошової оцінки продукції, що отримується при експлуатації природних ресурсів, використовуються спеціально розраховані замикаючі витрати (кадастрові ціни) на продукцію природоексплуатуючих галузей.

Замикаючі витрати є гранично допустимий, для певного періоду, рівень питомих витрат на приріст виробництва даної продукції. Замикаючі витрати можуть бути зональними (регіональними), або єдиними для всієї країни.

Середовищезахисна цінність визначається для тих видів природних ресурсів, які виконують середовищезахисні функції: грунтозахисні, водозахисні, санітарно-гігієнічні та інші. Це відноситься, в основному, до лісових ресурсів. Відмінна особливість цих функцій в тому, що ефект від їх використання виявляється за межами лісового господарства, тобто в інших галузях народного господарства (сільському, водному, комунальному, промисловому і так далі). Він рівний певній частці в загальній сумі ефекту від приросту урожаю, продукції і так далі та варіює в межах 0,02 ¸ 0,05.

Необхідність виділення двох основних груп (видів) економічної оцінки природних ресурсів пояснюється:

- відмінністю виконуваних цими оцінками функцій;

- неоднаковою сферою їх застосування;

- а також тим, що між величиной відтворювальних витрат і якісними властивостями природних ресурсів можливі невідповідність, динаміка цих показників може не співпадати.

Що стосується відтворювальних (вартісних) оцінок, то їх значення визначається постійним зростанням витрат на охорону навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів.

У народному господарстві функціонують спеціалізовані галузі, підгалузі і виробництва, які і виконують ці важливі функції. Це, наприклад, сільське, лісове, водне, рибне, мисливське і інші господарства і галузі.

Здійснювані в рамках цих галузей і виробництв нормативні витрати і отримувані відповідно суспільно визнані результати знаходять своє віддзеркалення у відтворювальній (вартісній) оцінці природних ресурсів.

Зрозуміло, що склад цих витрат різний стосовно відтворених і не відтворених природних ресурсів.

Відносно відтворювальних ресурсів (лісових, водних, рибних, певною мірою ґрунтових і інших) такого роду витрати можуть бути визначені безпосередньо як витрати суспільно необхідні (відповідних галузей і підприємств).

Відносно не відтворювальних ресурсів (родовищ корисних копалини і в певному значенні ґрунту) аналогом відтворювальних витрат, що формують вартісну оцінку, служать витрати по заміщенню ресурсу і його корисних функцій при вилученні ресурсу з економічного обороту.

Прикладом можуть служити компенсаційні витрати по заміщенню сільськогосподарських земель, що вилучаються з обороту.

Слід мати на увазі, що вартісні оцінки визначаються не минулими витратами, упредметненими в тому або іншому ресурсі, не фактично понесеними витратами, а відтвореними, суспільно необхідними.

У цих оцінках відбиваються ті витрати, які необхідно направити суспільству (трудовому колективу) при даному рівні екологічних, сировинних потреб і господарських можливостей на підтримку природної рівноваги і інтенсифікацію природо відновлювальних процесів.

Таким чином, у вартісній оцінці відтворювальний і рентний підходи об'єднуються, а також вирішується протиріччя між витратами на відтворення ресурсу і рівнем його споживчих властивостей.

Відтворювальна (вартісна) оцінка природних ресурсів необхідна для вирішення наступних основних економічних завдань:

1. Для віддзеркалення природних ресурсів і стану навколишнього середовища в цілому у складі національного багатства країни;

2. Для впорядкування системи ціноутворення шляхом віддзеркалення в цінах (витратах виробництва) екологічних витрат;

3. Для визначення економічного збитку від вилучення природного ресурсу з господарського обороту, або зміни напряму його господарського використанняня;

4. Для визначення результатів і ефективності функціонування галузі, підприємств і організацій, зайнятих охороною і відтворенням природних ресурсів;

5. Для обґрунтування ряду платежів за природокористування, а також плати за забруднення навколишнього природного середовища.

Таким чином, відтворювальна (вартісна) оцінка природних ресурсів має міжгалузеву спрямованість.

Вона необхідна для вироблення правильних рішень по питаннях структурного макроекономічного характеру.

Її мета: створення необхідних економіко-фінансових умов для діяльності галузей і виробництв, що здійснюють відтворення ресурсів природного середовища і охорону її від забруднення.

Сфера застосування і економічні функції, що виконується порівняльною (рентною) оцінкою природних ресурсів декілька інші.

У основі цих оцінок лежить економія праці (або додатковий економічний виграш), обумовлена використанням ефективнішого, з кращими якісними характеристиками (родючістю, місцеположенням, продуктивністю і тому подібне) природного ресурсу.

Ця економія праці (або додатковий економічний виграш) знаходить віддзеркалення в показнику диференційної ренти – земельної, лісової, водної та інших.

Таким чином, рентні оцінки відображають порівняльну продуктивність, ефективність використання ділянки (масиву, об'єму) однойменного природного ресурсу.

Рентна оцінка природних ресурсів є грошовий вираз економії праці або додаткового економічного виграшу, отриманого від використання певного природного ресурсу.

Рентні (порівняльні) економічні оцінки застосовуються для вирішення наступних основних господарських завдань:

1. Вирівнювання умов господарювання підприємств природоемних галузей і вилучення в дохід власника природного ресурсу диференційної ренти;

2. Обґрунтування найбільш раціональної структури виробництва в природоемних галузях;

3. Розрахунку і вдосконалення цін на продукцію галузей, що істотно використовують природний чинник;

4. Встановлення ціни продажу на масиви природних ресурсів, що поступають в ринковий оборот.

Таким чином, порівняльні (рентні) оцінки природних ресурсів використовуються для вирішення як ряду внутрішніх економічних завдань природоемних галузей, так і для регулювання деяких міжгалузевих зв'язків.

Рентні оцінки природних ресурсів є базою встановлення податків на прибуток підприємств природоемних галузей, які надходять в доходи місцевих і центральних бюджетів.

Ці ж оцінки необхідні для визначення орендної плати за право користування природним ресурсом.

Обґрунтування раціональної структури виробництва і вибір найбільш ефективного варіанту господарської експлуатації ресурсу здійснюється з використанням показника максимальної диференційної ренти.

Для цього можна використовувати наступну формулу:

(1)

де R – економічна оцінка даного ресурсу по максимально можливому ефекту споживання;

ri - рентна оцінка природного ресурсу по i-тому напрямку його господарського використання;

Іj - безліч можливих напрямків господарського використання ресурсу.

Такого роду завдання з’являються при освоєнні нових районів, при вирішенні питань розвитку і розміщення продуктивних сил на території країни.

В умовах формування ринкової економіки, зокрема повноцінного ринку природних ресурсів, важливого значення набуває ціна продажу ділянки (масиву) природного ресурсу. У загальному плані ціна продажу ділянки (масиву) природних ресурсів визначається таким чином:

(2)

де r – річна рента, яку приносить природний ресурс;

q - банківський відсоток.

Така формула використовується у разі постійності річних рентних оцінок природного ресурсу. У разі зміни річних рентних оцінок з прогнозованим темпом до (k<0, k>0).

(3)

Формули (2) і (3) використовують для встановлення базисного рівня ціни, природного ресурсу, що продається. У реальному господарському житті на фактичний рівень ціни впливають і інші чинники.

Багато природних ресурсів одночасно виконують різноманітні виробничі і соціальні функції. Наприклад, ліс разом з постачанням деревної сировини здійснює і функції побічного лісокористування – збір ягід, грибів, лікарських рослин і так далі, а також виконує водозахисні, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні і інші функції.

Тому в подібних випадках розраховується інтегральна цінність природного масиву в споживанні.

Інтегральна оцінка підсумовує ефекти у всіх сферах застосування даного природного ресурсу (масиву).

,

де rk – рентна оцінка природного ресурсу по к-му напрямку його використання;

к - безліч напрямків одночасного використання природного ресурсу.

Показники, які використовуються в господарській практиці для порівняльної оцінки різних природних ресурсів, мають свої особливості, а саме при оцінці:

- сільськогосподарських земель визначається розмір нормативної річної диференційної ренти з даної земельної ділянки;

- родовищ корисних копалини визначається максимально можлива цінність річної (кінцевою) продукції (включаючи всі попутно вилучені компоненти), обчислена в замикаючих витратах, за вирахуванням приведених витрат на експлуатацію родовищ;

- водних ресурсів визначається економічний ефект від використання одиниці водного ресурсу або додаткові витрати на водозабезпечення при оптимальному рівні водопостачання;

- рекреаційних ресурсів визначається народногосподарський ефект від використання ресурсу для відпочинку і лікування населення за вирахуванням витрат на досягнення вказаного ефекту.

У систему економічних оцінок природних ресурсів включають, у ряді випадків, і натуральні оцінки, куди входить:

- характеристика споживчих властивостей природних ресурсів;

- характеристика результатів природовідновлюваних і середовищезахисних заходів.

Тоді сукупність економічних оцінок природних ресурсів можна представити таким чином:

Система економічних оцінок природних ресурсів

Натуральні оцінки

Грошові оцінки

Відтворювальні (вартісні)

Рентні (порівняльні)

Економічні оцінки природних ресурсів використовуються як важливий інструмент аналізу планів і програм природокористування і інструменту їх практичної реалізації.

Основним методом кількісного визначення величини таких оцінок є в даний час використання розроблених екологами, економістами і математиками регіональних економіко-математичних моделей охорони, відтворення і раціонального використання різних видів природних ресурсів.

Ці моделі входять в систему спеціальних моделей, за допомогою яких розробляються показники соціально-екологічної програми того або іншого регіону.