Оголошення фізичної особи померлою

Ф/о може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом 6 місяців, а за можливості вважати ф/о загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом 1 місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Ф/о, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити ф/о померлою і до спливу цього строку, але не раніше 6 місяців. Правові наслідки оголошення ф/о померлою прирівнюються до тих, які настають у разі смерті. Спадкоємці не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно такої особи. Якщо вона з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Питання 2Стадії цивільного процесу та їх характеристика Стадії господарського процесу, їх характеристика й значення.

Стадія цивільного процесу – це сукупність процесуальних дій, поєднаних спільною найближчою процесуальною метою. Цивільний процес включає такі стадії:

1.Відкриття провадження у справі. Ця стадія є першою стадією цивільного процесу, вона знаменує виникнення цивільних процесуальних правовідносин між судом та зацікавленою особою, яка звернулася до суду за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу.

2. Провадження у справі до судового розгляду. На цій стадії суддею здійснюються процесуальні дії по підготовці справи до судового розгляду.

3.Судовий розгляд справи. Центральна стадія цивільного процесу, під час якої відбувається розгляд і вирішення цивільної справи по суті.

4. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку. Стадія перевірки судом апеляційної інстанції законності та обґрунтованості рішень ухвал та судових наказів суду першої інстанції, які не набрали законної сили.

5.Перегляд судових рішень в касаційному порядку. Стадія перевірки судом касаційної інстанції законності рішень та ухвал судів першої та апеляційної інстанції, які набрали законної сили.

6.Перегляд судових рішень Верховним Судом України. Стадія перевірки ВСУ судових рішень у цивільних справах з підстав 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ;

3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом;

4) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

7. Перегляд судових рішень за ново виявленими обставинами. Стадія перевірки рішень або ухвал суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судових наказів у зв’язку з встановлення істотних для справи обставин, які об’єктивно існували на момент розгляду справи судом, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також суду, на час розгляду такої справи.

Стадія господарського процесу — сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об’єднаних однією метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія виконує свої особливі функції в господарському процесі. Складність і кількість здійснюваних процесуальних дій на кожній стадії процесу залежить від задач, які стоять на кожній стадії.

Перша стадія господарського процесу — провадження в суді першої інстанції, що розпочинається з порушення провадження у справі. Об’єктом процесуальних дій і правової оцінки на цій стадії є пред’явлення позовної заяви з усіма доданим до неї матеріалами (ст. 54 ГПК), вивчення її з точки зору підвідомчості й підсудності, а також інших критеріїв, необхідних для прийняття справи до провадження. На цій стадії суддя одноособово виносить ухвалу про порушення провадження у справі, прийняття справи до провадження (ст. 61 ГПК). У випадках, передбачених законом, суддя може відмовити в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) або повернути її (ст. 63 ГПК).

Після порушення справи в господарському суді настає етап підготовки матеріалів до розгляду в засіданні господарського суду. Мета цієї стадії — забезпечити правильне і своєчасне вирішення справи, бажано у першому ж засіданні суду. Процесуальні дії судді на цій стадії передбачені ст. 65 ГПК.

Основним етапом господарського процесу є господарський розгляд (розд. ХI ГПК). Він визначається як основний, тому що при цьому розгляді спір вирішується по суті, дається остаточна відповідь на позовні вимоги. Формою розгляду справи є засідання господарського суду. Як правило, цей етап закінчується прийняттям рішення (ст. 82 ГПК), однак, в окремих випадках, — припиненням провадження у справі (ст. 80 ГПК) або залишенням позову без розгляду (ст. 81 ГПК).

Наступна стадія — перевірка законності й обґрунтованості судових рішень господарських судів: перегляд судових рішень в апеляційному порядку (розд. ХІІ ГПК); перегляд судових рішень у касаційному порядку (розд. ХІІ-1, ХІІ-2 ГПК); перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами (розділ ХIII ГПК). Ці стадії орієнтовані на виправлення судових помилок. Проходження справи по цій стадії не є обов’язковим, а визначається зацікавленими особами — учасниками справи. На стадії перегляду судових рішень також є етапи порушення провадження, підготовки справи до розгляду і вирішення у відповідній інстанції.

Господарський процес по справі повинен завершуватись виконанням рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили. Ця стадія — стадія виконання судових рішень — спрямована на практичну їх реалізацію діяльністю зобов’язаних суб’єктів. Рішення господарського суду підлягають обов’язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами (ст. 115 ГПК). Існують певні правила виконавчого провадження, які регулюють відносини між боржником і стягувачем (розділ ХIV ГПК). Треба відмітити, що у зв’язку з прийняттям Законів України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження” сфера примусового виконання відокремлена від судової влади і організаційно віднесена до виконавчої влади, але залишається у колі суддівських повноважень.

Питання 3.Правове забезпечення охорони вод та водних ресурсів

Правова охорона й використання вод в Україні забезпечується Конституцією України (1996 року), ВК України (1995 року)1, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 року), "Про питну воду та питне водопостачання" (2002 року), "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства" (2002 року) та ін., розпорядженнями й указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та ін.

На території України всі водні об'єкти становлять її водний фонд, до якого належать: а) поверхневі води, б) підземні води і джерела, в) внутрішні морські води і джерела і г) внутрішні морські води й територіальне море.

ВК України закріплює особливе правове становище цих природних об'єктів на території держави як національне надбання всього народу.

Право водокористування має відповідні об'єкти, під якими розуміють сформовані природою або створені штучно елементи довкілля, де зосереджуються води (ст. І ВК України).

Конкретний перелік водних об'єктів наведено у ст. З ВК України, а саме: поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойоми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море. При цьому такий водний об'єкт, як річки, у свою чергу, підрозділяється на великі, середні і малі (ст. 79 ВК України).

Суб'єктами права водокористування можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства (ст. 42 ВК України).

Підставою для виникнення права загального водокористування є правомірні дії суб'єкта, передбачені водним законодавством. Це право реалізується як на об'єктах загального користування, так і на водних об'єктах, наданих у відокремлене користування. Як зазначено в ст. 47 ВК України, на водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, які встановлені водокористувачем за погодженням з органом, що надав водний об'єкт в оренду.

Підставою виникнення права спеціального водокористування є дозвіл, який видається відповідними державними органами

Існують деякі особливості виникнення права водокористування на умовах оренди (ст. 51 ВК України). Водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, які розташовані в басейнах рік загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам на умовах оренди тільки в таких випадках: для риборозведення; для виробництва сільськогосподарської і промислової продукції; у лікувальних та оздоровчих цілях. Слід зазначити, що водні об'єкти загальнодержавного значення також можуть надаватися в оренду.

Первинне водокористування (тобто користування суб'єктами, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води), якщо воно є спеціальним, також здійснюється на підставі дозволу, виданого відповідним компетентним органом. Вторинне водокористування здійснюється на умовах, встановлених угодою між вторинним і первинним водокористувачами.

Білет 20

Питання 1. Суб’єкти зобов’язань. Зобов’язання із множинністю осіб. Участь третіх осіб у зобов’язанні. Заміна осіб у зобов’язанні

Суб’єкти– конкретні визначені сторони ( кредитор і боржник), а отже зобов’язання мають відносний характер, на кожній стороні може бути декілька осіб – це називається множинністю осіб у зобов’язанні.

Види множинності:

*активна – на стороні кредитора декілька сторін

*пасивна – на стороні боржника ….

*змішана - і на стороні боржника і на стороні кредитора….

Зобов’язання із множиннісютю суб’єктів поділяюся на:

1.Дольові (часткові) – кожен із кредиторів має право вимагати виконання зобов'язань від ін. сторони-боржників в рівній частці з ін. особами

2. Солідарні – право вимоги чи право виконання є неподільними

3. Субсидіарні (додаткові) – в яких існує основний і додатковий боржник і у випадку, коли основний боржник не може виконати зобов'язання, кредитор має право звернутися до додаткового; після того як додатково виконає зобов'язання він має право звернутися до основного з вимогою.

Окрім сторін у зобов'язанні можуть брати участь треті особи (інші особи, які не є його суб'єктами). Останні, як правило, пов'язані або з кредитором, або з боржником певним правовим зв'язком. Зобов'язання як відносне правовідношення створює права та обов'язки за загальним правилом для його суб'єктів і не може створювати обов'язку для третьої особи, що не є його стороною. Водночас у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та/або кредитора. У цивільному праві виділяють зобов'язання за участю третіх осіб, які поділяються на два види: а) зобов'язання на користь третьої особи; б) зобов'язання, що виконуються третьою особою.