Міжнародна співпраця в області охорони природи
В епоху науково-технічної революції, враховуючи глобальність проблеми охорони навколишнього середовища, часто виникають такі ситуації, коли зусилля, які докладаються окремими державами, стають малоефективними. Більш того, в деяких випадках забруднення з території однієї держави переносяться на територію іншої, отруйними речовинами стоків отруюються водні артерії, що перетинають території кількох держав, забруднюються води Світового океану, що порушує інтереси всіх мешканців планети.
Разом із тим, навколишнє природне середовище недостатньо вивчене. Усе це потребує проведення різноманітних, досить широких, дорогокоштуючих та систематичних досліджень.
Виникає необхідність об’єднання сил та засобів широкого кола держав та наукової громадськості на постійній основі.
Перша конференція з міжнародної охорони природи відбулась у листопаді 1913 року у Берні (Швейцарія). В ній приймали участь 17 країн, в тому числі, й Росія. Рішення конференції через початок першої світової війни практично виконані не були.
Тільки після другої світової війни світове співтовариство поступово підійшло до усвідомлення необхідності широкого розвитку природоохоронної співпраці.
До другої світової війни кількість міжнародних організацій не перевищувала десятка, а в післявоєнний період їх з’явилось сотні.
НА ХХII сесії Генеральної Асамблеї ООН (1967 р.) було запропоновано провести спеціальну конференцію ООН із проблем оточуючого людину середовища. З ініціативи ООН 5 червня 1972 року в Стокгольмі почала свою роботу Міжнародна конференція по навколишньому середовищу, в якій прийняли участь представники 113 держав. За підсумками роботи конференції були прийняти два дуже важливих документи: Декларація принципів та План заходів по охороні природи.
Генеральна Асамблея ООН на XXVII сесії (1972 р.) заснувала особливий орган – Програму ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП) – міжнародну організацію, а також проголосила 5 червня – Всесвітнім днем охорони навколишнього середовища.
Сьогодні міжнародна співпраця в області охорони навколишнього середовища здійснюється в трьох основних напрямках.
- Велику організаційну роботу виконують 14 спеціалізованих закладів та органів ООН; шість із них відіграють особливо важливу роль в області охорони природи. До них відносяться: Організація з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО), Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО).
Розроблений цілий ряд природоохоронних програм, серед яких найбільш відома – "Людина та біосфера".
- Значний внесок у справу охорони природи вносять міжурядові регіональні організації, які будують свою роботу поза системою ООН: Європейська нарада, Європейське економічне співтовариство, Організація економічного співробітництва та розвитку, Азіатсько-Африканська юридична консультативна рада та інші.
- За даними секретаріату ЮНЕП на сьогодні природоохоронною діяльністю займається 532 неурядові міжнародні організації, які підтримують зв’язок із Програмою ООН по навколишньому середовищу: Всесвітня федерація профспілок, Всесвітня рада миру, Всесвітня рада навколишнього середовища та ресурсів, Міжнародна туристична спілка, Міжнародна спілка охорони природи та природних ресурсів (МСОП), Всесвітній фонд охорони дикої живої природи та інші.
В міжнародних взаємовідносинах із природоохоронних проблем велика увага придається правовим питанням та адміністративним заходам, пов’язаним із збереженням та підтримкою якості навколишнього природного середовища. Ці рішення являють собою компетенцію Міжнародної юридичної організації (МЮО), у складі якої в 1970 році створено спеціальний відділ із політики та права навколишнього середовища.
Останні роки характеризуються розширенням громадського руху за охорону природи у всіх розвинених країнах світу, активною міжнародною співпрацею, апогеєм якого стала найбільша в історії всесвітня конференція ООН із проблем навколишнього середовища та розвитку, яка відбулась в Ріо-де-Жанейро у червні 1992 року. В роботі конференції прийняли участь делегати з більш ніж 180 країн світу. Представниками більше, ніж 100 країн були голови держав та урядів, в тому числі й лідери "великої сімки". Учасниками конференції були також принц Чарльз, Жак Ів Кусто, Джейн Фонда, Тед Тернер, далай-лама, Елтон Джон, Стінг,та інші світові знаменитості, всього близько 30 тис. осіб. У дуже гострих дискусіях між дипломатами різних країн, вченими та представниками "зелених" з усього світу на конференції було прийнято пакет важливих міжнародних угод про охорону біосфери, збереження біологічної різноманітності, клімату, створено міжнародну організацію "Зелений хрест".
Одним із прикладів міжнародного співробітництва є глобальна система моніторінга навколишнього середовища (ГСМНС), яка була створена ще у 1975 році, але активно запрацювала тільки в останні роки. Ця система складається з п’яти взаємопов’язаних підсистем: вивчення кліматичних змін, далекого переносу забруднюючих середовище речовин, гігієнічних аспектів навколишнього середовища, дослідження Світового океану та ресурсів суходолу. Існує сітка із 22 діючих станцій системи глобального моніторінга, а також міжнародні та національні системи моніторінга. Одна з головних ідей моніторінга – вихід на принципово новий рівень компетентності при прийнятті практичних рішень локального, регіонального та глобального масштабів.
Іншим прикладом може служити діяльність незалежної позапартійної та поза урядової міжнародної природоохоронної організації Грінпіс, яка займається охороною природи без насильства. Діяльність Грінпіс має такі напрямки: атмосфера та енергія; ядерна зброя та атомна енергія, екологія океану, токсикологія. Для виконання своїх програм організація має новітнє хімічне та фізичне обладнання, транспорт, засоби та кошти, висококваліфікованих працівників, двадцятип’ятирічний досвід боротьби проти ядерних випробувань, знищення китів, дельфінів та інших відомих в усьому світі акцій.
Однак, природоохоронні заходи будуть більш ефективними, якщо усі країни світу не по одинці, а разом, дотримуючись Програми дій, розроблених та схваленої у 1992 р. В Ріо-де-Жанейро, почнуть виконувати свої національні програми та співпрацювати, допомагаючи одна одній, а все людство перетвориться в єдиний міцний біосоціальний організм, здатний розумно протистояти натиску глобальної екологічної кризи, використовуючи для цього загально планетарний інтелект та принцип гуманізму й поваги до природи.