Землі транспорту: ПОНЯТТЯ,склад, функціональне призначення Й особливості здійснення прав, використання та охорони

Землі транспорту є одним із різновидів земель спеціального несільськогосподарського призначення ,тому їхній правовий режим має визначатися з ура­хуванням загальних юридичних ознак правового режиму земель цієї категорії, а також спеціальних ознак, які дозволяють вирізняти правовий режим цих земель з-поміж інших видів земель спеціального не­сільськогосподарського використання.

У земельному праві та законодавстві землі транспорту розгляда­ються як самостійний об'єкт правового регулювання з огляду на особ­ливості використання земельних ділянок як просторового. територіа­льного базису для функціонування транспортної галузі економіки, створення та експлуатації міжнародних транспортних коридорів.

Правовий режим земель транспорту має комплексний характер, оскільки правове забезпечення використання та охорони земель транспорту органічно поєднується з правовим регулюванням місто­будівних, інвестиційних, господарських, цивільних, екологічних, природоресурсних, природоохоронних та інших суспільних відносин у транспортній сфері.

Загальне визначення поняття земель транспорту дається у ст. 67 ЗК України як земель, що надані підприємствам, установам та організаці­ям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарст­ва, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

До земель транспорту не належать проїзні та пішохідні дороги, роз­міщені на інших категоріях земель; землі, на яких розміщені об'єкти морського і річкового транспорту в межах земель водного фонду.

Як об'єкт земельних правовідносин землі транспорту мають склад- . ну внутрішню структуру, оскільки земельні ділянки можуть викорис­товуватися для різного функціонального призначення залежно від виду транспорту, від особливостей правового режиму об'єктів на зем­лях транспорту, потреби забезпечення безпеки людей на транспорті та на суміжних територіях, забезпечення охорони довкілля тощо.

З кожного із видів транспорту в окремих статтях ЗК України (ст. 68-74 ЗК) проведена внутрішня диференціація цих земель залеж­но від їхнього функціонального використання та правового режиму об'єктів транспорту.

Склад земель, а також функціональне використання земельних ді­лянок із кожного з названих видів транспорту визначається не лише нормами ЗК України, а й іншими законами та підзаконними норма­тивними актами, що регулюють майнові, виробничо-господарські та інші транспортні відносини. Зокрема, це Закони України "Про транс­порт", "Про залізничний транспорт", "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р., "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р., Закон України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних

доріг", "Про трубопровідний транспорт", "Про міський електричний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства України, ВК України, Повітряного кодексу України.

Серед підзаконних нормативно-правових актів можна назвати Статут залізниць України, Правила технічної експлуатації залізниць України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р., Інструкцію про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженої Мініс­терством шляхів сполучення СРСР ЗО січня 1963 р., Статут внутріш­нього водного транспорту, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., постанову КМ України "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів" від 18 грудня 1998 р., Статут автомобільного транспорту України, Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, пра­вила користування ними та охорони, затвердженими постановою КМ України № 198 від ЗО березня 1994 р., Порядок видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об'єктів сервісу і спеціальних конструкцій на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг загального користування, затверджений наказом Державної служби автомобільних доріг України № 314 від ,8 липня 2003 р. тощо.

Функціональне використання земель транспорту полягає в забезпе­ченні діяльності підприємств, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів залізничного, автомобільного, мор­ського, річкового, авіаційного, трубопровідного та інших видів транспо­рту і призначене для розміщення підприємств, установ і організацій, що здійснюють експлуатацію та обслуговування транспортних засобів, а також окремих об'єктів, які розташовані поза межами підприємств, установ і організацій і забезпечують нормальну роботу транспортних засобів (залізничні колії, проїзна частина автодоріг тощо).

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, ви­значаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації з кожного виду транспорту окремо. Такими нормами виступають санітарні норми: СН 468-74 "Норми від­ведення земель для залізниць"; СН 407-74 "Норми відводу земель для ав­томобільних доріг"; СН 457-74 "Норми відводу земель для аеропортів"; СН 452-73 "Норми відводу земель для магістральних трубопроводів".

Правовий режим земель транспорту характеризується особливос­тями щодо здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки. Перед­усім використання земель транспорту залежить від установленої за-

коном на ці землі форми власності. Відповідно до ч. 2 ст. 67 ЗК Укра­їни землі транспорту можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У чинному ЗК України на землі окремих видів транспорту закріплюється право виключної державної власності на землю. Так, у державній власності можуть перебувати землі транспо­рту під різними об'єктами транспортної інфраструктури, у тому числі й землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту, які відповідно до ст. 84 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність. Аналогічну норму містить і ст. 83 ЗК України, яка визначає землі транспорту, що належать до комунальної власності. Цією статтею встановлено, що землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами пові­тряного і трубопровідного транспорту, що належать до комунальної власності, не можуть передаватися у приватну власність. Усі інші землі транспорту державної й комунальної власності можуть набува- тися в приватну власність у порядку, передбаченому чинним земе­льним законодавством України. За чинним ЗК України суб'єктами здійснення прав на земельні ділянки транспорту можуть бути під­приємства, установи та організації того чи іншого виду транспорту незалежно від форм власності.

Названі суб'єкти державної й комунальної власності можуть вико­ристовувати земельні ділянки на праві постійного користування, приватні юридичні особи можуть використовувати земельні ділянки на праві оренди чи на праві власності з підстав і в порядку, передба­ченому законом.

Розміщенням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях підприємствами і організаціями транспорту здійснюється за пого­дженням з органами місцевої влади і органами місцевого самовряду­вання, а також іншими суб'єктами, у власності яких перебувають за­значені землі.

За законом підприємства транспорту зобов'язані раціонально ви­користовувати надані їм земельні ділянки, не порушувати інтереси інших землекористувачів (у тому числі орендарів), не допускати забо­лочення, погіршення якості земель і забруднення їх промисловими та іншими відходами, неочищеними стоками, вживати заходів для захи­сту ґрунтів від ерозії, здійснювати укріплення ярів, крутих схилів, пі­сків, а також додержувати інших вимог щодо охорони земель (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про транспорт").

Поряд із природоохоронними вимогами, установленими для під­приємств і організацій транспорту, законодавство зобов'язує їх забез­печувати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів (ст. 12 Закону України "Про транспорт"). З цією метою на підприємства транспорту покладається додатковий обов'я­зок щодо встановлення зон підвищеної небезпеки в районі здійснення маневрових і вантажно-розвантажувальних робіт на території під­приємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів сполучення з метою забезпечення безпеки життя і здоров'я людей та безпеки експлуатації транспортних засобів.

Відповідальність за утримання в належному стані земельних діля­нок, наданих підприємствам, установам та організаціям транспорту, і використання їх за цільовим призначенням, персоніфікована. Така відповідальність покладається безпосередньо на власників (керівни­ків) таких підприємств, установ та організацій.

З метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об'­єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу на землях, наданих у користування підприємствам транспорту, можуть установлюватися охоронні зони з особливими умовами землекористу­вання. Такі зони являють собою просторові розриви, що характери­зуються певними параметрами і призначені для відвернення або зниження шкідливого впливу транспорту на довкілля та людей.

Категорія "охоронні зони" є загальним поняттям для просторових обмежень, що встановлюються навколо земель різних видів транспо­рту, і включає в себе: санітарно-захисні зони, приаеродромні терито­рії, смуги повітряних підходів, берегові смуги водних шляхів, захисні смуги лісів тощо.

Порядок установлення охоронних зон, їхніх розмірів і режиму їх­нього використання визначається для кожного виду транспорту від­повідно до діючого законодавства.

Землі охоронних зон транспорту залишаються у використанні їхніх власників і землекористувачів за умов дотримання ними встановле­них обмежень.

В охоронних зонах транспорту забороняється здійснювати без письмової згоди підприємств, установ і організацій транспорту різно­го роду будівельні, монтажні й гірничі роботи постійного і тимчасово­го характеру, а також рубку лісу і порушувати рослинний покрив способами, які можуть призвести до утворення зсувів, обвалів, селів, снігозанесень та інших небезпечних впливів.

З метою забезпечення безпеки належного функціонування транс­порту, будівельними нормами і правилами встановлюються необхідні відстані від будівель, споруд та інших об'єктів транспорту до населе­них пунктів, промислових, сільськогосподарських та інших підпри­ємств, окремих будівель і споруд.

Так, навколо залізничних та автомобільних доріг такими відстаня­ми виступають захисні смуги лісів, призначені для забезпечення за­хисту від снігових і піщаних наметів, селів, лавин, зсувів, обвалів, ві­тряної й водяної ерозії, для огородження транспорту під час його руху від несприятливих аеродинамічних впливів, для зниження рівня шу­му, виконання санітарно-гігієнічних, оздоровчих і естетичних функ­цій, для запобігання забруднення навколишнього природного середо­вища продуктами діяльності транспорту. Ширина таких смуг уздовж залізничних доріг має бути не менше 500 м з кожного боку дороги. Ширина захисних смуг лісів уздовж автомобільних доріг має станови­ти не менше 250 м з кожного боку дороги. Допускається зменшення ширини захисних смуг лісів не більше ніж на 50 м за наявності на мі­сцевості природних або штучних кордонів.

Так, наприклад, вибір місця розміщення аеропорту (аеродрому) об­межується вимогами про дотримання спеціальних охоронних зон, які включають приаеродромні території та смуги повітряних підходів. Відповідно до п. 25 розд. II Положення про використання повітряного простору України, затвердженого постановою КМ України № 401 від 29 березня 2002 р., з метою зменшення забруднення атмосферного повітря транспортними та іншими пересувними засобами й установ­ками і впливу пов'язаних з ним фізичних факторів на здоров'я людей і діяльності підприємств, установ, організацій для кожного аеродрому встановлюється зона обмеження житлово-громадського, культурно- побутового та промислового будівництва.

За п. 7.3. СНіПу 2.05.08-85 "Аеродроми" аеродроми, які будуються, необхідно розміщувати за межами міст і населених пунктів. При цьо­му, якщо траса польотів повітряних суден не пересікає межі території житлової забудови, необхідно забезпечувати мінімальну відстань між горизонтальною проекцією траси польотів за маршрутом заходу на посадку і межею території житлової забудови, для аеродромів класів А, Б і В на відстані 3 км, для класів Г і Д - 2 км. (СНиП 2.05.08-85 Аз- родромьі / Госстрой СССР. - М.: ЦИТП Госстроя СССР, 1985).

Посадочні майданчики вертольотодромів мають розміщуватися не ближче 2 км від території житлової забудови і мати відстань між бо­ковою межею посадкового майданчика і межею території житлової забудови не менше 300 м.

Особлива увага приділяється і розміщенню на території аеродромів радіолокаційних станцій. Відповідно до СНІП 2.05.08-85 з метою охо­рони здоров'я людини та навколишнього природного середовища від впливу радіолокаційних станцій встановлюються санітарно-захисні зони (п. 7.6). Така санітарно-захисна зона поділяється на декілька підзол: санітарно-захисна зона суворого режиму, що включає в себе технічну територію радіооб'єкта; санітарно-захисна підзона обмежень, що включає територію, яка безпосередньо прилегла до території підзони суворого режиму. У такій підзоні дозволяється зберігати існуючу житлову забудову за умови проведення комплексу заходів із зниження в приміщеннях рівня опромінення до гранично допустимого.

Відповідно до п. 3.2 розд. З наказу Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації "Про затвердження Правил сертифікації цивільних аеродромів України" № 796 від 25 жовтня 2005 р. для цивільних аеродромів установлюються також приаеродромні території. Відповідно до ст. 41 Повітряного кодексу України під приаеродромною територією (прилегла до аеродрому зона контролю та обліку об'єктів і перешкод), вважається обмежена встановленими розмірами місцевість навколо аеродрому, над якою здійснюється ма­неврування повітряних суден. Так, приаеродромні території для ае­родромів класу А, Б, В, Г досягають 50 км, для класів Д, Е і некласи- фікованих - 25 км з планом зовнішньої горизонтальної обмежувальної поверхні (для аеродрому класу А, Б, В, Г - у радіусі 15 км, для класів Д, Е і некласифікованих - 8 км).

Розміри приаеродромної території мають бути доведені власником аеродрому (аеропорту) чи уповноваженою на те особою до відповід­них Рад, підвідомча територія яких повністю чи частково підпадає під приаеродромну територію. На такій території запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) житлових масивів тощо, яке може здійснюватися лише за узгоджен­ням з органом державного регулювання діяльності авіації та відпові­дною радою (ч. 2 ст. 72 ЗК України).