Пригодницький туризм (екстремальний )
Пригодницький.
1. РЕЛІГІЙНИЙ ТРИЗМ.
Історія релігійного туризму сягає глибини віків. Жителі стародавніх Греції та Риму часто вирушали у подорож, щоб відвідати святилища і храми. Розвивався даний вид туризму і в епоху Середньовіччя, набувши характеру хрестових походів , метою яких було звільнення священних для християн місць від «невірних» (мусульман). Як правило, у такі походи вирушали збіднілі лицарі, розпродавши залишки свого майна. Так з’явився лицарський орган тамплієрів. Донині у Єрусалимі на храмовій горі стоїть мечеть перебудована з храму тамплієрів після їхнього вигнання з Єрусалиму 1187 р. Крім лицарів подорожували купці. Але лиш у 19 ст «священі подорожі» стають організованими.
Географія туризму з релігійними цілями пов’язана з регіонами переважного поширення основних релігій – християнства, мусульманства, іудаїзму та буддизму, а також має чітко окреслені межі.
Сьогодні, як і багато століть тому, релігійні переконання є і одним із головних мотивів подорожування. Щороку понад 200 млн. осіб у світі здійснюють паломництво. З них 150 млн. християн, 20-30 млн. індуїстів, 40 млн. буддистів, мусульман, синтоїстів та ін. Віруючі мандрують для поклоніння святиням у надії віднайти душевний спокій, позбутися тяжкої недуги, відчути єднання з духовно близькими людьми. Вони відправляються в дорогу, щоб спокутати гріхи, віддати хвалу вищим силам за знайдену благодать або просто висловити подяку вірі, яка наповнює їхнє життя змістом.
Релігійний туризм передбачає подорожування з метою задоволення духовних потреб віруючих людей. Релігійний туризм можна поділити на паломництво та релігійний туризм екскурсійно-пізнавального напрямкута науковий туризм з релігієзнавчими цілями.
Релігійний туризм екскурсійно-пізнавального напрямку – відвідування релігійних центрів де туристи бачать культурні та архітектурні об’єкти, відвідують богослужіння, приймають участь у христових походах, медитаціях… Ці тури не є довготривалими, на відміну від попередніх, та у них можуть брати участь як дорослі так і діти, організовуються у будь-яку пору року і не прив’язані до культових свят. Досить ретельно слід добирати групу, щоб у неї не потрапили люди яким чужі віра та повага до Святих місць. Багато туристів з культурно-пізнавальними цілями їдуть до Ізраїлю з його ранньохристиянськими та мусульманськими пам’ятками. Також до Йорданії, Греції ( гірські монастирі, чернеча республіка Афон), Ватикан.
Науковий туризм з релігієзнавчими цілями – подорожування фахівців з науково-пізнавальними цілями.Особливий науково-релігійний інтерес становить Схід: Індія, Китай, Японія. Також – Єгипет, Італія Греція. Загалом, поїздки не є численними, але розширюють географію релігійного туризму.
Паломництво –подорожування людей з метою поклоніння святим місцям. Мотивами паломництва є: бажання зцілитись від фізичних та душевних недуг, помолитись за рідних та близьких, проявити вірність вірі, осмислити сенс життя…
Для географічного вивчення широкої та різноманітної картини паломництва використовується районування. У світі виділяють 11 макрорегіонів паломництва:
1) християнська Європа;
2) Північна Америка з домінуванням християнства над іншими численними релігіями;
3) Латинська Америка з переважанням християнства і місцевими традиційними релігіями;
4) Північна Африка з переважанням ісламу (Бог Аллах, пророк Мухам мед, віру у безсмертя душі, рай, пекло, страшний суд, воскресіння);
5) Західна і Східна Африка, де панує іслам та існують окремі центри християнства та традиційних релігій; (фетишизм – віра у надприродні властивості предметів)
6) Західна Азія з домінантою ісламу та анклавами християнства та іудаїзму (Бог Яхве, безсмерття душі та позагробне життя);
7) Південна Азія, де поширились індуїзм та буддизм (трактує життя як суцільне страждання Бог не має конкретного представлення, існування карми), а також існують центри християнства, джайнізму (Індія. Головна заповідь-неучинення шкоди живим істотам, заперечення каст), сикхізму (віра у єдиного бога, що об’днує Вішну, Шиву, та Брахму, рівність перед богом) та ісламу;
8) Південно-Східна Азія з переважанням буддизму, ісламу, християнства й анклавами індуїзму; (Індуїзм – віра у багатьох богів: Брахма –творець, Вішну – охоронець, Шива – руйнівник. Проповідують кастовий устрій)
9) Східна Азія з панівним буддизмом, конфуціанством (позбавленна містицизму та надприродних сил) , синтоїзмом (поклоняються богині Аматерасу, що створила Японські о-ви та осередками ісламу і християнства;
10) Центральна Азія з домінантою буддизму, переважно ламаїзму;
11) Середня Азія з пануванням ісламу.
Кожен макрорегіон відомий своїми центрами паломництва, які приймають міжнародні потоки вірян. Також у макрорегіонах існують об’єкти релігійного поклоніння національного і місцевого значення.
Найбільш значущі для паломництва місця.
Єрусалим – найбільший релігійний центр світу. Це святе місце для іудаїзму, християнства та ісламу. Для іудеїв найшановнішими святинями Єрусалиму є – Стіна Плачу, Місто Давида, долина Кедрона і Гора Сіон. Для християн – храм Воскресіння, поклоніння Голгофі, каменю помазання та молитва Гробу Господньому. Найкращі враження від «сходження Блаженного Вогню». Для мусульман – мечеть Омара – найдавніша ісламська культова споруда.
Центри християнського паломництва. Європа – Рим, Барі (Італія), Париж (збережений терновий вінець) і Лурд (Франція), Фатіма (Португалія), Варшава. Особливо шановані у християн реліквії, пов’язані з хрестовими муками та смертю Ісуса Христа. Так, у Турині збереглася плащаниця, у Бельгійському місті Брюгге –краплі крові Ісуса Христа, у Стамбулі, Дамаску, Грузії, Вірменії та на Кіпрі збереглися частини хреста на якому був розп’ятий Ісус, цвяхи та спис. Найбільшим центром є Рим, де можна поклонитися відразу багатьом святиням. Щорічно його відвідують 8 млн прочан.
Центри паломництва мусульман. Головним центром є Мекка у Саудівській Аравії. У свято курбан-байрам мусульмани сходяться до храму Кааба, де міститься чорний камінь, який помістив Мухаммед навколо якого потрібно обійти 7 разів проти годинникової стрілки та поцілувати. Медина – місто у Саудівській Аравії
Центри буддійського паломництва. Буддійське віровчення грунтується на внутрішньому прагненні до духовного осяння (нірвани), що досягається через медитацію. Буддисти не здійснюють паломництва, однак у них є свої святині. Священе місто Лхаса, що знаходиться у Гімалаях на висоті 3650м. На о-ві Шрі-Ланка у м.Канді знаходиться храм Даліла Малігава,де як найбільший скарб зберігається ліве око Будди, що є найбільшим скарбом країни.
2. Екологічний туризм
Екологічний туризм передбачає спілкування з природою, пізнання її об'єктів і явищ, активний відпочинок. Виник у 70-80 рр. ХХст. Від традиційного туризму, екотуризм відрізняється орієнтацією на природні об'єкти, відновним природокористуванням, меншою ресурсо- та енергоємність, гармонійним впливом на соціально-економічний розвиток місцевого населення та їхніх територій, залученням туристів до процесу активного екологічного пізнання.
В основу розвитку цього виду туризму покладено три принципи: - частина доходів, отриманих від обслуговування туристів, залишається на місцях і спрямовується на охорону природи;
- дотримання природоохоронних вимог є головною умовою діяльності туристських організацій;
- туристська поїздка переслідує природознавчі та краєзнавчі цілі.
Екологічний туризм ґрунтується на видах рекреаційної діяльності, які передбачають мінімальне втручання в навколишнє середовище, зорієнтовані на пізнання рослинного і тваринного світу, ознайомлення з унікальними об'єктами неживої природи.
Об'єктами екотуризму можуть бути як природні, так і культурні визначні місця та пам'ятки, ландшафти, де традиційна культура складає єдине ціле з довкіллям. Найбільш привабливі для екотуристів унікальні незаймані природні комплекси та об'єкти неживої природи. Тому найпридатніші для екологічного туризму природоохоронні території.
Зазвичай під час подорожі турист сподівається, з одного боку, отримати певні знання, а з іншого - відпочити на природі. Залежно від того, яка мета переважає, виділяють такі види екотуризму:
- науковий;
- пізнавальний;
- рекреаційний;
Велика роль у створенні концепції екологічного туризму належить Міжнародній комісії ООН із навколишнього середовища розвитку. У 1987 р. вона опублікувала доповідь «Наше спільне майбутнє», в якій було введене поняття «сталий розвиток», тобто розвиток суспільства на засадах невичерпного та відновного екологічно обґрунтованого природокористування, що забезпечує високу якість життя людей у ланцюзі поколінь.
Поворотним кроком людства до нової моделі розвитку цивілізації була Конференція ООН із навколишнього середовища розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, де була прийнята глобальні програма економічного та соціального розвитку людства „Порядок денний на XXI сторіччя". Лейтмотивом цієї програми стала концепція сталого розвитку.
У туризмі принципи сталого розвитку були сформульовані Всесвітньою туристичною організацією (ВТО) та Всесвітньо радою з подорожей та туризму. Відповідно до цих принципів сталий розвиток у туризмі передбачає:
- невичерпне та відновне використання природного культурного потенціалу на засадах програмно-цільового підходу до розвитку туризму;
- перехід підприємств туризму на енерго- та ресурсозберігаючі технології;
- скорочення виробничих відходів;
- залучення місцевого населення до процесу прийняття рішень стосовно розвитку туризму;
- партнерство та взаємодія громадського та приватного секторів у питаннях розвитку туризму;
- сприяння соціально-економічному розвитку окремих територій.
Сьогодні екологічний туризм бурхливо розвивається. На черговому Всесвітньому конгресі з екологічного туризму, що відбувся у 1997 році в Бразилії, були наведені такі дані: близько 12% туристів в усьому світі надають перевагу «зеленим» турам; кількість екотуристів зростає надзвичайно високими темпами - 30% на рік.
3. Сільський зелений туризм
Сільський туризм – тимчасове переміщення туристів у сільську місцевість задля ознайомлення з місцевим способом життя, культурою, традиціями, звичаями.
Цей вид туризму передбачає подорожування до сільських населених пунктів з обов'язковим розміщенням у приватних садибах. Основними споживачами даного виду туризму є сім’ї з дітьми та міська молодь.
Найбільш поширений сільський зелений туризм у мальовничих куточках гірських місцевостей. Він дає змогу мешканцям міст цікаво та змістовно відпочити на лоні природи. Окрім заняття різними видами рекреаційної діяльності, туристи мають можливість долучитись до ведення домашнього господарства: спільно з господинею спробувати подоїти корову, під керівництвом « штиря - підкувати коня, а всією сім'єю взяти участь у збиранні врожаю. Також у селі можна ознайомитись із народною творчістю -піснями, танцями, кухнею, звичаями та обрядами, особисто долучитися до народних свят.
Відпочинок у селі цікавіший, якщо він передбачає екскурсії, які ознайомлюють із центрами народних художніх промислів, ткацтва, вишивки, гончарства, малярства, різьблення по дереву, лозоплетіння. Також неабиякий інтерес у туристів викликають місця, пов’язані з життям і творчістю видатних людей. Сільський зелений туризм сприяє розвиткові малого бізнесу в аграрних регіонах. Завдяки йому, з одного боку, мешканці міст отримають здоровий відпочинок за доступними цінами, а з іншого - селяни мають можливість вигідно реалізувати безпосередньо на ні частину виробленої продукції, розвивати власний бізнес.
Структура міжнародних туристичних прибутгів у світі за цілями
| Цілі туристські поїздки | |||
| Дозвілля, рекреація й відпочинок | 55,6% | 51,2% | 50% |
| Ділові й професійні цілі | 13,8% | 16,3% | 16% |
| Відвідування родичів і знайомих, поклоніння релігійним святиням, оздоровлення і лікування. | 19,6% | 23,9% | 26% |
| Інші туристські цілі | 11% | 8,6% | 8% |
| ВСЬОГО | 100% | 100% | 100% |
Також розрізняють етнічний туризм – поїздки з метою зустрічей з рідними та близькими; соціальний – подорожі зі метою участь у громадських заходах ( мітенги, марші…)
Пригодницький туризм (екстремальний )
- Пригодницький туризм – туризм пов’язаний з фізичними навантаженнями, а іноді і з небезпекою для життя, що є запланованою, а іноді й спонтанною. До екстремального туризму відносять різні пригодницькі тури, - пригодницькі подорожі, відвідування екзотичних місць, вулканів, островів, водоспадів і ін
Види екстремального туризму.
Екстремальний туризм кожного року все більше набирає обертів у своєму розвитку. Тому зараз можна виділити основні види екстремального туризму – водні, наземні, повітряні та екзотичні.
Водні види екстремального туризму.
Дайвинг - дуже популярний в світі. Заняття підводним плаванням у більшості людей асоціюється насамперед з іменем Жак-Верба Кусто. І мало хто знає, що ще Леонардо Да Вінчі шукав можливість проникнення людини в морські глибини, а в якості резервуара для повітря він пропонував використовувати ніщо інше як хутро з-під вина. Згодом багато вчених і інженери працювали над ідеєю створення умов пристосування, за допомогою яких людина могла б тривалий час перебувати під водою.
Вибух інтересу до підводного плавання відбувся в 70-х роках, коли люди зрозуміли, що дайвинг - справа зовсім не складна, а задоволення обіцяє неземне. Раніш плавання із аквалангом було в основному прерогативою військових, котрі чуйно охороняли всі секрети водолазної майстерності. Тому аматори-одинаки, що не знали елементарних правил декомпресії, піддавали своє життя серйозній небезпеці. Удосконалювалися конструкції аквалангів, і в 60-х роках у широкому продажі з'явилися цілком безпечні системи для дихання під водою.Але головним залишалося питання безпеки дайвинга. Одна з перших міжнародних організацій, що регламентувала порядок навчання та умови занурення на максимальні глибини, - це CMAS. Вона об'єднала в собі безліч незалежних національних федерацій, що намагалися навчати підвідному плаванню бажаючих, і запровадила загальні для всіх стандарти. Але процес контролю за цими стандартами не був відпрацьований. У результаті якість навчання жорстоко постраждало. А також не був відпрацьований єдиний контроль за видачею міжнародних сертифікатів. У результаті картку CMAS України можуть запросто не прийняти в Єгипті або засумніватися, чи правильно пройшло навчання. На сьогоднішній момент безумовним лідером аматорського дайвинга є PADІ (Професійна асоціація інструкторів дайвинга).
Українські дайвери здебільшого молоді - їхній середній вік 30 років (у США - 36). Це інтелігентна міська молодь: В Україні переважну більшість (77%) дайверів мають вищу освіту (у США - 50%).
Розрізняють декілька видів дайвингу:
- Drіft dіvіng (дайвинг у течіях). Цей вид дайвинга найбільше повно відображає відчуття плавання під водою. Завдяки течії, яка підхоплює дайвера, можна спостерігати всю красу, практично не рухаючись. Можна плавати сидячи, стоячи, нагору ногами. Кожний може повністю контролювати своє тіло, але рекомендується поглядати вперед за курсом, щоб не влетіти в корал. Єдиною проблемою для цього виду дайвинга є його початок і фініш. Корабель, з якого стрибають, не стоїть на місці, тому що його звичайно несе за течією. І винирнути досить складно: уся група повинна спливати одночасно і за дуже короткий час вибратися на судно, інакше може віднести. Тому цей вид дайвинга рекомендується тільки для досвідчених дайверів.
- Drop off (вертикальний обрив). Коли дайвер пливе уздовж стрімкої коралової стіни де не видно дна. Головна рекомендація: частіше поглядати на глибиномір, щоб не спуститись надто глибоко. У таких місцях найбільш частіше зустрічаються великі представники підводної фауни. Це також приваблює аматорів підводного плавання.
- Wreck dіvіng (відвідування затонулих кораблів). Рекомендується відвідувати тільки добре відомі і досліджені об'єкти. У складі групи обов'язково повинен бути гід, що прекрасно знає це місце. Цей вид дайвинга цікавий усім, у кого виникає почуття дослідника, тому що кожний дайвер мріє знайти щось виняткове на затонулому кораблі. Рекомендується відвідувати досить старовинні затонулі об'єкти, тому що час і вода практично повністю виключають негативний вплив на психіку людини відчуття присутності на місці трагедії. Категорично забороняється запливати в трюми і вузькі проходи, тому що є можливість лишитися там назавжди. Обов'язково із собою мати не менше двох незалежних джерел світла, бажано мати резервне джерело повітря. А також дайвер повинен володіти в досконалості своєю плавучістю, тому що будь-який необережний рух або змах ластами можуть призвести до змутнення води, що вкрай небажано для наступних дайверів.
- Nіght dіvіng (нічний дайвинг). Напевно, самий захоплюючий із усіх видів занурень. У нічний час активізуються усі форми підводної флори і фауни. Промінь світла вихоплює з темряви несподівані і дуже цікаві форми життя, яких вдень можна просто не помітити. Всі кольори підводної флори і фауни під променем ліхтаря здобувають незвичайні відтінки. Безліч риб перебувають в сонному стані і до них можна дуже близько підплисти. Умови занурення: чітко визначені точки входу і виходу, два джерела світла, місце занурення повинне бути знайомим, необхідно виключити нічні занурення в тих місцях, де є течії.
Серфінг - один із самих давніх видів спорту на нашій планеті. Крім того серфінг один з не багатьох видів екстремального туризму, або видів мистецтва, що створив свою власну культуру. Кататися на дошці, використовуючи енергію океану почали в Західній Полінезії близько 3 - 4 тис. років тому. Першими серферами були Полінезійці, що почали об'їжджати хвилі Тихого океану на дерев'яних дошках десь між 500 до н.е. і 400 н.е. Під час першого контакту європейської культури з полінезійською в 1777р. - відомий капітан Джеймс Кук описав у своїх записках як місцевий житель, розважаючись, ловив хвилі на своєму каноє. Як частина адаптації в океані, papa he'e nalu став розвагою отримавши найбільше поширення і розвиток на Гавайських островах.
Віндсерфінг - це катання на овальній дошці з вуглепластика із шорсткуватою поверхнею для стійкості із плавниками-стабілізаторами на нижній площині та невеликим вітрилом, що кріпиться до дошки. Серфінг - це катання на такій ж дошкці, лише без вітрила. Власне, віндсерфінг і з’явився від серфінгу. При гарному потужному вітрі можна розвивати швидкість більш 10-12 м/с. Ну а рекорд на сьогоднішній день - більше 70 км/год.
Каякінг- дуже популярний за межами України, але починає набирати все більшу популярність і в нашій країні. Цей вид спортивного екстремального туризму для одинаків, хоча і не позбавлений командного духу, зате дає можливість кинути виклик стихії і залишитися з нею один на один. У сучасному каякінгу розвиваються три основних напрямки - гребний слалом, родео і сплав.
Слаломний каякінг - це вміння маневрувати на каяку, відчуваючи човен і воду. Родео, на відміну від слалому - це не тільки віртуозна техніка, але ще й елемент гри . Фрістайл на каяку - це виконання різних трюків на човні за рахунок особливостей рельєфу ріки. І, нарешті, сплав. На каяку можна відправитися у водний похід по річці будь-якої складності, чи здійснювати ігрові сплави на невеликому відрізку гірської ріки, вибираючи окремі перешкоди у вигляді бочок, валів і водоспадів. Щоб почувати себе впевнено під час сплавів, необхідно володіти базовою технікою слалому і родео.
Вейкбординг - являє собою комбінацію водяних лиж, сноуборда, скейта і серфінгу. Катер буксирує рейдера, який знаходиться на короткій та широкій дошці. Рухаючи на швидкості 30-40 км/год з додатковим баластом на борті, катер залишає за собою хвилю, що рейдер використовує як трамплін.
Рафтинг - це захоплюючий спуск по гірській річці на каноє або спеціальних плотах. В останні роки він викликає такий величезний інтерес з боку аматорів екстремального відпочинку, що більшість придатних для цього туризму гірських рік були освоєні професіоналами, і тепер пропонуються різноманітні рафтинг-тури практично в будь-яку точку світу..
Отже, водний вид екстремального туризму розвивається дуже швидко. Різноманітні види може запропонувати туристові кожна країна, яка має свою акваторію.
Наземні види екстремального туризму.
На поверхні землі людина відчуває себе більш впевненіше ніж у повітрі чи воді, тому найбільша кіькість екстремальних видів туризму це саме наземні. Вони можуть бути різними: від Американських гірок в „ДіснейЛенді” чи звичайного туристичного походу в ліс до дослідження підземелля та поїздки на місця катастроф.
Кінний туризм. Це один із найдавніших видів пригодницького туризму, оскільки багато років назад користувалися саме кіньми, але в більшості, як засібом пересування. В наш час це вже майже „екзотика”. Кінний туризм підійте кожному незалежно від статі, віку, навиків.
Сафарі-тур. Це одна з не багатьох можливостей подивитися країну зсередини, відвідати самі важкодоступні і незаселені місця. Можна перетинати живописні каньйони, що вражають уяву, пустелі й савани, спостерігати за екзотичними тваринними і надзвичайними птахами. Сафарі поділяють на такі види:
1. Короткострокове сафарі за кермом - розповсюджений вид екскурсії, тривалістю 1-2 дні. На піщаних сафарі використовують не тільки джипи, але і квадроцикли. Такі екскурсії можуть проводитися практично в будь-якій країні світу, починаючи від Туреччини і закінчуючи Аляскою.
2. Короткострокове пасажирським транспортом - подорож у відкритих джипах з водієм. У джипі може бути від 1 до 6 чоловік. Такі сафарі поширені в Африці і Непалі у національних парках, де гід (він же водій) показує екзотичних тварин і птахів. Такі сафарі проводяться 2 рази в день, з ранку, і ввечері, причому кілька днів підряд, оскільки все в один день побачити неможливо.
3. Довгострокове - найбільш екстремальний вид сафарі, це досить рідкісні програми. За кермом закритого або відкритого джипу можна подолати до 3000 км у тиждень. Звичайно, це кілька джипів, оснащених радіозв'язком, у яких їдуть по дві людині, іноді три, щоб мінятися місцями за кермом. Траси можуть бути різної складності, включаючи пустелі і савани, для бажаючих може бути організована робота з лебідкою. Маршрут прокладається заздалегідь, але за бажанням може бути змінений. Групи формуються за місяць до початку сафарі, і повинні бути не менше 6 чоловік, а відповідно від 3 машин. Обов'язково машина-супровід з гідом і кухарем. Цей вид сафарі пропонується в основному в Африканських країнах. Найбільш якісні програми, організовуються компаніями, уповноваженими якими-небудь брендами машин, наприклад, Ленд Ровер, або Тойота.
4. Мисливське сафарі - це справжнє полювання на антилоп, слона, лева, леопарда, крокодилів, що здійснюється лише за спеціальною ліцензією і тільки у дозволених місцях. Для деяких країн, наприклад для Танзанії, полювання є величезною частиною бюджету країни, і це задоволення, вважається звичайним.
Африканське сафарі поширене у ПАР, Кенії та Танзанії, де пропонують 3 типи розміщення: - невеликий стаціонарний готель іноді й з басейном;
- полаточна лоджія розміщена у лісі з фундаментом у кілька сходинок;
- житло на деревах.
Окремі види сафарі - це мото-сафарі (на спеціальних мотоциклах) і дайв – сафарі (спеціальні автомобілі), які нічим не відрізняються від інших крім засобу пересування.
Для перших двох видів сафарі обмежень не існує. На довгострокове сафарі бажано мати гарне здоров'я і, при бажанні керувати джипом та права водія. Із мисливськими сафарі все трохи складніше. При вивозі особистої рушниці за кордон, необхідно буде отримати на це дозвіл і надати мисливську ліцензію, якщо ж рушниці немає, то можна взяти в оренду разом с патронами. Короткострокові сафарі, можливі, практично, у будь-яких країнах. Дуже поширені в курортних країнах, таких як Греція, Туреччина, Острови ( Мальдивы, Сейшелы). Дуже гарні короткострокові сафарі в Мексиці, в Еквадорі й Алясці. Піщані сафарі в Алжирі, Тунісі і Марокко цікаві і незвичайні. Безперечними лідерами в сегменті довгострокових сафарі виступають африканські країни - ПАР, Ботсвана, Зімбабве, Танзанія, Кенія.
Отже, найпоширеніші види саме в наземному екстремальному туризму. Найважливіший фактор- це дешевизна, порівняно з іншими. Тому більша половина туристів обирають саме наземний екстремальний туризм.
Гірські види екстремального туризму.
Альпінізм - вважається найекстремальнішим і мабуть одним із найпоширеніших видів відпочинку. Сьогодні альпінізм являє собою цілу індустрію, що рівномірно розвивається і популяризується. Альпінізм – сходження на вершини гір. Слово „альпінізм” походить від назви Альп – найвищої гірської системи Західної Європи. Але це не єдина назва цього виду, наприклад в Гімалаях альпіністів іноді називають „гімалістами”, а у Татрах – „татарниками”, в Югославії – „горелазцями” тощо. Це поняття включає в себе як різновидність спорту, так і туризму.
Гірські лижі. Гірські лижі один із найстаріших видів активного відпочинку. З роками кількість бажаючих покататися на гірських лижах не зменшилося, а скоріше збільшилося. До того ж, зараз набагато якісніше і різноманітніше гірськолижний сервіс, ніж років 10 назад, не говорячи вже про 80-х, 70-х роки. Майже в будь-якому гірськолижному курорті є спуски, як для професіоналів, так і для новачків, яким завжди можуть навчити правильно кататися місцеві інструктори.
Сноубординг - спуск по снігу із гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Це більше активний і екстремальний вид туризму, ніж гірські лижі. Сноубординг, як окремий вид спорту, з'явився в Америці в 60-х роках XX століття. Лютими шанувальниками новомодного захоплення стали серфери, що не бажали сидіти без справи очікуванні літніх днів. У нашій країні сноуборд масове визнання одержав тільки в середині 90-х років. Однак зараз в Україні можна придбати різноманітне екіпірування від ведучих світових виробників і одержати уроки катання в досвідчених інструкторів. На сьогодні зроблено багато спеціальних трас із трамплінами й іншими перешкодами, на яких сноубордисти можуть робити різні акробатичні трюки. Загалом, екстремальні захоплення, пов'язані з гірськими лижами і сноубордом, можна розділити на кілька груп:
- freeskііng або freerіde - це спуск по крутих непідготовлених схилах зі складним рельєфом;
- helіskііng – те саме, але з використанням вертольота як засіб доставки на гору;
- skі-tourіng (randonee skі)- скі-тур, гірський туризм із використанням лиж і спеціальних кріплень для підйому в гору;
skі-mountaіneerіng (лижний альпінізм) - сходження на гору з метою спуститися з вершини на лижах чи сноуборді (використання страховки чи якого-небудь додаткового спорядження, крім лиж, на спуску порушує "чистоту" такого сходження);
- new school – на кшталт сноубордного фрістайлу. Гірськолижний туризм, мабуть, найбільш розвинений із усіх видів екстремального туризму в Україні. У нас є досить високого рівня гірськолижні курорти. І хоча вони значно поступаються своїм аналогам, наприклад, у Європейських країнах, наші туристи із середнім прибутком із задоволенням відвідують українські, а саме карпатські курорти, які стають популярними серед іноземців.
Повітряні види екстремального туризму.
Парашутний спорт останнім часом є одним із найпоширеніших видів туризму. Багато хто прагне побачити те або інше місто з висоти „пташиного польоту”. Розрізняють: групову акробатику, купольну акробатику фрістайл, скайсерфінг, B.A.S.E. jumpіng. (бэйс-джампінг – стрибки з будинків).
Повітряні кулі. Подорожі на повітряних кулях звичайній людині, доступні на різних фестивалях, що проходять і в нашій країні. Дальність польоту на повітряній кулі залежить від сили вітру, а при середній силі вітру це 20-30 км. На фестивалях повітряні кулі піднімаються на висоту до 1000 м. Місце приземлення цілком залежить від метеоумов.
Дельтапланеризм Сьогодні нараховується близько 90000 дельтапланеристів у світі, плюс щороку в небо піднімається близько тисячі новачків пілотів- дельта. Апарати сьогоднішніх днів неймовірно стійкі, міцні, і польоти на них можуть бути обмежені лише погодними умовами і досвідченістю самого пілота.