Психофізіологічні аспекти стану людей у вогнищах НС.

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості. І, незважаючи на все це, людина за минулий період пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос.

Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки – це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища ускладнюється нервова система.

 Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

 Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (наприклад, відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).

 Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

 Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує досвід, залежать від безлічі різноманітних факторів і комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань й досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система – реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему, таку як реакція на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

Інстинктивна поведінка – це дії, вчинки, які успадковуються видом “Homo sapiens”. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

Поведінка за навичками – це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без неї (спроби і помилки).

Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.

Розрізняють свідомість окремої людини і її самосвідомість. Результат першої – це знання конкретної людини про світ, а другої – знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.

Інстинкти і навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.

Емоційні якості людини

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.

Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).

Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття – стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.

Стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає ефективність діяльності; пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).

Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.

Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.

Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості у власних силах.

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.

Нервово-психічні порушення, які мають місце при надзвичайних ситуаціях поряд з травматичними тілесними пошкодженнями, займають важливе місце у наданні медичної допомоги потерпілим. Ці зміни, особливо на фоні анатомо-фізіологічних змін органів і систем, вимагають особливого підходу до реабілітації порушень нервової системи у вогнищах катастрофи та на етапах евакуації потерпілих.

Руйнівна дія стихійних лих, технологічних і екологічних катастроф в ряді випадків порівнюється із такими в районі воєнних дій.

Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно змінюється і в ряді випадків потрібна допомога медичних працівників.

Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як відповідь на незвичайну ситуацію.

Розрізняють декілька форм психічної напруги:

інтелектуальна;

емоційна;

вольова;

мотиваційна та ін.

Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Однак така реакція відмічається не у всіх людей. Частіше спостерігаються такі стани, як збудження, гальмування, страх, який у окремих людей переходить в паніку, відчуття втоми, (фрустрація).

Всі названі стани характеризуються порушеннями процесів мислення, емоціональних та рухових реакцій.

На вираження таких відхилень впливають такі фактори:

конституційний нахил;

загальний рівень розвитку;

інтелект людини, особи;

інформування про ситуацію яка виникла;

звичний тип реагування на стрес.

Мають значення також фактори, які послаблюють нервово-психічну сферу при виникненні НС:

фізичні перевантаження;

психоемоційні перевантаження;

тривала монотонна діяльність або чекання;

вимушена бездіяльність;

недостатність, (або надлишок) інформації;

якість харчування;

ступінь узгодженої праці в колективі.

У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування.

В перші години і добу після катастрофи у людей, в тому числі і тих, які не потерпіли, виникають наступні стани:

1. Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.

2. Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, у окремих людей – ступором.

3. Перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.

У частини людей з’являється відчуття втоми в результаті виснаження нервово-психічних процесів. У інших виникає стан фрустрації, тобто пригнічення і напруга, пов’язані із сприйняттям перешкод, як непереборних. В такому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу, можуть стати агресивними, злими.

Поведінка стає спрощеною – примітивною і нелогічною. Спостерігається намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії.

Форми фрустрації:

- астенічна – апатія, відчуття безсилля, пригнічення, невпевненість, страх;

- спінічна – подразливість, гнів, агресивність.

Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних дій і типу його реагування на стрес.

У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється в двох формах – еректильній і ступорозній. Еректильна форма шоку характеризується збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю; реакціями втечі, в тому числі і назустріч небезпеці; ступорозна форма – апатією, байдужістю, бездіяльністю.

Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне зараження. Воно може бути емоційнопозитивним і емоційнонегативним. Важливо відмітити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію. В таких випадках з’являються слухи і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв.

До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність.

У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі і т.п.

Всі перераховані відхилення в поведінці спостерігаються в перші години екстремальної ситуації і у багатьох припиняються на протязі кількох діб.

На основі аналізу минулих землетрусів та інших катастроф встановлено, що на протязі 2-24 годин відхилення в поведінці відмічені у всіх людей, включно із тими, які прибули для надання допомоги.

Практично все населення, яке брало участь в катастрофі вимагає прийому заспокійливих ліків.

В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей, які були в зоні землетрусу.

Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%, більш тривалі – у 10%.

У 55% травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою.

За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними розладами спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності.

Окремі важкоуражені відмічають сповільнення ходу часу, а в свідомості перебігло багато минулих подій.

Серед людей, які вижили, багато відмічали пригнічення або повну відсутність емоцій. Відчуваючи себе приреченими вони знаходились в стані спокою.

Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.

Узагальнюючи сказане, людей в екстремальних станах поділяють на три групи:

1) особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких відмічається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24 годин;

2) особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;.

3) особи із психотичними порушеннями.

Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.

В районі НС велике значення має медичне сортування.

Всі люди, які вижили після катастрофи мають відхилення в поведінці, а значна частина – психоемоційні розлади, вони вимагають тривалий час прийому заспокійливих середників.

В наступному, із-за психічної дестабілізації – розвитку фобій, депресій, психоемоційних порушень – більшість людей, які перебували у надзвичайній ситуації, потребують на протязі 1-5 років нагляду психіатра.

В динаміці стану осіб, що піддались впливу НС, можна виділити 5 послідовних фаз чи стадій.

1-а стадія вітальних реакцій (до 15 хв., коли поведінка піддавалась імперативному збереженню власного життя), що може мати вигляд стану короткочасного заціпеніння або психомоторного збудження (потерпілий тікає з місця події).

2-а стадія стану психомоторного збудження з явищами надмобілізації. Розвивається слідом за станом заціпеніння, триває 3-5 год. Характеризується загальним психічним напруженням, граничною мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням швидкості розумових процесів, проявами безглуздої сміливості, особливо при рятуванні близьких, при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до цілеспрямованої діяльності. В емоційному стані переважають почуття відчаю, що супроводжуються запамороченням голови і головним болем, сухістю в роті, спрагою, затрудненим диханням. Поведінка підпорядкована імперативному порятунку сім’ї. Можливі психічні реакції. До 30% обстежених при суб’єктивній оцінці погіршення стану одночасно відмічали збільшення фізичних сил і працездатності в 1,5-2 рази і більше.

3-а стадія психофізіологічної демобілізації – незмінний характер поведінки – потерпілий залишається в осередку надзвичайної ситуації і реально оцінює навколишні події (прикладом можуть бути пожежники, рятувальники, обстріляні солдати під час бойових дій). Триває до 3 год. Більшість обстежених відмічала, що ця стадія наступила при перших контактах з потерпілими, які отримали травми, і тілами загиблих, усвідомленні масштабів трагедії (стрес усвідомлення). Характеризується погіршенням самопочуття і психоемоційного стану з переважаючим почуттям розгубленості, панічних реакцій, нерідко ірраціонально направлених, зниженням морально нормативної поведінки, ефективності діяльності і мотивації до неї, депресивними тенденціями, порушенням функції уваги і пам’яті. Як правило, обстежувані не могли достатньо чітко згадати, що вони робили в ці дні. Зі скарг потерпілих, ведучими в ці дні були нудота, “важкість” в голові, відчуття дискомфорту зі сторони ШКТ, зниження, аж до відсутності, апетиту. До цього періоду відносяться перші відмови від виконання рятувальних і “розчищувальних” робіт, особливо пов’язаних з витягуванням тіл загиблих, і значне збільшення помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до аварійних ситуацій.

4-а стадія вирішення триває 3-12 діб після НС. За різними даними об’єктивної оцінки, настрій і самопочуття поступово стабілізувалися. Однак за результатами спостережень, у більшості обстежуваних емоційний фон був знижений, контакти з оточуючими обмежені, спостерігалась гіпомімія (маскоподібне обличчя), інтонаційне забарвлення мови понижувалось, рухи сповільнювались, до кінця цієї стадії виникало бажання “виговоритись”. Воно реалізовувалось вибірково і було направлено переважно на осіб, які не були очевидцями стихійного лиха, супроводжувалось деякою ажитацією. Одночасно відновлювався сон, що був відсутній в двох попередніх стадіях, в тому числі тривожного і жахливого змісту, в різних варіантах трансформованих вражень від події. Наприклад, якась бійка чи перестрілка з покійниками. І не тільки тими, що загинули тут, але й померлими раніше.

На фоні суб’єктивних ознак деякого покращення стану об’єктивно відмічалось подальше зниження фізіологічних процесів (за типом гіперактивації), в 55% випадків, що супроводжувались підвищенням тиску крові до 140/90-170/100 мм рт. ст. при дозованому фізичному навантаженні, тахікардією до 90-100 уд./хв. у 90% випадків. У 40% обстежуваних виявлялись поодинокі екстрасистоли. У 50% обстежуваних ЖЕЛ складала 2000-3000 мл. Прогресивно наростали явища перевтоми. Середні показники фізичної сили і працездатності (в порівнянні з нормативними показниками для обстежуваної вікової групи) знижувались на 30%, а за показником кисневої динамометрії – на 50% (в ряді випадків до 10-20 кг). В середньому на 30% знижувалась розумова працездатність, з’являлись симптоми міжпівкульної асиметрії.

5-а стадія відновлення – починалась з 12-го дня після НС. Найчіткіше проявлялась в поведінкових реакціях: активізувалось міжособове спілкування, нормалізовувалось емоційне забарвлення мови та мімічних реакцій. Обстеження потерпілих і ліквідаторів дозволило виявити транзиторні психопатологічні синдроми. У 12% потерпілих відмічались порушення сну, немотивованих страхів, повторних жахливих сновидінь, нав’язливих станів, маячно-галюцинаторних реакцій, ознаки астеноневротичних реакцій в поєднанні з психосоматичними порушеннями діяльності ШКТ, серцево-судинної, імунної та ендокринної систем відзначались у 75% потерпілих.

Панічні прояви

Паніка – це почуття страху, що охопило групу людей, що потім передається оточуючим і переростає в некерований процес. У людей різко підвищується емоційність сприйняття подій які відбуваються навколо, знижується їх відповідальність за свої вчинки. Людина не може розумно оцінювати своє поводження, правильно осмислити реальну обстановку. У такій атмосфері досить тільки одному висловити або виявити бажання утекти з району надзвичайної події, як людська маса починає сліпо наслідувати їй.

Проявові паніки сприяє відсутність своєчасної і достовірної інформації. Цей недолік відразу ж заповнюється слухами, пересудами і розповідями "очевидців".

Як показує досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф - це результат не тільки непоінформованості, але і низкою підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутність психологічного загартування. Серед людей завжди найдеться слабка особистість-панікер. Йому навіть незначна небезпека представляється перебільшеної, величезної. Реальність витісняється плодами уяви. Приводом для паніки може служити крайнє стомлення людей, коли вони довгий час залишаються в бездіяльності, неведенні, напруженому чеканні, загроза особистому життю. Чималу роль грає сильно знижений тонус свідомої активності. Він робить людину нездатним до правильного поводження в критичній ситуації. Підвищена ж емоційна збудливість і активізація уяви стимулюють імпульсивні, нераціональні дії. Частіше це трапляється при несподіваному і раптовому настанні небезпеки.

До виникнення страху і паніки можуть привести: відсутність організованості і порядку, ослаблення керівництва, втрата керування, недовіра між людьми, погані взаємини, роз'єднаність колективу.

У будь-якому випадку індивідуальний страх первинний, він є передумовою, підґрунтям для групового страху, для паніки і залежить від емоційної сприйнятливості, особистої стійкості; колектив обійнятий панікою, власне кажучи перестає бути колективом і втрачає його ознаки.

Характерні риси паніки (дослідження Карантеллі – США):

- панічна втеча завжди спрямована убік від небезпеки (не робиться ніяких спроб протидії);

- напрямок утечі при паніці не випадковий (вибір- за знайомою дорогою чи тією, якою тікають інші);

- за своїм характером панічна втеча асоціальна (можуть бути розірвані найсильніші зв’язки: мати може кинути дитину, чоловік – дружину, люди стають непередбаченим джерелом небезпеки один одному);

- людина, охоплена панікою, завжди вірить, що обстановка дуже небезпечна (панічна втеча припиняється, коли вона усвідомлює, що перебуває поза небезпечною зоною);

- людина, охоплена панікою, погано міркує, хоча її дії не позбавлені логіки цілком. Проблема скоріше в тому, що людина не шукає альтернативних рішень і не бачить наслідків свого рішення, іноді головних, як у типових для пожеж випадках: стрибок зі свідомо великої висоти.

Психологи вважають, що юрба – особливий біологічний організм. Він діє за своїми законами і не завжди враховує інтереси окремих осіб, у тому числі і їхнє життя.

Розрізняють 4 основні різновиди юрби:

Випадкова юрба – це значна група людей, чию увагу захопила яка-небудь надзвичайна подія, наприклад дорожньо-транспортна пригода.

Експресивна юрба – складається з людей, які зібралися для того, щоб спільно виразити свої почуття – радість, горе, протест, солідарність тощо.

Під конвенційною юрбою розуміють найчастіше учасників масових розваг, наприклад, глядачів на стадіоні чи в концертному залі. Їх єднає не лише інтерес до масового видовища, а й готовність реагувати на нього відповідно до визначеного ритуалу чи за нормою, що не мають офіційного характеру, а виникають за домовленістю (конвецією).

Діюча юрба – поділяється на агресивну, панічну, корисливу і повстанську (самосуд розгніваної юрби над пійманим злочинцем на місці злочину; панічна – масова втеча людей від несподіваної небезпеки).

Дії корисливої юрби завжди спрямовані на оволодіння якими-небудь благами чи цінностями. Це може бути штовханина за дефіцитними товарами чи просто зіткнення за місце в транспорті.

Повстанською називають юрбу, дії якої зумовлені справедливим обуренням владою, її утисками, свавіллям. Така юрба може навіть змести організовану, збройну силу.

Статистика свідчить, що в місцях, де збирається дуже багато людей, панічні дії юрби можуть призвести до людських жертв. Щоб не загинути в юбі, найкраще не потрапляти в неї, відійти. Найбільш небезпечно бути задавленим чи розтоптаним юрбою. Люди в паніці не звертають увагу на тих, хто поруч. Кожний думає про власний порятунок, рветься вперед, до виходу. Найбільша штовханина буває в дверях, перед сценою, біля арени тощо. Тому при вході в будь-яке приміщення необхідно звернути увагу на запасні й аварійні виходи, щоб знати, як до них дістатися.

Не можна наближатися до стін, скляних дверей, вітрин, до яких можна бути притиснутим і задавленим. Якщо юрба підхопила людину, не слід пручатися. Потрібно глибоко вдихнути, зігнути руки в ліктях, підняти їх, щоб захистити грудну клітку.

Не можна тримати руки в кишенях, чіплятися за що-небудь руками – їх можуть зломати. За можливості потрібно застебнути одяг. Високі підбори чи розв’язаний шнурок можуть коштувати життя. Варто викинути з рук сумку, парасольку й інші предмети. Якщо щось упало, ні в якому разі не можна намагатися підняти його – життя дорожче.

Головне в юрбі – не впасти. Якщо людину збили з ніг і вона впала на землю, потрібно згорнутися клубком і захистити голову руками, прикриваючи потилицю. При найпершій можливості потрібно спробувати піднятися і встати на ноги. Для запобігання НС при проведенні масових заходів рекомендується створювати так звані групи порятунку. Їхнє основне завдання – своєчасне й оперативне реагування на раптові запити присутніх і недопущення панічних настроїв.

Дії при виникненні паніки

Серед способів нейтралізації паніки – категоричні команди, жагуче переконання у відсутності небезпек.

Найкращий засіб боротьби з панічними настроями - це достовірна, переконлива і досить повна інформація населення про те, що трапилося, нагадування про правила поведінки і періодичні розповіді про заходи, які починають проводити, які очікуються. Треба із самого початку надзвичайної ситуації розповісти людям усю правду про те, що сталося. Інформація повинна періодично повторюватися, нарощуватися.

Необхідно не тільки розповідати про хід рятувальних робіт і давати роз'яснення, а обов'язково звертатися до них із проханнями, втягувати їх у загальну справу ліквідації наслідків стихійного лиха або аварії. Кожна людина повинна почувати себе причетним до цих важливих подій.

Якщо паніка виникла, то її потрібно негайно і рішуче припинити, чим раніш, тим краще, поки вона носить ще поверхневий характер і не охопила великі маси людей і може піддатися ліквідації. Для цього в першу чергу варто відвернути, хоча б на нетривалий час увагу людей від джерела страху або збудника паніки. Дати можливість людям хоч на мить позбутися страху і спробувати взяти керування на себе. Постаратися переключити увагу людей від дій "лідера" панікерів на людину, яка „тверезо” і реально мислить, яка веде себе холоднокровно. Тут повинні знайти місце владні і голосні команди людей з вольовим характером. Як тільки це відбудеться, треба всіх негайно втягнути в боротьбу з небезпекою, її наслідками. Звичайно, коли проходить перше почуття страху, у більшості людей у такій ситуації спостерігається підвищена активність, прагнення як би загладити свою провину. Це і варто використовувати для залучення усіх до рятувальних робіт, доручивши кожному конкретну ділянку.

Коли паніка охопила значну кількість людей, тоді їх необхідно якомога раніше розділити на більш дрібні групи, з кожної з яких справитися буде значно легше.

І ще одна важлива деталь - це постійне спілкування керівників усіх рангів місцевої адміністрації, керівництва, відомих і шановних людей з населенням того району, міста, колектива, де відбулися стихійні лиха, аварії чи катастрофи.

Бесіди з людьми, роз'яснення обстановки, грамотні розпорядження, підтримка порядку і, нарешті, особисті приклади мужності в критичних ситуаціях роблять часом вирішальний вплив на поводження людей, на їхню активність і стійкість у надзвичайних ситуаціях.