Загальне ярусне часткове видове загальне 6 страница. Для галофітів характерно без шкоди для себе накопичувати в клітинах розчинні солі – хлориди і сульфати

Для галофітів характерно без шкоди для себе накопичувати в клітинах розчинні солі – хлориди і сульфати. Завдяки цій особливості вони мають високий осмотичний тиск у клітинах, який може досягати кількох десятків атмосфер. Це й є головне екологічне пристосування цих рослин, бо дає можливість їм вбирати воду навіть з концентрованих ґрунтових розчинів солонців, які для інших рослин є фізіологічно сухими.

Висока солестійкість галофітів пов’язана з рядом захисних пристосувань: високий відсотковий вміст води у цитоплазмі, здатність зв’язувати токсичні солі органічними речовинами клітини.

Галофіти можуть бути поділені на 3 групи:

- галофіти, що накопичують солі у своїх клітинах;

- галофіти, які виділяють солі;

- галофіти, що зв’язують солі органічними речовинами.

За ступенем і характером засоленості грунтів розрізняють солончаки й солонці. Солончаки навесні зволожені ґрунтовими водами, їх називають мокрими. Концентрація солей у ґрунтовому розчині досягає декількох десятків відсотків, найбільша засоленість спостерігається в посушливу пору року, коли солончаки висихають. В цей час поверхня ґрунту покривається кірочкою солей. Рослини солончаків – солерос , кермек, сарзан, солонець, курай м'ясистий більшість видів лутиги та ін.

У солонців, на відміну від солончаків, поверхневі шари ґрунту не засолені , а солі накопичуються в більш глибоких горизонтах. Поверхневий шар солонцю безструктурний, дуже вилугований; нище нього розміщений щільний шар ґрунту, насичений натрієвими солями. В посушливий період ці шари тріскаються на брили, стовпи. Ще нижче знаходиться ґрунт засолений розчинами солей. Рослини солонців – полин чорний, полин морський, лозняк тощо.

Рослини, які ростуть на піщаних ґрунтах, називають псамо­фітами.

Вони складають специфічну групу рослин, які присто­сувалися до своєрідних гідрологічних та фізико-хімічних умов піщаних ґрунтів.

Завдяки високому осмотичному тиску клітинного соку (30-70 атм.), і дуже розвиненій кореневій системі, яка досягає глибини 4-6 м, псамофіти здатні поглинати воду з глибоких горизонтів, що й дозволяє їм виживати в екстремальних умовах. Для зменшення транспірації у псамофітів листки видозмінені в лусочки, або вони скидають їх на період посухи. Стебла і гілки жорсткі, покриті волосками, продихи в заглибленнях. Все це сприяє економному використанню мізерних запасів вологи піщаних ґрунтів та пісків. Крім того, плоди і насіння псамофітів мають придатки, що забезпечують їхнє поширення, швидке заглиблення в ґрунті, проростання і вкорінення молодих паростків.

Піщані ґрунти дуже рухливі, в них нізький вміст поживних речовин (гумуса), висока водопроникність.Тому у псамофітів виробилися захисні пристосування від засипання піском. По мірі підняття рівня піску, в них утворю­ються додаткові корені. Псамофіти використовуються для закріплення рухливих пісків. Це такі рослини, як саксаул, піщана акація, солянка Ріхтера

Рослини, що ростуть безпосередньо на камінні, називаються літофітами. До них належать мохи і лишайники. Внаслідок своєї життєдіяльності вони руйнують субстрат і поступово ство­рюють умови для зростання інших рослин

Деякі рослини, наприклад сосна, здатні пристосовуватись до різних грунтів. Сосну можна зустріти на підзолистих грунтах у лісовій зоні, на пісках, вапняках, гранітних виходах, на кислих болотних ґрунтах; не витримує вона лише засолених ґрунтів.

Більшість рослин росте на нейтральних або слаболужних реакціях ґрунтів, але є й такі, що для їх росту придатні дуже кислі чи дуже лужні ґрунти.

Насиченість ґрунту іонами водню відбувається в процесі окисно-відносних реакцій вугільної та органічних кислот.

Загальна кислотність визначається надлишком вільних іонів водню, а обмінна — надлишком обмінних іонів алюмінію або колоїдів. Актуальна кислотність являє собою від'ємний логарифм активності водневих іонів у даному розчині. Є три рівні рН, котрі характеризують реакцію розчину: кисла (рН менше 5), нейтральна (рН — >,7-7,0) та лужна з крайніми значеннями рН — 7,0-14,0.

За відношенням до кислотності грунту виділяються такі групи рослин:

Ацедофілиабо оксилофіти — рослини, що ростають на кислих і дуже кислих ґрунтах (здебільшого на багнових болотах і кислих болотистих луках). До рослин кислих ґрунтів відносять щучку, вереск, щавель, біловус, чорниці.

Нейтрофіли— рослини, які ростуть при нейтральній кислотності розчину 6,7-7,0). До них належать квасоля, горох, соняшник, чина лучна, тимофіївка лучна, люцерна посівна.

Базифіли— рослини приурочені до ґрунтів з лужною реакцією. Серед них виділяють слабкібазифіли і власне базифіли.

Слабкі базифіли — це рослини, які займають проміжне положення між нейтрофілами і власне базифілами та добре розвиваються на ґрунтах з рН 7-8. На таких ґрунтах ростуть бавовник, коноплі, люцерна.

Власне базифіли вимагають ґрунтів з рН 8,0-14,0. Ідикаторами лужної реакції розчину ґрунтів є проліски, ясен, модрина,| петунія, содник солончаковий.

Завдання.

1. Розглянути гербарій рослин, що пристосувались до різних типів ґрунтів.

2. Ознайомитись з описами рослин різних груп рослин по відношенню до кількості поживних речовин, мінералогічного складу ґрунту та його рН.

3. Дати відповіді на запитання:

§ Як поділяють рослини за вимогливістю до валового вмісту поживних речовин у ґрунті?

§ Які розрізняють групи рослин за вимогливістю до кальцію?

§ Які розрізняють групи рослин за вимогливістю до азоту?

§ Охарактеризувати особливості будови галофітних рослин.

§ Які пристосування виробились у псамофітних рослин?

§ На які групи поділяються рослини відповідно до їх рН реакції?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 13

Тема: оцінка продуктивності лісового фітоценозу

Мета: навчитись визначати продуктивність лісового фітоценозу за різними методиками

Обладнання: описи рослинних угрупонь, база даних, калькулятор.

Ліс – це складна система, де об’єднання рослин, які закріплені на певній ділянці грунту утворюють єдину цілісну систему. Оцінка продуктивності рослинного покриву базується на визначенні об’єму рослин у фітоценозі й таксаційних показниках. Для деревної рослинності застосовують методи лісової таксації – визначення породного складу, вимірювання діаметру стовбурів на рівні кореневої шийки та на висоті 1.3 м над поверхнею грунту.

Просторова структура рослинного співтовариства|спілки| включає: надземну і підземну ярусність, синузиальність| та мозаїчність фітоценозу.

Ярусністю фітоценозу називають розміщення органів рослин різних видів на різних висотах над поверхнею ґрунту і на різних глибинах в ґрунті.

Розподіл рослин по надземних ярусах визначає неоднакова освітленість, яка призводить|призводить| до відмінностей в температурному режимі й режимі вологості|вогкості|.

У одних і тих же ярусах знаходяться|перебувають| рослини однакової висоти, схожі або відмінні за своїми екологічними особливостями (наприклад, хвойні та листяні породи), але|та| що мають приблизно однакову потребу в освітленні.

У фітоценозі лісу виділяють наступні яруси:

I ярус – найбільш високорослі дерева (ясен, тополя, дуб);

II ярус – низькорослі дерева, або підріст першого ярусу (липа, каштан, яблуня);

III ярус – чагарники ( шипшина, бузина, ліщина);

IV ярус – трав’янисті рослини (подорожник, кропива, кульбаба).

В.В. Алехін (1950) пропонував деревним ярусам привласнити буквений індекс Аі називати A₁ – верхній деревний ярус, А₂ – середній деревний ярус і т. д., ярус чагарників він позначив індексом В, ярус трав – С|із|, ярус надгрунтового покриву|покривала| – D.

Кожен ярус, що входить до складу фітоценозу, робить вплив на інші яруси і у свою чергу|своєю чергою| підпадає під їх вплив. Тому фітоценоз необхідно розглядати|розглядувати| як щось ціле, а яруси фітоценозу – як його структурні частини|частки|, які в деяких випадках можуть бути відносно самостійними.

Позаярусна рослинність – ліани, лишайники, мохи, гриби – можуть жити в різних ярусах рослинності.

Деревостан – сукупність дерев, що утворюють ліс й складається з:

· головного деревостану – провідна господарсько важлива порода;

· другорядного деревостану – супутні породи;

· підгон – породи, що підганяють у рості головну.

Підлісок – кущі та дерева, які не можуть в даних умовах досягти висоти деревного ярусу.

Підріст – молоді дерева, що не досягли ще половини висоти материнського деревостану.

Перш ніж описувати окремі рослинні асоціації, у лісі роблять попереднє обстеження території, щоб виявити ділянки з типовими екологічними умовами і складом лісоутворюючих та супутних порід.

Виділивши за допомогою шнура або мірної стрічки площадку розміром 1000—1500 кв. м, починають описувати асоціацію, харак­теризуючи рельєф місцевості, напрям схилу, гідрографічні й ґрун­тові умови. Потім переходять до аналізу рослинного покриву. Визначають лісоутворюючу і супутні породи в першому ярусі, їх висоту, характер крон, товщину стовбурів. За формою крон і ступенем очищення стовбурів від гілок роблять ви­сновок про світлолюбність і тіневитривалість деревних порід (сосна, дуб, береза, ясень — світлолюбні рослини; ялина, клен, липа, граб — тіневитривалі).

Ступінь тіневитривалості трав'янистих рослин лісу добре вияв­лена в характері їх розміщення: менш тіневитривалі види ростуть на галявинах, а більш тіневитривалі—під зімкнутим покривом кущів і дерев (яглиця, осока лісова, бугила, копитняк, конвалія).

Кількісне співвідношення між лісоутворюючими породами запи­сують формулою, в якій породи позначають початковими буквами їх назв, а кількість їх — цифрами в десятибальній шкалі.

Наприклад, якщо в першому ярусі сосна становить 62%, дуб — 17%, береза — 11%, липа — 10%, а осика представлена поодинокими деревами, то формула цього лісового фітоценозу буде така: 6С, 2Д, 1Б, 1Л, О.

Кількість дерев кожної породи перераховують на один гектар. Для господарської оцінки лісу вимірюють діаметри стовбурів дерев на висоті 1,3м від землі. Діаметр визначають за допомогою мірної вилки або обчислюють, ділячи величину обхвату стовбура на 3,14. Виміряні діаметри складають і обчислюють середню вели­чину дерев.

Вік деревних насаджень, визначений по річних кільцях на пеньках, записують класами, з яких кожний охоплює період 20 років:

І клас — до 20 років;

II клас — від 20 до 40 років;

III клас— 40—60 років;

IV клас — 60—80 років;

V клас — 80—100 років і т. д.

Висоту дерев на корені можна виміряти за допомогою метрової рейки, розміченої поділками.

Способи вимірювання висоти дерева.

Від дерева, що вимірюють, відходять на таку відстань, щоб було видно його верхівку і основу. Тримаючи рейку вертикально у ви­тягнутій руці, візують її нульовий поділ на верхіку дерева, а паль­цем відмічають на рейці поділку на лінії від ока до основи дерева. Висоту дерева обчислюють за формулою:

А

Н= ------

а х б де,

А — відстань від людини до дерева;

а — довжина руки;

б — по­ділка на рейці, відмічена пальцем.

Точніше висоту дерева можна виміряти за допомогою мірної вилки, до кінця якої прикріплюють шнур з важком. Лінійку вилки з по­ділками візують на верхівку 0 дерева та відмічають поділку, з якою збігається шнур. Ви­соту дерева обчислюють за тією самою формулою, що й у першому випадку, тобто

А

Н = ------

а х б де,

А — відстань від дерева до людини;

а — довжина лінійки;

б — поділкака на лінійці, яка абігається з шнуром.

До результату до­дають 1,5м — висоту людини. Обчислення спрощується, ко­ли лінійка має довжину 50см .

Знаючи вік і висоту дерев першого ярусу, визначають за таблицями або графіками бо­нітет насадження. Бонітет — це показник продуктивності лісу. Його визначають за висотою дерев, ураховуючи їх вік.

Розрізняють п’ять основних класів бонітету. Лісові насадження першого бонітету мають найвищу продуктивність. Насінні наса­дження 60-річного віку різного бонітету матимуть таку висоту:

І бонітет — 23—20 м (і більше),

II 19—17 м,

III 16—14 м,

IV 13—11 м,

V 10 м і менше.

Графік для визначення бонітету за віком

(по вертикалі) і висотою насад­ження (по горизонталі).

Щоб встановити продуктивність фітоценозу, в практиці лісово­го господарства користуються таким методом абсолютної оцінки, як визначення об'єму рослин. Розраховують його за допомогою масових таблиць. Для цього необхідно знати се­редній діаметр стовбура на висоті 1,3м та бонітет дерев.

Об'єм деревини визначають за модельними деревами, котрі виділяють у насадженні як середиьовиважені або шляхом су­цільного обміру всіх дерев ділянки і підсумовуванням їх об'ємів.

Вперше об'ємний аналіз рослин запропонував В.В. Альохін. Для цього рослини вміщують у градуйований циліндр або якусь іншу градуйовану посудину. І з другого градуйованого циліндра наливають в нього певну кількість води до мітки. Різниця між об'емом.який зайняли в циліндрі рослини, налитої в нього води, з другого циліндра і становитиме об'єм зайнятий рослинами.

Знаючи об'єм надземної частини рослин, зрізаних з певної одиниці площі, та їхню середню висоту, перемножують ці величини й отримують об'єм середовища, в якому вони розміщуються (в %). Це й буде відсоток заповнення простору.

Характеризуючи лісоутворюючі та супутні породи, визначають та­кож пошкодження дерев шкідниками, трутовиками й іншими пара­зитними грибами, вплив випасання худоби, пожеж, вирубування тощо.

Описуючи рослинні асоціації лісу, особливу увагу слід приді­лити рослинам нижніх ярусів — кущовим, напівкущовим і трав'я­нистим. Серед трав'янистих рослин представники родини злакових, осокових й ситникових, а також різні мохи та лишайники, не виді­ляючись яскравістю квіток і плодів, при неуважному обстеженні можуть випасти з поля зору, тоді як саме ці рослини можуть бути характерними для фізіономії рослинної асоціації.

Рослинність лісу описують у такій послідовності:

І. Загальні відомості:

1) Назва лісництва і його адреса;

2) тип лісу;

3) рельєф;

4) ґрунт;

5) умови зволоження;

6) розмір пробної ділянки;

7) дата.

II. Рослинність деревна і кущова:

Видовий склад 1-го ярусу (фенофаза, число дерев на 1га)

Формула 1-го ярусу.

Видовий склад 2-го ярусу (фенофаза, число дерев на 1га)

Видовий склад 3-го ярусу (фенофаза, число дерев на 1га)

Підліска (фенофаза, число дерев на 1га, характер розміщення)

Підріст (видовий склад, вік, висота, стан, гущина).

III. Рослинність трав'яниста:

Видовий склад 4-го ярусу (трави і напівкущі): фенофаза, рясність, покриття.

Видовий склад 5-го ярусу (мохи і лишайники): покриття, рясність.

Видовий склад і розміщення епіфітних рослин.

IV. Господарська характеристи к а лісу:

Пошкодження лісу хворобами і шкідниками.

Сліди діяльності людини (вирубування, випасання худоби, дороги).

Перспективи використання лісу і план лісогосподарських заходів.

Для господарської характеристики лісу треба дістати деякі відомості в лісництві, а саме: коли і ким зроблено лісонасадження, який був догляд за лісом, план лісоексплуатаційних, лісокультурних і лісоохоронних заходів, другорядні види використання лі­су—підсочка, збирання грибів, ягід, горіхів, лікарських рослин, мисливство тощо.

Завдання.

7. Визначити яруси лісового фітоценозу, що досліджується.

8. Виявити позаярусну рослинність даного фітоценозу.

9. Визначити лісоутворюючу і супутні породи.

10. Визначити види, що входять до складу фітоценозу.

11. Визначити бо­нітет насадження.

12. Визначити об'єм рослин.

13. Зробити висновки.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 14

Тема: визначення індексу стану дерев за методом В.А.Алєксєєва

Мета: навчитись визначати індикс стану лісових насаджень за методом В.А.Алєксєєва

Обладнання: описи рослинних угрупонь, база даних, калькулятор.

На основі візуальних спостережень на експериментальних ділянках, закладених в різних зонах техногенного забруднення можна дослідити стан лісових насаджень й визначити зміни, що викликаються антропогенною діяльністю.

Кофакторність дії газопилових викидів гірничо-металургійної промисловості Криворіжжя та ксерофітний стан кліматопів й едафотопів створюють особливо небезпечний і руйнівний вплив на морфоанатомічні характеристики основних породоутворювачів штучних лісових насаджень, на їх життєвість. Поблизу промислових пдприємств дія полютантів і особливо кислотних аерозолів, які утворюються під час туманів та дощів, буває такою, що часто призводить до руйнування фітоценозів. Внаслідок різного складу, концентрації, тривалості дії токсикантів та відділенності насаджень від джерел забруднень в екотопах утворюються різноманітні за складностю умови.

Це призводить до помітних змін в якісному та кількісному складі лісових насаджень.

Для оцінки параметрів змін використовується методика визначення індексу стану дерев (ІСД) штучних лісових насаджень різних зон техногенного забруднення за методом В.А.Алєксєєва.

Для цього необхідно закладають експериментальні ділянки ( 50м х 50м = 2 500 м²) , та розраховується загальний індекс стану дерев (ІСД) або середній бал, який присвоюється породоутворюючим породам тієї чи іншої категорії життєвості:

k₁n₁ + k₂+n₂ … = k₅n₅

ІСД = ---------------------------------- де,

N

ІДС – інденс стану дерев, лісоутворювача, або елементу лісу;

k₁, k₂, k₅ – бал стану лісоутворювача або елементу лісу, який

відповідає категорії стану;

n₁, n₂, n₅ – число дерев даної категорії на експериментальній ділянці;

N – загальна кількість дерев даного виду або елемнту лісу на

на експериментальній ділянці.

Якщо лісове насадження складається з декількох елементів або кількох видів дерев, то розрахунок індексу стану дерев проводиться за такою формулою:

k₁ (n₁а + n₁в+ … + n₁с) + k₂ (n₂а + n₂в+ … + n₂с) +…

ІСД = ------------------------------------------------------------------ де,

N

ІСД – індекс стану дерев;

k₁ , k₂ – бали стану дерев;

nа, nв, nі – число дерев різних елементів лісу або видів з однаковим

балом;

N – загальна кількість дерев деревостану на експериментальній ділянці.

Стан лісоутворювача в деревостані та деревостану в цілому оцінюється як «здоровий» за індексом від 1 до 1,5,

«ослаблений» за індексом від 1,6 до 2,5,

«сильно ослаблений, або на межі руйнування» за індексом від 3,6 до 4,5,

«сухостій» за індексом 4,6 і вище.

Відповідно стан дерев оцінюється за шестибальною шкалою:

«здорові дерева» - 1 бал,

«ослаблені дерева» - 2 бали,

«сильно ослаблені дерева» - 3 бали,

«відмираючі» - 4 бали,

«свіжий сухостій» - 5 балів,

«старий сухостій» - 6 балів.

Приклад розрахунку ІСД

Дубове насадження віком приблизно 40 років.

Склад: дуб звичайний – 100%,

Зімкненість крон: 60 – 70 %,

Травостан: майже відсутній,

Підстилка: опад листя дуба, обшмиг гулок дуба.

Ділянка № 1

Здорові дерева – 44 екз.,

Ослаблені дерева – 67 екз.,

Сильно ослаблені дерева – 31 екз.,

Відмираючі дерева – 12 екз.,

Сухостій – 13 екз.

1х44 + 2х67 + 3х31+ 4х12+ 5х13

ІСД = --------------------------------------------------- = 2,29

Стан деревостану оцінюється за індексом , як «ослаблений» .

Завдання.

1. За допомогою методики визначення стану дерев (ІСД) штучних лісових насаджень різних зон техногенного забруднення (метод В.А.Алєксєєва) визначити індекс деревостану різних екпериментальних ділянок.

2. Порівняди індекси.

3. Дати характеристику антропогенного навантаження й відповідності ІСД.

4. Зробити висновоки.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 15

Тема: Сезонна періодичність і фази розвитку рослин.

Мета: навчитись методам спостереження за сезонною періодичністю і фазами розвитку рослин

Обладнання: описи рослинних угрупонь, таблиці, щоденник спостережень.

Матеріали для проведення даної лабораторної роботи студенти збирають на польовій практиці, що допомогає їм оволоділи методикою ведення спостережень за фазами розвитку рослин, навчитися вести записи спостережень, аналізувати ре­зультати.

Рослинам властиві явища добової та річної періодичності, про­тягом яких у них змінюються життєві процеси і зовнішній вигляд.

Ритмічність росту і розвитку рослин у нашому кліматі пов'я­зана із зміною умов, які відбуваються протягом року.

Періодична зміна пір року наклала свій відбиток на життя рослин. У них чергуються послідовно інтенсивна життєдіяльність у весняно-літній період із затуханням її в осінньо-зимовий. Восени багаторічні рослини скидають листя, деякі втрачають надземні пагони і впадають у стан спокою. Але й під час спокою життя в рос­лині не припиняється повністю, а лише уповільнюється обмін ре­човин. При цьому він може набувати іншого характеру. Наприклад, на початку зими в бруньках і гілках внаслідок перетворення крох­малю накопичується цукор, а в кінці зими процес проходить у зворотному напрямі. У квіткових бруньках дерев під час спокою йде також поділ клітин, формування пилку та насінних зачатків.

У стані спокою рослини помітно не ростуть, навіть у сприятливих зовнішніх умовах, і навпаки, коли вони виходять із стану спокою, то навіть при умовах, не цілком сприятливих, ріст у них відновлює­ться. Перебування рослин у стані спокою є важливим присто­суванням до виживання в несприятливу пору року.

У дерев перехід до стану спокою починається задовго до опа­дання листя. Вже в середині літа їх ріст уповільнюється, закла­даються ростові й квіткові бруньки, які зверху вкриті захисними лусками.

До характерних явищ сезонної періодичності в розвитку рослин належить осінній листопад у деревно-кущових рослин. Опадають листки здебільшого ще задовго до морозів. Однією з причин листопаду є погіршення умов водопостачання рослин у зв'язку з охолодженням ґрунту. Скидання листків є насамперед присто­суванням рослин до захисту від зайвого випаровування.

Біологічне значення листопаду полягає також у звільненні рослин від зайвих мінеральних солей, які протягом вегетаційного періоду відкладаються в листках.

Перед листопадом з листків надходять до стебла азотні сполуки, фосфорні та калійні солі, які потім рослина споживає разом з іншими запасними речовинами.

У листках руйнуються пігменти, насам­перед хлорофіл. Каротин і ксантофіл, як більш стійкі, зберігаються довше, у зв'язку з чим і змінюється колір листків. Червоний колір листя зумовлений збільшенням кількості антоціану в клітин­ному соку рослин.

Перед опаданням листка в місці прикріплення його до стебла закладається роз'єднувальний шар меристеми. Місце відриву листка зарубцьовується корковою тканиною; судини, що підходили до черешка, закупорюються.

Отже, листопад є складне біологічне явище, яке еволюційно ви­робилось як пристосування до періодично змінюваних умов існу­вання.

У багатьох рослин тропічної й субтропічної зон листопад настає в суху пору року.

У різних видів рослин листопад проходить неодночасно. Навіть у межах одного виду спостерігається різниця в часі опадання лист­ків. Наприклад, у літньої форми дуба листя опадає восени, а в зи­мової— навесні наступного року, залишаючись висіти зимою на дереві в сухому стані.

Відомо, що не всі дерева та чагарники скидають на зиму листя: сосна, ялина, смерека, ялівець, туя, брусниця і деякі дрібні кущі перезимовують з листками. До перезимівлі в цих рослин виробились інші пристосування. Досліджено, зокрема, що листки цих рослин випаровують води набагато менше, ніж листки листопадних.

Листки в хвойних рослин щороку також частково опадають протягом весняно-літнього періоду, але цей процес проходить по­ступово і менш помітно. Лісова підстилка з хвої переконливо дово­дить наявність цього процесу.

Як вже зазначалося, процеси розвитку в рослині не припиня­ються й взимку. Ці процеси є важливою передумовою до весняного пробудження рослини. У природі весняне пробудження в деревних рослин починає­ться з руху пасоки, яка є розчином ферментованих запасних речо­вин—цукрів, органічних кислот, білків і мінеральних солей.

Розпускання бруньок найраніше починається у верби козячої, попелястої й шелюги. Вже в січні з бруньок у них починає поступово сповзати захисний ковпачок і відкриваються покриті волосками зачатки сережкових суцвіть, так звані котики.

Сережки поступово витягуються в довжину і в березні або на початку квітня зацвітають. Водночас зацвітає й ліщина.

Є ряд особливостей у сезонному ритмі розвитку ранньовесняних трав'янистих рослин.

У медунки, рясту, проліски, копитняка, анемони й ін. суцвіття закладаються восени або в кінці літа. Під захистом снігу й лісової підстилки в них протягом зими відбувається повільний ріст і розвиток. Ранньої весни, ледве розтане сніг, вони вже проростають з ґрунту, а деякі з них, як гусяча цибулька і підсніжник, пробиваються навіть крізь тонкий шар снігу.

Ріст і розвиток у ранньовесняних рослин відбувається за раху­нок відкладених у підземних органах запасних поживних речовин.

Спостереження за фазами розвитку рослин:

Рослини, як вже було сказано, щороку проходять певний цикл росту і розвитку, зовнішнім проявом якого є послідовна зміна певних фаз розвитку (фенофаз). У різних видів рослин цикл роз­витку проходить відповідно до їх спадкової природи, але під значним впливом екологічних умов. Час настання тієї чи іншої фази розвитку, навіть в одного виду рослин, у різних екологічних умовах і в різні роки буває неоднаковий. Для вивчення ритму розвитку рослин треба проводити фенологічні спостереження.

Якщо фенологічні спостереження проводити щороку, то через 8 – 10 років наслідки їх можна підсумувати і на основі їх скласти календар річного розвитку рослин.

Календар природи складають у хронологічному порядку.

Пори року при цьому поділяють ще на певні фенологічні пе­ріоди, наприклад:

1. Рання фаза весни — цвіте мати-й-мачуха.

2. Середня фаза весни — цвіте гостролистий клен.

3. Пізня фаза весни — цвітуть плодові дерева.

4. Рання фаза літа — цвіте бузок.

5. Середня фаза літа — цвіте липа.

6. Пізня фаза літа —початок жовтіння листя в липи і кінського каштана.

Докладну схему фенологічних пір року розробив П. Є. Шульц:

1. Передвесняний період (початок весни) — від зацвітання ліщини до зацвітання в'яза, береста, осокора.

2. Рання весна — поява і розвиток листків на більшості дерев­но-чагарникових порід. Закінчується цвітінням плодових дерев і ягідних кущів (смородини, черемхи).

3. Розпал весни — цвітіння більшості наших деревно-чагарникових порід і значної кількості трав'янистих рослин. Закінчується з початком цвітіння жита й малини.

4. Раннє літо — масове цвітіння злакових на луках і початок достигання перших лісових та садових ягід. Закінчується цвітінням липи.

5. Повне літо — час достигання ранніх плодів і збирання хлібів. Закінчується з початком пожовтіння берез, лип і в'язів.

6. Рання осінь — час достигання пізніх плодів, масове пожов­тіння листків та початок листопаду деревно-чагарникових порід. Закін­чується повним пожовтінням клена гостролистого і липи дрібно­листої.

7. Глибока осінь — час масового листопаду і підготовка рослин до зимового спокою. Закінчується повним листопадом у бузку.

8. Зима — період спокою в рослин. Поширення насіння в сос­ни, ялини, вільхи, липи, ясена, клена.

За кінець весни вважається час масового цвітіння білої акації; кінець літа — початок жовтіння листків на деревах; початок зими замерзання водойм.