Екологічний ризик та екологічна безпека
Екологічний ризик - це оцінка на всіх рівнях (від локального до глобального) ймовірності появи в навколишньому природному середовищі негативних змін, спричинених антропогенним впливом. Під екологічними ризиком розуміють також імовірну небезпеку завдання шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за певний час.
Шкода природному середовищу при різній господарській діяльності неминуча, але вона має бути зведена до мінімуму і економічно виправдана. Будь-яка діяльність повинна проводитися так, щоб не перевищувати шкідливого впливу на природне середовище.
Для ризику характерні несподіваність і швидкість назрівання небезпечної ситуації, що передбачає швидкі дії з усунення або ослаблення впливу джерела небезпеки.
В останній час приділяють багато уваги поняттю «допустимого» екологічного ризику. При антропогенному впливі враховують такі правила допустимого екологічного ризику (Петров, 1995):
- неминучість втрат у природному середовищі;
- мінімальність втрат у природному середовищі;
- реальна можливість відновлення втрат у природному середовищі;
- відсутність шкоди здоров'ю людини;
- співрозмірність екологічних збитків і економічного ефекту.
З метою управління екологічним ризиком проводять його оцінку в такій послідовності:
1) первинна ідентифікація небезпеки;
2) виявлення джерела небезпеки;
3) оцінка ризику в умовах нормальної роботи;
4) оцінка стану здоров'я і можливої кількості жертв;
5) оцінка стану біоти за біологічними інтегральними показниками;
6) оцінка впливу забруднюючих речовин на людину і навколишнє природне середовище;
7) спектр можливих сценаріїв розвитку аварії;
8) статистичні оцінки й імовірнісний аналіз ризику.
Виділяють такі фактори екологічної небезпеки - природні, соціально-економічні, техногенні, військові.
Екологічна безпека - це стан захищеності природного середовища і людського суспільства від загроз, що виникають в результаті антропогенних і природних впливів. Поняття екологічної безпеки передбачає систему регулювання і управління, яка дозволяє прогнозувати, не допускати, а у випадку виникнення - ліквідувати розвиток надзвичайних ситуацій.
Метою гарантування екологічної безпеки є досягнення максимально сприятливих показників здоров'я людини і високої якості природного середовища. Ці показники є одиницями вимірювання екологічної безпеки.
Здоров'я людини - це функціональний стан організму, який забезпечує тривалість життя, фізичну і розумову працездатність, самопочуття і функцію відтворення здорового потомства. Динамічна сукупність індивідуальних рівнів здоров'я членів суспільства визначає суспільне здоров'я.
Кількісний і якісний стан екосистем визначає ступінь їх стійкості. Для оцінки стійкості використовують показники самовідновлення систем. Для цього виділяють такі градації:
1) природний стан;
2) рівноважний стан;
3) кризовий стан; критичний стан;
4) катастрофічний стан;
5) стан колапсу.
За медико-соціальною шкалою, залежно від стану екосистем, виділяють такі зони:
1) благополучна;
2) хронічного забруднення природного середовища;
3) підвищеної екологічної небезпеки;
4) надзвичайної екологічної ситуації;
5) екологічного лиха.
Екологічна безпека реалізується на глобальному, регіональному і локальному рівнях.
Методи управління екологічною безпекою на глобальному рівні включають прийняття міжнародних актів по захисту навколишнього середовища в масштабах біосфери, реалізацію міждержавних екологічних програм, створення міжурядових сил для ліквідації екологічних катастроф, що мають природний або антропогенний характер.
На регіональному і локальному рівні система управління екологічною безпекою включає: екологізацію економіки; нові екологічно безпечні технології; витримування темпів економічного розвитку, які не перешкоджають відновленню якості навколишнього середовища і сприяють раціональному використанню природних ресурсів.
Конституція України в ст. 13, 14,16, 66, 92, 116,119,137,138, 142 закріпила право кожного на безпечне життя і здоров'я довкілля та обов'язок держави гарантувати екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України. Тому пріоритетним напрямком діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування є формування і впровадження в освітянську, наукову і практичну діяльність заходів економічного, соціального, технічного, організаційного та політичного характеру, серед яких першочергове значення в екологічній політиці держави має створення національної екологічно-правової системи безпеки (Малишко, 1999; Баб'як та ін., 2000).