Теорія і практика природокористування. Принципи раціонального природокористування

Під поняттям «природокористування» розуміють науково-технічний напрям, який займається розробкою теоретичних проблем і практичних питань в галузі раціонального використання людиною природних ресурсів.

Природокористування – це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи з освоєння, перетворення й охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливим шкідливим наслідкам людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону й економічне використання її ресурсів.

Нераціональним природокористування виявляється в тих випадках, коли впливи людини на природу призводять до підтримання її відновних властивостей, зниження якості й вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

На рис. 2.1 показані основні принципи раціонального природокористування.

Рис. 2.1Основні принципи раціонального природокористування (за Ю.К. Єфремовим, 1981)

Природокористування набуває різних форм залежно від типів природних ресурсів: вичерпних (енергетичних, сировинних, харчових, генофонду) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і здоров’я).

У поняття «раціональне освоєння природних ресурсів і умов» входить більш повне використання переваг середовища й економічне отримання енергії, сировини. Цілеспрямоване перетворення розраховане на примноження і збагачення природних ресурсів і на поліпшення природних умов. Охорона ресурсів середовища означає підтримання якостей, сприятливих для ведення господарства.

При перетворення природи необхідно керуватися екологічними законами і правилами. Розглянемо деякі з них.

Правило інтегрального ресурсу: конкуруючі у сфері використання природних систем галузі господарства неминуче завдають збитків одне одному тим сильніше, чим більше вони змінюють спільно експлуатований екологічний компонент або всю екосистему в цілому.

Правило міри перетворення природних систем: у ході експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, які дозволяють цим системам зберігати здатність до само підтримання (самоорганізації та саморегуляції).

Правило «м’якого» управління природою. «М’яке» управління природними процесами, як правило, здатне викликати бажані природні ланцюгові реакції і тому з соціально – економічного погляду більш прийнятне, ніж «жорстке», техногенне.

Правило ланцюгових реакцій «жорсткого» управління природою. Як правило, «жорстке» техногенне управління природними процесами може викликати небажані ланцюгові природні реакції (наприклад, порушення динамічної рівноваги), значна частина яких є екологічною, соціально й економічно неприйнятним.

Закон обмеженості природних ресурсів: усі природні ресурси (і умови) Землі скінченні.

Закон падіння природно-ресурсного потенціалу: у рамках однієї суспільно-економічної формації (способу виробництва) і одного типу технологій природні ресурси стають усе менш доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх добування і транспортування.

Закон зниження енергетичної ефективності природокористування: з плином історичного часу при отриманні з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому витрачається все більше енергії.

Закон відповідності між рівнем розвитку виробничих сил і природо – ресурсним потенціалом: розвиток виробничих сил відбувається порівняно поступово до моменту різкого виснаження природо-ресурсного потенціалу, який характеризується як екологічна криза. Криза долається шляхом революційної зміни виробничих сил.

Закон зменшення природної родючості: у зв’язку з постійним вилученням урожаю і порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також при тривалій монокультурі, в результаті накопичення токсичних речовин, що виділяються рослинами, на культивованих землях відбувається зниження природної родючості ґрунтів.

Закон бумеранга – все, що вилучено з біосфери людською працею, має бути повернено їй.