Плата за природокористування 5 страница
Живі організми в біосфері ініціюють кругообіг речовин і призводять до виникнення біогеохімічних циклів. Біохімічні цикли – це циклічне переміщення біогенних елементів: вуглецю, кисню, водню, азоту, сірки, фосфору, кальцію, калію й ін. від даного компонента біосфери до інших так, що на визначених ділянках цього кругообігу вони входять до складу живої речовини.
Переміщення речовини в біохімічних циклах одночасно забезпечує життєдіяльність живих організмів.
Головними оціночними параметрами ефективності й напрямку роботи біогеохімічного циклу є кількість біомаси, її елементарний склад і активне функціонування живих організмів.
Хімічні елементи, що беруть участь у будівництві живої речовини і необхідні для його синтезу одержали назву біогенних.
Склад абіотичної частини нашої планети приблизно такий: Fe »36%, O2 » 25%, Si » 23%, Mg » 10%, S » 3%, Ni » 2%, інші » 15%. Склад біомаси зовсім інший: O2 » 70%, C » 15%, H » 11%, інші » 4%.
Принцип циклічності в перетвореннях і переміщеннях речовини в біосфері є основоположним. Зберігання циклічності - умова існування біосфери.
Центральне місце в біосфері посідають біохімічні цикли: вуглецю, води, азоту, та фосфору. Ці цикли в найбільшій мірі зазнали трансформації при формуванні техносфери та агросфери, і вивчення їх стало важливою задачею екології.
3.4.Стабільність біосфери
Біосфера виступає як надзвичайно складна екосистема, яка працює у стаціонарному режимі на основі саморегуляції всіх складових її частин і процесів. Стабільність біосфери заснована на високому рівні розмаїття живих організмів, окремі групи яких виконують різні функції, які забезпечують визначену швидкість фіксації сонячної енергії та біогенної міграції атомів.
У нормальному стані будь-якій екосистемі й біосфері в цілому властивий стійкий стан, що має назву гомеостаз, який характеризується динамічною рівновагою між народжуваністю та смертністю, споживанням і звільненням речовини й енергії. Окремі екосистеми, а отже, і біосфера, постійно піддаються зовнішньому впливу, який намагається вивести їх із рівноваги. Якщо цей вплив не занадто великий, тоді в ході екологічного дублювання, порушені зв’язки замінюються іншими і процес передачі речовини й енергії продовжується. Відповідно до закону внутрішньої динамічної рівноваги - речовина, енергія й інформація в цілому взаємозалежні і будь-яка зміна одного з цих показників викликає зміну всіх інших показників, причому ці зміни відбуваються в напрямку, що забезпечує зберігання загальної суми матеріально-енергетичних і динамічних якостей системи, тобто її стійкість. Згідно принципу Ле-Шательє будь-які зовнішні впливи, що виводять систему зі стану рівноваги, викликають у цій системі процеси, що намагаються послабити зовнішній вплив та повернути систему в початковий рівноважний стан.
Таким чином, окремі екосистеми й біосфера в цілому пручаються впливам, які намагаються порушити їх стабільність.
Стабільність біосфери - спроможність біосфери зберігати свій стан, протистояти внутрішнім збуренням, включаючи будь-які антропогенні впливи, шляхом вироблення в ній саморегулюючих механізмів.
Саморегуляція - спроможність природної системи до відновлення внутрішніх властивостей після короткочасного природного або антропогенного впливу.
Саморегуляція заснована на принципі зворотних зв’язків окремих складових природних систем, підсистем і екологічних компонентів. Так, наприклад, штучний або природний вплив (полив, дощ, добрива) призвів до різкого зростання їжі для деяких тварин. Чисельність цієї популяції швидко почала зростати, вони стали поїдати весь корм, і незабаром корму стало недостатньо і чисельність даної популяції стала падати. В результаті зворотного зв’язку підтримується динамічна рівновага між потоками речовини й енергії у біосфері й окремих її частинах. До саморегуляції належить і процес самоочищення навколишнього середовища.
Самоочищення - спроможність середовища руйнувати, переробляти або переводити в індиферентний стан забруднюючі компоненти природного техногенного й побутового походження, які до неї потрапляють.
Очищення природного середовища від органічних забруднюючих речовин наступає в результаті мінералізації, а від неорганічних - унаслідок хімічних реакцій, що перетворюють їх у нешкідливі мінеральні сполуки. Деякі вищі рослини й мікроорганізми активно очищають середовище від забруднень, розщеплюючи не властиві природі речовини.
Узагальнюючи результати досліджень в області геології, палеонтології, біології й інших природничих наук, В. І. Вернадський прийшов до висновку, що біосфера - це "стійка динамічна система, рівновага якої установилася в основних рисах і незмінно діє протягом 1,5-2 млрд. років”. В. І. Вернадський показав, що стабільність біосфери за цей час виявляється в сталості її загальної маси ( 
), енергії пов’язаної з живими речовинами ( 
) і середнього хімічного складу всього живого. Стабільність біосфери В. І. Вернадський зв’язував із тим, що функції життя в біосфері - біохімічні функції незмінні протягом геологічного часу, і жодна з них не з’явилася знову.
Усі функції живих організмів (створення газового середовища, окисні процеси, концентрація хімічних елементів і т. д.) не можуть виконуватися організмами будь-якого одного виду, а тільки їх комплексом. Звідси В. І. Вернадський робить важливий висновок: біосфера Землі сформувалася із самого початку як складна система з величезною кількістю видів, кожний з яких виконує свою роль у загальній системі.
Стабільність біосфери із самого початку була обумовлена її складністю.
В. І. Вернадському належить відкриття основного закону біосфери - кількість живої речовини є планетарною константою з часу архейської ери, тобто за весь геологічний час.
За цей час живі організми морфологічно змінилися, але кількість живої речовини залишалася незмінною. Як вважав В. І. Вернадський, у складній організації біосфери відбувалися, у межах живої речовини, тільки перегрупування хімічних елементів, а не корінна зміна складу і кількості.
3.4.1. Самоорганізація біосфери
Згідно другого закону термодинаміки, якщо розглядати Всесвіт як закриту систему, вона йде до своєї неминучої дезінтеграції, так як запас концентрованої енергії, за рахунок якої відбуваються усі процеси в біосфері, рано чи пізно буде вичерпаний.
Якщо запас корисної енергії у системі зменшується, то її здатність підтримувати організовані структури послабшується.
Високоорганізовані структури розпадаються на менш організовані. Міра внутрішньої невпорядкованості системи - ентропія - зростає.
Другий закон термодинаміки передбачає все більш однорідне майбутнє навколишнього середовища.
Теорія еволюції органічного світу розглядає біосферу як відкриту систему, яка знаходиться в не рівноважному стані й обмінюється речовиною, енергією й інформацією з навколишнім середовищем. Термодинаміка відкритих систем вивчає не рівноважні процеси. В їх описанні ключову роль відіграє поняття зменшення ентропії системи за рахунок процесів, які відбуваються у середині неї.
Відкриті системи безупинно флуктують. Іноді окрема флуктуація може стати (у результаті позитивного зворотного зв’язку) настільки сильною, що організація, яка існувала раніше,не витримує й руйнується. У цей переломний момент, у точці біфуркації, принципово неможливо пророчити, в якому напрямку буде відбуватися подальший розвиток: чи стане стан системи хаотичним, чи вона перейде на новий, більш високий рівень організації. Під дією випадкових чинників і добору відбуваються повільні кількісні зміни параметрів системи, що розвивається (еволюційний розвиток), а потім наступає перехід у новий стан (біфуркаційний розвиток). Біфуркаційні процеси роблять процес еволюції незворотнім.
Біфуркаційний механізм розвитку підтверджує можливість спонтанного виникнення порядку й організованості з безладдя й хаосу в результаті процесу самоорганізації. Хід розвитку біосфери зовсім не призводить до пониження рівня організації й зменшення різноманіття форм організмів та їх угрупувань; розвиток живої матерії відбувається від нижчих форм до вищих. Здатність відкритих систем до самоорганізації – одне з величезніших досягнень сучасної фізики. Очевидно, що при існуючих космічних і земних передумовах жива речовина біосфери здатна продовжувати свій “тиск” на зовнішні оболонки Землі й потенціал цього тиску аж ніяк не слабшає.
Антропогенний фактор, який викликає деградацію біосфери, слід розглядати як флуктуацію, викликану популяційним вибухом, який по законам регулювання, неминуче буде елімінований. Система - «суспільство – природа», по теорії Пригожина, досягнувши точки буфіркації, повинна буде перебудуватися.
Біфуркація – це імпульс, до розвитку біосфери по-новому, невідомому шляху. Яке місце в ньому посяде людство – це предмет спеціальних досліджень. Що ж до біосфери, то за її судьбу можна не хвилюватися, вона продовжить свій розвиток.
Модуль 2 - Соціоекосистеми. ЕКОНОМІКА
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ.
4.СОЦІОЕКОСИСТЕМИ
4.1. Поняття соціоекосистем, їх класифікація
Соціоекосистеми - це територіальні системи, що охоплюють визначені групи суспільства з усіма продуктами виробничої діяльності і навколишнє середовище в межах більш-менш автономно керованих адміністративно - господарських одиниць різноманітного рангу.
З погляду класифікації виділяють такі види соціоекосистем:
1. Глобальна соціоекосистема - суспільство - природа всієї планети;
2. Регіональні соціоекосистеми - державні, обласні, районні;.
3. Локальні соціоекосистем - міські, сільські, с/господарські.
Соціоекосистеми характеризуються низкою особливостей:
а) системи ієрархічні;
б) саморегуляційні;
в) територіальні;
г) динамічні.
Ієрархічність соціоекосистем полягає в тому, що глобальна соціоекосистемаскладається з державних, державні з обласних, обласні з районних, районні з міських і сільських соціоекосистем.
4.2. Структура соціоекосистем
Структура соціоекосистеми подана на рисунку 4.1.
Компоненти: Компоненти:
рослинний і тваринний світ, населення, промислові, енергетичні, атмосферне повітря,поверхневі сільськогосподарські,транспортні,
і підземні води, ґрунти, побутові й інші техногенні
корисні копалини, тощо. об'єкти .
Рис. 4.1.- Структура соціоекосистем
У структурному плані будь-яка соціоекосистема складається з двох основних підсистем: природної й соціально-економічної. Кожна з них складається з підсистем більш низького рівня: природна - із біотичної й абіотичної, соціально-економічна —із антропосної і господарської. Крім того, кожна з підсистем складається з компонентів.
Компонентами природної системи є: рослинний і тваринний світ, при поверхневий прошарок Землі, ґрунти, нижні прошарки атмосфери, поверхневі й підземні води, корисні копалини.Компонентами соціально - економічної підсистеми є: населення, промислові, енергетичні, сільськогосподарські, і інші техногенні об'єкти.
4.3. Історія взаємовідносин людського суспільства і природи.
Чотири етапи розвитку глобальної соціоекосистеми нашої планети
У взаємовідносинах людського суспільства з природою виділено чотири періоди, що різняться за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому середовищу шкоди.
Перший період (давній) - включає палеоліт, мезоліт і неоліт. У палеоліті (від майже 2 млн. років до ЗО—35 тис. років тому) жили збирачі та перші мисливці — пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці. У мезоліті (від ЗО до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей додається рибальство, з'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд). Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою землеробства, скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ.
Перший давній період характеризується накопиченням знань про природу, пристосуванням людини до природи та дуже незначним антропогенним впливом на неї. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила людини, яка повністю залежала від природи.
Другий період(агрокультурний)—включає рабовласницький лад і феодалізм. У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV— .XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще незначним і локальним.
Слід зазначити, що в перші два періоди одним з найважливіших факторів впливу людини на природу був вогонь - використання штучно створених пожеж для полювання на диких звірів, розширення пасовиськ, підсічно-вогневого засобу землеробства. Випалювання рослинності на великих територіях заподіяло першу непоправну шкоду біосфері, призвело до різких змін складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому. Унаслідок цього виникли перші локальні та регіональні кризи - значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам'яні та піщані пустелі. Надалі розвиток цивілізацій супроводжувався дедалі тяжчими екологічними кризами.
Третій період (індустріальний) (XVIII ст. -перша половина XX ст.) - час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового двигуна, електричного мотора, атомної енергії, стрімкого зростання чисельності населення (понад 3,5 млрд.). Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних за своїми екологічними наслідками світових війн, хижацької експлуатації всіх ресурсів природи.. Основними принципами розвитку суспільства на той час були боротьба з природою, її підкорення, панування над нею та впевненість, що природні ресурси невичерпні.
Четвертий період - (сучасний)(останні 50—60 років) характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонових дірок та кислотних дощів, суперіндустріалізацією, супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудненням усіх геосфер. Чисельність людства в 1999 р. досягла 6,0 млрд. чоловік. Особливостями цього періоду є також виникнення та поширення громадського руху за охорону природи в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля.
В останній період людина виступає як могутня геологічна сила, що змінює стан екосфери всієї планети. Масштаби людської діяльності вражають своїми розмірами. На превеликий жаль, ця діяльність переважно негативно впливає на природу.
Якщо 20 років тому на Землі щоденно зникав один вид тварин, то нині, за даними Всесвітнього фонду охорони живої природи, - один вид на годину. Основна причина — винищення тропічних лісів (на Філіппінах і Мадагаскарі вони зникли майже повністю; страшними темпами знищуються в Амазонії, ). Лише за четвертий період (з 1950 р.) зникло понад 40 видів птахів та 40 видів ссавців, (тільки в межах Східних Карпат зникло майже 20 видів). У Червону книгу України сьогодні занесено понад 800 видів тварин і рослин, тобто вони знаходяться під загрозою знищення.
Величезної шкоди завдає всій живій природі хімізація сільського господарства (у ґрунти щорічно вноситься понад 300 млн. т мінеральних добрив і близько 4 млн. т пестицидів). За останні десятиріччя дуже зросла кількість вживаних людством мінеральних добрив та пестицидів (інсектицидів, фунгіцидів, гербіцидів), а врожайність неухильно знижується, й ґрунти виснажуються до стану повної деградації, на багато десятиріч утрачаючи родючість. Крім того, отрутохімікатами у світі щорічно отруюються понад 2 млн. чоловік (і ця цифра зростає), а в результаті спровокованої людиною еволюції сотні видів комах та, так званих, шкідливих рослин, грибів, гризунів пристосовуються до ядохімікатів, стають стійкими до них. Яскравий приклад - колорадський жук, який щорічно в усьому світі завдає збитків на багато сотень мільйонів доларів і виживає, чим би його не труїли. Збільшується кількість людей, які страждають від алергії, спричиненої пестицидами. Багато пестицидів є канцерогенними, викликають лейкоз, мутагенні зміни в організмі.
Унаслідок забруднення за останні десятиріччя інтенсивність життя в морях, океанах, озерах і водосховищах знизилася більш ніж на ЗО %. Учені попереджають: якщо не припинити потік забруднюючих речовин, які потрапляють у Світовий океан, особливо нафтопродуктів, важких металів, радіоактивних відходів, життя в гідросфері найближчим часом стане ще пасивнішим. Гігантські темпи індустріалізації, хімізації та урбанізації з одночасним розвитком стресових ситуацій від соціальних струсів призвели до того, що протягом останнього десятиріччя стан здоров'я жителів України став катастрофічно погіршуватися, оскільки він нерозривно пов'язаний з порушеннями екологічної рівноваги та деградації довкілля, а адаптація людини та всього живого має певні межі й потребує набагато більшого часу, ніж час антропогенних змін навколишнього середовища. Під серйозною загрозою - генофонд нації. За повідомленнями статистичних органів, у 1992 р. рівень смертності населення в Україні перевищив рівень народжуваності.
Усе згадане змусило людей переосмислити ставлення до природи, почати глибоке вивчення генезису та розвитку складних взаємозв'язків і процесів у навколишньому середовищі, шукати шляхи гармонізації взаємин людського суспільства та природи, збалансованого розвитку людства, в якому поєднаються інтереси подальшого технічного прогресу й захисту довкілля.
4.4. Функціонування соціоекосистем. Залежність
соціоекосистем від речовинно-енергетичного балансу
Слід зазначити, що природа й суспільство виступають як антагоністичні системи. Критерієм досконалості природної системи вважається відсутність на неї будь якого антропогенного навантаження.
Критерієм досконалості соціально-економічної системи є максимальна економічна ефективність. Про гармонізацію інтересів природи й суспільства при роздільному підході до цих систем не може бути мови.
В останні роки, коли антропогенні навантаження на природу стали настільки великі, що стало руйнуватися природне середовище, людство починає усвідомлювати, що вихід треба шукати в компромісному об'єднанні різнонаправлених, суперечливих соціально-економічних і екологічних інтересів. Це можливо лише при розгляді системи суспільство - природа як єдиної системи - соціоекосистеми.
Критерієм досконалості такої системи є оптимальні природні, матеріальні, санітарно-гігієнічні та естетичні умови існування в ній людського суспільства.
В соціоекосистемі, яка нормально функціонує, усі її складові знаходяться в динамічній рівновазі, при якій матеріально-енергетичний обмін, між суспільством і природою, органічно вписаний у природний кругообіг речовини й енергетичних потоків, завдяки чому загальний баланс речовини та енергетичних потоків зберігається. Якщо ця рівновага порушується (унаслідок антропогенного впливу) системи деградують до повного розпаду. Самостійна підтримка динамічної рівноваги в соціоекосистемах неможлива, тому що їхні підсистеми є системами антагоністичними. Соціоекосистеми нормально функціонують тільки при регуляції усіх процесів, які у них відбуваються, причому ця регуляція здійснюється суспільством.
Основним соціоекономічним законом єзакон оптимальної відповідності стану природного середовища й характеру розвитку суспільства, суть якого така: люди в процесі природокористування повинні постійно пов’язувати свої соціально - економічні потреби з можливостями біосфери задовольнити їх без особливих утрат для себе.
4.5. Соціоекосфера. Навчання Вернадського В.І. про ноосферу
У ході розвитку людства, росту чисельності населення на Земній Кулі, появі технічних споруд, розвитку культурних та соціальних феноменів у межах біосфери з'явилася нова підсистема«людство — природне середовище». Зростає вплив на біосферні компоненти виробничих та соціальних факторів, спричинений існуванням людини. Взаємодія в підсистемі «людство — природне середовище» має двобічний характер, але з ростом технічної озброєності людини в ній почав переважати однонаправлений вплив людини на природні компоненти. Такий вплив отримав назву антропогенного, а зміни природних комплексів під впливом людини — антропогенезу.
Так на Землі з'явилася нова структура —антропосфера, або, як її ще називають, соціоекосфера.
Соціоекосфера- (глобальна соціоекосистема або система
суспільство - природа) - сфера суцільної людської діяльності, охоплена людською працею.
або:
Соціоекосфера - сфера Землі і ближнього космосу, що найбільшою мірою прямо або побічно видозмінена людиною в минулому і буде ще більше змінена людьми в майбутньому.
До складу соціоекосфери входять: біосфера, охоплені людською діяльністю; ділянки геосфери; космос, що прилягає до Землі і людське суспільство з усіма досягненнями, спорудженнями, інституціями, формами організації, типами соціальних і виробничих відносин.
З розвитком цивілізації соціоекосфера невпізнанно змінилася. Антропогенний вплив на природне середовище настільки зріс, що воно часто не може з ним справитися, і стабільна рівновага порушується. Чи зможе людство запобігти руйнації середовища свого існування і запобігти самознищення
З цього приводу В.І. Вернадський залишався оптимістом. Він вірив, що людство, не зупиняючи свого руху по шляху прогресу, знайде шляхи збереження рівноваги на планеті, і зазначив цей шлях: біосфера, змінена силою озброєного науковими знаннями людства, неминуче перетвориться в ноосферу - сферу Розуму. На думку В. І Вернадського , людство повинно взяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію біосфери, інакше в нього не буде
майбутнього. Основна ідея В.І. Вернадського - Розум повинен управляти біосферою.
По аналогії з біосферою, ноосферою іноді називають ту частину оболонки Землі, що доступна цілеспрямованому розвитку під дією Розуму. Відповідно до навчання В.І. Вернадського, ноосфера - це не просто частина простору, треба говорити про епоху ноосфери, про ту епоху, коли подальша еволюція планети буде спрямована розумом. У навчанні В.І Вернадського стверджується не тільки необхідність цілеспрямованого розвитку біосфери, підпорядкованого забезпеченню подальшого розвитку цивілізації, але і таких змін суспільства, його природи й організації, які були б спроможні забезпечити потрібну гармонію в розвитку природи і суспільства. Або подальший розвиток нашої планети зробиться таким, що спрямовується людським інтелектом, або цивілізація зникне з її поверхні. Третього шляху немає. У цьому і була, мабуть, основна теза в навчанні В.І.Вернадського.
Єдиний вихід - необхідно сформувати нові норми і правила життя людей на нашій планеті, коли природокористування буде ґрунтуватися не лише на економічних принципах, а й на принципах медичної доцільності, коли інтересам охорони здоров’я й довкілля взагалі, надається перевага перед виробничо-економічною рентабельністю.
5. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ.
5.1. Соціально-економічний механізм взаємодії суспільства і
природи. Природокористування і природні ресурси
Природокористування - процес експлуатації природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства.
Елементи природи, що використовуються суспільством у виробничій діяльності і є її сировинною й енергетичною базою називають природними ресурсами.
Елементи природи, що впливають на життя й діяльність людей, але не беруть участі в матеріальному виробництві розглядаються як природні умови.
Необхідно зауважити, що чіткого розмежування між природними ресурсами та природними умовами в реальному житті не існує.
Існує три основних чинники розвитку економіки будь-якої країни:
1) головний - трудові ресурси;
2) засоби виробництва;
3) природні ресурси.
Економіка буде нормально функціонувати, якщо будуть нормально функціонувати її складові. При такому підході, природні умови проживання також включаються у природні ресурси
Таким чином, природні ресурси - елементи й сили природи, що людина використовує або може використовувати для своїх життєвих потреб
Отже природокористування носить соціально-економічний характер і потребує комплексного підходу до його організації.
Ставлення до природного середовища є мірою соціальних і технічних досягнень людського суспільства, характеристикою рівня цивілізації.
Класифікація природних ресурсів подана на рисунку 5.1.
Рисунок 5.1.- Характеристика природних ресурсів.
5.2 Економічний і еколого - економічний принципи
природокористування. Перехід до соціоекологічного принципу
Природокористування
Домінуючим принципом природокористування донедавна залишався економічний принцип, згідно з якім критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах.
Нарощування маси ресурсів, що використовуються у виробництві, при
такому екстенсивному методі йде без зміни ефективності їх використання. При тільки економічному принципі природокористування цілком ігноруються екологічні проблеми, антропогенне навантаження зростає швидкими темпами.
З кінця 70-х років XX сторіччя, коли порушення динамічної рівноваги в геоекосистемах почало приносити величезні економічні збитки, у природокористуванні спочатку не сміло, а потім уже ширше почали впроваджувати еколого-економічниий принцип природокористування відповідно до якого критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшому шкідливому впливі на природне середовище.
Упровадження в практику в 70-х – початок 80-х років еколого-економічного методу природокористування дало визначені результати, проте він не зміг розв'язати існуючого протиріччя між суспільством і природою, тому що поняття «найменший шкідливий вплив на природне середовище» дуже не конкретне й розпливчасте.
На сучасній стадії взаємодії природи й суспільства стає ясно, що для зберігання природного середовища та існування самого життя на Землі необхідні нові підходи до організації виробничої діяльності, при який не будуть порушуватися природні кругообіги речовини й обмінно-енергетичні процеси в біосфері.
Природокористування повинно базуватися на новому соціоекологічному принципі, при якому критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому зберіганні динамічної рівноваги в геоекосистемах.
Сиціоекологічний принцип природокористування потребує переходу від нераціонального екстенсивного природокористування, при якому природозахисні дії спрямовані на боротьбу з негативними наслідками нераціонального природокористування, до раціонального, рівноважного при якому суспільство повинно контролювати природокористування, охорону й зберігання природи й оптимізацію середовища існування людей так, щоб узагалі не виникало конфлікту між суспільством і природою.
Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства й природи, що забезпечується досягненням компромісу між соціально-економічними потребами суспільства й спроможністю природи задовольнити їх без істотної шкоди для свого нормального функціонування.
Зараз суспільство і навколишнє природне середовище варто розглядати як складну соціально-еколого-економічну систему, у якій економічні соціальні й екологічні питання повинні розглядатися в єдиному комплексі.
5.3. Завдання раціонального природокористування
Серед найбільш загальних завдань раціонального природокористування доцільно назвати наступні: