Розділ I. Теоретико-правові аспекти охорони вод

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретико-правові аспекти охоронивод.

1.1.Поняття охорони вод.

1.2 Правовізаходи охорони вод Чорного і Азовського морів.

1.3Міжнародно-правова охорона Чорного моря.

Розділ 2 Організаційно-правові форми забезпечення охорони Чорного і Азовського морів.

2.1Система та повноваження органів загальної компетенції та їх функції в сфері охорони Чорного та Азовського морів.

2.2Система та повноваження органів спеціальної компетенції та їх функціїв сфері охорони Чорного та Азовського морів.

Розділ 3. Державне регулювання та охорона природних ресурсів Чорного і Азовскького морів.

3.1 Особливості використання та охорони тваринного світу Чорного та Азовського морів.

3.23.3Відповідальнсть за порушення законодавства в сфері охорони тваринного світу Чорного та Азовського морів

3.3Особливості охорони природних ресурсів континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України

.

Вступ.

Обираючи тему дипломної роботи “Еколого-правова охорона Чорного та Азовського морів”, я виходив з того,що ця проблема екологічного права потребує більш глибокого вивчення і подальшого дослідження пов’язаного з правовою реалізацією охорони цих морів з боку держави та громадкості.

Чорне та Азовське море довгий час визнавалось як унікальна екологічна скарбниця, важливість якої значно більша, ніж місце вилову риби та рекреаційний ресурс, а є, окрім того, важливим екотопом для біорізноманіття та транспортним коридором. Транспортні потоки, які проходять через Чорне море - важливий елемент глобальної і широкої регіональної торгової транспортної мережі і впливають на економіку як причорноморських, так і віддалених від Чорного моря країн, їх рекреаційні можливості та біорізноманіття.

Закріплені в законодавчих актах положення не можуть бути реалізовані доти, доки не буде розроблено відповідного механізму, який би забезпечив можливість їх реалізації.

Проблеми Чорного і Азовського морів потребують підвищеної уваги, а їх вирішення — системного підходу. Стратегічні напрями в галузі захисту та відтворення морського довкілля в Україні були відображені у Загальнодержавній програмі охорони та відтворення Чорного і Азовського морів, яка розроблена Міністерством екології та природних ресурсів за участю зацікавлених міністерств і відомств, наукових і громадських організацій.[1] Програма включає заходи щодо зменшення надходження забруднень до вод морів, збереження біологічних ресурсів моря, відтворення біологічного різноманіття, забезпечення збалансованого природокористування у морях та їх прибережній смузі.

Позитивним є те, що політика та діяльність з захисту Чорного моря знайшли широку міжнародну підтримку. Проголошення Європейською Комісією зацікавленості в Чорноморському регіоні стало важливим імпульсом для подальшого розвитку Чорноморського процесу. Добре відомо, що приєднання до Європейського Союзу потребує у багатьох країнах великих зусиль для удосконалення системи управління довкіллям, а також дієвих інструментів для впровадження позитивного досвіду і знань. Готовність Чорноморських та Дунайських держав працювати разом з ЄС для покращання водного середовища в регіоні підвищує довіру до цього процесу міжнародних фінансових організацій та об’єднань донорів.

В Україні дуже позитивно зарокомендували себе об’єднання громадських інспекторів-дружини по охороні навколишнього природного середовища. Традиційно роль громадських організацій у нашій країні визначалась як допоміжна щодо діяльності державних органів влади й управління різних рівнів. На мою думку громадські організації повинні бути наділені більш ширшими повноваженнями та отримувати за це плату-це в свою чергу покращить реагування на екологічні правопорушення.

Зовнішня агресія Росії, результатом якої стала втрата Україною Криму оголила ряд серйозних економічних проблем і одночасно породила нові. Основний прямий економічний наслідок анексії Криму - втрата чорноморських родовищ газу та ймовірне погіршення стану в енергетичному секторі країни.

Втрата кримських морських портів може призвести до короткострокових втрат їх крупних клієнтів - експортерів зерна. У зв'язку з відділенням Криму, країна втратить портові потужності з перевалки 4,0-4,5 млн. тонн зернових вантажів із загальних потужностей в 40,2 млн. тонн, тобто близько 10%.

Кораблі, які виходять з азовських портів, можуть вийти в Чорне море через Керченську протоку. В результаті за Росією залишається можливість дозволу пропуску суден з Азовського моря в Чорне. Заборона проходження торгових кораблів через Керченську протоку негативно відобразиться на експортерах аграрної продукції та металопродукції, які користуються активно використовують Маріупольський порт.

Бажано, щоб люди, як громадяни правової демократичної держави, здійснюючи свої права, приймаючи участь в охороні Чорного та Азовського морів, почували себе рівноправними партнерами цих відносин і були впевнені в абсолютній співпраці з державою.Також важливим фактором є внесення змін в законодавство щодо посилення матеріальної і кримінальної відповідальності за порушення законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища Чорного та Азовського морів.

Держава втратила ряд важелів у туристично-рекреаційному комплексі. Наразі необхідно провести комплексний аналіз функціонування цієї галузі.

Надзвичайної гостроти набуває екологічна ситуація в приморській зоні внаслідок ігнорування елементарних вимог законодавства. Головна причина наростання загрозливих явищ в екології та використанні природних ресурсів полягає у девальвації законів, намаганні бізнесу приватизувати національне багатство і отримувати максимальні прибутки, навіть ігноруючи елементарні вимоги екологічної безпеки.

В данній дипломній роботі я прагнув більш детально висвітлити питання, пов’язані із реалізацією охорони Чорного та Азовського морів , виконанням своїх повноважень загальними та спеціальними органами в сфері охорони Чорного та Азовського морів, а також окремо розглянути питання охорони природних ресурсів,зокрема твариного світу Чорного та Азовського морів.

Розділ I. Теоретико-правові аспекти охорони вод

Поняття охорони вод.

Відомо, що на екологію Чорного моря впливає не лише безпосередньо прилеглі до нього території. Великі його притоки - Дунай, Дніпро, Дністер та ін. - несуть у цей басейн багато шкідливих речовин із величезних площ. . Азовське море з'єднується з Чорним через Керченську протоку і є по суті спецефічною затокою. Специфічність затоки обумовлюється тим, що вузька і мілководна Керченська протока здатна пропускати відносно невеликі об'єми води. У цьому зв'язку моря істотно розрізняються гідрохімічними й іншими параметрами.

Характерна риса Азовського моря - його невелика площа (37,6 тис. кв. км) і глибина (найбільша 14м), гарна обігріваність і багатство органічними і мінеральними речовинами, принесеними в основному ріками Доном і Кубанню.

Чорне і Азовське моря — найвіддаленіші від Світового океану. Площа їх водозбірного басейну значно перевищує площу самих морів. Це зумовило надзвичайну чутливість їх до впливу людської діяльності. Протягом останніх десятиріч відбувалися евтрофікаційні процеси, забруднення морського шельфу токсичними речовинами, абразія берегів, втрати біологічного різноманіття і рибних ресурсів, значні втрати рекреаційних ресурсів.

До Азово-Чорноморського басейну належить 98% території України. Водозбірний басейн Чорного і Азовського морів охоплює територію 2,4 млн кв. км. Частка території України у площі Азово-Чорноморського водозбірного басейну становить 23% і включає водозбірні басейни Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця (басейн Дону), малих річок північного Приазов'я, Криму, північного-західного Причорномор'я.[2]

Морське узбережжя Чорного і Азовського морів займає значну частину південного кордону України. Воно охоплює п'ять адміністративних одиниць — Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську та Одеську області, а також Автономну Республіку Крим. Загальна довжина берегової лінії перевищує 3000 км.

У Чорному і Азовському морях внутрішні води займають 10881 кв. км, територіальні води України становлять 29454 кв. км, а площа шельфу до ізобати 200 м — 55750 кв. км, що становить 57% усього Чорноморського шельфу..

У межах України розташовані 14 морських лиманів і естуаріїв загальною площею 1952 кв. км, 8 заток загальною площею 1770 кв. км, близько 20 приморських водно-болотних угідь загальною площею 635 000 га. Інтенсивний економічний розвиток і виснажливе природокористування призвели до значного екологічного навантаження на екосистеми Азовського та Чорного морів.[3]

Перевищення обсягу забруднень над асиміляційною здатністю морських екосистем, надходження до морів чужинних біологічних видів, використання природних морських ресурсів в обсягах, що перевищують їх потенціал, застосування екологічно шкідливих технологій добування морських ресурсів, транспортування і перевантаження морських вантажів тощо протягом останніх 30 років обумовили значні зміни природного стану морського довкілля. Мікробіологічне забруднення прибережних вод стоками комунальних підприємств часто унеможливлює їх використання для оздоровлення людей. Хвильова абразія призводить до поширення небезпечних геологічних процесів уздовж усього морського узбережжя.

Одним із негативних впливів на морське середовище є днопоглиблювальні і гідромеханізовані роботи, які здійснювалися в територіальних водах та на шельфі Чорного моря.

Проблемою прибережної смуги є також берегова ерозія. Близько 2600 км берегової лінії руйнується від змивання та ерозії. Понад 100 га землі втрачається для різного використання щороку. Це призводить до зменшення територій для містобудування і розвитку туризму, має згубний вплив на берегову екосистему.

Найчутливішою до антpопогенного навантаження є пpибеpежна частина Чоpного та Азовського моpів, особливо у зонi діяльності поpтiв, гирлових piчкових зонах, а також зонах впливу великих мiст. Прибережну частину Чорного моря забруднюють берегові підприємства, які скидають стічні води в море.

Значна частина забруднювальних речовин потрапляє до моря внаслідок діяльності об'єктів комунального господарства великих міст на узбережжі — Одеси, Севастополя, Феодосії та інших. Загалом у межах України в море було скинуто стічних вод без очищення 5,9 млн. м3: недостатньо очищених — 34,5 млн. м3: нормативно очищених — 224,6 млн. м3. При цьому в море надійшло 5,1 тис. т завислих речовин і 5,1 тис. т органічних речовин.

Слід відмітити, що очисні споруди в основному справляються з забрудненням у межах встановлених нормативів. Наприклад, в Одесі з остаточним введенням в експлуатацію біологічної системи очищення «Південна» зменшився скид недостатньо-очищених стічних вод у море на 55 млн. м3. Водночас багато очисних споруд зони, що контролюється, через неефективну роботу не справляються з нормативними показниками з очищення стічних вод. Це Одеська ТЕЦ, пансіонат «Золоті піски», Іллічівський морський торговельний порт та ін.

Велику шкоду завдає морському середовищу скидання неочищених стічних вод у м. Балаклава, де щодобово скидається близько 10 тис. м3. Зниження обсягу неочищених стічних вод або введення очисних споруд найближчим часом не передбачаються. В той же час в планах капітального будівництва Чорноморського флоту закриття усіх джерел забруднення планується тільки після 2005 р. Одночасно з цим у Севастополі не планується введення в експлуатацію біологічного очищення муніципальних стічних вод. Каналізаційна мережа не відповідає нормам експлуатації, тому трапляються пориви колектора, під час яких у зоні рекреації до Чорного моря надходить чимало неочищених стічних вод.[4]

Одним з важливих факторів, що призводять до забруднення морського середовища, є скидання баластних вод, у яких постійно є нафтопродукти, завислі речовини та залізо.

Незважаючи на вказані недоліки протягом останніх років, стан навколишнього середовища Чорного і Азовського морів дещо покращився і має тенденцію до стабілізації. За даними моніторингу, за останні роки вміст у воді біогенних речовин знаходиться на постійному рівні, який значно нижче ГДК для азоту амонійного, нітратів і фосфатів. Це пов'язано зі зниженням інтенсивності внесення мінеральних добрив, пестицидів на сільськогосподарські угіддя, що сприяло зменшенню вимивання біогенних і забруднювальних речовин з водозбірних територій основних річок. Основними забруднювальними компонентами морського середовища є нафтопродукти. Постійний вміст нафтопродуктів у морській воді пов'язаний з діяльністю промислових підприємств, портів, втратами під час бункерних операцій, виносом до моря з річковими водами і стічними водами комунальних очисних споруд.

За результатами спостережень Держінспекції охорони Чорного моря та експедиційних досліджень УкрНЦЕМ вміст нафтопродуктів у відкритих частинах поверхні Чорного моря в основному на рівні нижче ГДК ( 0,05 мг/л). Район прибережних вод Великої Ялти є найчистішим, вміст нафтопродуктів у морській воді — на рівні 0,02 мг/л. У багатьох портах України дещо підвищені концентрації нафтопродуктів. Так в Одеському, Iллiчiвському та Керченському портах вміст нафтопродуктів за останній період у багатьох створених точках контролю нерідко досягає 1–1,5 ГДК. Загалом, по регіонах у 1998 р. намітилася тенденція до стабілізації рівнів нафтопродуктів з деяким збільшенням по Керченському порту. Найбільш небезпечною зоною щодо забpуднення морських вод України нафтопродуктами протягом останніх років є Севастопольські бухти. Значні перевищення рівня ГДК по нафтопродуктах у районі бухт пов'язані з забрудненням морських вод об'єктами Чоpномоpського флоту, яке відбувається внаслідок операцій з нафтопpодуктами і нафтовими стічними водами на судах та берегових об'єктах. У бухтах Південна, Комишева, Голландія, Карантинна та Північна вміст нафтопpодуктiв у повеpхневих шаpах моpя за останні роки постійно перевищує ГДК в середньому в 3–10 pазiв.[5]

Поняття Охорона природи – охоплює питання комплексної системи міжнародних, державних і громадських заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, в тому числі на збереження видового різноманіття (генофонду) флори і фауни Землі, а також її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря і, відповідно, на збереження природних умов розвитку людського суспільства.[6]

Інтенсивна експлуатація природних багатств призвела до необхідності нового виду природоохоронної діяльності — раціонального використання природних ресурсів, у якому вимоги охорони входять у процес господарської діяльністі з використання природних ресурсів.

Охорона навколишнього природного довкілля — нова форма взаємодії людини й природи, народжена в сучасних умовах.Вона становить систему державних та громадських заходів (технологічних, економічних, адміністративно-правових, просвітніх, міжнародних), вкладених у гармонійну взаємодію суспільства і природи, збереження і відтворення природних ресурсів на блага майбутніх поколінь.

Останніми роками дедалі більше використовується термін «захист навколишнього природного довкілля». Дуже близький за змістом й обсягом до цього поняття, ухвалений низкою авторів термін «охорона біосфери». Охорона біосфери — це система заходів, проведених на національному та міжнародному рівнях і застосованих проти небажаного антропогенного чи стихійного впливу функціональних взаємозалежних блоків біосфери (атмосферу, гідросферу, грунт, літосферу, сферу органічного життя), для

Охорона природних вод стає важливою проблемою сучасності. Під охороною вод розуміють закріплену в законодавстві систему державних та суспільних заходів, спрямовану на запобігання забрудненню, засміченню, вичерпаннювод та організації раціонального використання водних ресурсів для задоволення потреб народного господарства і забезпечення матеріальних, екологічних і культурно-оздоровчих інтересів населення, а також на ліквідацію негативних явищ і поліпшення стану вод.

Забрудненимивизнаються водні об'єкти, якщо склад і властивості води змінилися в результаті впливу або виробничої діяльності чи побутового використання населенням до такого ступеня, коли водні об'єкти стають частково або повністю непридатними для одного з видів водокористування. Джерела забруднення можуть бути різними - це і неочищені стічні води, і неправильне захоронення радіоактивних відходів, і скиди з суден нафти. Факт забруднення вод встановлюється інспекторами Державної екологічної інспекції Мінекології України, або посадовими особами спеціально уповноважених органів інших міністерств та відомств відповідно до їх компетенції.

Під засміченнямрозуміється привнесення у водні об'єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод. Це може бути деревина, кора, будівельне сміття, металобрухт, інші виробничі або побутові відходи. В даному випадку якість вод змінюється поступово, але не до такого ступеня, що водні об'єкти не можуть бути використані за призначенням. Засмічення в першу чергу впливає на русло річок і перешкоджає судноплавству.

Вичерпанняхарактеризується або кількісним зменшенням природних запасів води у водоймищах і джерелах внаслідок неправомірних дій або ж природних стихійних явищ, чи значними якісними змінами в результаті хімічного, радіаційного забруднення до такого ступеня, що вода не може бути використана для водокористування. В останньому випадку вичерпання є вищою формою забруднення водоймищ. Для охорони вод від вичерпання встановлюються водоохоронні зони, а також здійснюються лісомеліоративні, протиерозійні, гідротехнічні та інші заходи.[7]

Ст.3 Водного кодексу України встановлює, на території України всі водні об’єкти становлять її водний фонд якій підлягає охороні, до якого належать: а) поверхневі води, б) підземні води і джерела, в) внутрішні морські води,г) територіальне море.

Водний Кодекс України закріплює особливе правове становище цих природних об’єктів на території держави як національне надбання всього народу.Правова охорона, використання й відтворення вод. Це їх особливе правове становище спирається на поєднання специфічних характеристик вод як[8]: а) частини навколишнього природного середовища, екосистеми,б) природного об’єкта, в) об’єкта права власності (причому Водний кодекс і ст 13 Конституції України закріплює, що вони становлять виключну власність народу України і можуть надаватися лише в користування) г) об’єкта нерухомості, на чому на чому наголошують відповідні положення Цивільного кодексу України.[9]

Правова охорона вод — це система правових, органiзацiйних,економiчних та iнших заходiв, спрямованих на рацiональне використання водних ресурсiв, запобiгання i лiквiдацiю забруднення,засмiчення, вичерпання вод, покращання їх стану, забезпеченняособливого режиму користування водними об’єктами для природоохоронних, лiкувальних, курортних i оздоровчих цiлей.[10]

Особливій охороні підлягають внутрішні морські води і тери­торіальне море. Законодавство (ст. 102 Водного кодексу України) забороняє скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, ма­теріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Правила охорони внутрішніх морських вод територіального моря від забруднення і засмічення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року редакцією від 30.10.2013.Ними передбаче­но, що з метою запобігання забрудненню внутрішніх морських вод і територіальних вод конструкція і обладнання суден мають відповідати вимогам, встановленим міжнародними договорами Ук­раїни щодо запобігання забрудненню морського середовища із су­ден. Операції із забруднюючими речовинами, їх сумішами, а також із зворотними водами підлягають обов'язковій реєстрації в судно­вих документах, форми яких узгоджуються з державними інспекціями охорони Чорного і Азовського морів Мінприроди Ук­раїни.[11]