Загальна характеристика сучасної геоекологічної ситуації в Україні

Екологічна безпека будь-якої країни не може забезпечуватися лише природоохоронними заходами без урахування соціальних, політичних та демографічних проблем. Ці питання настільки взаємопов'язані, що вирішення кожного окремо потребує їх сукупного розгляду. В Україні, де велику частину території займають перетворені природні комплекси, всі техногенні та переважна більшість природних катастроф пов'язані, як правило, з негативними екологічними наслідками таких несприятливих процесів, як забруднення ґрунтів, повітря, погіршення якості води, збіднення біорізноманіття тощо, що зумовлює деградацію природного середовища загалом. У зв'язку з несприятливим навколишнім середовищем погіршується здоров'я суспільства. Тому екологічну безпеку України, як і території будь-якої держави, потрібно розглядати не тільки як необхідний елемент стійкого розвитку, а й як складову національної безпеки.

Головним поняттям, що дає змогу розкрити проблему екологічної безпеки, є екологічна ситуація. Це сукупність станів екологічних об'єктів у межах певної території (ландшафт, річковий басейн, адміністративний район, місто у природний регіон, адміністративна область або країна в цілому) у певний проміжок часу. Під терміном екологічні об'єкти розуміють як суб'єкти (рослини, тварини, біоценози, людина тощо), так і середовище суб'єктів (екотоп, місто, ландшафт та ін.). З метою визначення їх стану варто проаналізувати екологічні показники або характеристики. Екологічні ситуації розрізняються за такими властивостями:

— сукупність проблем;

— тип техногенних перебудов;

— провідні фактори формування;

— тип умов;

— масштаб вияву;

— час існування;

— місце призначення;

— рівень вияву.

Ситуація — це обставини, певна сукупність обставин. Проблема — це теоретичне або практичне питання, яке потребує дослідження і вирішення. Є спільне поняття — проблемна ситуація, тобто сукупність обставин, що потребують дослідження. Екологічною вона стає тоді, коли ґрунтується на використанні екологічного підходу, який передбачає дослідження навколишнього середовища через умови проживання живих організмів, у тому числі людини. У цьому разі середовище розглядається, як сукупність факторів існування населення. Отже, можна зробити висновок, що екологічна проблема — це невирішене завдання, а не процес. Вона не може бути негативною або позитивною, як ситуація, обстановка, стан. Якщо йдеться про проблемну екологічну ситуацію, то це конфліктна або кризова ситуація, яка утворюється не внаслідок екологічних проблем (як стверджують деякі автори), а у зв'язку зі станом компонентів геосистеми. Їх територіальні характеристики утворюють екологічні проблеми, а не навпаки.

Отже, екологічна проблема — це який-небудь невивчений або недостатньо вивчений аспект взаємодії людини й навколишнього середовища, що потребує подальшого дослідження і вирішення. При цьому варто розглядати дві соціальні функції природного середовища: життєзабезпечення людства як частини живої природи і забезпечення виробництва необхідними природними ресурсами. На нашу думку, екологічна проблема — питання життєзабезпечення, а в конструктивному плані — проблема збереження і поліпшення середовища існування людей. Раціональне використання природних ресурсів виробництва є особливим питанням, яке також пов'язане з першою проблемою і потребує окремого розгляду.

Складові навколишнього середовища (природні, економічні й соціальні) перебувають у певному екологічному стані, що в сукупності створює екологічні умови, часовий аспект яких відображається у вигляді екологічної ситуації (екоситуацїї), тобто зафіксованому на певний момент часу сукупному екологічному стані компонентів навколишнього середовища стосовно певного суб'єкта оцінювання (у цьому разі — населення) на конкретній території. У короткому часовому аспекті це властивість зовнішнього середовища існування людини, населення, суспільства, а з територіального погляду — ознака географічного середовища існування населення певного регіону.

З метою оцінювання екологічних ситуацій рекомендується використовувати медико-географічні, соціально-економічні показники, показники екологічного стану повітряного і водного басейнів, біотичні, біохімічні та ландшафтні показники. За ступенем їх відхилення від певних норм моделюють ряд ситуацій — від нормальної до катастрофічної або тяжкої. Пропонується така система виокремлення екологічних ситуацій за ступенем відхилення від норм:

- зона екологічного лиха – це ділянки території, на яких у результаті господарської або іншої діяльності відбулися значні зміни навколишнього природного середовища, які спричинили істотне погіршення здоров'я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екологічних систем, деградацію флори й фауни;

- зона екологічної небезпеки – територія, в межах якої систематично порушуються екологічні норми та регламенти, виявляються ознаки деградації компонентів природного середовища, в окремих групах населення рівень екологічних захворювань вищий, ніж середньостатистичний по краю, області, місту тощо;

- зона екологічної кризи — це територія, в межах якої відбувається деградація основних екосистем, природні ресурси перебувають на межі виснаження, демографічні та медико-екологічні показники систематично зменшуються порівняно із середньостатистичними по республіці, округу, області, регіону.

Оцінювання екологічних ситуацій має здійснюватися з урахуванням типів природно-господарських систем та охоронних територій; у кожній з них цей процес відбувається за різними критеріями (табл. 1.1).

Цікавим є те, що екологічну ситуацію не можна оцінювати справді глибоко в межах лише одного або навіть декількох типів територій. Тільки аналіз даних на всіх територіях (тобто в межах якогось збалансованого за просторовим сполученням регіону) дає змогу оцінити ситуацію в цілому, що пов'язано з дією ефекту компенсації. Наприклад, важлива площа лісів не лише в межах зеленої зони міста, а й за її межами, що знаходяться досить близько від міста. Стан міського середовища неможливо визначити, не розглядаючи місто у взаємодії з усіма територіями, які утворюють його екологічний простір. До нього належать не тільки приміські території, а й ті, що розташовані на великій відстані, особливо з боку переважаючих вітрів.

Таблиця 1.1. Співвідношення функцій природно-господарських систем і вимог суб'єктних умов

Типи природно-господарських систем	Характерні суб'єкти	Функції природно-господарських систем	Вимоги до екологічних умов
Селітебні (міста, селища)	Людина. Міська інфраструктура (комунальні системи, транспорт тощо)	Забезпечення еколого-економічного і соціального середовища	Відповідність до санітарно-гігієнічних, медико-білогічних і естетичних норм
Промислові зони	Виробничі об'єкти	Забезпечення промисловими та продовольчими товарами, спорудами	Те саме для промислових об'єктів
Рекреаційні зони	Людина (рекреант, турист). Рекреаційна інфраструктура	Забезпечення відпочинку	Підвищені санітарно-гігієнічні, медико-біологічні та естетичні норми
Сільськогосподарські зони (агроландшафти)	Сільськогосподарські культури	Забезпечення продуктами харчування, сировиною	Збереження такої якості середовища, що забезпечує екологічно чисті продукти
Середовищеохоронні ліси	Ландшафт (еталонний)	Середовищеохоронні, ресурсоохоронні	Збереження ландшафту в стані, подібному до природного
Заповідні території	Ландшафт (еталонний)	Збереження природного генофонду	Збереження природного екологічного фону

У процесі оцінювання екологічної ситуації важливо враховувати, чи є вона успадкованою, чи виникла внаслідок події, яка відбулася. Важливо також простежити, як змінюється ситуація: погіршується чи покращується. Тому під час такого оцінювання потрібно враховувати багато факторів, зокрема^*20:

*20: {Гавриленко О.П. Основи екології та безпеки життєдіяльності: Навч. посіб. – К.: Ніка-Центр, 2004. – С. 21-22.}

— тип природно-господарської системи, У кожному з них формуються різні об'єктно-суб'єктні відносини, мають місце свої пріоритети, використовуються різні критерії оцінювання та екологічні показники;

— тип діяльності (будівельна, рекреаційна, сільськогосподарська, медична тощо). Враховуючи тип діяльності, додатково збільшується різноманіття оцінок, критеріїв та пріоритетів;

— просторовий рівень розглядання. Зміна рівнів зумовлює зміну сукупності екологічних показників, рангу геосистем, які аналізуються, та операційних територіальних одиниць;

— часовий рівень розглядання. Зміна часових рівнів призводить до зміни набору показників, що випливає з характеру геосистемних взаємодій у кожному часовому інтервалі;

— ступінь стійкості ландшафтних систем. Для ландшафту, що характеризується слабкими відновлювальними ознаками, не властиві ті самі навантаження, що й для ландшафту з високими регулювальними властивостями. Звичайно, одне й те саме екологічне навантаження (наприклад, рівень забруднення) більш негативно вплине на ландшафт зі слабкою стійкістю.