Удосконалення міжгалузевого розподілу земель району на перспективу

При розробленні пропозицій щодо удосконалення розподілу і ви­користання земель району основним е удосконалення міжгалузево­го (цільового) розподілу земель на перспективу.

Удосконалення міжгалузевого розподілу земель району передба­чає:

- усунення недоліків у цільовому (галузевому) розподілі земель;

- приведення земельно-ресурсної бази різних галузей економіки
району у відповідність з перспективами розвитку їх виробництва і
галузевої придатності земель;

- досягнення оптимальних пропорцій між забезпеченістю земе­льними ділянками з наявністю і розміщенням трудових ресурсів,
матеріально-технічними й інвестиційними можливостями;

- створення передумов для стабілізації екологічної обстановки й
охорони земель.

Міжгалузевий розподіл земель району на перспективу має вдосконалюватися на основі намічених схеми землеустрою території ре­гіону і концепції розвитку району, його місця і ролі в соціально-економічному розвитку регіону з урахуванням:

- місця розміщення району, його забезпеченості паливно-енерге­тичними, водними та іншими ресурсами і транспортними зв'язками;

- сформованої виробничо-галузевої спеціалізації підприємств
району;

- забезпеченості трудовими ресурсами та їх розміщення;

- наявності та якісного складу земельних угідь і їх придатності
для розвитку галузей економіки й виробництва сільськогосподарської продукції;

- фактичної забезпеченості підприємств, організацій, поселень,
громадян району земельними ресурсами і рівня їх раціонального
використання;

- стану й охорони земель на території району.

Потреби в земельних ресурсах різних галузей економіки району в цілому і по суб'єктах, що господарюють, визначають на основі вста­новленої при проведенні підготовчих робіт наявності фактичного використання підприємствами, організаціями, установами, наявних у їх власності і користуванні земель, перспектив їх розвитку і роз­міщення, перспективні потреби в землі з урахуванням відповідних нормативів містобудівної, землевпорядної та іншої проектної доку­ментації, затвердженої у встановленому порядку.

Удосконалюючи міжгалузевий розподіл земель, проектні пропо­зиції слід приймати з урахуванням відповідності фактичного вико­ристання земель їх цільовому призначенню і вишукування внут­рішніх можливостей для будівництва об'єктів промисловості та ін­шого спеціального призначення. Можливі варіанти перерозподілу земель усередині галузей.

По галузях економіки землі розподіляються в межах належності цих земель до категорій земель.

Оскільки основним резервом земель для несільськогосподарських галузей є землі сільськогосподарського призначення і землі лі­сового фонду, при розробленні схеми землеустрою потрібно насам­перед розглядати потреби в земельних ділянках несільськогосподарських галузей.

Потреба в землях для розвитку міст і сільських поселень визна­чається на основі генеральних планів міських і сільських поселень, проектів планування і забудови, проектів меж міських і сільських поселень, матеріалів землеустрою, а якщо їх немає, то на основі роз­рахунків з урахуванням фактичної, установленої при проведенні підготовчих робіт питомої землезабезпеченості і щільності забудови на землях поселень, наявності резервів вільних земель та інвестиційних можливостей громадян і юридичних осіб, органів державної влади й органів місцевого самоврядування. При розв'язанні цих пи­тань:

- встановлюють або коригують межу поселень;

- визначають місце розташування масивів земель, потрібних для
розширення особистих селянських господарств, під городи, для сі­нокосіння, випасання худоби та інших потреб громадян за межами поселень;

- установлюють місце розташування і розміри земельних діля­нок, призначених для розширення індивідуальної забудови;

- визначають межі, площі і склад угідь територій, які наміча­ються для можливого розширення поселень за рахунок земель ін­ших категорій;

- уточнюють площі, що перебувають у комунальній власності в
межах і поза межами поселень;

- визначають місце розташування, площі і межі земельних ді­лянок, призначених для розширення особистих селянських госпо­дарств за рахунок земельних часток (паїв).

У разі потреби і наявності рішень відповідних державних орга­нів, установлюють приміські зони, до складу яких входять землі, що розміщуються поза межами міських поселень, які становлять з міс­том єдину соціальну, природну і господарську територію і не вхо­дять до складу земель інших поселень. При цьому виділяють тери­торії сільськогосподарського виробництва, зони відпочинку насе­лення, резервні землі для розвитку міст.

Загальна потреба в землях для розвитку міст і сільських посе­лень має встановлюватися на основі відповідних розрахунків потре­би в землі для індивідуального житлового будівництва, розширення особистих селянських господарств, городництва, випасання худоби, сінокосіння та інших потреб.

До земель особливо охоронних територій і об'єктів належать такі землі:

- особливо охоронних природних територій, у тому числі лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів;

- природоохоронного призначення;

- рекреаційного призначення;

- історико-культурного призначення;

- інші особливо цінні землі відповідно до Земельного кодексу
України.

Площі земель особливо охоронних територій визначають на основі наявних відповідних схем і проектів їх створення або розши­рення. Крім того, можна також розробляти пропозиції щодо належ­ності тієї чи іншої території для створення або внесення додаткових площ до складу існуючих державних природних заповідників, наці­ональних парків, природних парків, об'єктів культурної спадщини та інших особливо охоронних об'єктів.

При цьому площі земель особливо охоронних територій установ­люють з урахуванням екологічної доцільності, а також потреби ра­йону в розв'язанні соціально-економічних, оздоровчих, рекреацій­них, історико-культурних і природоохоронних завдань. При вирі­шенні таких завдань ураховують також національні, історичні та інші традиції населення, зокрема не тільки населення, яке прожи­ває на цій території, а й усього суспільства.

З метою створення нових і розширення існуючих земель особливо охоронних територій можуть бути передбачені пропозиції щодо резервування земель, які передбачається оголосити землями особливо охоронних територій, з наступним вилученням таких земель, у тому числі через викуп, і щодо обмеження на них господарської діяльності.

Межі земель існуючих особливо охоронних територій та їхні охоронні зони установлюють (уточнюють) на підставі затверджених установленому порядку проектів формування конкретних об'єктів цих територій.

Межі і площі резервованих земель для новосформованих особливо охоронних територій і особливо цінних земель установлюють, виходячи з конкретних умов з урахуванням пропозицій комплексних схем охорони природи, схеми землеустрою району, даних товариств з охорони природи, краєзнавчих музеїв, відомчих інспекцій (водної, санітарно-епідеміологічної та ін.).

До земель лісового фонду належать лісові землі (землі, покри­ті лісовою рослинністю і не покриті нею, але призначені для її відновлення — вирубки, гари, прогалини тощо) і призначені для ве­дення лісового господарства нелісові землі (просіки, дороги, болота та ін.).

При складанні схеми землеустрою можуть передбачатися зміни в складі земель лісового фонду на перспективу в зв'язку з необхідністю надання цих земель для розміщення об'єктів промисловості, будівництва автомобільних доріг, інших об'єктів спеціального призна­чення, виділення особливо охоронних територій, організації дачного будівництва та інших цілей, а також за рахунок передачі до складу земель лісового фонду земель інших категорій, що підлягають за­лісненню.

Крім цього, за наявності резервів може передбачатися передача в оренду або безоплатне користування лісових і нелісових земель лі­сового фонду, які тимчасово не використовуються для ведення лісо­вого господарства, здійснення сільськогосподарського виробництва, сінокосіння, випасання худоби та інших потреб.

При визначенні площі земель лісового фонду враховують землі інших землекористувачів, що підлягають залісенню і передачі до лісового фонду (кар'єри, торфові родовища та ін.).

Придатні для сільськогосподарського виробництва площі за по­треби можна передавати сільськогосподарським організаціям для виробництва сільськогосподарської продукції, в тому числі через обмін земельними ділянками.

До земель водного фондуналежать землі, зайняті водними об'єктами, землі водоохоронних зон водних об'єктів, а також землі, виділені для встановлення смуг відведення і зон охорони водозабо­рів, гідротехнічних споруд та інших водогосподарських споруд і об'єктів;

- зміни в складі земель водного фонду на перспективу можуть виникати в зв'язку з будівництвом і реконструкцією гідротехнічних й водогосподарських споруд і об'єктів, установленням зон охорони водозаборів та інших об'єктів.

- при встановленні площ земель водного фонду:

- визначають потреби земель для водогосподарських потреб (під
водойми, ставки, магістральні міжгосподарські канали, смуги від­ведення по берегах водойм, охоронні зони та ін.);

- виявляють резерви земель, придатних для використання в
сільському і лісовому господарствах;

- намічають заходи щодо захисту водогосподарських об'єктів від
забруднення, а суміжних територій — від підтоплення, зсувів тощо.

Площі, потрібні для будівництва і реконструкції гідротехнічних і водогосподарських споруд, визначають за проектами і схемами ме­ліоративного і водогосподарського будівництва, а якщо їх немає, то за укрупненими нормативами.

Під водогосподарські об'єкти відводять якомога малопродуктивніші землі з високими гідрологічними й обмеженими агроекологіч­ними властивостями.

Використання земель запасу допускається після переведення їх в іншу категорію.

Склад і площі земель запасу можуть змінюватися у зв'язку з пе­реведенням їх у землі інших категорій.

Землями сільськогосподарського призначення е землі, на­дані для потреб сільського господарства, а також призначені для цих цілей.

Площі земель сільськогосподарського призначення встановлю­ють, зважаючи на їх фактичну наявність з урахуванням можливого збільшення за рахунок резервів земель, придатних для сільськогос­подарського використання в складі земель інших категорій або змен­шення при вилученні земель, що передбачається на перспективу, для будівництва об'єктів промисловості, транспорту та інших спеці­альних об'єктів й; інших потреб.

При формуванні земельно-ресурсної бази сільського господарст­ва проробляють питання найбільш повного, ефективного й еколо­гічно безпечного використання всіх земель, придатних для рента­бельного виробництва сільськогосподарської продукції.

При перерозподілі земель сільськогосподарського призначення мають бути створені територіальні умови для розвитку різних форм господарювання на землі, формування раціональної і стійкої систе­ми землеволодіння і землекористування, консолідації земельних ділянок і земельних часток, поліпшення використання й охорони земель.

Одночасно з розробленням пропозицій щодо удосконалення між­галузевого розподілу земель вирішують питання визначення зе­мель, які можуть бути:

1. внесені до спеціальних земельних фондів;

2. у межах яких можуть надаватися земельні ділянки громадя­нам і юридичним особам.

Відповідно до нормативних правових документів спеціальні зе­мельні фонди створюються за рахунок:

- колишнього резервного фонду земель;

- колишнього фонду земель запасу;

земель, право власності і користування якими припиняється
відповідно до земельного законодавства України;

передачі земель з усіх категорій, які не використовуються за
цільовим призначенням, до земель запасу;

сільськогосподарських угідь, що вибули із сільськогосподарсь­кого використання внаслідок заселеності, заростання чагарниками,
вторинного заболочування і засолення, опустелювання, розвитку
ерозійних процесів, забруднення тощо, але які за своїми властивостями можуть бути залучені до сільськогосподарського виробництва.

До складу спеціальних земельних фондів належать: сільськогосподарські угіддя, що залишилися при приватизації земель сільськогосподарських підприємств після безоплатної передачі земельних часток громадянам, що мають на це право, і не пе­редані в оренду новосформованим структурам, що господарюють;

- незатребувані земельні частки (паї) після закінчення терміну
затребування;

- земельні ділянки сільськогосподарських угідь, відновлених після консервації або реабілітації;

- землі лісового фонду, не покриті лісом, а також зарослі чагар­ником, малоцінними породами лісу, розміщені за межами примісь­ких зелених зон та інших особливо охоронних територій;

- земельні ділянки інших категорій земель (оборони, промисловості тощо).

При формуванні цільових земельних фондів ураховують:

- придатність земель для розселення й облаштованості, органі­зації їх для селянських або фермерських господарств і сільськогос­подарських підприємств;

- наявність і стан вільних територій у межах міст і сільських по­селень;

- можливість відновлення меліоративно-невлаштованих, пору­шених, деградованих і забруднених земель;

- можливості обміну в установленому порядку земель, придатних для сільськогосподарського використання, але які не викорис­товуються у цих цілях, земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду й іншого несільськогосподарського призна­чення на менш продуктивні або з порушеним ґрунтовим покривом землі сільськогосподарського призначення;

- недоцільність розселення в районах з несприятливими природнокліматичними умовами й екологічною обстановкою, хімічним
забрудненням тощо, а також у сформованих курортних зонах і регі­онах з високою густотою населення;

- рівень зайнятості населення у певному регіоні;

- можливість відродження сільських поселень і створення на їх­ніх територіях компактних поселень.

При встановленні режиму використання спеціальних земельних фондів передбачають:

- можливість надання цих земель для цільового використання
іншим громадянам і юридичним особам у короткострокову оренду
без права будівництва об'єктів нерухомості;

- дотримання раніше встановлених режимів використання зе­мель, обмежень і обтяжень.

Землі, у межах яких громадянам і юридичним особам можуть надаватися земельні ділянки для сільськогосподарського виробниц­тва (створення і розширення фермерських господарств, ведення са­дівництва, тваринництва, сінокосіння і випасання худоби), визначають, як правило, за рахунок фонду перерозподілу земель у складі земель сільськогосподарського призначення.

Проектні пропозиції щодо вдосконалення розподілу земель будь-яких категорій мають передбачати:

1. цільове призначення земель;

2. форму власності;

3. місце розташування земельних ділянок на плані;

4. склад земельних угідь і їхньої площі;

5. необхідні заходи щодо охорони земель.

При встановленні форм власності на землю потрібно виділити землі, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, землі державної та комунальної власності.

2.6.2.Виділення територіальних зон з особливим правовим режимом використання й особливо цінних земель

Відповідно до Земельного кодексу України, з метою захисту зе­мель особливо охоронних природних територій від несприятливих антропогенних впливів, збереження сприятливих санітарних і еко­логічних умов на Землях територій лікувально-оздоровчих місцевос­тей і курортів, збереження історичного, ландшафтного і містобудів­ного середовища об'єктів культурної спадщини, гарантування без­пеки населення і створення необхідних умов для функціонування й експлуатації об'єктів промисловості, енергетики, транспорту, зв'язку, джерел водопостачання, різних комунікацій та інших об'єктів можна встановлювати територіальні зони (охоронні зони або округи, округи санітарної (гірничо-санітарної) охорони, зони охорони об'єктів культурної спадщини) з особливим правовим ре­жимом використання земель.

Земельні ділянки, внесені до складу таких зон, у власників зе­мельних ділянок, землекористувачів, землевласників і орендарів не вилучаються, але в їхніх межах вводиться особливий режим їх ви­користання, що обмежує або забороняє ті види діяльності, які несу­місні з цілями встановлення зон.

До особливо цінних земель крім цінних ґрунтів належать землі, у межах яких розміщені природні об'єкти і об'єкти культурної спад­щини, які є особливою науковою, історико-культурною цінністю (ти­пові або рідкісні ландшафти, культурні ландшафти, рослинних угруповань, тваринних організмів, рідкісні геологічні утворення, земельні ділянки, призначені для здійснення діяльності науково-дослідної організації).

На власників таких земельних ділянок, землекористувачів (зем­левласників і орендаторів) покладаються обов'язки щодо їх збере­ження.

При складанні схеми землеустрою району мають бути виявлені всі територіальні зони з особливим правовим режимом використан­ня земель і особливо цінні землі, визначене місце розташування, межі і площі, встановлені відповідним режимом використання цих земель.

Межі територіальних зон визначаються на основі проектно-технічної документації на будівництво відповідних об'єктів (далі режимоутворювальні об'єкти) або відповідно до затверджених вста­новленим порядком норм. При цьому рекомендується використову­вати карти обмежень і обтяжень у використанні земель адміністра­тивно-територіальних утворень, матеріали виконавчих зйомок буді­вництва різних режимоутворювальних об'єктів, проект землеустрою і планування населених місць та інші матеріали, що мають інформацію про режимоутворювальні об'єктиві зони з особливим право­вим режимом використання земель.

Щоб установити межі територіальних зон з особливим правовим режимом використання земель на основі нормативів, слід спочатку визначити місце розташування режимоутворювальних об'єктів, їх конструкції, параметри (потужності), способи прокладання, схеми розташування тощо із урахуванням цих чинників розрахувати па­раметри зон і встановити їхні межі.

«Точки відліку» для встановлення меж зон режимоутворюваль­них об'єктів вибирають відповідно до правил, визначених відповід­ними нормативними актами,

Місце розташування режимоутворювальних об'єктів та їхніх тери­торіальних зон зображують на планово-картографічних матеріалах, обчислюють площі зон у розрізі землекористування .району, склада­ють реєстр режимоутворювальних об'єктів і зон з особливим режимом використання земель і експлікацію земель, внесених до складу тери­торіальних зон з особливим режимом використання земель.

2.7.Удосконалення системи землеволодінь і землекористувань

Організаційно-територіальною основою розвитку раціонального використання й охорони земель адміністративно-територіальних утворень є система землеволодінь і землекористувань, що відрізня­ється за галузевою приналежністю, формами власності й господа­рювання. У зв'язку з цим при вирішенні питань удосконалення міжгалузевого розподілу земель здійснюють роботи, пов'язані з удо­сконаленням системи землеволодінь і землекористувань.

У процесі проведення земельної реформи істотних змін зазнала сформована система землеволодінь і землекористувань, у тому числі негативних. Реорганізація колгоспів і радгоспів, передача земель у відання сільських рад, організація фермерських господарств, виді­лення земельних ділянок під колективне садівництво, городництво і тваринництво, індивідуальне житлове будівництво, розширення особистих підсобних господарств призвели до порушення стійкості й компактності землекористування сільськогосподарських підпри­ємств. Нові форми господарювання утворювалися здебільшого без землевпорядних проектів, урахування перспектив їх розвитку й оптимізації розмірів землеволодінь і землекористувань у земельній площі, виникли далекоземелля, черезсмужжя, неправильне розмі­щення меж тощо.

Завдання схеми землеустрою адміністративного району щодо вдосконалення системи землеволодінь і землекористувань полягає в тому, щоб з урахуванням екологічного і агроекологічного оцінюван­ня, виділених класів придатності земель і типів агроландшафтів, розвитку земельних відносин та інших умов розробити пропозиції, Спрямовані на усунення наявних недоліків і формування стабіль­ної, збалансованої системи землеволодінь і землекористувань.

При цьому розглядають такі питання:

1. характеристику існуючої системи землеволодінь і землекорис­тувань і тенденцій, що складаються, у її розвитку;

2. створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і
землекористувань несільськогосподарського призначення;

3. створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і
землекористувань сільськогосподарського призначення;

4. усунення недоліків у розміщенні існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств та фермерських
господарств.

Створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і зем­лекористувань (об'єктів землеустрою) слід проводити у разі:

- зміни меж об'єктів землеустрою;

- відновлення меж об'єктів землеустрою;

- надання земельних ділянок громадянам і юридичним особам;

- вилучення, у тому числі через викуп, земельних ділянок;

- здійснення угод із власниками земельних ділянок;

- в інших випадках перерозподілу земель.

Створення нових і упорядкування існуючих об'єктів землеустрою здійснюють на основі даних державного земельного кадастру, дер­жавного містобудівного кадастру, землевпорядної та іншої докумен­тації, пов'язаної з використанням, охороною і перерозподілом земель.

Створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань має здійснюватися за об'єктним принципом, кожне землеволодіння і землекористування повинне мати властиві йому характеристики: місце розташування, цільове призначення, межі, площу, обмеження у використанні, обтяження правами інших осіб (сервітути), інші характеристики.

2.7.1. Характеристика системи землеволодінь і землекористувань та тенденції її розвитку

Аналізуючи сформовану систему землеволодінь і землекористувань в адміністративному районі, слід установити, як змінився кі­лькісний склад землеволодінь і землекористувань несільськогосподарських і сільськогосподарських галузей.

Оскільки земельну реформу проводили переважно на землях сільськогосподарського призначення, найбільші зміни відбулися в землекористуванні великих сільськогосподарських підприємств. Тому доцільно показати динаміку зміни їх організаційно-правових форм господарювання і форм власності за період після 2000 р. Вод­ночас показується процес розвитку фермерських господарств, особи­стого підсобного господарства, садівництва, городництва, їхні серед­ні розміри, відповідність розмірів фермерських господарств їх спе­ціалізації і вимогам рентабельної діяльності.

Крім цього, потрібно проаналізувати територіальне розміщення селянських і фермерських господарств, садово-городніх кооперати­вів землеволодінь і землекористувань великих сільськогосподарсь­ких підприємств, наявність і характер недоліків у територіальному розміщенні землеволодінь і землекористувань.

При аналізі тенденцій, що складаються, у формуванні систем землеволодінь і землекористувань слід вивчити розвиток земельних відносин у великих сільськогосподарських підприємствах створення на їхній основі нових виробничих структур, відношення до земель­них часток (паїв), наявність заявок на вихід зі складу сільськогос­подарських організацій і організацію селянських або фермерських господарств, тенденції в розвитку садівництва, городництва, особис­тих підсобних господарств тощо.

На підставі аналізу існуючої системи землеволодінь і землекори­стувань оцінюють:

- вплив територіального розміщення землеволодінь і землекорис­тувань, у тому числі сільськогосподарських підприємств, селянських,
фермерських та інших господарств, що виробляють продукцію і обслуговують підприємства, на рівень розвитку економіки району, зок­рема сільськогосподарського виробництва, використання природного
і виробничого потенціалу земель та інших природних ресурсів;

- відповідність розмірів, структури і складу угідь землеволодінь і
землекористувань несільськогосподарського і сільськогосподарсько­го призначення їх спеціалізації;

- недоліки у землекористуванні, стан внутрішньогосподарської організації території і вплив цих чинників на використання земель;

- відповідність сформованої організації території району завданням і перспективам розвитку економіки, у тому числі сільськогосподарського виробництва, створення сприятливих умов для праці і відпочинку населення та дотримання природоохоронних вимог. Водночас можна навести додаткові таблиці, що характеризують процес перерозподілу земель і формування системи землеволодінь і землекористувань і відобразити в них динаміку.

2.7.2Створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення

Створення нових землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення пов'язане, як правило, зі зміною органі­заційно-правових форм сільськогосподарських підприємств, їх реор­ганізацією (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), виділенням зі складу земель сільськогосподарських підприємств земельних ділянок для створення селянських або фермерських господарств, розширення особистих підсобних господарств, організацією підсобних сільських господарств підприємств і організацій, формуванняміжгосподарських і агропромислових підприємств тощо.

При розробленні пропозицій щодо створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення встановлюють і враховують наявність, розміщення і площі масивів земель, які сільськогосподарські підприємства використовують на різному праві, зокрема:

1) наявність, розміщення і площі земельних масивів, що є влас­ністю сільськогосподарського підприємства як юридичної особи;

2) наявність, розміщення і площі земельних ділянок сільськогос­подарських угідь, що перебувають у власності громадян, і форми їх використання сільськогосподарським підприємством;

3) наявність, розміщення і площі земельних ділянок, орендованих в органів місцевого самоврядування;

4) правовий статус несільськогосподарських угідь і земельних ділянок, зайнятих об'єктами нерухомості.

У разі потреби виділення земельних масивів для організації селянських або фермерських господарств за рахунок земельних часток (паїв) намічаються земельні масиви першочергового вилучення. При розробленні проектних пропозицій слід ураховувати можливі наслідки створення нових і вдосконалення існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення і певнимчином обґрунтовувати їх доцільність. При цьому має забезпечуватися екологічна і територіальна стабільність землеволодінь і землекористувань, компактність, транспортна доступність, відповід­ність їхніх розмірів і якості земель планованій спеціалізації та ін­шим вимогам, пропонованим до формування землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення.

У схемі землеустрою розглядають питання необхідності органі­зації міжгосподарських і агропромислових підприємств, що обґрун­товуються доцільністю збільшення виробництва продукції переду­сім на основі міжгосподарської кооперації, а не тільки внаслідок збільшення розміру земельної території.

Формування земельних масивів міжгосподарських підприємств полягає у виборі сільськогосподарських підприємств, землеволодінь і землекористувань, які доцільно внести до складу єдиного масиву підприємства. Це слід зробити з урахуванням їх взаємного розташу­вання, внутрішньої структури розміщення виробничих центрів, спеціалізації, економічної і технічної ролі кожного учасника органі­зації підприємства.

Основою розміщення земельних масивів міжгосподарських під­приємств є економічні й соціальні взаємозв'язки району.

Земельний масив міжгосподарського підприємства не завжди може бути землеволодінням або землекористуванням у звичайному розумінні. Він може формуватися об'єднанням земельних ділянок, які виділяються сільськогосподарським підприємствам, як правило, для одного виду діяльності: кормовиробництва, садівництва, ово­чівництва, виробництва якогось одного виду тваринницької про­дукції тощо.

Проектовані заходи щодо створення нових і удосконалення існу­ючих землеволодінь і землекористувань відображають у відповід­них таблицях.

2.7.3.Усунення недоліків у розміщенні існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення

Реорганізація колишніх колгоспів і радгоспів, виділення їхніх земель сільським радам, селянським (фермерським) господарствам, садівничим, городницьким кооперативам для розміщення землево­лодінь і землекористувань сільськогосподарських організацій спри­чинили багато недоліків.

До недоліків сучасного землеволодіння і землекористування на­лежать:

- нераціональний розмір землеволодінь, землекористувань невідповідність площі земель спеціалізації, наявності робочої сили, матеріальних ресурсів тощо;

- нераціональна структура угідь у складі землеволодінь, земле­користувань - невідповідність складу земель і співвідношення угідь спеціалізації, складу і розмірам галузей організації;

- черезсмужжя -розчленованість землеволодіння, землекористування на кілька відособлених ділянок, розділених одна від одної землями інших землеволодінь і землекористувань, а також «живи­ми» урочищами, важкодоступними і незручними у використанні;

- вкраплення — розміщення всередині землеволодіння, землекористування земельних ділянок інших організацій, підприємств, установ;

- далекоземелля — велика віддаленість частини земель від садибних і виробничих центрів організації;

- ламаність меж і вклинювання;

-екологічно небезпечне розміщення меж землеволодіння, землекористування, тобто не погоджене з рельєфом та іншими природ­ними чинниками, що створює умови для розвитку ерозійних проце­сів та інших негативних впливів у розміщенні меж.

Критерієм для встановлення недоліків землеволодіння, землеко­ристування і приводом для їх усунення е не зовнішні ознаки (обрису земельного масиву), а їх негативний вплив на виробничу діяльність суб'єктів, що господарюють, і використання землі.

Усунення недоліків — складний і недостатньо активно реалізований захід. Тому, розробляючи проектні пропозиції щодо усунення недоліків, потрібно встановити наявність актуальної необхідності проведення цих заходів з урахуванням реальності їх здійснення, особливо протягом розрахункового періоду.

Недоліки можна усунути такими основними способами:

1. обміном рівновеликими і рівноцінними ділянками землі між
землеволодіннями і землекористуваннями;

2. обміном нерівновеликими і нерівноцінними ділянками;

3. передачею земель від одного землеволодіння і землекористування до іншого без компенсації або з компенсацією;

4. реорганізацією землеволодінь і землекористувань.

2.8.Організація території сільськогосподарських підприємств

У більшості адміністративних районів сільськогосподарські під­приємства займають значну частину їх території. З цієї причини запроектовані в схемі землеустрою заходи безпосередньо пов'язані з організацією території сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств.

Зміст організації території сільськогосподарських підприємств у схемі землеустрою адміністративного району значною мірою визна­чається результатами агроекологічного оцінювання земель і станом агроландшафтів, характером сформованих після проведення прива­тизації земель земельних відносин.

Організація території сільськогосподарських підприємств має спри­яти виконанню ландшафтом його основних функцій як саморегулюва­льних і самовідновлюваних систем, створенню екологічно стабільних ландшафтів і на цій основі забезпечувати свою довготривалість.

Крім цього, при організації території найважливішим е враху­вання соціальне економічних чинників. Залежно від того, як розви­ваються земельні відносини, тобто як, наприклад, власники земе­льних часток (паїв) розпорядилися або мають намір розпорядитися ними, здійснюватиметься організація території.

Організація території сільськогосподарських підприємств перед­бачає вирішення багатьох питань. Проте у схемі землеустрою адмі­ністративного району слід розглядати тільки такі основні питання:

- оптимізація структури земельних угідь;

- встановлення площ і розміщення земельних ділянок, які вико­ристовують сільськогосподарські підприємства та фермерські госпо­дарства на різному праві;

- розроблення пропозицій щодо розміщення внутрішньогоспо­дарських підрозділів і виробничих центрів;

- інженерна облаштованість території земель сільськогосподарського призначення;

- організація угідь.

Вирішення таких питань дає змогу надалі через проекти терито­ріального і внутрішньогосподарського землеустрою комплексно і взаємопов'язане, з дотриманням наступності в проектуванні прив'язати плановані на рівні району заходи до конкретних земе­льних територій і ділянок.

2.8.1.Оптимізація структури земельних угідь

Розв'язання завдань оптимізації структури земельних угідь в агроландшафтах в екологічному плані полягає у збільшенні частки середовище стабілізуючих угідь, які визначають стійкість ланд­шафту, тобто збільшення площ, зайнятих лісовими насадженнями, пасовищами, сіножатями, багаторічними травами тощо, з одночасним скороченням площі деградованих і малопродуктивних орних земель.

Склад і співвідношення угідь — головні показники стану ландшаф­ту, які визначають його стійкість. З наукового погляду некоректно ста­вити завдання щодо розв'язання співвідношення з тісно фіксованими цифрами кількості того або іншого виду угідь, оскільки різною часткою ріллі можна або пом'якшити, або загострити екологічну напруженість в екосистемах.

Головний вплив на склад і площі угідь мають природні особливос­ті території, відмінності окремих ділянок за вмістом поживних речо­вин, водним й тепловим режимами, що допускає диференційований підхід до встановлення структури угідь Оптимізація структури земельних угідь здійснюється на основі проведених робіт з еколого-ландшафтного районування, еколого-економічного оцінювання придатності земель і агроекологічного зонування території.

Структура земельних угідь оптимізується в порядку розроблення заходів щодо трансформації угідь. Угіддя трансформуються на осно­ві зіставлення якісної характеристики земель з вимогами щодо яко­сті земель при встановленні видів сільськогосподарських угідь. Пе­редусім розв'язують питання використання деградованих сільсько­господарських угідь і земель, забруднених токсичними промисло­вими відходами і радіоактивними речовинами. Ці угіддя і землі, як правило, передбачають законсервувати.

Консервація земель — це тимчасове вилучення їх з господарсь­кого обігу на визначений період часу, за який здійснюють заходи, що забезпечують відновлення (реабілітацію) земель, які зазнали деградації, забруднення, зараження, засмічення або інших негатив­них (шкідливих) впливів.

Деградованими визнають землі, на яких у результаті антропо­генної діяльності або природних чинників відбуваються стійкі нега­тивні процеси зміни стану властивостей ґрунтів.

Забрудненимивизнають землі, на поверхні й у ґрунті яких унас­лідок впливу сільськогосподарського і промислового виробництва, міст та перенесенням «атмосфера — ґрунт» утворюються нові ком­поненти: накопичуються пестициди, важкі метали, інші хімічні ре­човини і радіонукліди.

Біогенна забрудненими вважають землі, на яких поширені пара­зитичні мікроорганізми, віруси, гриби та інші біологічні речовини, що забруднюють ґрунт і, отже, негативно впливають на людину і сільськогосподарських тварин.

Зараженими визнають території, на яких поширені бактеріаль­но-паразитичні й карантинні шкідники і хвороби рослин.

Захаращеними е землі, які засмічуються викинутими предмета­ми, харчовими і побутовими викидами, великоуламковими відхода­ми виробничої діяльності і транспорту та ін.

Консервації підлягають:

- сільськогосподарські угіддя, які значною мірою зазнають водя­ної і вітрової ерозії ґрунтів, підтоплення, заболочування, вторинного
засолення, опустелювання земель, що осідають унаслідок видобутку
корисних копалин або інших втручань людини;

- пасовища з порушеним ґрунтово-рослинним покривом, антропогенно порушені землі у випадках, коли використання їх за цільо­вим призначенням із зазначеними ознаками деградації призводить до подальшого розвитку негативних процесів, погіршення стану ґрунтів, екологічної обстановки і впливу на здоров'я людини;

- землі, забруднені токсичними хімічними речовинами, відкла­деннями важких металів, радіоактивними речовинами понад гранично допустиму норму;

- землі, що зазнають біогенного забруднення в кількостях понад гранично допустиму концентрацію мікроорганізмів;

- землі, захаращені промисловими відходами, іншими речови­нами, що забруднюють ґрунт, на якому не забезпечується виробниц­тво продукції, що відповідає встановленим законодавством вимогам;

- землі, заражені бактеріально-паразитичними і карантинними шкідниками і хворобами рослин у недопустимих межах.

Щоб оцінити стан ґрунту з метою охорони здоров'я людини і навколишнього природного середовища, використовують затверджені в установленому порядку нормативи граничне допустимих концен­трацій шкідливих речовин, шкідливих мікроорганізмів та інших біологічних речовин, які забруднюють ґрунт.

Вибір земельних ділянок, що підлягають консервації, з вилучен­ням їх із обігу і підготовка пропозицій щодо необхідності відновлен­ня деградованих, забруднених і заражених земель, а також перевір­ку відповідності ґрунту екологічним нормативам здійснюють на ос­нові матеріалів ґрунтових, геоботанічних, агрохімічних, фітосанітарних, еколого-токсикологічних і радіологічних обстежень, прове­дених відповідно до затверджених методик. Для вирощування еко­логічно чистої продукції виконують сертифікацію земель (ґрунтів) за ДСТУ 46.075-2004.

У процесі проведення аналізу матеріалів обстежень з виявлення деградованих, забруднених і заражених земель установлюють їх місце розташування, площу, склад угідь, типи і ступінь деградації, забруднення і зараження земель на час їх виявлення, а також пе­ревіряють відповідність ґрунту екологічним нормативам.

Водночас установлюють динаміку змін якісного стану земель за останні 5-10 років, виявляють причини, які призвели до деградації, забруднення і зараження земель, джерела забруднення і зараження.

Характеризуючи забруднення або зараження, установлюють та­кож їхню первинність або багаторазовість, масштабність (локальне, регіональне, глобальне), регулярність цих явищ.

За результатами проведених робіт складають відповідні карти, картограми, таблиці й відомості аналізів за видами і ступенем дегра­дації, забруднення і зараження земель, відповідності ґрунту екологіч­ним вимогам, зведену експлікацію земель із зазначенням структури, ступеня і площ деградованих, забруднених і заражених земель, ди­наміку їхніх змін, а також розробляють пропозиції щодо доцільності відновлення (реабілітації) і подальшого використання цих земель. г, Залежно від походження, масштабності, площі і ступеня дегра­дації, забруднення і зараженості земель, способу їх відновлення і доцільного подальшого цільового використання у схемі можна роз­робляти такі пропозиції:

- введення спеціального режиму використання земель;

- зміни цільового призначення земель і переведення їх в іншу
категорію;

- консервації і тимчасового вилучення земель із обігу на реко­мендований термін консервації і переліку заходів щодо реабілітації
деградованих, забруднених і заражених земель.

Зміна цільового призначення земель і переведення їх в інші ка­тегорії внаслідок неможливості їх використання в господарському обігу мають відбуватися до вилучення таких земель у встановлено­му законодавством порядку з відшкодуванням збитків, заподіяних погіршенням якості земель, ураховуючи упущену вигоду.

При цьому вивчають можливості компенсації власникам земель, землевласникам і землекористувачам вилучених деградованих, за­бруднених і заражених земель з метою переведення їх в інші кате­горії за рахунок наявних фондів перерозподілу земель.

Землі, вилучені з обігу в результаті консервації, зберігаються за власниками землі, землекористувачами, землевласниками.

При підготовці переліку заходів щодо реабілітації деградованих, забруднених і заражених земель потрібно враховувати:

комплекс заходів, який має забезпечити зниження рівня або
усунення, запобігання впливу антропогенних або природних чин­ників, що спричинюють деградацію, забруднення і зараження зе­мель, повернення земель для ефективного господарського викорис­тання і максимальну віддачу бюджетних засобів, створення умов для виробництва продукції, що відповідає чинним вимогам щодо вмісту шкідливих речовин;

- готовність суб'єктів, які господарюють, до ефективного викори­стання відновлюваних земель;

- оцінювання технічної можливості й екологічної безпеки прове­дення робіт, пов'язаних з поліпшенням земель і підвищенням ро­дючості ґрунтів;

- можливість установлення стимулюючих заходів державної під­тримки суб'єктам, які господарюють, що забезпечує відновлення зе­мель і підвищення родючості ґрунтів;

- можливість (необхідність) застосування штрафних санкцій і позбавлення державної підтримки відповідно до законодавства у разі недотримання вимог земельного, екологічного законодавства і регламентів використання земель, передбачених проектами земле­устрою;

- можливість стягування плати із суб'єктів, які господарюють, за
негативний вплив на землю, а також виконання ними заходів щодо
відновлення деградованих, забруднених і заражених земель і від­
шкодування заподіяної шкоди.

Господарське відновлення потенціалу деградованих, забрудне­них і заражених земель можна здійснювати проведенням агротехнічних, агрохімічних, фітосанітарних, протиерозійних, культуртех­нічних та інших заходів. Якщо не можна відновити потенціал де­градованих, забруднених і заражених земель і використовувати їх у колишній ролі, то допускається трансформація сільськогосподарсь­ких угідь, у тому числі переведенням малопродуктивної ріллі в інші сільськогосподарські угіддя, а також виділенням земель для ство­рення захисних лісових насаджень, під прибережні водоохоронні смуги тощо.

Терміни консервації земель з вилученням їх з обігу встановлю­ють залежно від інтервалу часу, за який проводять роботи, пов'язані з відновленням земель і підвищенням родючості ґрунтів, видів ме­ліорації, наявності матеріально-технічних і фінансових ресурсів, інших чинників, що впливають на період виконання робіт.

При оптимізації структури земельних угідь виведення з обігу ор­них земель, незалежно від їх якості, зумовлюється їхнім місцем розміщення. Наприклад, якщо вони розташовані в заплаві, на дни­щах балок і у водопровідних балках, то орні землі переводять в інші сільськогосподарські угіддя.

На території, пов'язаній з акваторіями річок, озер, водойм та ін­ших поверхневих водних об'єктів, виділяють водоохоронні зони, на яких установлюють спеціальний режим господарського або іншого виду діяльності з метою запобігання забрудненню, засміченню, за­муленню і виснаженню водних об'єктів, а також збереження середо­вища проживання тваринного і рослинного світу.

У межах водоохоронних зон виділяються прибережні захисні смуги, що, як правило, мають бути зайняті деревинно-чагарниковою рослинністю.

Непридатну для сільськогосподарських угідь ріллю (вміст гумусу менше ніж 1 %, фізичної глини — менш як 15%, поглиненого на­трію — понад 15 мг екв) можна використовувати для створення лі­сонасаджень.

Непридатну для сільськогосподарських угідь і лісонасаджень ріллю переводять в інші угіддя відповідно до їх стану.

При встановленні оптимальної структури угідь розглядають пи­тання меліорації земель, яку проводять з метою підвищення про­дуктивності і стійкості землеробства, забезпечення гарантованого виробництва сільськогосподарської продукції на основі збереження і підвищення родючості земель, а також створення необхідних умов для залучення в сільськогосподарський обіг земель, які не викорис­товуються і мало використовуються, і формування раціональної структури земельних угідь.

Склад і площі угідь встановлюють на основі екологічно стабільних ландшафтів. При визначенні складу і площ угідь використовують отримані в процесі підготовчих робіт, землевпорядного обстеження, агроекологічного оцінювання земель і агроекологічного зо­нування території дані з оцінювання сільськогосподарської придат­ності земель під різні угіддя, їх відповідність агроекологічним гру­пам і класам земель.

Перехід до наміченого складу і площ угідь здійснюється за раху­нок проведення таких заходів, які дають змогу здійснити консерва­цію ландшафту для відновлення його природного режиму.

Крім спеціалізованих мікрозаповідників, послаблювальну роль відіграватимуть лісосмуги, залужені днища балок, наявні масиви лісу і чагарників.

Міграційні коридори створюються зі смуг сіяних сіножатей, які розміщують уздовж найкоротших шляхів міграції тварин з мікроза­повідників у систему залужених балкових знижень, у лісові масиви, їхні межі сполучають з лісосмугами, ділянками природних кормо­вих угідь, балками. Міграційні коридори потрібні для створення замкнутого простору на території землекористування для прожи­вання диких тварин і птахів. Оптимальна ширина коридору має становити 10-20 м. Рекомендації щодо оптимізації структури земельних угідь є попередніми. Остаточне рішення про трансформа­цію угідь і встановлення структури земельних угідь ухвалюють піс­ля розміщення виробничих центрів, проектування інженерної облаштованості території, у процесі організації угідь.