Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ

В УКРАЇНІ

Правовою основою організації моніторингу довкілля в Україні є:

- Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 22), "Про охорону атмосферного повітря" (ст. 32), "Про тваринний світ" (ст. 55), "Про рослинний світ" (ст. 39), "Про охорону земель" (ст. 54), "Про відходи" (ст. 29 ), "Про екологічну мережу" (ст. 20), "Про питну воду та питне водопостачання" (ст.39),

- Кодекси України: Водний кодекс України (ст. 21), Лісовий кодекс України (ст. 28), Земельний кодекс України, інші законодавчі акти у сфері охорони довкілля та природокористування, Водна Рамкова Директива ЄС 2000/60.

Суб'єкти державної системи моніторингу довкілля – міністерства та відомства, їх територіальні органи, на які покладається здійснення функцій з державного моніторингу довкілля.

Суб'єкти регіональної системи моніторингу довкілля – установи, організації, заклади, на які згідно з положенням про систему моніторингу довкілля покладаються функції з ведення моніторингу у межах території означеного регіону.

Об'єкти моніторингу довкілля – компоненти навколишнього природного середовища та фактори впливу на нього, щодо яких здійснюється моніторинг.

Інформаційні ресурси – документи і масиви документів, основні і допоміжні масиви даних (бази даних), що зберігаються в інформаційних системах.

Мікромоніторинг має локальну направленість і забезпечує інформаційну підтримку управлінських рішень, що приймаються на локальному рівні (підприємство, промислова зона, окрема територія, місто). На цьому рівні здійснюється збір інформації про ситуацію в регіоні (екологічної і економічної) за допомогою різноманітних засобів збору і обробки інформації.

Макромоніторинг проводиться на загальнодержавному рівні і призначений для узагальнення даних, які надходять від систем мікромоніторингу, з метою вироблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Відповідно до “Положення про державну систему моніторингу довкілля”, затвердженого Постановою КМУ № 391 від 30 березня 1998 р. суб’єктами моніторингу є:

· Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його територіальні органи

· Міністерство охорони здоров’я України

· Міністерство аграрної політики України

· Державний комітет земельних ресурсів України

· Державний комітет України по водному господарству

· Державний комітет лісового господарства України

· Державний комітет по геології і використанню надр

Організаційна інтеграція суб’єктів системи моніторингу здійснюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та його територіальними органами на місцях.

Система моніторингу довкілля повинна базуватись на існуючій структурі суб’єктів моніторингу на основі єдиного нормативного, організаційного, методологічного і метрологічного забезпечення, об’єднання складових частин та уніфікованих компонентів цієї системи. Для організаційної інтеграції суб’єктів системи моніторингу необхідно створити регіональні центри управління природними ресурсами і моніторингу.

Стандартний моніторинг в Україні має 3 етапи:

1. Ретроспективниймоніторинг – вивчення та аналіз екологічного стану компонентів навколишнього середовища протягом минулих років та десятиліть. Такі дані необхідні для вивчення динаміки змін в природних компонентах та прогнозування їх змін в досліджуваному об'єкті.

2. Інвентаризаційниймоніторинг (статична модель моніторингу) – грунтується на разовому вивченні об'єкта досліджень за відповідною методикою на момент організації екології моніторингу. Інформація як в фактографічному, так і в картографічному вигляді вміщує опис об'єкта досліджень з природними та техногенними умовами його розвитку. Також проводять разові заміри екологічного стану геосфери (чи певного об'єкта дослідження) і основних інгредієнтів – забруднювачів. Вся зібрана інформація концентрується в базах (банках) екологічної інформації. Це база для проведення екологічного моніторингу (постійних чи режимних спостережень).

3. Динамічниймоніторинг, при якому компоненти навколишнього середовища та забруднення їх техногенними джерелами відображають динаміку змін під впливом антропогенної діяльності. Кожний компонент навколишнього середовища повинен мати максимальну характеристику в просторі і в часі, яка здійснюється за допомогою відбору проб. Наступний етап – аналіз проб на природні компоненти і забруднювачі (важкі метали, пестициди, радіонукліди), розрахунки забруднення по відношенню до ГДК і природного фону рівня забруднення. Результатом цього аналізу є побудова екологічних карт, які повинні відображати екологічний стан в його динаміці. Ці карти складають синтетичну комп'ютерну еколого-ландшафтну карту природно-антропогенної геосистеми. Остання є основою прогнозних карт її подальшого розвитку під впливом взаємодії природних і антропогенних факторів (система оперативного і довгострокового прогнозування).

На основі вищенаведеної інформації проводиться комп'ютерне управління екологічним станом міста, району, області. Через екологічні паспорти у системі задіяні всі промислові підприємства і тому можна визначити хто конкретно (чи приблизно) є винуватцем в погіршенні екологічної ситуації і який режим потрібно задати тому чи іншому підприємству, щоб покращити загальний екологічний стан досліджуваного об'єкта.

Організація екологічного моніторингу в Україні проводиться на базі ландшафтного районування території або адміністративного районування. Тому одиницею може бути або ПТК різного масштабу або адміністративна одиниця.

Найвищий рівень екологічного моніторингу в Україні забезпечується системою національного моніторингу з мережею екологічних станцій спостережень через 10 км в масштабі 1:1 000 000.

Регіональний рівень моніторингу (масштабі 1: 500000 пункти спостереження через 2 км) для природних регіонів України чи групи областей (Карпат, Придніпров'я, Полісся).

Моніторинг в масштабі 1:200000 (пункти спостереження через 2 км) охоплює ландшафтні райони і проводиться у кожній адміністративній області.

Більш детальні дослідження проводять на локальному або спеціальному рівні екомоніторингу, об’єкти якого відповідають окремим ландшафтам або урочищам чи збігаються з адміністративними районами (масштаб 1:50000 і 1:10000, спостережні пункти через 500 і 100 м).

Об'єктний рівень екомоніторингу проводиться у межах окремих підприємств під час екологічної паспортизації (масштаб 1:5000 – 1:1000, спостережні пункти через 50-10 м).

Усі ці різномасштабні складові екомоніторингу повинні бути поєднані в єдину систему, яка забезпечить повну екологічну інформацію про ПАГС, зметою управління нею і оптимізації на відповідному рівні.

Контрольні запитання

1. Що є правовою основою організації моніторингу довкілля в Україні?

2. Яких Ви знаєте основних суб’єктів моніторингу в Україні?

3. Які основні етапи моніторингу в Україні?