Міжнародні екологічні об’єкти та проблеми

Міжнародні екологічні об’єкти та проблеми, особливості екологічних регіонів Європи.Жодна країна в світі, якою б багатою та розвинутою вона не була незмозі вирішити свої екологічні проблеми самостійно. Потрібні чіткі узгоджені дії всіх держав, координування їх дій на міжнародно-правовій основі, щоб забезпечити вихід світової спільноти з екологічної кризи. Природа спільна і єдина для всіх, вона не знає державних кордонів. Тому порушення в екосистемі однієї країни викликають те ж саме явище в інших країнах. Викиди в атмосферу, забруднення річок, морів та океанів не можуть бути обмежені певною територією. Таким чином ряд найважливіших частин довкілля є об’єктами міжнародного захисту. Насамперед це:

- Космос – скарб усього людства, він належить усій світовій спільноті, яка виразила основні положення його використання в таких документах: Декларації правових принципів діяльності по використанню космічного простору (1963) та в Договорі про принципи діяльності держав по вивченню та використанню космічного простору, включаючи Луну та інші небесні тіла (1967). В них були сформульовано наступне положення: космос – надбання усього людства, недопустиме загарбання його частин, забруднення космічного простору та використання його у військових цілях. Але у космічному просторі вже знаходиться близько 3,5 мільйонівкосмічного сміття.

- - Антарктида – материк міжнародної співпраці, принципи охорони та використання якого були встановленні ще в 1959 р. спеціальним договором про Антарктиду. Його основні положення – свобода наукових досліджень, заборона військових дій, охорона живих ресурсів;
- Атмосфера Землі, в якій через природну циркуляцію повітря виникли глобальні екологічні проблеми, такі як погодно-кліматичні зміни, руйнування озонового шару, розповсюдження шкідливих речовин;
Світовий океан – він містить 96 % води земної кулі, суттєво впливає на клімат планети, є джерелом біологічних, мінеральних таенергетичних ресурсів а також є міжнародною транспортною системою, спроби контролю окремих держав над якою завершились лише 1973 р. з підписанням Конвенції ООН по морському праву. Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, контейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів. Саме тому охороні Світового океану присвячено близько 25 правових і нормативних міжнародних документів, а також ряд рішень, угод, резолюцій і договорів. На глобальному рівні діє також Конвенція по риболовлі та охороні живих ресурсів моря (1958) та Конвенція ООН по морському праву (1982), що обмежують промисел держав згідно міжнародних норм[1].

- Крім того об’єктами міжнародного захисту є:

- - природні ресурси, що знаходяться в користуванні двох і більше країн (ріки Дунай, Рейн, моря Балтійське, Середземне, Великі озера та інше;
- рідкісні та зникаючі рослини і тварини, що занесені в міжнародну Червону книгу;

- - унікальні природні об’єкти, які прийняті на міжнародний контроль (заповідники, національні парки, пам’ятки природи та інше.), на утримання і охорону яких виділяються кошти міжнародних організацій за рахунок спеціальних фондів.

- Основними складовими екологічної кризи в наш час є парниковий ефект, виснаження озонового шару, деградація ґрунтів, деградація лісів, радіаційна загроза, трансгенне перенесення забруднювачів, вичерпність енергетичних та інших ресурсів планети. Вони стають екологічними імперативами і визначають нові норми і правила взаємодії держав. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які б забезпечували розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

- Спроби політичного забезпечення охорони навколишнього середовища в різних країнах не однакові. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення є країни Західної Європи. У сучасній Європі, за французьким вченим Т.Лаво (1991), виділяють чотири великих регіони, що відрізняються екологічною політикою, яку вони проводять.

- Перший регіон – країни півдня Європи, найменш екологічно розвинуті, з аграрною направленістю виробництва. Вони мають багато складних екологічних проблем та покладаються в їх вирішенні на фінансову допомогу з боку Європейського співтовариства.

- Другий регіон – північна Європа, держави якої вирізняються найбільш гармонійним розвитком та раціональним використанням природних ресурсів. Вони успішно вирішують екологічні проблеми, спираючись на традиційно екологізований світогляд широких верств населення.

- Третій регіон – країни північно-західної Європи, що вирізняються високим промисловим потенціалом та сильно забрудненим природним середовищем. Країни цього регіону мають достатньо засобів та коштів і з кінця 80-х років почали проводити енергійну екологічну політику.

- Четверта група – країни східної Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення навколишнього середовища та не мають економічних і фінансових засобів для оперативного та стратегічного вирішення екологічних проблем[2].
Але на теперішній час ні одна країна не спроможна вирішити свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи з декількомакраїнами. Потрібні чіткі узгоджені дії всіх країн, їх координація на міжнародно-правовій основі. Вирішення всіх цих проблем можливо лише на базі міжнародного співробітництва, що здійснюється на багатосторонній основі. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей, створення міжнародних організацій; укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій (“зелених” та “екологістів”).