Право на участь у прийнятті екологічно-значимих рішень

Право на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням пра­ва на безпечне довкілля, є одним з найбільш важливих способів захисту права на безпечне довкілля. Загальним нормативним актом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із заподі­янням шкоди, є Цивільний кодекс України та низка інших нор­мативних актів. На жаль, Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» містить лише кілька загаль­них норм, які регулюють питання відшкодування екологічної шкоди. Стаття 69 Закону, яка називається «Особливості засто­сування цивільної відповідальності», фактично говорить лише про те, що екологічна шкода підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі і що особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необ­хідний для відновлення здоров'я, відтворення нормального ста­ну природних ресурсів. Більш детальні норми щодо відшкоду­вання такої шкоди — відсутні.

Чинне законодавство не дає визначення шкоди здоров'ю гро­мадян, викликаної негативним впливом на навколишнє приро­дне середовище. Для того щоб відрізняти шкоду, заподіяну здо­ров'ю людей, від шкоди, що завдається довкіллю, природним об'єктам, тобто в прямому розумінні «екологічної», в науковій літературі її називають «екогенною» або «антропогенною» шко­дою. Екогенна шкода виражається у смерті, хворобі, іншому роз­ладі здоров'я, негативних змінах у генетичній програмі людини. Що стосується розміру і складу екогенної шкоди, то, на жаль, наше законодавство не містить жодних вказівок щодо цього. Своєрідність екогенної шкоди, що проявляється у високій ла­тентності, віддаленості наслідків як у часі, так і в просторі, спри­чиняє проблеми у визначенні об'єму і оцінці немайнової шкоди. В майбутньому необхідно врегулювати відшкодування майно­вої та немайнової шкоди в цих випадках.

Що стосується розміру компенсації, то в ідеалі визначення його може здійснюватися за допомогою своєрідної шкали, яка пов'язувала б розмір шкоди з величиною забруднення, район­ними та іншими коефіцієнтами. Законодавча спроба такого ви­значення розміру шкоди здійснена в ст. 19 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», яка за­кріплює право на компенсацію за перевищення річної основної дозової межі опромінення і встановлює її в розмірі 1,2 неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян за кожен мілізіверт пе­ревищення встановленої допустимої межі опромінення. Підста­вою для виплати компенсації є зафіксований районним (місь­ким) дозовим реєстром опромінення факт перевищення річної дозової межі.

Найбільш складним для практики є встановлення причин­ного зв'язку як необхідної умови для відшкодування шкоди. Він виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода — наслідком. Заподіювач несе відповідальність тільки за ту шкоду, яка є нас­лідком його поведінки. Нерідко зв'язок поведінки з результатом є не безпосереднім, а опосередковується діями тих чи інших дже­рел, природними силами, сукупний результат важко розділити в залежності від причини його настання. Наприклад, у літера­турі зазначається, що навіть в умовах сильного забруднення дов­кілля наявні концентрації хімічних речовин у повітрі, воді, їжі не можуть одразу викликати патологічних змін в організмі для цього потрібен певний час (2—4 роки), протягом якого відбува­ється зниження захисних сил1.

Для реалізації права на відшкодування шкоди необхідна на­явність причинного зв'язку між пошкодженням здоров'я, за­брудненням довкілля та причинного зв'язку між забрудненням і діяльністю забруднювачів — підприємств, установ, організа­цій, громадян. На практиці найбільш реальним є встановлення причинного зв'язку між фактом заподіяння шкоди і специфіч­ними хворобами, дослідження біологічного механізму яких за­свідчили спричинення їх певними негативними факторами впли­ву. Нормативна практика щодо цього вже існує. Зокрема нака­зом Мінохорони здоров'я від 17.05.1997 р. затверджені: Перелік хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв'язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників у Дорослого населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чор­нобильській АЕС, та Перелік хвороб і патологічних станів, ризик виникнення яких підвищується в результаті впливу на ор­ганізм дитини іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС1.

Аналіз причин заподіяння шкоди показує, що, як правило, вона є результатом дії кількох організацій і підприємств. У сфе­рі відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян негативним впливом підприємств, установ на навколишнє се­редовище, практика солідарної відповідальності повинна бути особливо поширеною. Також суттєве значення має застосуван­ня в подібних випадках норм про відповідальність власників джерел підвищеної небезпеки, які зобов'язані відшкодовувати шкоду, незалежно від вини в заподіянні шкоди.