Антропогенне забруднення ґрунтового покриву та його екологічні наслідки
Літобіосфера - частина БС, яка займає верхні шари земної кори (до 2-3 км, за деякими даними до 6-8,5 км) з живими організмами і шарами біогенних осадових порід. Проміжне положення між приземним шаром атмосфери (аеробіосферою), фітобіосферою та літобіосферою займає педосфера - ґрунтовий шар Землі. Педосфера відіграє роль глобального фіксатора та акумулятора сонячної енергії, яка в процесі фотосинтезу накопичується продуцентами.
Ґрунти („почвы” - російською мовою) – є об’єкт вивчення ґрунтознавства (почвоведения - російською мовою). На відміну від ґрунтознавства, в інженерній геології ґрунтами звуться всі гірські породи, властивості яких вивчаються задля цілей будівництва споруд, тобто, як природні основи інженерних споруд. В наведеному контексті і раніш в такому ж словосполученні на увазі маються ґрунти, як поверхневий родючий шар гірських порід. Згідно з образним висловом В.І. Вернадського, ґрунти є основою організації БС. Географи називають ґрунт „дзеркалом”, „фокусом” ландшафту. Усі компоненти БС стикаються з ґрунтом, з’єднуються з ним і формують складну полігенну, біокосну систему, яка є основою життя земних рослин і тварин. Товщина родючого ґрунту - до 2-3 м. Завдяки вибірковій поглинаючій здатності, ґрунти накопичують у собі запаси живильних елементів, яких може вистачити, навіть без новонадходження на 200-1000 років життя рослин, що є гарантією їх існування у відповідних ландшафтах навіть під час кліматичних аномалій та катаклізмів. Багато організмів мешкають у ґрунті і сприяють зміненню його фізико-хімічних характеристик: бактерії - 1000-7000, мікрогриби - 100-1000, водорості - 10-300, найпростіші - 5-10, членистоногі - 1000, дощові черв'яки - 350-1000 кг/га [10]. Завдяки сукупній дії ґрунтових організмів, хімічним та біохімічним реакціям, рослини мають можливість живитися мінеральними і органічними речовинами.
Зниклий ґрунт поновити у первісному вигляді практично неможливо. Для формування ґрунтового шару потужністю у 20-30 см необхідно від 2 до 8 тис. років.
Штучно створені угруповання організмів (культурні рослини, а також бур’яни, мікроорганізми, травоїдні тварини, комахи тощо), для яких родючі ґрунти є біотопом, утворюють агробіоценоз. Культивовані рослини сумісно з оброблюваними ґрунтами утворюють несталу систему – агроекосистему. Агроекосистема має певний склад, структуру і режим, які обов’язково підтримуються людиною.
Постійне зниження площі і об'єму педосфери відбувається під впливом природних і антропогенних факторів. До перших відносяться: природна ерозія; природні шкідники, хвороби і бур'яни; зростання народонаселення. Основними антропогенними факторами забруднення і вилучення землі є: 1) технічне перетворення (підземне будівництво, видобуток корисних копалин); штучна ерозія (осушування боліт, оголення землі та ін.); 2) хибне господарювання (порушення гідрологічного режиму, неефективне сільськогосподарське виробництво, випалювання рослинності, винищування лісів); 3) забруднення (теплоенергетичне, транспортне, сільськогосподарське, комунально-побутове, промислове); 4) відвід під будівництво (гідротехнічне, транспортне, промислове, житлове).
Інтенсивне сільськогосподарське використання земель часто приводить до негативних наслідків: дегуміфікації, фізичної деградації, переущільнення, розвитку водної та вітрової ерозії, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і т.д. Це приводить до поступового зниження родючості та втрати земель.
Найбільшу шкоду літобіосфері й педосфері наносить водна (площинна, лінійна) і вітрова ерозія. Ерозія - руйнування гірських порід, ґрунтів або будь-яких інших поверхонь з порушенням їх цілісності і зміною їх фізико-хімічних властивостей, які звичайно супроводжуються переносом частинок з одного місця на інше. Причинами ерозії у природі є: вітер (вітрова ерозія або дефляція); різкі коливання температури повітря й поверхонь об'єктів; вода (водна ерозія), яка переміщується; водорозчинні кислоти, хімічне і фізичне забруднення середовища; вплив біологічних агентів (витоптування, біохімічний вплив і т.д.). Захист ґрунтів від водної і вітрової ерозії, як правило, включає цілий комплекс організаційних, агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних заходів. Максимальний ефект досягається у випадку захисту всієї вододільної площі і застосування комплексу мір.
Хімічне забруднення ґрунтів відбувається в основному через викиди підприємств промисловості, енергетики та автотранспорту, а також хімізацію сільського господарства. Воно зберігається упродовж тривалого часу, тому що здатність ґрунтів до самоочищення невелика або її може не бути зовсім (це залежить, головним чином, від ступеня динамічності вод, зон аерації й насичення). Найбільш згубний вплив справляють кислотні дощі, які руйнують структуру ґрунтів, нищать мікроорганізми і привносять у ґрунти ЗР. Значну шкоду ґрунтам наносить забруднення ВМ, найбільш небезпечними із яких є Hg, Pb, Cd, Ni, Cu, Zn. Виробнича діяльність людини призводить до забруднення ВМ і іншими ЗР майже до утворення антропогенних геохімічних аномалій навколо промислових центрів і вздовж автомагістралей. Кожний м2 ґрунтів щорічно поглинає із атмосфери 6 кг ЗР, що призводить до концентрування цих компонентів у ґрунтах, зміни фізико-хімічних властивостей останніх.
У розвинених країнах відбувається зростання сільськогосподарської продукції на 50-60 %, пов'язане із застосуванням мінеральних добрив. Разом із урожаєм вилучаються біогенні елементи (N, Р, K, меншою мірою S, Ca, Mg та ін.). Отже, виникає необхідність внесення в ґрунт сполук цих ХЕ у кількості, еквівалентній вилученої з урожаєм. Оскільки мінеральні добрива застосовують у неочищеному вигляді, то разом з ними у ґрунти потрапляють метали й металоїди, малорухливі в цьому середовищі. Вони накопичуються у поверхневих горизонтах, де зосереджена коренева система рослин.
Забруднення ґрунтів відбувається і внаслідок застосування пестицидів. Пестициди (від лат. pestis - зараза, сaedo - вбиваю) - загальна назва хімічних речовин, що застосовуються для боротьби з небажаними видами рослин, тварин (комах) та мікроорганізмів. Згідно з офіційним документом (Пестициди. Терміні та визначення. ДСТУ 3180-95. Держстандарт України, Київ, 1996) до пестицидів відносяться речовини (суміш речовин) хімічного або біологічного походження, що використовуються для боротьби з організмами, які завдають шкоди сільськогосподарським культурам або запасам сільськогосподарських продуктів, для знищення небажаної рослинності, збудників хвороб і переносників хвороб тварин і рослин, а також для регулювання розвитку організмів.
Пестициди за дією на шкідників поділяються на такі групи: гербіциди - засоби знищення бур'янів, інсектициди - засоби для боротьби зі шкідливими комахами, нематоциди - засоби для знищення черв'яків, фунгіциди - засоби для боротьби з грибними і вірусними захворюваннями, бактерициди - засоби для винищення збудників хвороб та ін. Отруйні та відстрашувальні препарати, що застосовуються задля обкурювання сільгоспугідь, тваринних дворів і побутових споруд, називають фумігантами, а речовини, які відстрашують тварин – репелентами, засоби для видалення листя (наприклад, бавовнику під час механічного збору) – дефоліанти.
Для пестицидів характерні такі особливості: 1) у більшості випадків вони мають широкий спектр токсичного впливу як на види рослин, так і види тварин; 2) пестициди завжди токсичні для теплокровних хребетних; 3) пестициди завжди застосовують проти популяцій; 4) як правило, для «надійності» використовують значно більше пестицидів, ніж необхідно для знищення шкідників; 5) площі застосування пестицидів значні; 6) багато пестицидів зберігаються у землі роками (тобто час, необхідний для того, щоб препарат втратив не менше ніж 95 % активності за нормальних умов, складає для сполук Pb, As, Cu, Hg - 10-30 років, для ДДТ - 2-4 роки, для гербіцидів типу 2,4-D і 2,4-T - 0,1-0,4 роки, для фосфорорганічних інсектицидів 0,02-0,2 року і т.д.).
У наземних трофічних ланцюгах, які сприяють надходженню токсичних хімічних речовин в організм людини (атмосфера - ґрунт - рослина - людина; атмосфера - ґрунт - рослина - тварина - людина), ґрунт є найбільш ємною і інерційною ланкою, внаслідок чого від нього багато в чому залежить швидкість розповсюдження ЗР по усьому ланцюгу. До того ж ґрунт є посередником між атмосферою і гідросферою для усієї кількості ЗР, які викидаються людиною у атмосферу; дуже часто ЗР до атмосфери надходять із літобіосфери.
Головними компонентами інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є: використання добрив; широке застосування пестицидів; зрошення; перехід на інтенсивні сорти та породи, чутливі до поліпшення умов вирощування; індустріальні технології в рослинництві та тваринництві.
В інтенсивному сільському господарстві було два піки [12]: 1) „зелена революція” – впровадження інтенсивних високопродуктивних сортів, що вимагають високого агрофону, тобто значної кількості добрив та пестицидів; 2) індустріалізація, яка полягала в широкій заміні ручної праці машинною при орієнтації на добрива та пестициди.
Екологічна ущербність призвела до необхідності розвитку альтернативного рослинництва і тваринництва, які керуються екологічним імперативом та містять два компоненти: найбільш доцільні способи використання ресурсів; відтворення ресурсів та їх охорона від виснаження. В альтернативному землеробстві склалося декілька основних напрямків: біологічне, органічне, органо-біологічне, біодинамічне та екологічне землеробство [12].
Із забрудненням ґрунтів необхідно боротися шляхом виключення надходження цих забруднень, створення безвідходних і маловідходних технологій, утилізації відходів, конструювання виробництв із замкненим циклом, проведенням раціонального комплексу меліоративних робіт. З ерозією ґрунтів необхідно боротися шляхом використання організаційно-господарських (безпечне в ерозійному відношенні використання земель, використання ланів сівозмін та захисних насаджень і т.д.), агротехнічних (оранка поперек схилу і ін.), лісомеліоративних (створення захисних, водорегулюючих і інших лісових смуг та масивів) і гідротехнічних заходів (створення водозатримуючих валків, протисельових дамб, водоймищ та ін.).
Штучне відновлення ґрунтів після їх порушення називається рекультивацією. Технічна рекультивація - це планування, формування укосів, пересування і трансплантація родючих ґрунтів на площу, яка рекультивується, будівництво меліоративних споруд і доріг. Біологічна рекультивація - комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів, направлених на поновлення середовища мешкання тварин і рослин і відновлення господарської продуктивності земель (наприклад, шляхом залісення або сільськогосподарського освоєння земель).
14. Антропогенне забруднення геологічного середовища та його негативні екологічні наслідки
Частина літосфери, а точніше земної кори, що безпосередньо виступає як мінеральна основа біосфери, є одним із найважливіших компонентів НПС, з кінця 70-х років ХХ сторіччя виділяється за назвою „геологічне середовище” (ГС). ГС розглядається як частина земної кори, взаємодіюча з різними інженерно-господарськими об'єктами чи інженерними спорудами [32]. Під інженерними спорудами (ІС) розуміються будь-які техногенні об'єкти, створені людиною в межах ГС чи на його поверхні, включаючи відкриті чи підземні виробки. Самі ІС є джерелом техногенного впливу на ГС чи його складові. Взаємодія інженерних споруд із ГС визначається напрямом типу споруд з типом ГС: геологічна матриця функціонує за своїми природними законами, а ІС – за технічними. Сукупність інженерної споруди з частиною ГС у зоні їх впливу, яка має фіксовані межі, називається природно-технічною системою (ПТС). ПТС охоплює деякий простір, що включає власне технічну систему, а також деяку частину ГС (більш широко – НПС) у межах зони впливу технічної системи на ГС.
Геологічні процеси змінюють склад, структуру оболонок Землі, формують рельєф поверхні і визначають глибинну будову Землі. Геологічні процеси поділяються на природні: екзогенні, ендогенні і штучні (антропогенні, техногенні).
Ендогенні процеси (процеси внутрішньої динаміки) обумовлені внутрішніми силами Землі. З ними пов’язані такі явища як виникнення і розвиток материків, океанічних западин і гірських високостей, а також вулканізм та інші прояви магматичної діяльності, а також землетруси.
Екзогенні процеси (процеси зовнішньої динаміки) впливають на поверхню Землі та самі верхні частини земної кори. Обумовлені головним чином енергією сонячної радіації, силою тяжіння і життєдіяльністю організмів. Ці процеси відбуваються при безперервних переміщеннях водних і повітряних мас в атмосфері, на поверхні і всередині Землі, у хімічних і фізичних перетвореннях речовини під впливом цих сил, в порушенні, переміщенні та вторинному відкладенні гірських порід, в життєдіяльності організмів тощо.
Антропогенні (техногенні) процеси обумовлені технічною діяльністю людини в геосферах. Як наголошував В.І. Вернадський, антропогенні процеси віднесені до геологічних, тому що безпосередній вплив людини на оточуючий її світ набув значущості геологічної сили.
Щодо ГС, то його зовнішніми середовищами є атмосфера, поверхнева гідросфера (поверхневі води), поверхневі біоценози і власне техносфера, що включає усі види інженерних споруд і господарських об'єктів. Внутрішніми складовими частинами ГС є: 1) ґрунти і штучні (техногенні) ґрунти, будь-які гірські породи, що складають масиви тієї чи іншої структури і розглядаються як багатокомпонентні динамічні системи; 2) рельєф і геоморфологічні особливості розглядуваної території; 3) підземні води, газоподібні наповнення гірських порід; 4) геологічні і інженерно-геологічні процеси і явища, розвинуті на даній території. У речовинному відношенні особливість ГС як підсистеми полягає в тім, що поряд із природними поширені речовини антропогенного генезису, які є продуктами функціонування технічних систем чи речовинами об'єктів техносфери [33]. Деякі дослідники в ГС включають не лише гірські породи і ґрунти, але і приповерхневі води і біоту.
В.Т. Трофимов і ін. [34] замість терміну „геологічне середовище” ввели поняття „приповерхнева частина літосфери” (ПЧЛ), виключивши з неї приповерхні води і ґрунти. У їхньому трактуванні верхня межа літосфери проходить по підошві гумусового шару ґрунту. Однак, якщо ґрунти розглядати як геохімічний бар'єр на шляху міграції техногенних ЗР, то вони є частиною ГС.
Під еколого-геологічними умовами слід розуміти сукупність конкретних властивостей (функцій) літосфери, що відображають умови існування живих організмів у даному обсязі літосфери як неживу основу їхнього перебування.
Екологічна властивість літосфери - одна зі сторін літосфери, її екологічно значимий атрибут, обумовлений природою її речовинного складу, геодинамічних, геохімічних і геофізичних полів і органічно зв'язаний з життєзабезпеченням біоти, умовами її існування і еволюції.
Функції ГС розглядаються з позицій життєзабезпечення й еволюції біоти і, головним чином, людського суспільства. Усе різноманіття функціональних залежностей між ПЧЛ і живими організмами зводяться до наступних груп: ресурсна, геодинамічна, геохімічна і геофізична [35, 36].
Ресурсна екологічна функція літосфери визначає роль мінеральних, органічних і органо-мінеральних ресурсів, а також її геологічного простору для життя і діяльності біоти як біоценозу, так і людського співтовариства як соціальної структури.
Геодинамічна екологічна функція літосфери – функція, що відображує властивості літосфери впливати на стан біоти (біоценоз), безпеку і комфортність проживання людини через природні й антропогенні процеси і явища. З цих позицій можна виділити дві групи геологічних процесів для існування живих організмів (біонтів): несприятливі і катастрофічні. Небезпечні, у тому числі і катастрофічні процеси, приводять до бід локального (зсуви, селі, лавини, карстові провали й ін.), регіонального (землетруси, цунамі, виверження вулканів, повені, посухи й ін.) і планетарного (опустелювання, рух тектонічних плит і ін.) масштабів. Власне небезпечні процеси („повзучі катастрофи”) через деградацію ЕС призведуть до людських жертв чи до необхідності відселення людей на інше місце проживання (це, наприклад, посухи і дефляція).
Геохімічна екологічна функція літосфери визначає властивості геохімічних полів природного і природно-техногенного походження впливати на стан біоти в цілому і людське співтовариство зокрема. Об'єктом і предметом геохімічної складової функції, що розглядається, є речовинний склад літосфери, питання міграції рухливих форм ХЕ, взаємодія гірських порід з атмосферою, гідросферою, техносферою і живою речовиною. Легко розчинні ХЕ (K, Ca, Na, Mg і ін.) формують біомасу, включаючи кістякові утворення організмів, і хімічні елементи, що частково переходять у розчини (Ni, Zn, Pb, Cu, Co і ін.), також входять (у незначних кількостях) в біомасу, але вони є активними регуляторами біохімічних процесів. Практично нерозчинні ХЕ (Al, Ti і ін.) у природних умовах, під впливом процесів техногенезу можуть переходити в активні форми, утворити водорозчинні сполуки з органічними речовинами. Як надлишок (так і дефіцит) ХЕ впливають на ендемічні захворювання живих організмів. Геохімічні неоднорідності можуть бути обумовлені як підвищеним вмістом ХЕ щодо фону (позитивні аномалії), так і заниженим вмістом ХЕ в порівнянні з фоном (негативні аномалії). У залежності від компонентів НПС, що депонують геохімічні аномалії, можна виділити: 1) літогеохімічні, обумовлені складом гірських порід, ґрунтів і донних відкладів, техногенних ґрунтів; 2) гідрогеохімічні – складом підземних вод; 3) газогеохімічні – газовим складом ґрунтів, гірських порід, підземних вод; 4) сноухімічні – складом снігового покриття; 5) біогеохімічні – складом живої речовини. Найбільш стабільні в часі літогеохімічні аномалії. Біогеохімічні ендемії - захворювання рослин, тварин і людей, викликані дефіцитом чи надлишком (дисбалансом) ХЕ в природних середовищах. Особливо негативно на біоту впливають техногенні геохімічні поля й аномалії вищезазначених типів.
Геофізична екологічна функція літосфери визначає властивості геофізичних полів природного і техногенного генезису впливати на стан біоти і здоров'я людини. На природні поля накладаються техногенні геофізичні, що є побічним продуктом сучасних технологій і одним з екологічних факторів. Техногенні геофізичні поля за рівнем у декілька разів, а іноді і на декілька порядків, перевершують природні (фонові) рівні. Зміни, внесені техногенними фізичними полями обмежуються глибиною антропогенного впливу на літосферу (звичайно 50-300 м).
Під „геопатогенними зонами” розуміються області аномального прояву геолого-геофізичних і геохімічних полів, що негативно відбивається на стані живих організмів і здоров'ї людини, тобто є причиною геопатогенезу. Серед різноманітних геопатогенних зон можна виділити два основних типи: 1) пов'язані зі знаходженням токсичних ХЕ, підвищеним виділенням радону та інших ендогенних газів, поширенням патогенних мікроорганізмів; 2) пов’язані з локальними геофізичними аномаліями. Оскільки геопатогенні зони можуть негативно впливати на живі організми, то їх варто відносити до осередків підвищеного екологічного ризику.
Питання для самоконтролю
1. Які основні природні складові атмосферного повітря?
2. Які основні речовини антропогенного походження?
3. Які основні газоподібні ЗР?
4. Яка схема трансформації основних газоподібних ЗР?
5. Які основні джерела антропогенного забруднення атмосфери?
6. Що таке ГДК забруднювальної речовини в атмосфері?
7. Перелічить основі типи смогів.
8. Як утворюються кислотні опади?
9. Що таке „озонова діра”?
10. Які основні причини парникового ефекту?
11. Яку небезпеку для біоти і здоров’я людини створюють ЗР?
12. Які наслідки використання водних ресурсів водоспоживачами і водокористувачами?
13. Як розрізнюють види забруднення поверхневих вод суші?
14. Перелічіть основні групи гідробіонтів.
15. Які основні джерела надходження ЗР у водні об’єкти?
16. Що таке зворотні води?
17. Що таке стічні води?
18. Як поділяються стічні води за походженням?
19. Що таке гранично допустимий скид (ГДС)?
20. Що таке процес самоочищення?
21. Які причини антропогенного забруднення підземних вод?
22. Які основні джерела забруднення океанічних (морських вод)?
23. Що таке „дампінг”?
24. Які основні причини і наслідки евтрофікації водних об’єктів?
25. Що таке літобіосфера і педосфера?
26. Що таке ґрунт?
27. Які основні причини деградації ґрунтів?
28. Які основні засоби запобігання деградації ґрунтів?
29. Які причини хімічного забруднення ґрунтів?
30. Яку екологічну небезпеку людині створюють агрохімікати?
31. Що таке пестициди?
32. Які властивості пестицидів?
33. За якими ознаками розрізняють пестициди?
34. Яку екологічну небезпеку людині створюють пестициди?
35. Які основні методи захисту агроекосистем?
36. Що таке „зелена революція”?
37. Що таке рекультивація?
38. Що таке геологічне середовище?
39. У чому полягає різниця між поняттями „геологічне середовище” і „приповерхнева частина літосфери”?
40. Що таке природно-технічна система?
41. У чому полягає геодинамічна функція геологічного середовища?
42. У чому полягає геохімічна функція геологічного середовища?
43. Що таке геохімічна аномалія?
44. Які типи геохімічних аномалій?
45. Що таке біогеохімічні ендемії?
46. У чому полягає геофізична функція геологічного середовища?
49. Які причини утворення гепатогенних зон?
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Одум Ю. Экология (в 2-х томах). - М.: Мир, 1986.
2. Некос В.Е. Основы общей экологии и неоэкологии. Часть 1, 1999; часть 2, 2001. - Харьков: ХГУ.
3. Реймерс Н.Ф. Экология: теории, законы, правила, принципы и гипотезы. - М.: Россия молодая, 1994. - 367 с.
4. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 408 с.
5. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2000. – 500 с.
6. Беккер А.А., Агаев Т.Б. Охрана и контроль загрязнения природной среды. - Л.: Гидрометеоиздат, 1989.- 288 с.
7. Реймерс Н.Ф. Природопользование. Словарь-справочник. - М.: Мысль,1990. - 639 с.
8. Сытник К.М. и др. Словарь-справочник по экологии. – К.: Наукова думка, 1994. – 665 с.
9. Дажо Р. Основы экологии. – М.: Прогресс, 1975. – 416 с.
10. Агесс П. Ключи к экологии. - Л.: Гидрометеоиздат,1982. - 97 с.
11. Яблоков А.В. Популяционная биология. – М.: Высшая школа, 1987.
12. Злобін Ю.А. Основи екологіі. К.: Лібра, 1998. - 248 с.
13. Небел Б. Наука об окружающей среде / Пер. с англ. В 2-х томах. - М.: Мир,1993.
14. Кучерявий В.П. Урбоекологія. – Львів: Світ, 1999. – 320 с.
15. Рамад Ф. Основы прикладной экологии. Воздействие человека на биосферу. - Л.: Гидрометеоиздат, 1981. - 543 с.
16. Гирусов Э.В., Бобылев С.Н., Новоселов А.Л. Чепурных Н.В. Экология и экономика природопользования / Под ред. Э.В.Гирусова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 455 с.
17. Перельман А.И. Геохимия биосферы. - М.: Наука, 1973. - 168 с.
18. Яншин А.Д. Научные проблемы охраны природы и экологии. – Экология и жизнь. – 1999.- 3 (11). – С. 6-9.
19. Буркинский Б.В., Степанов В.Н., Харичков С.К. Природопользование: основы экономико-экологической теории. – Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 1999. – 350 с.
20. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: – К.: „Знання України”, 2002. – 598 с.
21. Владимиров А.М., Ляхин Ю.И., Матвеев Л.Т., Орлов В.Г. Охрана окружающей среды.- Л.: Гидрометеоиздат,1991. - 424 с.
22. Стадницкий Г.В., Родионов А.И. Экология. – М.,1988.
23. Кузин А.М. Природный радиационный фон – зло или благо? – Наука и человечество,1990 – М.: Знание, 1990. – С.157-165.
24. Вронский В.А. Прикладная экология. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Фенкис», 1996. – 512 с.
25. Димань Т.М. та ін. Харчування людини. – Біла Церква: Білоцерківський державний аграрний університет, 2005. – 302 с.
26. Фелленберг Г. Загрязнение окружающей среды. Введение в экологическую химию. – М.: Мир, 1997. – 232 с.
27. Оценка и регулирование качества окружающей среды. Учебное пособие для инженера-эколога / Под ред. А.Ф. Порядина, А.Д.Хованского. – М.:НУМЦ Минприроды России, Изд-ий Дом «Прибой», 1996. – 350 с.
28. Данилов А.Д., Кароль И.Л. Атмосферный озон - сенсации и реальность. - Л.: Гидрометеоиздат, 1991. - 119 с.
29. Україна та глобальний парниковий ефект. Джерела і поглиначі парникових газов / Н.П.Іваненко, М.М.Калетник, М.А.Козелькевич та ін. – К.,1997.- 96 с.
30. Зайцев Ю.П. Самое синее в мире/ Черноморская экологическая прграмма ГЭФ. – Издательство ООН. – Нью-Йорк, 1998. – 142 с.
31. Хільчевський В.К. Водопостачання і водовідведення. Гідроекологічні аспекти. – К.:ВЦ «Київський університет», 1999. –319 с.
32. Сергеев Е.М. Инженерная геология – наука о геологической среде. - Инженерная геология. – 1979. - № 1. – С. 1- 9.
33. Королев В.А. Мониторинг геологической среды. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – 272 с.
34. Теория и методология экологической геологии / Трофимов В.Т. и др. Под ред. В.Т. Трофимова. – М.: МГУ, 1997. – 368 с.
35. Экологические функции литосферы / В.Т. Трофимов, Д.Г. Зилинг, Т.А. Барабошкина и др. Под ред. В.Т. Трофимова.- М.: МГУ, 2000, - 432 с.
36. Сафранов Т.А., Польовий А.М., Коніков Є.Г. та ін. Антропогенне забруднення геологічного середовища та грунтово-рослинного покриву: Навчальний посібник. – Одеса: ТЭС, 2003. – 260 с.
37. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник. – Львів: „Новий Світ”, 2003. – 248 с.
38. Сафранов Т.А. Загальна екологія та неоекологія: Конспект лекцій. – К.: КНТ, 2005. – 188 с.