Державна охорона тваринного світу Чорного та Азовського морів

Тваринний світ за своїми біологічними та екологічними ознаками є складовою навколишнього природного середовища, зокрема біологічного різноманіття. 3 ним пов'язане функціонування екологічних систем, оскільки тваринний світ є необхідним компонентом у процесі круговороту речовин і енергії природи, який активно впливає на функціонування природних угруповань, структуру і природну родючість ґрунтів, формування рослинного покрову, біологічні властивості води і якість навколишнього природного середовища в цілому.

Тваринний світ є національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. Такі ознаки вказують на велике економічне значення тваринного світу як природного ресурсу для мисливства, рибальства та інших видів господарювання.

Під «правом використання тваринного світу». розуміють правовий інститут фауністичного права, щостановить сукупність правових норм, якими регулюються суспільні відносини в галузі використання та відтворення об'єктів тваринного світу- право використання тваринного світу в об'єктивному значенні.У суб'єктивному значенні право використання тваринного світу - цесукупність прав і обов'язків суб'єктів фауністичних правовідносин у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу.[37]

Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище існування тварин морського середовища та його стан , має забезпечуватися додержання таких основних вимог і принципів, як: збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі; недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження риби; збереження цілісності природних угруповань риб; додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого їх використання, а також відтворення та раціональне використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності риб; платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу; регулювання чисельності риб в інтересах охорони здоров'я населення і запобігання заподіянню шкоди довкіллю, господарській та іншій діяльності; урахування висновків екологічної експертизи щодо об'єктів господарської та іншої діяльності, які можуть негативно впливати на стан тваринного світу.[38]

Рибальство — один з основних видів користування об’єктами тва­ринного світу, метою якого є одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції для задоволення потреб на­селення і народного господарства. Правова регламентація відповідних суспільних відносин ґрунтується на Законі України від 13 грудня 2001 року «Про тваринний світ», законодавстві про виключну (морську) економічну зону України, постановах Кабінету Міністрів України, зо­крема від 28 вересня 1996 року «Про затвердження Тимчасового по­рядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства», норма­тивних актах Міністерства охорони навколишнього природного сере­довища, Державного комітету рибного господарства України. Останній законодавчо визнаний спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення рибного господарства і здійснення рибальства.

У сучасному розумінні рибальством охоплюється процес вилучен­ня (вилову, добування, збирання) не тільки риб, а всіх водних живих ресурсів, тобто організмів, життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних живих ресурсів (біоресурсів) нале­жать: риби на всіх стадіях розвитку; морські ссавці; водні безхребетні; ракоподібні; інші водні тварини; водорості.

Ведення рибного господарства здійснюється у рибогосподарських водних об’ єктах, до яких належать канали, водосховища, озера, ріки, моря, включаючи води континентального шельфу та виключної (мор­ської) економічної зони України та інших держав. Водний кодекс України передбачає можливість обмеження прав водокористувачів в інтересах рибного господарства та водного промислу на тих водних об’ єктах держави, які використовуються для промислового добування риби або мають значення для відтворення її запасів (ст. 68).

Використання водних живих ресурсів можливе на праві загально­го та спеціального користування.

Спеціальним використанням ресурсів рибного господарства вва­жаються всі види користування водними біоресурсами (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального ко­ристування), що здійснюються з їх вилученням (виловом, добуванням, збиранням) із природного середовища. Це, зокрема, промислове до­бування, науково-промислові чи науково-дослідні, контрольні лови.

Підстави, порядок і умови виникнення, здійснення і припинення таких видів користування визначено, крім вищенаведеної Постанови Кабі­нету Міністрів України, Інструкцією про порядок спеціального вико­ристання водних живих ресурсів, затвердженою Мінекоресурсів і Держкомрибгоспом 10 лютого 2000 року.

Промислове добування ресурсів здійснюється на основі відповід­них Правил промислового рибальства, затверджених Держрибгоспом для басейнів Чорного і Азовського морів, а також для рибогосподар­ських водних об’єктів України, а також Режимів рибальства до зазна­чених Правил, які встановлюються щорічно^[9]. Наведені нормативні акти обумовлюють досить жорстку правову регламентацію дій корис­тувачів водних живих ресурсів.

Спеціальне використання водних живих ресурсів здійснюється за плату в межах затверджених у встановленому порядку лімітів (виді­лених квот). На їх підставі державним органом рибоохорони, в зоні діяльності якого буде здійснюватись промисловий лов, видається до­звіл, у якому зазначаються найменування користувача, назва і реєстра­ція судна, обсяг квоти, мета і знаряддя лову.

При промисловому добуванні водних живих ресурсів, крім дозво­лу, користувачі повинні мати:

- у виключній (морській) економічній зоні України та за її межа­ми — рибальський квиток, який видається на судно;

- у рибогосподарських водних об’єктах України рибалки повинні мати посвідчення, а посадові особи, відповідальні за вилучення ресур­сів, — промислові квитки і талони встановленого зразка.

За відсутності таких юридичних документів рибальство вважаєть­ся незаконним і передбачає відповідні види юридичної відповідаль­ності винних осіб.

Любительське (спортивне) рибальство здійснюється громадянами України, іноземцями, особами без громадянства переважно як загаль­не користування об’єктами тваринного світу. Воно полягає у безоплат­ному вилові риби, добуванні водних безхребетних і збиранні водних рослин з метою особистого споживання у спеціально визначених для цього рибогосподарських водоймах за винятком тих, що розташовані у межах об’єктів природно-заповідного фонду, риборозплідних госпо­дарств, питних і технічних водойм.

На відміну від мисливства надання громадянам права любитель­ського рибальства не потребує здійснення таких юридичних фактів, як обов’язкове отримання відповідного посвідчення, реєстрація зна­рядь лову, сплата мита тощо. Але законодавство про тваринний світ встановлює певні правові засади забезпечення правомірної поведін­ки рибалок-любителів. Кабінетом Міністрів України постановою від 18 липня 1998 року затверджений Порядок здійснення любительсько­го і спортивного рибальства. Подальші вимоги щодо здійснення любительського (спортивного) рибальства в частині дозволених зна­рядь, способів і норм лову, заборонених місць і часу встановлюють­ся Правилами, що затверджені наказом Держрибгоспу від 15 лютого 1999 року за басейно-територіальним принципом.

Правила встановлюють ряд суттєвих обмежень і заборон. Так, громадянам під час здійснення любительського (спортивного) рибаль­ства заборонено добувати будь-яких морських звірів. Цінні види риб можна добувати тільки в порядку спеціального користування водними живими ресурсами і в певних водоймах. Крім цього, Правила також визначають: заборонені для рибальства місця (у каналах, біля гребель, на промислових ділянках); заборонені для добування цінні види риб (осетер, білуга, кефаль, форель та ін.); загальнонебезпечні і винищу­вальні засоби і знаряддя лову (вибухові та отруйні речовини, електро­прилади, сітки тощо); дозволені знаряддя лову, до яких за загальним правилом віднесені вудки і спінінги; граничну кількість добутої рибної продукції; пільги членам громадських товариств рибалок.

Громадяни, що здійснюють любительський (спортивний) лов риб­них ресурсів, зобов’язані дотримуватись наведених правил і встанов­леного на конкретному водоймі режиму рибальства. Особи, винні в їх порушенні, несуть відповідальність в установленому законодавством порядку.[39]

Зникнення видів вважається природним процесом, і за палеонтологічними даними середня швидкість цього процесу - один вид за століття. Але за останні 200 років швидкість зникнення видів зросла мінімум в 40 разів. У всіх життєвих форм масштаби вимирання в 100-1000 разів більше статистично очікуваних; ця швидкість зникнення видів прямо пов'язана з деструктивним і мінливим впливом людства на природу Землі.

Переексплуатація тваринних ресурсів виникає тоді, коли промисел перевищує їх здатність до відновлення. Щоб зникли тварини, не потрібне їх повне знищення. Достатньо порушити структуру популяції. Існує норма чисельності кожного виду, нижче якої він не може існувати.[40]

Однією з форм скорочення видів є браконьєрство.

Браконьєрство - це незаконне добування риби. Форми браконьєрства можуть бути різними, найчастіше це добування риби забороненими засобами і знаряддями виловлювання. Формами браконьєрства є виловлювання риби в заборонених місцях, виловлювання нестатевозрілої риби та під час її розмноження (нересту); добування тварин, що занесені до Червоної книги України.

Соціальна небезпека браконьєрства дуже велика: воно завдає шкоди охороні природи і ресурсам промислових тварин, підриває процеси їх відтворення, знижує економічний потенціал рибного господарств.[41]

Зниження обсягів вилову риби в Україні пов'язане з багатьма факторами. Серед них можна виділити такі: перевилов риби, тобто виловлюється вона в більшій кількості, ніж відтворюється; забруднення водойм, що викликає зміну кисневого режиму, режиму живлення, отруєння та загибель риби; негативний вплив гідротехнічних споруд, , розподілі біогенних речовин, у перекритті шляхів до місць нересту прохідних риб та ін.; погіршення умов життя риб, зниження рівня та підвищення засоленості води у внутрішніх морях.

Ряд обов'язків покладається лише на підприємства, установи і організації, а також громадян, які ведуть мисливське або рибне господарство. Вони зобов'язані: раціонально використовувати об'єкти тваринного світу, не допускати погіршення екологічного стану середовища існування тварин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів; проводити первинний облік чисельності і використання диких тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь, де перебувають об'єкти тваринного світу, подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік тварин та облік їх використання, ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу; проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в тому числі штучне, диких тварин, збереження і поліпшення середовища їх існування; вживати заходів щодо виконання загальнодержавних, регіональних республіканських та інших територіальних екологічних програм з питань охорони, використання і відтворення тваринного світу; негайно інформувати природоохоронні органи, ветеринарні, санітарно-епідеміологічні служби про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх існування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями; в межах закріпленої території здійснювати охорону об'єктів тваринного світу, дотримуватися режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; самостійно припиняти використання об'єктів тваринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів щодо усунення негативного впливу на тварин і середовище їх існування.[42]