Охорона і раціональне використання родючих ґрунтів. Методи боротьби із ерозією родючих ґрунтів. Рекультивація родючих ґрунтів та їх правовий захист

Грунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті по­стійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс ґрунти є при­родною основою функціонування екологічних систем біосфери.

Важливою властивістю ґрунтів є їх родючість. Завдяки їй ґрунти є основним засобом виробництва в сіль­ському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона ґрунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості — неодмінна умова подальшого економічного прогресу суспільства.

Охорона ґрунтів стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн і, на­самперед для країн Азії, Африки та Південної Америки, що економічно розвиваються, є досить гострою.

Світові продовольчі ресурси складаються з рослин­них продуктів, продуктів тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні.

Тим часом людство використовує для сільського госпо­дарства лише 1,43 млрд. га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% всієї поверхні земної кулі. Нагадаємо, що пустині (гарячі і холодні) займа­ють 45% суші. За агрикультурний період втрати земель­них ресурсів внаслідок ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і промислових комплек­сів досягли в світі величезних розмірів — до 2 млрд. га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Зараз щороку з обороту випадає 5—7 млн. га різних земельних угідь. Тому охорона ґрунтів — основна народногосподарська проблема для всіх країн світу.

При всіх способах землекористування найбільшої шкоди сільському господарству завдає ерозія грунтів. Неправильне землекористування посилює дію еродуючи факторів. Ерозія грунтів відбувається на всіх континентах світу.

Залежно від характеру й тривалості процесів руйну­вання верхніх шарів грунту та материнської породи розрізняють геологічну ерозію і ерозію прискорену. Остання часто посилюється в зв'язку з господарською діяльністю людини.

Геологічна ерозія — це природний процес, який від­бувається протягом геологічних епох і завдяки якому сформувався сучасний характер земної поверхні. Голов­ні фактори, що зумовлюють геологічну ерозію — опади, вітер, крутизна схилу, температурні коливання, фізичні властивості порід, часткове підняття земної кори і зем­летруси. В наших широтах ця ерозія не є небезпечною для сільського чи лісового господарства, бо швидкість процесу руйнування грунту дорівнює швидкості процесу ґрунтоутворення. Більш небезпечний цей вид ерозії в пустинях, де відсутній рослинний покрив, і ніщо не може перешкодити вітру, який зносить верхні шари грунту.

Шкоди народному господарству завдає водна та віт­рова ерозія.

Водна ерозія буває внаслідок змивання й вимивання частин грунту опадами, талими та проточними водами. Вона залежить від кількості й інтенсивності опадів, ре­льєфу, властивостей грунту, рослинного покриву.

Небезпека водної ерозії полягає не лише в зниженні родючості орного горизонту, а й замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей вид ерозії поши­рений на схилах, переважно розораних, і найбільш не­безпечний у гірських ландшафтах, в яких знищений лісовий покрив.

Дуже небезпечна яружна ерозія. Ліквідувати її мож­на лише залісненням та будівництвом спеціальних гідро­технічних споруд. Значних успіхів у боротьбі з яружною ерозією досягла Ржищівська гідролісомеліоративна станція в Київській області, яка застосувала комплекс агротехнічних, гідротехнічних і лісомеліоративних захо­дів: захисні лісонасадження, спорудження водорегулю-ючих і водозатримуючих валів, донних загат. Завдяки застосуванню науково обгрунтованої системи захисних заходів вдалося припинити дальше розмивання багатьох ярів і зберегти таким чином великі площі орних земель.

При річковій ерозії внаслідок швидкої течії води зноситься грунт з дна річок і незакріплених берегів. Щоб запобігти цьому, треба оберігати лісові насадження в прирусловій смузі, закріплювати береги за допомогою спеціальних гідротехнічних прийомів.

Захисна роль лісів, особливо на гірських схилах, винятково важлива, її не можна замінити ніякими гідро­технічними спорудами.

Отже, збереження грунту, рослинного покриву й во­логи тісно зв'язані між собою. Рослинність переводить поверхневий стік вологи у внутрішньогрунтовий і тим самим сприяє кращому збереженню й використанню вологи, нормалізує гідрологічний режим водних артерій, перешкоджає виникненню ерозійних процесів. У районах з малопорушеним рослинним покривом руйнівна дія водної ерозії незначна.

Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари грунту, розораного на великих площах. Локальна вітрова ерозія спостері­гається і на безструктурних піщаних грунтах. Особливо небезпечні піски біля озер та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри.

Причиною вітрової ерозії, крім несприятливих кліма­тичних умов, є руйнування зернистої структури грунту внаслідок неправильного обробітку та відсутності надій­ного його захисту. Надмірне випасання худоби в посуш­ливих степах, яке призводить до знищення дернини, теж може спричинити вітрову ерозію.

Залежно від швидкості вітер видуває різної величини дрібнозем (іноді діаметром до 1 мм) і переносить його на значну відстань. При інтенсивній вітровій ерозії ви­никають так звані чорні бурі, під час яких у повітря піднімаються мільйони тонн грунту. Чорні бурі катастро­фічне знижують родючість грунту не тільки в тих міс­цях, де вони виникають, а й завдають шкоди сільському господарству в тих районах, де відкладаються пилові маси.

На Україні найбільш небезпечні щодо виникнення вітрової ерозії степові та деякі лісостепові райони.Причини цих ерозійних процесів не лише в несприятли­вих породних умовах, а й у знищенні в минулому грунто-закріплюючої рослинності, руйнуванні структури грун­тів, зменшенні загальної лісистості.

Крім водної та вітрової ерозії, іноді на схилах різної крутості спостерігається спливна ерозія. Ґрунтовий по­крив перенасичений ґрунтовими або талими водами, може поступово або й раптово спливати, внаслідок чого зносяться його родючі шари. Пізніше це може призвести до яружної ерозії.

Останнім часом у деяких районах зрошування спо­стерігається іригаційна ерозія від зрошування грунту напуском води й, зокрема, від його дощування. Непра­вильне зрошування може призвести до засолювання грунтів. Грунтові води піднімаються до поверхні. Після випаровування води розчинні солі, що містяться в ній, залишаються в приповерхневих шарах, що зумовлює їх засолення. Щоб запобігти цим явищам, треба проводити хімічний аналіз вод і відповідно визначати спосіб зро­шування.

Завдання охорони грунтів полягають у втіленні в життя науково обгрунтованої системи організаційно-гос­подарських, агротехнічних лісомеліоративних та гідро­технічних заходів, спрямованих на раціональне вико­ристання земельних ресурсів, збереження й підвищення родючості грунтів, відтворення їхньої продуктивності з метою найкращого використання всіх біологічних мож­ливостей наземних екосистем. Ефективність цих заходів залежить від глибини якісних змін у ґрунтовому покриві, викликаних стихійним або антропічним впливом, а та­кож від фізико-географічних і насамперед грунтово-кліматичних умов.

Організаційно-господарські заходи передбачають ви­рощування на крутосхилах лісів, які їх надійно захи­щають, або садів. Вздовж водних артерій виділяються спеціальні захисні ліси водорегулюючого значення. На схилах з малопотужним грунтом, що легко руйнується, не можна вирощувати просапні культури, не допуска­ється випас худоби на легких, слабко закріплених дер­ниною грунтах.

Агротехнічні заходи визначаються видом ерозії грун­тів і типом ландшафту. Так, на землях, які зазнають водної ерозії, оранку, сівбу, культивацію грунту про­водять поперек схилу. Така оранка зменшує в 3—4 і більше раз поверхневий стік.

Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунто­захисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток

рунту із залишенням стерні на поверхні полів, залу­ження еродованих земель. Істотне значення для бороть­би з вітровою ерозією иАє поліпшення структури грунту.

Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успі­хом застосовують мульчування грунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.

Для охорони грунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами.

У гірських районах протиерозійні заходи полягають у терасуванні схилів, їх залуженні (в посушливих райо­нах), будівництві протисельових споруд, регулюванні випасання худоби. Особливе значення має збереження лісових фітоценозів, вирощування мішаних насаджень, практикування вибіркових і насіннєво-лісосічних рубок лісу.

Агролісомеліоративні заходи мають важливе зна­чення для поліпшення мікрокліматичних умов, снігоза­тримання та боротьби з вітровою ерозією. На роль поле­захисного лісорозведення в боротьбі із засухою та еро­зійними процесами вказував ще В. В. Докучаєв. За радянський період у країні створено систему полезахис­них лісових смуг, яка захищає посіви від суховіїв і чор­них бур, поліпшує водний режим грунтів і запобігає ерозії. Урожайність зернових на захищених смугами полях підвищується на 2—3 ц/га.

Щоб зменшити руйнівну дію зливових і талих вод на полях, що прилягають до балок і ярів, створюють прибалкові і прияружні лісові смуги. Яружні системи заліснюються кущовими породами, які своїм корінням захищають грунт від дальшого розмивання.

Гідротехнічні споруди для боротьби з ерозією грун­тів застосовують у тих випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту. Вони створюються в комплек­сі з протиерозійними насадженнями. Для перехоплення зливових вод споруджуються спеціальні колектори, які відводять поверхневий стік. У руслах річок, де швидка течія води руйнує береги, використовують берегозакріплюючі бетонні плити, блоки тощо.

Рекультивація (рос. рекультивация; англ. land reclamation, англ. recultivation, restoration, нім. Bodenrekultivierung f, Bodenwiederurbarmachung f) – штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву після техногенного порушення природи.

Рекультивація біологічна – сукупність заходів щодо відновлення родючості земель, які поновлені гірничотехнічною рекультивацією: посів трав-меліорантів, внесення добрив та ін.

Рекультивація гірничотехнічна – сукупність гірничих робіт і заходів щодо відновлення властивостей денної поверхні: планування відвалів, виположення їх укосів, формування дренажної мережі, покриття поверхні шаром родючого ґрунту та ін.

Правовий захист родючих ґрунтів України проводять згідно постанови від 14 липня 1976 р. N 327 Київ «Про рекультивацію земель, збереження і раціональне використання родючого шару ґрунту при розробці родовищ корисних копалин і торфу, проведенні геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт»

Наши рекомендации