Стандарти і нормативи якості навколишнього середовища
Стандарти якості навколишнього природного середовища складаються на основі сучасного стану технологій і є спробою узгодження екологічних і економічних інтересів суспільства. Існують міжнародні стандарти, державні, відомчі, стандарти підприємств. У них регламентуються гранично допустимі і тимчасово узгоджені викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище; гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у природних середовищах (воді, повітрі, ґрунтах, рослинних і тваринних організмах); орієнтовно-безпечні рівні впливів техногенних забруднювачів на природне середовище; правила і методи природокористування, які зводять до мінімуму збитки, що завдаються природному середовищу; організація природоохоронної служби.
Екологічні стандарти юридично закріплюються в спеціальних нормативно-технічних документах, затверджуються державними органами і мають обов'язковий характер.
Уся сфера екологічного нормування і стандартизації використовує встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) або гранично допустимі дози (ГДЗ) шкідливих агентів. ГДК -це та найбільша концентрація речовини в середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм (контакті, вдихуванні, прийманні всередину) не впливає на здоров'я і не викликає віддалених ефектів.
Розрізняють такі гранично допустимі концентрації:
• ГДКр з. - гранично допустима концентрація речовини в повітрі робочої зони, мг/м3;
• ГДКм р - гранично допустима максимальна разова концентрація речовини в повітрі населених місць, мг/м3;
• ГДКсд - гранично допустима середньодобова концентрація токсичної речовини в повітрі населених місць, мг/м3;
• ГДКа - гранично допустима концентрація речовини у воді водойми господарсько-питного і культурно-побутового водокористування, мг/л;
• ГДКвр - гранично допустима концентрація речовини у воді водойми, що використовується для рибогосподарських цілей, мг/л;
• ГДКг - гранично допустима концентрація речовини в орному шарі ґрунту, мг/кг;
• ГДКпр (ДЗК) - гранично допустима концентрація (допустима залишкова кількість) речовини в продуктах харчування, мг/кг.
Для більш повної оцінки якості середовища використовують інший критерій - ГДЕН - гранично допустиме екологічне навантаження: для води - це гранично допустимі скиди (ГДС), г/с; для повітря - гранично допустимий викид (ГДВ), г/ с. Ці величини характеризують навантаження, яке спричиняє те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу.
При вмісті в середовищі кількох токсичних агентів враховують їх спільну дію, так званий ефект підсумовування негативного впливу.
Встановлюють також гранично допустимі рівні (ГДР) шумового та електромагнітного забруднення.
Найбільш дієвим із розроблених стандартів є екологічний паспорт промислового підприємства.
Екологічний паспорт - це нормативно-технічний документ, який містить дані про використання підприємством ресурсів і визначення впливу його виробництва на навколишнє середовище.
В екологічному паспорті міститься інформація:
- про підприємство і регіон його розміщення;
- про технології, що використовуються на підприємстві;
- кількісні і якісні характеристики використовуваних ресурсів (сировини, палива, енергії);
- кількісні характеристики продукції, що випускається;
- кількісні і якісні характеристики викидів забруднюючих навколишнє середовище речовин (нормативи ГДС і ГДВ), а також відходів виробництва.
На основі інформації, що міститься в екологічному паспорті, вирішуються такі екологічні завдання:
- оцінюється вплив викидів забруднюючих речовин і відходів на природне середовище та здоров'я населення;
- встановлюються нормативи викидів забруднюючих речовин і складування відходів;
- плануються і оцінюються природоохоронні заходи на підприємстві;
- аналізується дотримання підприємством законодавства, стандартів і нормативно-технічної документації з охорони навколишнього середовища;
- здійснюється експертиза проектів реконструкції підприємства;
- розробляються заходи з підвищення ефективності використання природних і мінеральних ресурсів, енергії і вторинної сировини.
Основними джерелами інформації для складання екологічного паспорта є показники виробництва, розрахункові і фактичні викиди, дозволи на природокористування, паспорти газо- і водоочисного обладнання і споруд, установок з утилізації і використання відходів, дані державної статистичної звітності, інвентаризація джерел забруднення, дані про діяльність підприємства і фонові показники стану природного середовища в регіоні. Щорічно паспорт коригується і уточнюється.
З позицій екологічної безпеки природні системи розглядаються у двох станах - у межах норми і за її межами. Нормою вважається відповідність державним стандартам стану різних середовищ біосфери (наприклад, гранично допустимої концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді чи ґрунті). Недолік цього підходу полягає в тому, що не враховується ступінь відхилення від нормативу: в однаковому положенні опиняються системи, у яких норматив перевищений в одиниці, десятки і сотні разів.
Концепція «екологічного ризику» розглядає чотири можливих стани природних систем: нормальний, пригнічений (при такому зниженні потенціалу, яке піддається самовідновленню), сильно навантажений (коли відбувається істотне зниження продуктивності природних систем) і стан екологічного лиха (при якому відбувається прогресивне руйнування природних систем - втрата їх фонового якісного стану).
Межі переходу від одного стану до іншого можна розглядати як стандарти, а межу останнього стану - як граничний державний стандарт. Залежно від виділених ресурсів можуть прийматися різні конкретні значення параметрів цілей.