Розділ 2. Загальні вимоги до ведення щоденників практики та підготовки звіту

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Факультет захисту рослин, біотехнологій та екології

Посібник з навчальної практики для студентів, що навчаються за спеціальністю 6.040106"Екологія та охорона навколишнього середовища "

(дисципліна "Біологія-ІІ")

КИЇВ – 2016

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Факультет захисту рослин, біотехнологій та екології

Посібник з навчальної практики для студентів, що навчаються за спеціальністю 6.040106"Екологія та охорона навколишнього середовища "

(дисципліна "Біологія-ІІ")

КИЇВ – 2016

Посібник з навчальної практики укладений доктором біологічних наук, професором Гайченком Віталієм Андрійовичем на основі робочої навчальної програми дисципліни "Біологія-ІІ" та робочої програми навчальної практики з дисципліни "Біологія-ІІ" для студентів, що навчаються за спеціальністю 6.040106 "Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування" в Національному університеті біоресурсів і природокористування України.

Укладач:доктор біол. наук, проф. В.А. Гайченко,

Рецензенти: член-кор. НАН України, д-р біол. наук,проф. І.П. Григорюк,

доктор сільськогосподарських наук, професор В.М. Чайка

Відповідальний за випуск доктор біологічних наук, професор В.А. Гайченко

Рекомендовано до видання вченою радою факультету захисту рослин, біотехнологій та екології НУБіП України, протокол № ___ від 14 квітня 2016 р.

© Гайченко В.А.,

© НУБіП України

ВСТУП|вступ|

Навчальна (польова), практика з зоології є важливим|поважний| розділом в системі підготовки еколога-професіонала. Практика проводиться після|потім| освоєння зоологічних знань відповідно до учбового плану на лекційних і лабораторних заняттях. Польова практика – завершальний етап курсу і є|з'являється| продовженням учбового процесу, поглибленням теоретичних знань, отриманих|одержувати| протягом навчального року.

Під час польової практики проводяться всебічне ознайомлення студентів з|із| видовим складом тварин району, виявлення взаємозв'язків тварин з|із| відповідним місцем існування, видовий склад біоценозів|, вплив господарської діяльності людини на видовий і кількісний склад тварин. Особлива увага приділяється фоновим (численним|багаточисельним| і звичайним|звичним|) видам, що мають найбільше практичне значення. Вивчаються біологічні особливості тварин, їх розподіл в різних природних комплексах.

Протягом польової практики студентам прищеплюються|прищеплюють| навички|навички| проведення екскурсій в природу з метою ознайомлення з|із| тваринами рідного краю, оволодіння методиками самостійних спостережень в природі, збирання зоологічного матеріалу і створення колекцій.

Завдання|задачі| навчально-польової практики |слідуючого|:

• Ознайомити студентів з|із| основними еколого-фауністичними комплексами різних природних і антропогенних ландшафтів.

• Звернути увагу на практичну значущість чисельно переважаючих видів тварин, їх роль в господарській діяльності людини і житті біогеоценозів|.

• Прищепити навики|навички| в проведенні екскурсій, в постановці спостережень за тваринами і збиранню колекцій, не наносячи|завдавати| збитку|шкоди| природі.

• Навчити|виучувати| методам науково-дослідної роботи по вивченню різних груп тварин в природних умовах.

• Навчити дбайливому відношенню|ставленню| до тварин, познайомити з|із| основами природокористування і ін.

При проходженні польової практики студент знайомиться|ознайомлюється| з|із| біологічними особливостями тварин, пізнає єдність організмів і середовища|середи| їх існування, визначає причинні зв'язки тварин з|із| природними комплексами. Польова практика необхідна майбутньому екологу для отримання|здобуття| навиків|навичок| проведення екскурсій і постановки польових досліджень|досліду|, спостережень в природі. Тільки|лише| на практиці студент може оволодіти методами науково-дослідної роботи в області зоології і екології тварин.

Протягом практики студенти повинні проявити|виявляти| самостійність і провести декілька спостережень, польових експериментів. По кожному з них заздалегідь|наперед| намічається мета|ціль|, осмислюється методика виконання. При цьому складається план самостійної роботи в певні дні, відведені розкладом. З|із| темами самостійних робіт екскурсанти знайомляться|ознайомлюються| заздалегідь|наперед|.

Розділ 1. Основні напрями|направлення| польової практики

• Екскурсії під керівництвом викладача.

• Освоєння методів спостережень і кількісних обліків різних груп тварин.

• Обробка зібраного матеріалу (камеральні| роботи).

• Самостійна робота за вибраною темою.

• Ведення щоденника записів спостережень за хребетними|хребцевими| тваринами, складання ключових|джерельних| таблиць, що є|з'являється| свого роду малим визначником місцевих видів тварин і слідів їх життєдіяльності.

Екскурсії – основна форма вивчення тварин впродовж польової практики. Основні завдання|задачі| учбових екскурсій – знайомство з|із| окремими видами тварин в природі, загальними|спільними| фауністичними комплексами основних біоценозів. Основні правила на екскурсіях – найпильніша увага і ретельний запис побаченого і почутого. Число учасників екскурсії не повинне перевищувати 10–12 чоловік. Більше число екскурсантів вкрай|надто| небажано – шум може сполохати тварин. Під час екскурсії найважливіша|поважна| умова – тиша і концентрація групи біля керівника. Для проведення екскурсії до уваги береться одяг, який не має бути яскравим. Особливо слід уникати червоного і білого тонів.

Тривалість екскурсії зазвичай|звичний| не більше 3–4 годин. Триваліші екскурсії знижують увагу, додають|наділяють| неуважність екскурсантам, при цьому втрачається|розгублює| її ефективність. Існує певний порядок|лад| проведення екскурсій. Перша екскурсія орієнтувальна, ознайомлювальна: студенти знайомляться|ознайомлюються| з|із| місцевістю|місцевий|, проводять її опис. Під час другої і подальших|наступних| екскурсій окрім|крім| спостережень збирається різний матеріал, який слугує основою для визначення під час камеральних| робіт в лабораторних умовах. На екскурсіях ставиться мета|ціль| ознайомлення з|із| різноманітністю видів тварин в різних рослинних угрупуваннях.

Всі польові дані, які заносяться в щоденник, потрібні і важливі|поважні| для розуміння біологічних явищ і з'ясування зв'язків між організмами і місцем існування. Акуратне ведення щоденника організовує студента, залучає до дослідницької роботи, розвиває спостережливість|спосережність| і мислення.

Розділ 2. Загальні вимоги до ведення щоденників практики та підготовки звіту

Виключне значення для будь-якої польової роботи має фіксація результатів дослідів чи спостережень. Лише запротокольований факт має наукову цінність, є справжнім документом, який не втра­чає своєї переконливості навіть через тривалий час. Саме тому з са­мого початку навчання кожен студент пови­нен навчитися протоколювати результати своїх спостережень і досліджень не покладаючись на пам'ять. Навіть при найкращій пам'яті безліч різноманітних вра­жень неминуче відіб'ється на точності та вірогідності встановлених фактів, а багато найцікавіших відомостей можуть забутися або підсвідомо викривитися до невпізнання.

У записах треба чітко розмежовувати твердо встановлені факти від здогадок, припущень та відомостей, одержаних з вуст інших лю­дей.

Існує декілька способів запису, але незалежно від того, який з них обере студент, треба додержуватись деяких загальних, цілком обо­в'язкових правил:

1) записи треба робити негайно або якомога швидше, за свіжими враженнями;

2) факти викладати з граничною ясністю, чіткістю та виразністю;

3) обов'язково вказувати дату, годину, місце та умови спостере­ження;

4) записувати чітко та зрозуміло.

Нехтування будь-яким з цих моментів може створити безліч непотріб­них ускладнень.

Майже не виникає складнощів із записами лабораторних або інших камеральних досліджень, коли більша частина роботи викону­ється в зручному приміщенні за столом. У цьому випадку досить розкреслити загальний зошит у клітинку певним, зручним для за­писів чином. Не потрібно намагатись усі необхідні записи втиснути в один рядок, дуже незручними є надто вузькі стовпчиків. Необхідним в таблицях є місце для приміток.

Під час екскурсії найкраще робити короткі конспективні нотатки в записнику, а вже після екскурсії (але не відкладаючи на тривалий час) детально їх розписа­ти. Зручні для роботи в полі записні книжечки розміром 10 х 15 см, з паперу в клітинку, з твердою обкладинкою (польові що­денники). Щоденник такого формату можна вільно покласти до кишені, обкладинка не зламається і добре збереже записник від вологи. Клітинки дозволяють складати схеми, плани. Записи роб­ляться м'яким (3М, В, НВ) простим (ні в якому разі не хімічним!) олівцем, бажано з одного боку аркуша.

Здебільшого записи в полі доводиться робити поспіхом, у не­зручній позі, а тому не лише дуже лаконічно, але й не завжди роз­бірливо. Особливо такими вадами страждають нотатки під час нічних екскурсій, при сильних морозах і під дощем. Інколи вико­ристовують різні скорочення та умовні позначки. Одразу ж після повернення з екскурсії розібратись у цих позначеннях не так вже й важ­ко, але через декілька днів або й місяців по тому це стає майже безна­дійною справою. Своєчасні незначні витрати часу на ретельне, акуратне оформлення записів надзвичайно полегшать наступну об­робку і значно компенсують витрачену працю та час.

Важливий момент ведення щоденника – його зовнішнє оформлення – наявність полів (потрібні для більш пізніх зауважень, додатків і виправлень), нуме­рація сторінок, наявність дати на кожній сторінці і т. ін.

Для постійного щоденника краще мати загальний зошит у клі­тинку з цупкою обкладинкою. Щоденниками доводиться користу­ватись постійно і навіть через багато років, тому вони повинні бути досить міцними. Сторінки щоденника нумеруються, а на першій сторінці ро­биться напис, де вказується номер щоденника, прізвище дослідника та його адреса з проханням повернути на випадок, якщо він буде за­гублений, а також відрізок часу, коли ним користувались. Номер щоденника та час допоможуть згодом у пошуках потрібних мате­ріалів. Адреса – також не зайва пересторога, адже ніхто не застра­хований від втрати.

Система записів. Найчастіше користуються хронологічними щоденниками. В цьому випадку спостереження реєструються в спеціальному записнику щоденно, підряд. На початку запису вказується дата та день тижня, коротко характеризується стан погоди, далі описується екскурсій­ний маршрут за день і, насамкінець, наводиться детальний опис всього того, що спостерігалось.

Хронологічні щоденники мають ті переваги, що в них детально фіксу­ються хід і умови роботи, найбільш точно відтворюється послідовність розвитку природних явищ, вони дають чітке уявлення щодо загальних закономірностей зафіксованих явищ. Серйозним недоліком хронологічних що­денників є складність розрізнення даних по окремих видах, біотопах і проблемах тощо. Чим більше накопичуватиметься матеріалу, тим важче буде у ньому розібратись, якщо не вдатись до складання спеціальних предметних покажчиків (так званих індексів) до кож­ного закінченого щоденника. Безумовно, складання такого покаж­чика справа копітка, вимагає виняткової ретельності, але цілком виправдовує себе згодом.

Другий спосіб ведення записів – предметно-тематичний, який полягає в тому, що відомості щодо кожного виду або питання по­слідовно, по мірі накопичення, записуються на окремі сторінки що­денника, відведені й позначені попередньо або в ході роботи. Тре­ба приблизно підрахувати можливий обсяг спостережень і зарезер­вувати для одних більше сторінок, для інших – менше. Коли від­ведене місце буде вичерпане, знизу робиться позначка про пере­нос і починається запис на новій сторінці, яка, в свою чергу, по­чинається позначкою відповідної сторінки, з якої зроблено перенос. Така система не тільки не потребує індексації, полегшує обробку, але й дозволяє весь час слідкувати за накопиченням матеріалів – одразу бачити, яких з них достатньо, а з яких існують певні пропуски. Сут­тєвим недоліком цієї системи записів є те, що втрачається загальне уявлення щодо виконаної роботи. Щоб запобігти цьому, інколи паралельно ведуть короткі хронологічні нотатки. Важко рекомендувати будь-який з наведених способів, тим більше, що кожний з них має свої переваги і вади. Вибір багато в чому залежить від характеру та умов роботи, а також від особистих здібностей і здатностей дослідника. Але у будь-якому випадку треба беззастережно додержуватись тих загальних вимог, які згадувались на початку.

Найкращим і найсучаснішим способом, безумовно, буде перенесення всіх даних щоденників до комп'ютера – здійснити пошук будь-якого терміна за комп'ютерними даними надзвичайно просто. Після закінчення певного етапу роботи, а краще щоденно, необхідно заносити всі отримані дані до бази даних, спеціально створеної для збереження матеріалів роботи. У базі потрібно передбачити дуже широке поле для зауважень (приміток), яке найкраще заповнювати безпосередньо після роботи. Створення бази даних дозволить у подальшому скористатись будь-яким із доступних пакетів статистичної обробки матеріалів. Створювати базу даних можна в різних системах: "Ребус", "dBASE-IV", "FoxPro" або "Excel". Найчастіше використовується остання, оскільки вона дає можливість статистичного обробітку отриманих даних і підготовки звітних матеріалів.

Розділ 3. Організація і методи польових досліджень

• Оглядові екскурсії під керівництвом викладача для загального|спільного| ознайомлення з|із| районом практики, фауною, методикою спостереження за тваринами, методами обліку|урахування| різних тварин, способами розпізнавання тварин в природі за звичками, голосами, слідами їх діяльності і тому подібне.

• Самостійні дослідницькі роботи за темами, обраними студентами під керівництвом викладача.

• Щоденна обробка зібраного матеріалу, оформлення записів, вилов тварин, спостереження за тваринами.

• Весь зібраний матеріал студенти доповнюють літературними даними і оформляють у вигляді самостійних звітів.

Всі маршрути прив'язані до місцевості|місцевий| за допомогою топографічної|топографія| зйомки. У перший день студенти вимірюють|виміряють| довжину маршрутів, площу майданчиків, на яких їм належить працювати, освоюють основні топографічні|топографія| знаки, якими доведеться|припаде| користуватися.

Відстань на маршруті вимірюється шагомірною| зйомкою. Для цього необхідно заздалегідь виміряти довжину свого кроку. Вимірювання здійснюється методом "пара кроків" – два кроки людини зростом 165 – 175 см дорівнюють 150 см (1,5 м). Вимірювання здійснюється по черзі впродовж|упродовж| маршруту, після закінчення розрахунків оголошується довжина маршруту (пройдена|минати| відстань).

Всі неживі об'єкти, які можуть зустрінутись, і слугують орієнтирами (будинки|вдома|, електролінії, дороги|любі|, струмки і тому подібне), позначають|значать| топографічними|топографія| знаками. Маршрут можна креслити по ходу, до нього прив'язують зустрічі зі|із| ссавцями, птахами|птицями|,|із| плазунами і земноводними, рослинами. Добре викреслений маршрут точно вказує|вказує|, де була зустрінута|із| тварина, її сліди, або сліди діяльності тварини. При багаторічних|багатолітніх| спостереженнях на одних і тих же маршрутах можна вивести певні закономірності розселення птахів|птиць| і інших хребетних|хребцевих| тварин, їх чисельності.

Основні об'єкти опису на точці – рослинна асоціація, її флористчний склад, кількісне співвідношення видів, їх фенологічний стан|достаток|, структура угруповання тощо. При цьому застосовується шкала оцінок рясності Друде (П. Д. Ярошенко, 1969):

sor|. (sociales|) – рослина змикається|стуляє| надземними частинами|частками|, утворюючи фон;

сор. 3 (copiosae| 3) – рослина зустрічається дуже часто;

сор. 2 (copiosae| 2) – особин|особи| багато;

сор. 1 (copiosae| 1) – особин|особи| досить багато;

sp|. (sparsae|) – рослина зустрічається в невеликій кількості, розпорошено;

sol|. (solitariae|) – рослина зустрічається в дуже малій кількості, рідкісними|рідкими| екземплярами|примірниками|;

un|. (unicum|) – єдиний екземпляр|примірник|.

Встановлено|установлений|, що оцінки Друде відповідають відстані між окремими рослинами:

сор. 3 – від 0 до 20 см;

сор. 2 – від 20 до 40 см;

сор. 1 – від 40 до 100 см;

sp.| – від 100 до 150 см;

sol.| – більше 150 см.

Використовується і така шкала рясності (Б. А. Меркулов, Т. М. Меркулова, 1995):

5 – вид покриває більше 3/4 пробної площі|майдану|;

4 – від 1/2 до 3/4 пробної площі|майдану|;

3 — від 1/4 до 1/2 пробної площі|майдану|;

2 – від 5 до 25% пробної площі|майдану|;

1 – менше 5% пробної площі|майдану|.

Для кількісних обліків дрібних|мілких| ссавців застосовуються пастки («мишоловки») кустарного або фабричного виготовлення. Пастки в кількості не менше 25 розставляються в певному біоценозі на відстані 5 метрів одна від одної в смерковий|присмерковий| час. Улов перевіряється вранці|уранці|. Пастка, що простояла на лінії одну ніч, прирівнюється до доби. Перерахунок ведеться на 100 пастко-діб|. За аналогічним принципом здійснюється облік за допомогою ловчих канавок або ловчих конусів (циліндрів).

Риби на екскурсіях здобуваються|добувають| посильними методами: за допомогою вудки|вудочки| з|із| одним або декількома гачками, спінінга тощо|. Здобуті риби розглядаються|розглядують|, визначаються види, при цьому вимірюється і зважується кожна особина|особа| з|із| визначенням статі|статі|, віку; складаються таблиці з систематичного положення|становищу| і з|із| вказівкою числа здобутих особин|осіб| і їх промірів|.

Літня польова практика передбачає особливий розділ – колекціонування матеріалів. Добування таких тварин, як птахи, можливо у разі їх знайдення пошкодженими, загиблими від якихось причин. Забороняється відстрілювати птахів, це призводить до швидкого зубожіння орнітофауни. З правилами збору колекцій тварин краще познайомитися на прикладі гризунів, але в обмеженій кількості. Масові збори особливо важливі при колекціонуванні біологічних зразків, таких як пелетки (погадки), поїди, екскременти, гнізда після вильоту пташенят і інші залишки.

Всі збори мають ретельно етикетуватись. Етикетка – це науковий документ, без якого колекція не має наукової цінності. Етикетку краще писати тушшю або простим олівцем, прив'язуючи її до об'єкту. На етикетці вказується вид, місце збору (країна, область, район, місто, село), дата збору, хто здобув. За наявності GPS навігатора вказуються географічні координати місця.

Вимоги до ведення щоденника навчальної практики

1. Щоденник ведеться кожним студентом щодня, акуратно заповнюється і супроводжується|супроводжується| малюнками, графіками, діаграмами і ін.

2. За підсумками кожної проведеної екскурсії або самостійної роботи по темі індивідуальної роботи зробити висновки|висновки|:

а) загальна|спільна| кількість видів, зареєстрованих на екскурсії, на даному
маршруті| (або майданчику), з|із| них бачених, почутих, зустрінутих за
слідами діяльності і т. ін.;

б) чисельно переважаючі|пануючі| види — численні|багаточисельні|, звичайні|звичні| (фонові),
складаючі ядро тваринного населення, їх частка|доля| від фауністичного
списку| і від кількості врахованих особин|осіб|;

в) рідкісні|рідкі| і дуже рідкісні|рідкі| види, їх частка|доля| від фауністичного списку і від кількості врахованих особин|осіб|;

г) скласти систематичну таблицю зареєстрованих видів;

д) відзначити екологічний стан|достаток| тварин (гніздобудування, насиджування або вигодовування пташенят, розмноження, статева і вікова структура і ін.);

е) рисунки (схеми) будови гнізд птахів або ссавців, кладок
земноводних або плазунів;

ж) визначити незвичайні|незвичні| моменти з|із| життя тварин і ін.

3. Рисунки, графіки, діаграми готуються акуратно і обов'язкові при веденні щоденника спостереження.

4. . Щоденник оформляється і здається|задається| на перевірку викладачеві — керівникові польової практики.