Етапи та стадії формування територіальних рекреаційних комплексів.
Вперше ідею про рекреаційну систему як об’єктивне й соціальне за своєю суттю формування запропоновано В. С. Преображенським. У системі народного господарства РС являє собою одну з підсистем, що виступає як цілісна одиниця, і має певний набір суспільно необхідних функцій. Таким чином, рекреаційна система виступає як рівнозначна з системами матеріального виробництва (промислова, сільськогосподарська, транспортна) і системами невиробничої сфери. Та зазвичай рекреаційні системи мають територіальний характер, що визначається географічною вибірковістю рекреаційних занять та просторовою нерівномірністю розповсюдження природних комплексів, тому було запропоновано використовувати термін територіальна рекреаційна система (ТРС). ТРС – специфічна соціально-географічна система (або геосистема), яка складається з взаємопов'язаних елементів (підсистем): органу керування, рекреантів, природних та історико-культурних комплексів, технічних систем, обслуговуючого персоналу та характеризується функціональною (стан підсистем визначається функцією системи в цілому), так і територіальною цілісністю. Дана модель значно відрізнялась від інших геосистем тим, що до неї було введено специфічний блок: група відпочиваючих, що надало їй антропоцентричного характеру, тобто центральне місце в ТРС займає людина (турист) зі своїми рекреаційними потребами.
Існує певне коло робіт, у яких за об'єкт дослідження править вужчий, ніж ТРС, територіально-рекреаційний комплекс (ТРК) або територіально- туристський комплекс (ТТК). Він являє собою частину ТРС і трактується як сполучення рекреаційних закладів і супутніх підприємств інфраструктури, об'єднаних тісними виробничими й економічними зв'язками, спільним використанням географічного положення, природних і економічних ресурсів території, яку цей комплекс займає. ТРК може бути різного рівня, починаючи від окремої турбази, санаторію, кемпінгу і закінчуючи окремими регіонами і навіть державами. Важливим завданням формування та функціонування ТРК є визначення структури, в якій виділяють три основних підрозділи: функціонально- галузевий, територіальний та організаційно-управлінський. Функціонально-галузева структура ТРК – це сукупність галузей та видів діяльності, що виконують певні функції, інтегровані в рамках РТК для досягнення поставлених цілей. Схема функціонально-галузевої структури ТРК включає поряд із виробничим і невиробничим обслуговуванням окрему складову – інформаційне обслуговування, а також виділяється два нових підкомплекси: підкомплекс дитячого відпочинку та корпоративної рекреації. Особливістю РТК є його територіальна цілісність. На користь даного твердження свідчить той факт, що для ефективнішого функціонування галузей, підгалузей і окремих одиниць комплексу необхідним є встановлення тісних територіальних зв'язків між ними та територіальна спільність наявних у комплексі інфраструктури, ресурсів і управління. Організаційно-управлінська структура РТК є необхідною для вирішення різноманітних проблем, пов'язаних із формуванням, функціонуванням і подальшим розвитком РТК.
Етапи та стадії формування територіальних рекреаційних комплексів:
1 етап. Локалізаційний. Поодиночне розміщення закладів, об'єктів і територій рекреаційного призначення.
2 етап. Концентраційний. Зростання чисельності рекреантів та кількості рекреаційних закладів і об'єктів, збільшення числа супутніх підприємств, формування рекреаційної спеціалізації.
3 етап. Комплексо-утворюючий (системний). Виділення рекреації в провідну функцію зайнятості населення, всі інші галузі – як допоміжні та супутні.
Стадії формування рекреаційних комплексів: 1) регіональна або початкова; 2) розвитку; 3) спеціалізації; 4) комплексна; 5) реконструктивна.
Стадії циклу: 1. Освоєння. 2. Розвитку. 3. Закріплення. 4. Стагнації. 5.Спаду.
Елементарні рекреаційні заняття (ЕРЗ) – внутрішньо цілісна, однорідна, не роздільна на технологічні компоненти рекреаційна діяльність. Елементарні рекреаційні заняття є основою для конструювання циклів рекреаційних занять. За даними закордонних соціологів, число елементарних рекреаційних занять подвоюється що десять років, до початку XXI століття їх налічувалося вже більше 100 тис. видів. Очевидно, що оперування такою базою вимагає застосування типізації ЕРЗ і зведення їх у більш загальні групи – типи рекреаційної діяльності. Тип рекреаційної діяльності – однорідне угруповання елементарних рекреаційних занять, кожне з яких взаємозамінне й альтернативне для всіх інших елементарних рекреаційних занять даної групи. Інакше кажучи, до одного типу рекреаційної діяльності будуть належати взаємозамінні елементарні рекреаційні заняття.
Так, за типологією рекреаційні заняття можна розділити на дві групи:
1.Група відновлення: • рекреаційно-лікувальні, які являють собою систему занять, жорстко обумовлених методами санаторно-курортного лікування – бальнеолікування, грязелікування, кліматолікування й т. ін.; • рекреаційно-оздоровчі, коло яких набагато ширше, різноманітніше й практично не обмежується – прогулянки, купання, сонячні ванни й т. ін.
2.Група розвитку: • рекреаційно-спортивні, спрямовані на розвиток фізичних сил людини - заняття всіма видами спорту; • рекреаційно-пізнавальні, які покликані духовно розвивати людину – екскурсії, відвідання музеїв, театрів, кіноконцертних залів. Уся розмаїтість елементарних рекреаційних занять у розгорнутій класифікації представлена типами рекреаційної діяльності.
Кожне з ЕРЗ може бути належне до класу лідируючих або «провідних», залежно від того, чи є воно цільовим заняттям з позиції рекреаційних функцій. За цією ознакою виділяються:
• цільові ЕРЗ, що є головним мотивом рекреаційної діяльності;
• додаткові ЕРЗ, що не реалізують основну мету рекреації, але урізноманітнюють цикл рекреаційних занять, пожвавлюють його;
• супутні ЕРЗ, що не дають специфічного рекреаційного ефекту, але необхідні за фізіологічними і технологічними обмеженнями.
Наприклад, екскурсії будуть цільовими для реалізації пізнавальної функції, додатковими для оздоровчої й супутніми для лікувальної. ЕРЗ перебувають у певній взаємозалежності в межах певних типів і циклів рекреаційної діяльності. Із цих позицій їх характеризують: взаємозамінність (альтернативність) – можливість без видимого збитку для цілей рекреації замінити одне ЕРЗ на інше. Ця характеристика виявляється дуже важливою у практиці організації рекреаційної діяльності: коли можливостей для здійснення якого-небудь ЕРЗ може не бути, необхідно компенсувати цей недолік пропозицією рекреантові іншого схожого за змістом ЕРЗ.
Наприклад, у негрибний період можна запропонувати збирання ягід, лікарських трав, горіхів й т. ін.; взаємозумовленість – відношення, що приводить до поняття «режим рекреаційної діяльності» – це послідовність ЕРЗ із фіксацією їхньої тривалості й інтенсивності в циклі рекреаційних занять; протипоказаність – несумісність деяких ЕРЗ між собою в даний відрізок часу; атрактивність – індивідуальна або групова привабливість рекреаційних занять і їх сполучень. Особливістю організації рекреаційної діяльності є те, що в ході її здійснення види занять комбінуються між собою. Стійка комбінація повторюваних рекреаційних занять за певний відрізок часу одержала назву циклу рекреаційної діяльності.
Цикл рекреаційної діяльності (ЦРД) – взаємопов’язане і взаємообумовлене сполучення типів рекреаційної діяльності, яке виникає на основі ведучого мотиву рекреаційної діяльності; програма відпочинку, яка дозволяє на основі поведінкових можливостей і зразків реалізувати певні рекреаційні цілі, мотивації й вимоги рекреантів у конкретних умовах. Знання циклів рекреаційної діяльності допомагає організаторам відпочинку повніше задовольняти рекреаційні потреби, раціонально організовувати рекреаційну діяльність і, відповідно, одержувати найбільші прибутки від реалізації правильно розроблених рекреаційних послуг. Кожна людина самостійно неусвідомлено конструює ЦРД, виходячи з власних уявлень про корисність і атрактивність рекреаційної діяльності, звичок, моди, цін, грошових доходів та інших факторів. Найчастіше самостійно організована діяльність слабко відповідає рекреаційним потребам. ЦРД має задовольняти двом фундаментальним вимогам: рекреаційній корисності й індивідуальній привабливості. Таким чином, ЦРД становлять системну структуру, що адекватно відбиває властивості й відносини як суб'єкта, так і об'єкта рекреації. З їхньою допомогою можна врахувати рекреаційні потреби й сформулювати вимоги до умов їхньої реалізації, визначити технологію обслуговування. Усього за допомогою оптимізації отримано 17 різних ЦРД:
χ1 – водний;
χ2 – альпійський;
χ3 – альпіністський;
χ4 – активно-оздоровчий;
χ5 – комерційно-діловий;
χ6 – лікувально-курортний;
χ7 – культурно-історичний (екскурсійний);
χ8 – мисливсько-рибальський;
χ9 – паломницький;
χ10 – приморський;
χ11 – пригодницький;
χ12 – розважальний;
χ13 – спортивний;
χ14 – фестивально-конгресний;
χ15 – екологічний;
χ16 – екзотичний;
χ17 – етнографічний.
Виділяють добові, відпускні, життєві цикли рекреаційної діяльності, цикли, характерні для певних вікових і соціальних груп. Добовий цикл рекреаційної діяльності як певне сполучення елементарних рекреаційних занять, що здійснюються протягом невеликих відрізків часу, може бути розглянутий як первинний осередок. Добові цикли рекреаційної діяльності здебільшого багаторазово повторюються протягом певного тривалого відрізку часу для однієї людини. Найбільш придатними для щоденного відпочинку є наступні рекреаційні заняття: прогулянковий відпочинок, водні процедури, фізичні вправи, читання, перегляд телепрограм, самоосвіта; для щотижневого відпочинку – рухливі заняття на воді, спортивний туризм, спортивні ігри та вправи, екскурсійний, рибальсько-мисливський, розважальний цикл; для відпустки – активно-оздоровчий, спортивний, курортний, культурно- історичний.
При конструюванні ЦРД ураховується наступне:
1.Кожний тип рекреаційної діяльності утворюється шляхом чергування кількох різних циклів рекреаційної діяльності.
2.Специфіка циклів формується на основі рекреаційних потреб.
3.Визначаються основні й додаткові (за вибором рекреанта) типи рекреаційної діяльності. Для різних типів рекреаційної діяльності одні й ті ж самі рекреаційні заняття можуть бути цільовими, додатковими чи супутніми.
4.Ураховуються основні характеристики рекреаційних занять – взаємодоповнюваність, взаємозамінність, протипоказаність, атрактивність.
5.Приналежність елементарних рекреаційних занять до різних типів рекреаційної діяльності не є строго фіксованою.
Кожний з типів рекреаційної діяльності при конструюванні циклів може доповнюватися ЕРЗ з інших груп. Таким чином, рекреаційна діяльність полягає у виборі елементарних рекреаційних занять, із яких формуються типи рекреаційної діяльності, а далі з них складають цикли рекреаційної діяльності (програму відпочинку). Така процедура формування ЦРД дозволяє рекомендувати рекреантові оптимальні сполучення типів рекреаційної діяльності й відповідних їм занять. ЦРД виступають структурною композицією рекреаційної діяльності, мають внутрішню цілісність і цільову орієнтацію.
Враховують як групові, так і індивідуальні потреби рекреантів. У цілому для сучасного етапу розвитку рекреаційної діяльності необхідно зазначити кілька тенденцій, що відбивають зміну в структурі рекреаційних потреб:
1.У рекреаційній діяльності беруть участь усі верстви населення незалежно від віку, доходів, статі й ін. характеристик.
2.Скорочення тривалості відпускного періоду при одночасному збільшенні частоти виїздів на відпочинок.
3.Щорічне зростання кількості й видів нових рекреаційних занять: екологічний туризм, спа, екстрим та ін. і відповідне залучення нових видів рекреаційних ресурсів.
4.Зростання значення відпочинкових, спортивних і оздоровчих занять.
5.Відносне зниження частки лікувальних занять.