Поняття та види та функціональне використання земель природоохоронного ронного призначення

Землі природоохоронного призначення - це особлива комплексна категорія земель, яка має пріоритетне соціально-екологічне значення.

За чинним ЗК Ук­раїни (ст. 43^6) пра­вовий режим земель природоохоронного призначення за об'єктним складом і функціональним використанням земельних ділянок може бути поділений на два види: а) правовий режим земель природно-заповідного фонду України; б) правовий режим земель іншого приро­доохоронного призначення.

Основне цільове призначення цієї категорії земель - це збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтри­мання загального екологічного балансу, фонового моніторингу навко­лишнього природного середовища, проведення наукових досліджень, навчально-освітніх, виховних та інших заходів.

Згідно зі ст. 43 ЗК України до земель природно-заповідного фонду належать ділянки суші й водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, науко­ву, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

За ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, та земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність (ст. 43 ЗК).

Правовий режим цих земель має складний характер, установлений як земельним (гл. 7 ЗК), так і екологічним законодавством. Закон Укра­їни "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 черв­ня 1991 р. відносить до природно-заповідного фонду України (далі - ПЗФ) природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні (розд. XII, ст. 61). Водночас у законі України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України" визначається правовий режим одинадцяти категорій територій та об'єктів ПЗФ, кожна з яких має свій особливий правовий статус, порядок організації й функціонуван­ня, режиму використання земель природних територій та об'єктів.

Формування мережі водно-болотних угідь передбачено Основними напрямами державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпе­ки, затвердженими постановою ВР України від 5 березня 1998 р., За­коном України від 29 жовтня 1996 р. "Про участь України в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів" (прийнята 2 лю­того 1971 р., Рамзас, Іран), Законами України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства" від 17 січня 2002 р., "Про Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азов­ського і Чорного морів" від 22 березня 2001 р., а також постановою Кабінету Міністрів України № 1287 від 29 серпня 2002 р. "Про поря­док надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення". Цей Порядок визначає процедуру надання водно-болотним угіддям статусу міжнародного значення відповідно до критеріїв згаданої Конвенції про водно-болотні угіддя, а також правовий режим земель водно-болотних угідь.

Землі природоохоронного призначення характеризуються такими юридичними ознаками: а) призначені переважно для здійснення при­родоохоронних заходів щодо особливо цінних природних об'єктів; б) повністю або частково вилучаються з господарського використан­ня; в) на землях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів чи об'єктів чи перешкоджає їхньому ви­користанню за цільовим призначенням; г) потребують внутрішнього функціонального зонування земельних ділянок; ґ) можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності; д) мають особливий порядок управління та охорони; е) потребують особливої охорони; є) потребують пільгового фінансування та оподаткування землекори­стування; ж) включаються в національну екологічну мережу України.

Види земель природоохоронного призначення залежать від право­вого режиму відповідної природноохоронної території. Так, згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду поділяються на: а) природні території та об'єкти, до яких належать природні заповідники, національні приро­дні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, за­казники, пам'ятки природи, заповідні урочища; б) штучно створені

об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки- пам'ятки садово-паркового мистецтва (ст. 44 ЗК України).

У свою чергу, заказники, пам'ятки природи? ботанічні сади, ден­дрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їхньої екологічної, наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплек­сів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками приро­ди, мети і необхідного режиму охорони, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, енто­мологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палентологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на компле­ксні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. ^;

Законодавством АР Крим може бути встановлено додаткові катего­рії територій і об'єктів ПЗФ (ст. З Закону України "Про природно- заповідний фонд України).

Залежно від правового статусу об'єктів природно-заповідного фонду визначаються особливості правового режиму земель, на яких відповід­но до чинного екологічного законодавства утворені такі об'єкти. Склад земель природоохоронних територій та об'єктів ПЗФ передбачена ст. 20-40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Використання земель іншого природоохоронного призначення здійснюється відповідно до основних вимог, визначених ЗК України, Законом України "Про природно-заповідний фонд України", а також спеціальними законами, які регулюють режим використання земель водного фонду, лісогосподарського призначення, оздоровчого та ін­шого призначення, що мають наукове значення.

Охорона земель іншого природоохоронного призначення здійсню­ється відповідно до ст. 6 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", згідно з якою території та об'єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснен­ня якої визначається положенням про кожну із таких територій чи про кожен об'єкт, яке згідно з цим Законом затверджується Мінпри­роди України. За Законом України від 21 вересня 2000 р. "Про Зага­льнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр." передбачено деякі критерії віднесення зе­мель екологічної мережі до науково цінних земель.

Зокрема, до таких земель відповідно до п. 4 зазначеного документа можна віднести земельні ділянки степової рослинності, луки, пасови­ща, кам'яні розсипи, піски, солончаки, ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України, розробленої на виконання вимог Закону України "Про рослинний світ" та яка ведеться у порядку, визначеному Положенням про Зелену книіу України, затвердженому постановою КМ України № 1286 від 29 серпня 2002 р. Також до таких земель можна віднести земельні ді­лянки, що є місцями перебування чи зростання видів тварин і рос­лин, занесених до Червоної книги України згідно із Законом України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 р., радіоактивно за­бруднені землі, які не використовуються і підлягають окремій охороні - як природні регіони з особливим режимом.

Відповідну наукову цінність можуть мати землі, зайняті історико- культурними заповідниками, музеями-заповідниками, музеями просто неба, іншими об'єктами, утвореними на основі ансамблів, комплексів пам'яток і окремих пам'яток природи, історії та культури згідно зі ст. 6 Закону України від 29 червня 1995 р. "Про музеї та музейну справу".

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами, і тому вони можуть набувати на праві користування земель­ні ділянки для своїх потреб. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоо­логічні парки місцевого значення відповідно до законодавства Украї­ни можуть бути визнані юридичними особами.

Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюють­ся на місцевості межовими або інформаційними знаками. Аналогічно до Положення про державні знаки та аншлаги на територіях та об'єк­тах природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Мінприроди України № ЗО від 29 березня 1994 р., такими знаками є інформаційні та межові охоронні знаки, інформаційні щити цих зе­мель, які спрямовані на відмежування їх від інших категорій земель, інформування населення та природокористувачів про межі таких зе­мель, категорію їхнього заповідання та основні відомості про режим, підпорядкування і правила поведінки на природоохоронних об'єктах.

ОСОбЛИВОСТІ здійснення права власності на землі природоохоронного ПрИЗНаЧЄННЯ

Землі ПЗФ охороняються як національне надбання, тому ст..150 ЗК України

відносить зем­лі природно-заповідного фонду до особливо цінних земель і встановлює особливий порядок їхнього вилучення. Віднесення земель до цієї категорії, порядок надання земельних ділянок і видачі документів на право володіння, користування і розпорядження землями ПЗФ здійснюється на підставі рішень органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визна­чених у ст. 20, 122, 123, 125, 126 ЗК України) та в Законі України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" (п. 37 ст. 26 та п. 24 ст.43).

Положення ст. 45 ЗК України відтворюють норму ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", згідно з якою те­риторії природних заповідників, заповідні зони біосферних заповід­ників, землі та інші природні ресурси, надані національним природ­ним паркам, є власністю українського народу. Такі землі відповідно до ст. 84 ЗК України віднесено до земель державної власності.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповід­ників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не на­дані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть пере­бувати як у власності українського народу, так і в інших формах вла­сності, передбачених законодавством України. Такі землі, відповідно до ст. 82, 83 ЗК України, можуть перебувати, крім державної, у при­ватній та комунальній власності.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону України "Про природно-заповідний фонд Украї­ни", не підлягають приватизації, а отже, можуть перебувати лише в державній або в комунальній власності.

За чинним земельним законодавством України в разі зміни форм власності на землю, на якій розташовані заказники, пам'ятки приро­ди, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їхньої охорони і збе­реження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Власники землі в межах своїх територій можуть створювати штуч­ні об'єкти природно-заповідного фонду зі зміною цільового призна­чення таких земель.

Об'єкти природно-заповідного фонду комунальної власності мо­жуть набуватися шляхом передачі їх з державної власності, або шля­хом придбання їх органами місцевого самоврядування в порядку, установленому законом (п. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве са­моврядування в Україні").