Поняття та види та функціональне використання земель природоохоронного ронного призначення
Землі природоохоронного призначення - це особлива комплексна категорія земель, яка має пріоритетне соціально-екологічне значення.
За чинним ЗК України (ст. 43^6) правовий режим земель природоохоронного призначення за об'єктним складом і функціональним використанням земельних ділянок може бути поділений на два види: а) правовий режим земель природно-заповідного фонду України; б) правовий режим земель іншого природоохоронного призначення.
Основне цільове призначення цієї категорії земель - це збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу, фонового моніторингу навколишнього природного середовища, проведення наукових досліджень, навчально-освітніх, виховних та інших заходів.
Згідно зі ст. 43 ЗК України до земель природно-заповідного фонду належать ділянки суші й водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
За ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, та земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність (ст. 43 ЗК).
Правовий режим цих земель має складний характер, установлений як земельним (гл. 7 ЗК), так і екологічним законодавством. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. відносить до природно-заповідного фонду України (далі - ПЗФ) природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні (розд. XII, ст. 61). Водночас у законі України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України" визначається правовий режим одинадцяти категорій територій та об'єктів ПЗФ, кожна з яких має свій особливий правовий статус, порядок організації й функціонування, режиму використання земель природних територій та об'єктів.
Формування мережі водно-болотних угідь передбачено Основними напрямами державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженими постановою ВР України від 5 березня 1998 р., Законом України від 29 жовтня 1996 р. "Про участь України в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів" (прийнята 2 лютого 1971 р., Рамзас, Іран), Законами України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства" від 17 січня 2002 р., "Про Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів" від 22 березня 2001 р., а також постановою Кабінету Міністрів України № 1287 від 29 серпня 2002 р. "Про порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення". Цей Порядок визначає процедуру надання водно-болотним угіддям статусу міжнародного значення відповідно до критеріїв згаданої Конвенції про водно-болотні угіддя, а також правовий режим земель водно-болотних угідь.
Землі природоохоронного призначення характеризуються такими юридичними ознаками: а) призначені переважно для здійснення природоохоронних заходів щодо особливо цінних природних об'єктів; б) повністю або частково вилучаються з господарського використання; в) на землях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів чи об'єктів чи перешкоджає їхньому використанню за цільовим призначенням; г) потребують внутрішнього функціонального зонування земельних ділянок; ґ) можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності; д) мають особливий порядок управління та охорони; е) потребують особливої охорони; є) потребують пільгового фінансування та оподаткування землекористування; ж) включаються в національну екологічну мережу України.
Види земель природоохоронного призначення залежать від правового режиму відповідної природноохоронної території. Так, згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду поділяються на: а) природні території та об'єкти, до яких належать природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; б) штучно створені
об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки- пам'ятки садово-паркового мистецтва (ст. 44 ЗК України).
У свою чергу, заказники, пам'ятки природи? ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їхньої екологічної, наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палентологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. ;
Законодавством АР Крим може бути встановлено додаткові категорії територій і об'єктів ПЗФ (ст. З Закону України "Про природно- заповідний фонд України).
Залежно від правового статусу об'єктів природно-заповідного фонду визначаються особливості правового режиму земель, на яких відповідно до чинного екологічного законодавства утворені такі об'єкти. Склад земель природоохоронних територій та об'єктів ПЗФ передбачена ст. 20-40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").
Використання земель іншого природоохоронного призначення здійснюється відповідно до основних вимог, визначених ЗК України, Законом України "Про природно-заповідний фонд України", а також спеціальними законами, які регулюють режим використання земель водного фонду, лісогосподарського призначення, оздоровчого та іншого призначення, що мають наукове значення.
Охорона земель іншого природоохоронного призначення здійснюється відповідно до ст. 6 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", згідно з якою території та об'єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням про кожну із таких територій чи про кожен об'єкт, яке згідно з цим Законом затверджується Мінприроди України. За Законом України від 21 вересня 2000 р. "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр." передбачено деякі критерії віднесення земель екологічної мережі до науково цінних земель.
Зокрема, до таких земель відповідно до п. 4 зазначеного документа можна віднести земельні ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки, ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України, розробленої на виконання вимог Закону України "Про рослинний світ" та яка ведеться у порядку, визначеному Положенням про Зелену книіу України, затвердженому постановою КМ України № 1286 від 29 серпня 2002 р. Також до таких земель можна віднести земельні ділянки, що є місцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України згідно із Законом України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 р., радіоактивно забруднені землі, які не використовуються і підлягають окремій охороні - як природні регіони з особливим режимом.
Відповідну наукову цінність можуть мати землі, зайняті історико- культурними заповідниками, музеями-заповідниками, музеями просто неба, іншими об'єктами, утвореними на основі ансамблів, комплексів пам'яток і окремих пам'яток природи, історії та культури згідно зі ст. 6 Закону України від 29 червня 1995 р. "Про музеї та музейну справу".
Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами, і тому вони можуть набувати на праві користування земельні ділянки для своїх потреб. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами.
Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками. Аналогічно до Положення про державні знаки та аншлаги на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Мінприроди України № ЗО від 29 березня 1994 р., такими знаками є інформаційні та межові охоронні знаки, інформаційні щити цих земель, які спрямовані на відмежування їх від інших категорій земель, інформування населення та природокористувачів про межі таких земель, категорію їхнього заповідання та основні відомості про режим, підпорядкування і правила поведінки на природоохоронних об'єктах.
ОСОбЛИВОСТІ здійснення права власності на землі природоохоронного ПрИЗНаЧЄННЯ
Землі ПЗФ охороняються як національне надбання, тому ст..150 ЗК України
відносить землі природно-заповідного фонду до особливо цінних земель і встановлює особливий порядок їхнього вилучення. Віднесення земель до цієї категорії, порядок надання земельних ділянок і видачі документів на право володіння, користування і розпорядження землями ПЗФ здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених у ст. 20, 122, 123, 125, 126 ЗК України) та в Законі України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" (п. 37 ст. 26 та п. 24 ст.43).
Положення ст. 45 ЗК України відтворюють норму ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", згідно з якою території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю українського народу. Такі землі відповідно до ст. 84 ЗК України віднесено до земель державної власності.
Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Такі землі, відповідно до ст. 82, 83 ЗК України, можуть перебувати, крім державної, у приватній та комунальній власності.
Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону України "Про природно-заповідний фонд України", не підлягають приватизації, а отже, можуть перебувати лише в державній або в комунальній власності.
За чинним земельним законодавством України в разі зміни форм власності на землю, на якій розташовані заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їхньої охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.
Власники землі в межах своїх територій можуть створювати штучні об'єкти природно-заповідного фонду зі зміною цільового призначення таких земель.
Об'єкти природно-заповідного фонду комунальної власності можуть набуватися шляхом передачі їх з державної власності, або шляхом придбання їх органами місцевого самоврядування в порядку, установленому законом (п. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").