Відповідальнсть за порушення законодавства про охорону тваринного світу Чорного та Азовського морів

Відповідальність за порушення законодавства в галузі використання і відтворення тваринного світу та її види передбачені ст.63 Закону "Про тваринний світ". Відповідальність за порушення фауністичного законодавства - один із видів юридичної відповідальності. Порушення законодавства в галузі використання і порушення тваринного світу має наслідком адміністративну, цивільно-правову, кримінальну чи дисциплінарну відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідальність за порушення законодавства в галузі використання і відтворення тваринного світу несуть особи винні в порушенні встановленого законодавством порядку надання об'єктів тваринного світу в користування; порушенні правил використання об'єктів тваринного світу; незаконному вилученні об'єктів тваринного світу з природного середовища; перевищенні лімітів і порушенні інших встановлених законодавством вимог використання об'єктів тваринного світу; невиконанні вимог державної екологічної експертизи; порушенні встановлених законодавством вимог щодо охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, самовільному випалюванні сухої рослинності або її залишків; порушенні правил зберігання, транспортування, застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин (препаратів); порушенні правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних колекцій, торгівлі ними, а також встановленого законодавством порядку їхпересилання, ввезення в Україну і вивезення за її митну територію; самовільному або з порушенням установленого законодавством порядку переселенні, акліматизації та схрещуванні тварин, а також виведенні і використанні генетично змінених організмів; жорстокому поводженні з тваринами; приховуванні та перекрученні інформації про стан і чисельність об'єктів тваринного світу та їх використання; невжитті заходів щодо запобігання загибелі тварин, погіршенню середовища їх існування та ліквідації негативного впливу на тваринний світ; порушенні порядку придбання, реалізації, пересилання і вивезення за межі України, ввезення на її територію диких тварин та інших об'єктів тваринного світу; невиконанні встановлених законодавством вимог щодо охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України або до переліків видів тварин, що підлягають особливій охороні; невиконанні законних розпоряджень посадових осіб органів, що здійснюють державний контроль та управління у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу .[43]

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства в галузі використання і відтворення тваринного світу передбачена у кількох статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підставою притягнення осіб до цього виду відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок). Адміністративні правопорушення в цій галузі умовно можна поділити на такі групи порушення права державної власності на тваринний світ; порушення правил використання об'єктів тваринного світу; порушення порядку управлінської і підприємницької діяльності у галузі охорони тваринного світу.

Це, наприклад, порушення, передбачені ст.50 - порушення права державної власності на тваринний світ; ст.85 - порушення правил використання об'єктів тваринного світу; ст.85-1 виготовлення і збут заборонених знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу; ст.88 - незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу; 88-1 - порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу; 88-2 - порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними; ст.89 - жорстоке поводження з тваринами; ст.90 - порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України; ст.91-2 - перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів.

Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які на момент учинення проступку досягли 16-річного віку. Не підлягають притягненню до адміністративної відповідальності особи, які діяли за умов крайньої необхідності. Основні види адміністративних стягнень - це штрафи, конфіскація незаконно добутих об'єктів тваринного світу, рушниць та інших знарядь і засобів учинення правопорушення, які є особистою власністю порушника.

Кримінальна відповідальність галузі порушення законодавства в галузі охорони, використання відтворення тваринного світу, передбачена окремими статтями КК. До них належать: ст.243 - забруднення моря; ст.244 - порушення законодавства про континентальний шельф України; ст.248 - незаконне полювання; ст.249 - незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; ст.250 - проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів; ст.251 - порушення ветеринарних правил; ст.441 - екоцид. До винних осіб застосовуються кримінальні штрафи у великих розмірах, обмеження або позбавлення волі на різні терміни.

Цивільно-правова майнова відповідальність; за порушення законодавства в галузі використання і відтворення тваринного світу передбачена у формі покладення обов'язку на підприємство, установу, організацію і громадян, які заподіяли шкоду, відшкодувати її у повному обсязі. Для цього виду відповідальності характерно те, що розмір шкоди, як правило, визначений фауністичним законодавством у вигляді такс конкретних, попередньо обчислених і закріплених у законодавстві грошових сум, розмірів збитків за кожну одиницю залежно від виду тварин, оптимальних витрат на відтворення об'єктів, яким завдана шкода. Такі такси затверджені постановами Кабінету Міністрів України: "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу"; від 21 листопада 2011 р. № 1209 "Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України" від від 7 листопада 2012 р. № 1030"Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" та ін.

Дисциплінарна відповідальність за порушення фауністичного законодавства настає внаслідок порушення особою трудових обов'язків, пов'язаних з використанням, відтворенням та охороною тваринного світу. Вона може бути застосована до працівників та посадових осіб, пов'язаних з підприємством, установою або організацією трудовими відносинами у випадках невиконання або неналежного виконання ними трудових обов'язків, коли використання та охорона об'єктів тваринного світу належали до змісту їх трудових обов'язків. Відповідно до ст.147 Кодексу Законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу певного працівника, або вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством .[44]

§3 Правове регулювання охорони та використання природних ресурсів континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України

На сьогодні в Україні немає спеціального закону про її континентальний шельф. Тому правове регулювання охорони та використання його природних ресурсів здійснюється на основі відповідних загальних норм Конституції України, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», Водного кодексу України, Кодексу про надра, а також міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до яких насамперед належать Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція про континентальний шельф 1958 року.

При цьому відповідно до ст. 76 Конвенції ООН з морського права континентальний шельф прибережної держави включає морське дно та надра підводних районів, що виходять за межі її територіального моря на всьому проміжку природного продовження її території на суші до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не пролягає на таку відстань.

Статті 77-85 визначають права прибережних та інших держав щодо використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності у межах континентального шельфу, передбачаючи суверенне право прибережної держави здійснювати розвідку та розробку природних ресурсів континентального шельфу. При цьому до таких природних ресурсів віднесено мінеральні та інші неживі ресурси морського дна та його надр, а також живі організми, які належать до «сидячих видів», тобто організми, які в період, коли можливий їх промисел, є нерухомими на морському дні або під ним, або не здатні пересуватись у інший спосіб, як тільки перебуваючи у постійному контакті з морським дном або його надрами. За прибережними державами закріплено виключне право на проведення буріння, регулювання його здійснення іншими державами, на спорудження та експлуатацію штучних островів, установок та споруд.

На води, що покривають континентальний шельф та повітряний простір над ним, права прибережної держави не поширюються.

Правовий статус та порядок використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони України,беручи до уваги відповідні положення Конвенції ООН з морського права 1982 р., врегульовано Законом України від 16 травня 2005 р. «Про виключну (морську) економічну зону», до якого в подальшому було внесено деякі зміни.

Згідно із Законом виключну (морську) економічну зону України становлятьморські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законодавства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

З урахуванням ст. 56 зазначеної Конвенції Законом визначено такі суверенні права та юрисдикцію України у виключній (морській) економічній зоні України:

• -суверенні права щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами, щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, у тому числі виробництва енергії шляхом використання води, течій і вітру;
• -юрисдикцію, передбачену відповідними положеннями цього Закону та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд;
• -здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;
• -інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України та загальновизнаними нормами міжнародного права.

Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони і його надр реалізуються з урахуванням законодавства України про континентальний шельф, а також Кодексу України про надра, Закону України «Про розподіл продукції» відповідно до порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок охорони суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні» від 12 червня 1996 р. № 642 (зі змінами від 4 вересня 2003 р.).

Постановою, зокрема, системно врегульовано права та обов'язки посадових осіб відповідних державних органів, на яких покладено забезпечення охорони суверенних прав держави у її виключній (морській) економічній зоні, порядок відбору проб, інші питання процедури здійснення контролю, застосування заходів примусу до порушників, відшкодування порушником витрат, пов'язаних з його затриманням.

Відповідно до повноважень, визначених Законом, Кабінет Міністрів України постановою від 13 серпня 1999 р. № 1490 затвердив Порядок і умови використання рибних та інших водних живих ресурсів виключної (морської) економічної зони України, який встановлює правила лову, добування та використання рибних та інших водних живих ресурсів виключної (морської) економічної зони України іноземними юридичними та фізичними особами.

При цьому передбачено, що використання водних живих ресурсів здійснюється за умов гарантування безпечного екологічного середовища для існування водних живих ресурсів, недопущення його погіршення, обов'язкового дотримання екологічних норм, лімітів, правил використання водних живих ресурсів, збереження видової різноманітності, запобігання загибелі водних живих ресурсів під час їх добування і здійснення судноплавства, сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів, дотримання законодавства щодо збереження водних живих ресурсів та їх видів, занесених до Червоної книги України, дотримання обов'язкових для України норм міжнародного права щодо здійснення промислу водних живих ресурсів, надання допомоги водним живим ресурсам, яким загрожує загибель у разі виникнення стихійного лиха або внаслідок інших причин, сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів шляхом проведення біотехнічних робіт, спрямованих на поліпшення умов середовища існування, здійснення заходів щодо штучного відтворення.

Використання водних живих ресурсів здійснюється за плату відповідно до законодавства України та за спеціальними дозволами, виданими користувачам на кожне судно вищим органом рибоохорони у межах затверджених Міністерством охорони навколишнього природного середовища України лімітів на основі відповідних біологічних обґрунтувань.

Встановлено форми відповідних документів, строки подачі та розгляду заявок, надання дозволів, підстави припинення їх дії, права та обов'язки користувачів.

З метою координації управління живими ресурсами виключної (морської) економічної зони, їх збереження, розвідки та оптимального використання, проведення наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища Україна співробітничає з іншими державами на підставі міжнародних договорів, належним чином враховуючи права і зобов'язання інших держав.

При цьому у виключній (морській) економічній зоні України всі держави, як прибережні, так і ті, що не мають виходу до морів, користуються, за умови дотримання положень цього Закону, інших актів законодавства України, а також загальновизнаних норм міжнародного права, свободою судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та іншими правомірними з точки зору міжнародного права видами використання морського простору.

Згідно із Законом Україна забезпечує оптимальне використання рибних та інших живих ресурсіву своїй виключній (морській) економічній зоні шляхом вжиття відповідних заходів для їх збереження та управління ними.

Промисел рибних та інших живих ресурсів, а також дослідження, розвідка та інші операції, пов'язані з таким промислом у виключній (морській) економічній зоні України, іноземними юридичними та фізичними особами здійснюються лише на підставі міжнародних угод. Іноземні юридичні та фізичні особи, які ведуть рибний промисел у виключній (морській) економічній зоні України, повинні дотримувати вимог щодо збереження рибних та інших живих ресурсів, а також інших положень і умов, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України.

При цьому спеціально уповноважені органи України забезпечують збереження запасів анадромних видів риб шляхом вжиття відповідних заходів і встановлення правил регулювання рибного промислу у виключній (морській) економічній зоні, зокрема щодо визначення загального обсягу допустимих виловів, і співробітничають з цією метою з відповідними органами інших заінтересованих держав, якщо ці види риб мігрують за межі виключної (морської) економічної зони України.

Законом врегульовано й питання, пов'язані зі створенням та використанням штучних островів, установок і споруд.Передбачено, що Україна у своїй виключній (морській) економічній зоні має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки та розробки природних ресурсів, а також інших економічних цілей згідно з чинним законодавством України. Закріплюється й виключна юрисдикція України щодо митних, податкових, санітарних та імміграційних законів і правил, а також законів і правил, що стосуються безпеки таких об'єктів.

Україна може встановлювати навколо штучних островів, установок і споруд зони безпеки і здійснює у цих зонах відповідні заходи для гарантування безпеки як судноплавства, так і штучних островів, установок та споруд.

Юридичні і фізичні особи України та інших держав, міжнародні організації, відповідальні за утримання та експлуатацію штучних островів, установок і споруд, зобов'язані забезпечувати утримання в належному стані постійних засобів попередження про їх наявність. Будь-які залишені або невикористовувані установки і споруди мають бути прибрані у найкоротший термін і таким чином, щоб не створювати перешкод судноплавству і рибальству або загрози забруднення морського середовища.

Про створення штучних островів, будівництво установок і споруд, встановлення навколо них зон безпеки, а також повну або часткову ліквідацію цих установок і споруд дається відповідне повідомлення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Морські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоні України проводяться лише за згодою спеціально уповноважених органів України відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України.

Морські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоніУкраїнимають право проводити всі держави незалежно від їх географічного положення, їх юридичні і фізичні особи, а також міжнародні організації за умови дотримання законодавства України. При цьому Україна має право регулювати і дозволяти проводити морські наукові дослідження у своїй виключній (морській) економічній зоні. Спеціально уповноважені органи України дають свою згоду на проведення морських наукових досліджень у виключній (морській) економічній зоні за умови, що ці дослідження проводяться лише у мирних цілях, для розширення знань про морське середовище на благо людства і не несуть загрози навколишньому природному середовищу.

Україна може відмовити у наданні згоди на здійснення іншими державами, їх юридичними і фізичними особами, міжнародними організаціями морського наукового проекту у своїй виключній (морській) економічній зоні.

Іноземні держави, їх юридичні і фізичні особи, а також міжнародні організації, які мають намір проводити морські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоні України, подають спеціально уповноваженим органам України за шість місяців до передбачуваної дати початку здійснення морського наукового проекту повну інформацію про характер і цілі проекту, метод і засоби, що використовуватимуться, точні географічні координати районів, у яких буде здійснюватися проект, та інші дані.

Якщо подана інформація є неточною або іноземна держава, її юридичні і фізичні особи чи відповідна міжнародна організація, яка здійснює проект, має невиконані зобов'язання перед Україною, що випливають з раніше здійснюваного наукового проекту, спеціально уповноважені органи України також можуть відмовити у дозволі на проведення морських досліджень.

Під час проведення морських наукових досліджень у виключній (морській) економічній зоні України іноземні держави, їх юридичні і фізичні особи, міжнародні організації, які одержали на це дозвіл спеціально уповноважених органів України, зобов'язані дотримувати таких умов:

• 1) забезпечувати участь представників України у морських наукових дослідженнях, зокрема на борту науково-дослідних суден та на інших науково-дослідних установках, надавати спеціально уповноваженим органам України на їх прохання попередні доповіді, а також інші матеріали і висновки досліджень;
• 2) надавати спеціально уповноваженим органам України на їх прохання можливість доступу до всіх даних і зразків, одержаних під час морських наукових досліджень, передавати їм матеріали, з яких можна зробити копію, і зразки, які можна розділити без заподіяння шкоди їх науковій цінності, а також надавати інформацію, що містить оцінку таких даних, зразків і результатів досліджень, або подавати допомогу в їх оцінці та інтерпретації;
• 3) не перешкоджати діяльності, що здійснюється з метою реалізації суверенних прав та юрисдикції України згідно зі статтями 4, 7 і 8 цього Закону;
• 4) негайно інформувати спеціально уповноважені органи України про будь-які істотні зміни у програмі досліджень;
• 5) прибрати науково-дослідні установки або обладнання після завершення досліджень, якщо не укладено угоди про інше.

Законом передбачено, що роботи, які проводяться без належного дозволу, підлягають негайному припиненню. Захоронення в межах виключної (морської) економічної зони України відходів або інших матеріалів і предметів забороняється.

Україна з метою забезпечення суверенних прав у своїй виключній(морській) економічній зоні вживає відповідних заходів, включаючи запровадження з урахуванням міжнародних норм відповідного правового регулювання, визначення спеціально уповноважених органів для реалізації вимог законодавства, надання представникам таких органів права здійснювати огляд, інспекцію, арешт, судовий розгляд, заборону або зупинення відповідних робіт, притягнення винних до юридичної відповідальності.

Функції спеціально уповноважених державних органіву цій сфері покладено на Державну прикордонну службу України, органи рибоохорони та органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища, які мають виконувати ці функції в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, з належним урахуванням інтересів інших держав, передбачених нормами міжнародного права.

Безпосередньо Законом передбачено, що в разі, коли існують достатні підстави вважати, що судно, яке здійснює плавання у виключній (морській) економічній зоні України, порушило вимоги законодавства України або міжнародного права щодо запобігання забрудненню морського середовища або інші вимоги, спеціально уповноважені органи України мають право вимагати від цього судна інформацію, необхідну для того, щоб установити, чи було вчинено порушення, і провести огляд цього судна у разі відмови дати пояснення або якщо одержані пояснення суперечать очевидним фактам.

У разі, коли мають місце безперечні та об'єктивні докази того, що судно, яке здійснює плавання у виключній (морській) економічній зоні України, допустило порушення законодавства України або норм міжнародного права, зокрема, скинуло забруднюючі речовини, внаслідок чого заподіяно шкоду або створено загрозу стану узбережжя або пов'язаним з цим узбережжям інтересам України чи будь-яким ресурсам виключної (морської) економічної зони, щодо цього судна може бути розпочато розгляд, включаючи затримання судна, відповідно до законодавства України.

Якщо іноземне судно перебуває в одному з українських портів, спеціально уповноважені органи України можуть розпочати розгляд стосовно будь-якого допущеного цим судном у виключній (морській) економічній зоні України порушення законодавства України або норм міжнародного права.

У разі, коли у виключній (морській) економічній зоні України сталися зіткнення суден, посадка на мілину або інша морська аварія, або дії, пов'язані з такою аварією, що може призвести до серйозних негативних наслідків для узбережжя і пов'язаних з ним інтересів України (включаючи рибальство), спеціально уповноважені органи України мають право згідно з нормами міжнародного права вжити заходів щодо захисту від забруднення або загрози його забруднення з урахуванням розмірів фактичної або можливої шкоди.

За наявності достатніх підстав вважати, що яке-небудь іноземне судно порушило вимоги цього Закону або інших відповідних законодавчих актів України і при цьому намагається зникнути, право на переслідування з метою затримання судна і подальшого притягнення порушника до відповідальності здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Переслідування має розпочинатися в момент перебування судна-порушника або однієї з його шлюпок у межах виключної (морської) економічної зони України після сигналу «зупинитися» і припинятись, як тільки переслідуване судно увійде у територіальні води своєї країни або будь-якої третьої держави.

Проти суден, що порушують законодавство України про її виключну (морську) економічну зону, у відповідь на застосування ними сили, а також в інших виняткових випадках вживаються зумовлені обставинами заходи, необхідні для припинення порушення та затримання порушників, у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі арешту або затримання іноземного судна відповідні компетентні органи негайно повідомляють державу прапора про вжиті заходи і про застосовані санкції. Затримане судно і його екіпаж негайно звільняються після внесення забезпечення в розумному розмірі.

З метою поліпшення забезпечення суверенних прав України постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2002 р. № 1353 (зі змінами від 4 вересня 2003 р.) затверджено довгострокову Комплексну програму діяльності з припинення незаконного вилову риби іноземними суднами в територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України, виконання якої сприяло удосконаленню механізму правового регулювання діяльності заінтересованих органів з протидії незаконному вилову риби іноземними суднами у виключній зоні, забезпеченню належної участі України у розробленні Конвенції з рибальства та збереження живих ресурсів Чорного моря; поліпшенню координації діяльності заінтересованих центральних органів виконавчої влади із забезпечення захисту природних ресурсів, дотримання законодавства у виключній зоні; удосконаленню законодавчого регулювання та технічного забезпечення діяльності у виключній (морській) економічній зоні в галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, поліпшенню здійснення державного контролю у цій сфері.

В умовах залучення численних державних органів до регулювання та здійснення контролю за додержанням режиму охорони та використання природних ресурсів континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, забезпечення у їх межах вимог екологічної безпеки актуальним є удосконалення інституційного забезпечення належної координації діяльності таких органів.[45]

ВИСНОВКИ

Результатом проведеного дослідження стало вирішення наукового завдання, яке полягало у з’ясуванні сутності та змісту правового регулювання використання та охорони вод в Україні. За результатами дослідження у дисертації обґрунтовано наступні висновки і пропозиції:

1. Аналіз чинного законодавства дає змогу констатувати відсутність в Україні узгодженого підходу до правового регулювання використання та охорони вод. Основою таких підсумків є суперечливість положень Водного кодексу України, Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” та інших нормативно-правових актів України.

2. Під час дослідження водних відносин як предмета правового регулювання підгалузі водного права України, враховуючи найбільш поширені точки зору з приводу цього поняття, обґрунтовано визначення водних відносин як нормативно врегульованих відносин з приводу використання та охорони вод в Україні, яким слід доповнити статтю 1 „Визначення основних термінів” Водного кодексу України.

3. Суб’єктами водних відносин виступають водокористувачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, об’єктами – води (водні об’єкти або їх частини) в межах території України. Стверджується необхідність закріплення цих елементів водних відносин у статті 1 Водного кодексу України.

4. З метою покращення стану водних ресурсів в Україні, їх раціонального використання та охорони, пропонується проводити ефективну державно-правову політику у сфері вод, орієнтовану на: ефективну реалізацію водного законодавства України, збереження водного фонду України; поєднання державно-правової водної політики з іншими напрямами державної політики; оптимальне узгодження водно-екологічних та соціальних інтересів; поєднання раціонального використання і охорони водних об’єктів, що потребують особливої охорони; пріоритетність питного водопостачання і водоохоронних заходів; реалізація міжнародних договорів з метою належного правового режиму транскордонних водних об’єктів; орієнтування на європейські стандарти кількісного і якісного стану вод; забезпечення реалізації функцій управління використанням та охороною вод; формування у населення екологічного світогляду.

5. Розгляд діючих законодавчих актів та еколого-правової літератури свідчить про те, що правова охорона вод в Україні становить комплекс заходів, основні завдання яких полягають в охороні вод від забруднення, засмічення та виснаження. Тому зміст цих трьох понять повинен бути зрозумілим і чітко визначеним.

В якості вирішення поставленої проблематики правового режиму охорони вод пропонується під забрудненням вод розуміти надходження або утворення у водних об’єктах забруднюючих речовин понад встановлені нормативи та вимоги якості вод. Тому у змісті статті 1 Водного кодексу України пропонується доповнити це поняття. Засмічення являє собою привнесення у водні об’єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод. При цьому слід враховувати, що внаслідок тривалого засмічення вод нерозчинними речовинами можливе їх часткове розчинення, тобто засмічення переходить в забруднення. Виснаженням є зменшення кількості вод у водних об’єктах внаслідок неправомірних дій або природних стихійних явищ, що носить стійкий характер. Пропонується закріпити дане поняття у змісті статті 1 Водного кодексу України.

6. Право водокористування існує як правовий інститут, правовідношення, а також як конкретне право суб’єкта водокористування. Водокористувачем виступає фізична чи юридична особа, якій у встановленому порядку надано право використання водних ресурсів для задоволення власних або комерційних інтересів. Пропонується доповнити статтю 2 Водного кодексу України визначенням водокористувача.

Здійснення водокористування обумовлює наявність у водокористувача прав, обов’язків та обмежень, перелік яких є достатньо містким. Водокористувач повинен реалізовувати свої права, дотримуватись обов’язків та усвідомлювати обмеження свого права. Однак їх закріплення в нормах загального і спеціального характеру надмірно розосереджене, що значно ускладнює застосування чинного законодавства. Доцільно було б зменшити кількість підзаконних нормативно-правових актів з кожного виду водокористування.

Проведена класифікація права водокористування дала можливість виділити наступні його критерії: мета, спосіб, строк надання права водокористування, суб’єктний склад, плата за надання водного об’єкта у користування, значимість водного об’єкта, кількість водокористувачів, підстави виникнення.

Обґрунтовано доцільність виділення права водокористування проміжного характеру (неспеціального водокористування), до якого належать; усунення шкідливої дії вод;; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; користування водами для потреб повітряного транспорту, води для протипожежних потреб; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод. Тобто доцільно об’єднати в загальну групу види водокористування, які не пов’язані з забором води з водних об’єктів і відведенням в них зворотних вод, а також ті види водокористування, які не належать ні до загального, ні до спеціального. Пропонується чітко визначити Водним кодексом України право особливого водокористування статтею 54 Водного кодексу України, в якій варто визначити порядок його здійснення та обмеження.

З метою чіткого поділу права водокористування на види пропонується прийняти Перелік видів спеціального водокористування, в якому необхідно закріпити їх перелік, вказати види споруд та технічних засобів, які застосовуються при спеціальному водокористуванні, а також види споруд, які можуть бути використані при загальному водокористуванні.

При з’ясуванні ознак спеціального водокористування досліджується питання дозволу на спеціальне водокористування, під яким пропонується розуміти офіційний документ, який засвідчує право юридичних та фізичних осіб здійснювати забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Дане визначення варто закріпити у статті 49 Водного кодексу України.

Пропонується виключити статтю 21 „Державний екологічний моніторинг вод” з глави 5 „Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів” Водного кодексу України, оскільки вона є самостійною функцією управління.

7. При з’ясуванні поняття юридичної відповідальності у сфері довкілля пропонується розглядати її у чотирьох значеннях: як правовий примус до виконання закріплених у законодавстві вимог; як правовідношення, що виникають між державою та правопорушником у даній сфері; як правовий інститут, що встановлює види, засоби і порядок застосування уповноваженими органами примусових заходів впливу на правопорушників у даній галузі; як обов’язок виконувати певні приписи і нести несприятливі наслідки.

Вона поділяється на види за певними критеріями: по відношенню до дотримання правових норм; за характером шкоди; за суб’єктом притягнення до відповідальності; за суб’єктом правопорушення; за галузями права та законодавства. Правопорушення у сфері вод умовно поділяються на: порушення права власності на води; порушення правил охорони вод; порушення права користування водами (водними об’єктами).

Пропонується включити до Кодексу України про адміністративні правопорушення статтю 59-2, яка б передбачала відповідальність за порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду, а також окремими статтями відповідальність за: порушення природних умов поверхневого стоку підчас будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій; незаконне створення систем скидання зворотних вод у водні об’єкти, міську або зливову каналізацію та незаконне скидання зворотних вод; допущення наднормативних, аварійних і залпових скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти; відмову від надання (приховування) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об’єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об’єкт в експлуатацію; порушення строків внесення зборів за використання водних ресурсів та за забруднення навколишнього природного середовища та інші.

8. Пропонується класифікувати злочини у сфері вод за об’єктом кримінально-правової охорони (злочини загального характеру, спрямовані проти охорони довкілля в цілому; злочини, що посягають на окремі елементи довкілля; злочини, що посягають на об’єкти флори і фауни, умови біологічного різноманіття і збереження біосфери землі) та за розміщенням у Кримінальному кодексі України (злочини, склади яких містяться у розділі 8 „Злочини проти довкілля”; злочини, склади яких містяться у статтях, розміщених в інших розділах кодексу).

9. Пропонується посилити кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність у сфері вод із внесенням відповідних змін і доповнень до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища „Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, Кодексу торгового мореплавства України.