Джерела забруднень навколишнього середовища

Біотичний кругообіг в природі

Головна функція біосфери полягає в забезпеченні кругообігів хімічних елементів. Глобальний біотичний кругообіг здійснюється за участю всіх населяють планету організмів. Він полягає в циркуляції речовин між грунтом, атмосферою, гідросферою і живими організмами. Завдяки біотичному кругообігу можливе тривале існування і розвиток життя при обмеженому запасі доступних хімічних елементів. Використовуючи неорганічні речовини, зелені рослини за рахунок енергії Сонця створюють органічну речовину, яке іншими живими істотами (гетеротрофи - споживачами і деструкторами) руйнується, з тим щоб продукти цього руйнування могли бути використані рослинами для нових органічних синтезів.

Важлива роль у глобальному кругообігу речовин належить циркуляції води між океаном, атмосферою і верхніми шарами літосфери. Вода випаровується і повітряними течіями переноситься на багато кілометрів. Випадаючи на поверхню суші у вигляді опадів, вона сприяє руйнуванню гірських порід, роблячи їх доступними для рослин і мікроорганізмів, розмиває верхній грунтовий шар і йде разом з розчиненими в ній хімічними сполуками і виваженими органічними частками в океани і моря. Підраховано, що з поверхні Землі за 1 хв випаровується близько 1 млрд. т Н20 (на утворення 1 г водяної пари необхідно 2,248 кДж). Енергія, витрачається на випаровування води, повертається в атмосферу Циркуляція води між Світовим океаном і сушею являє собою найважливіша ланка в підтримці життя на Землі і основна умова взаємодії рослин і тварин з неживою природою.

Під впливом цього процесу відбувається поступове руйнування літосфери, перенесення її компонентів в глибини морів і океанів.

На створення органічної речовини витрачається всього 0,1-0,2% сонячної енергії, що досягає поверхні планети. Завдяки цій енергії здійснюється значний обсяг роботи з переміщення хімічних елементів.

Як приклади біотичного кругообігу розглянемо кругообіг вуглецю та азоту в біосфері Кругообіг вуглецю починається з фіксації атмосферного діоксиду вуглецю в процесі фотосинтезу. Частина утворилися при фотосинтезі вуглеводів використовують самі рослини для отримання енергії, частина споживається тваринами. Вуглекислий газ виділяється в процесі дихання рослин і тварин. Мертві рослини і тварини розкладаються, вуглець їхніх тканин окислюється і повертається в атмосферу. Аналогічний процес відбувається і в океані.

Кругообіг азоту також охоплює всі області біосфери, хоча його запаси в атмосфері практично невичерпні, вищі рослини можуть використовувати азот тільки після з'єднання його з воднем або киснем.

Біоценоз

Біоценоз (від грецьк. біос – життя, коіноз – спільний) – це сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, які заселяють дану ділянку суші або водоймища і характеризуються певними стосунками між собою і пристосованістю до оточуючого середовища. Отже, під біоценозом розуміють стійку систему сумісно існуючої біоти (автотрофних і гетеротрофних організмів). Таким чином, біоценоз – це конкретна спільність живих організмів на певному просторі суші або акваторії. Цей простір з конкретними умовами місцезростання і є біотопом.

Однак повернімося до визначення "біоценоз", яке було запропоноване у 1877 р. К. Мобіусом – дослідником угруповань устриць і взаємодіючих з ними організмів. За його словами, біоценоз – це "об'єднання живих організмів, яке відповідає за своїм складом, кількістю видів і особин деяким середнім умовам середовища; об'єднання, в якому організми пов'язані взаємною залежністю і зберігаються завдяки постійному розмноженню в певних місцевостях... Якщо б одна з умов відхилилась на деякий час від звичайної середньої величини, змінився 6 увесь біоценоз... Біоценоз міг би також змінюватись, якби кількість особин одного виду збільшувалась або зменшувалась завдяки діяльності людини, або ж один вид повністю зник із угруповання, або, нарешті, до його складу ввійшов новий..."

Р. Дажо, аналізуючи підходи К. Мобіуса до визначення біоценозу, зробив такі зауваження:

Ø по-перше, Мобіус відносить до біоценозу всю масу тварин і рослин, які присутні в банці з устрицями, включаючи макроскопічні та мікроскопічні форми, що є, підкреслює автор, цілком логічним. Однак у практиці вивчення всіх компонентів є просто неможливим, найчастіше вивчають якусь певну групу видів, котрі є характерним віддзеркаленням впливу на це угруповання умов місцезростання;

Ø по-друге, види, які утворюють біоценоз, пов'язані один з одним взаємозалежністю. Це відрізняє біоценоз від скупчення (взаємної залежності немає, наприклад, пташиний базар) і від згуртування (де існує інтератракція – взаємопритягування: наприклад, зграя вовків). Взаємозалежність компонентів біоценозу є такою, що зміни, які стосуються тільки одного виду, можуть відбитися на усьому біоценозі і навіть зумовити його розпад. Це не тільки паразитизм, коменсалізм, симбіоз і навіть хижацтво, але й більш складні взаємовідносини, що зачіпають значно більше форм і відбуваються на віддалі;

Ø по-третє, біоценоз перебуває в безпосередній залежності від комплексу факторів зовнішнього середовища, тоді як згуртування являє собою закриту систему, відносно незалежну від оточуючого середовища (наприклад, коливання температури у вулику є незначним завдяки інтенсивній роботі крилець бджіл, які перетворюють механічну енергію в теплову). Існування ж скупчення залежить лише від одного фактора середовища, яким є його центр (водне плесо).

Ø по-четверте, не можна погодитися з визначенням біоценозу як угруповання, що перебуває в стабільній рівновазі та стійкості в часі. Про стабільність організму можна судити, виходячи лише з масштабів людського життя. Якщо ж тривалість біоценозів оцінюють за геологічною часовою шкалою, то зникнення біоценозів буде залежати від багатьох факторів, зокрема циклічності клімату. Виділяють біоценози стійкі, тривалість яких сягає сотень років (буковий ліс), і циклічні (гриби, комахи в стовбурі дерева). Слід вважати застарілим уявлення Мобіуса про біоценоз як місце розмноження особин, оскільки такий біоценоз функціонував у специфічному морському середовищі. Р.Дажо вважає синонімом біоценозу такі терміни, як асоціація, угруповання.

З екологічної точки зору критеріями виділення біоценозів і плеоценів (біогеоценозів) є видовий склад флори і фауни, часова тривалість системи та просторових меж. Угруповання можна назвати біоценозом лише тоді, коли воно відповідає таким критеріям (Trojan, 1978):

1. Має характерний видовий склад. Існує дві характерні групи видів: а) домінантні види, які творять зовнішній вигляд біоценозу (очеретовий, сосновий, ковиловий, сфагновий, вересковий), причому кожен з них має свою особливу, неповторну зовнішність; б) субдомінантні види, які хоч і не виділяються так виразно, як перша група, але завдяки вузьким стенотипам, як правило, віддзеркалюють своєю присутністю умови місцезростання. Характерні види вказують на ці специфічні умови середовища, хоча часто не є видами-домінантами. Наприклад, коли ми згадуємо про барвінок, то бачимо діброву, в якій домінує дуб.

2. Має необхідний набір видів. Біоценоз є системою, в межах якої реалізується обіг матерії й енергії, який здійснюється між компонентами біоценозу і середовища. Тому біоценозом може називатися лише така система, яка містить усі елементи, необхідні для реалізації обігу матерії. Першочерговим джерелом такого обігу є автотрофи, або продуценти. До другої групи належать гетеротрофи, які живляться продукованою рослинами чи тваринами органічною матерією (рослиноїди, хижаки і паразити). Третю групу становлять деструктори – мікроорганізми, які перетворюють органічні зв'язки в неорганічні. Всі групи організмів забезпечують те, що ми називаємо повночленністю біоценозу. Відсутність окремих членів у тій чи іншій системі не дає права називати її біоценозом, а лише частиною біоценозу, або ж неповночленним біоценозом.

3. Характеризується певною тривалістю в часі. Біоценоз з його видовим складом є системою стійкою і довговічною, однак його мешканці мають різну тривалість життя. Наприклад, у мікробів вона триває хвилини, в дрібних безхребетних – дні, в крупних – роки, а лісові дерева живуть сотні років. Окремі біоценози тропічних лісів вирізняються геологічною історією, тоді як на місцях згарищ чи евтрофних озер розвиваються цілком юні біоценози.

4. Має свою територію і межі. Простір, на якому функціонує окремий біоценоз, вирізняється однорідністю й особливістю умов біотопу. Малі біоценози можуть існувати на кількох метрах квадратних (джерело з його особливим тваринним і рослинним світом), тоді як діброви українського Чорного лісу, наприклад, простяглись на сотні квадратних кілометрів зі сходу до заходу. Головним у визначенні межі біоценозу є повночленність і реалізація обігу матерії.

Виділити межі між двома біоценозами нескладно, якщо їх абіотичні та біотичні чинники помітно відрізняються (озеро і лука, ліс і поле, болото і лука річної заплави). Однак і в межах цих біоценозів, якщо уважніше їх дослідити, можна побачити дрібніші повночленні утворення. Найчастіше межі біоценозу визначаються з урахуванням характерних життєвих форм (дерева, чагарники, лісові, лучні чи степові трави), тобто членуванням фітоценозу. Фітоценози вивчає молода наука фітоценологія, а зооценози – зоосоціологія. Складність у вивченні біоценозів полягає в тому, що тваринні організми можуть мігрувати у сусідні фітоценози і тому не можна стверджувати, що певному рослинному угрупованню обов'язково відповідає якесь одне угруповання тварин. Одне рослинне угруповання може служити кормовою базою для кількох видів консументів, і навпаки, один вид тварин може годуватися в декількох різнотипних рослинних угрупованнях. Тому вивчення біоценозів вимагає глибоких досліджень не лише флори і фауни, але і функціонування окремих чинників біоценотичної системи.

2. Ноосфе́ра (від грец. νους в значенні «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства.

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

Ø ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

Ø ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

Український вчений С.А. Подолинський, обрахувавши баланс енергії для планети Земля показав залежність ноосфери від джерел енергії і їх культурний вплив на формування економіки і соціуму Землі. Цим він дав поштовх і підгрунтя працям Вернадського, Ціолковського та інших космістів. Космізм в роботах Ціолковського К.Е. і Чижевського О.Л. дає нову якість розуміння і межам ноосфери. У такому розумінні ноосфера розповсюджена в пізнанні засобами телескопів до меж далеких галактик і ми отримали інформацію про аномалії сонячної планетарної системи проти норми що переважає у Всесвіті. У межах руху космічних зондів, планетарних роботів-дослідників, Марс почав відкривати свої таємниці.Вже розробляються проекти освоєння інших планет і космічного простору. Ноосфера розширюється і переміщенням в просторі послання у 60-х для позаземних цивілізацій про людство на планеті Земля біля Сонця на краю галактики.

На думку О. Т. Звєрєва, основними законами ноосфери є:

Ø Історичні передумови (закономірності) виникнення ноосфери (В. І. Вернадський)

Ø Закон ноосфери В. І. Вернадського

Ø Фундаментальна константа ноосфери - моральність

Ø Закон необхідності перемоги екологічного світогляду

Ø Закон неминучості збільшення ролі екополітики

Ø Принципи наростання цілеспрямованого впливу людей на систему людина - суспільство - природа

Ø Закон гармонійного примирення свободи і національних особливостей з плануванням і об'єднанням (П. Тейяр де Шарден)

Ø Закон єднання дій та ідей людства (В.І. Вернадський)

Джерела забруднень навколишнього середовища

Існує надзвичайно велика різноманітність джерел забруднення внаслідок діяльності людини.

Основними джерелами антропогенного забруднення навколишнього природного середовища є:

· паливно-енергетичний комплекс;

· промислові підприємства (металургія, видобувна, хімічна нафтопереробна, цементна, целюлозно-паперова промисловості тощо);

· агропромисловий комплекс і тваринницькі ферми;

· транспортні засоби;

· військовий комплекс;

· гірнича промисловість;

· хімічне та механічне забруднення Космосу;

· урбанізація, розвиток міст;

· тютюновий дим;

· вплив магнітних іонізаційних та електричних полів, шумове та вібраційне забруднення.

Коротка характеристика впливу джерел забруднення на стан довкілля представлена в таблиці:

№ з/п	Джерело забруднення	Характеристика впливу
1.	Паливно -енергетичний комплекс
	ТЕС	Виробництво електроенергії на ТЕС супроводжується виділенням: великої кількості тепла; СО2 (парниковий ефект); оксидів S, N, що сполучаючись з водою, утворюють відповідно H2SO4, HNO3 (кислотні опади). Особливо небезпечним для людства є: частки неспаленого палива, що містять речовини здатні викликати рак (канцерогени), невеликі сільські та районні котельні, в яких відсутні фільтри тощо.
	АЕС	Паливно-енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди і вилучення з неї урану, переробку сировини на ядерне паливо (збагачення урану), використання палива в ядерних реакторах, транспортування, обробку і захоронення радіоактивних відходів. Отже, забруднення середовища починається вже з видобутку самої руди, поряд з якою видобувають слаборадіоактивний щебінь та пісок. Саме вони є чинниками раку легенів. Кількість радіоактивних відходів зростає на стадії збагачення уранової руди (твели), що є дуже високорадіоактивною. Існує також проблема зберігання і перевезення відпрацьованих твелів. Радіоактивні матеріали мають особливість надавати радіоактивності всьому тому, що стикається з ними, а це – і машини, і контейнера, і механізми, навіть одяг робітників, що обслуговують всі процеси. Ось і виникає ще одна проблема – захоронення всього цього, бо воно є і буде небезпечним для людства ще багато років. Небезпечними є і самі АЕС, які після 25-30 років роботи треба консервувати на деякий час. Радіацією уражується все: земля, житла, транспортні засоби, речі тощо. У результаті аварій, хоч і не значних, на атомних електростанціях в атмосферу викидається дуже велика кількість радіоактивних речовин, а потім у сукупності з дощем потрапляють на землю, воду, підземні річки, фітоценоз, через який отримує долю радіоактивності і зооценоз – звідси, біосфера в цілому. Особливо небезпечними для організмів є радіонукліди 90Sr та 137Cs. Що стосується здоров’я людей, то найбільш швидко передається радіоактивне забруднення через відповідні продукти харчування: наприклад, ґрунти – рослини – тварини – молоко (м’ясо).
	ГЕС	Гідроелектростанції, поряд з ТЕС і АЕС, зовсім не забруднюють повітря шкідливими викидами, але це не говорить, на жаль, про їх позитивний вплив на навколишнє середовище. Справа в тому, що території, які належать цим станціям, підпорядковані – є затопленими. Загалом, це рівнини, які, в свою чергу, могли бути корисними в агропромисловому плані. У місцевостях, що прилягають до водосховищ, має місце зміна рівня ґрунтових вод, заболоченість територій і виведення з дії значних площ сільськогосподарських земель. Впливають ГЕС і на мешканців річок, особливо на планктон та мальків.
2.	Промисловість	Головними забруднювачами промислових підприємств є: чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, цементні заводи та підприємства, що спалюють паливо тощо. Для підприємств чорної металургії також властиві викиди в атмосферу різних шкідливих речовин (пилу, сірчистого ангідриду, оксидів карбону, силіцію, мангану, фосфору, сполук арсену, свинцю, парів ртуті, рідкісних металів, ціанідної кислоти та оксидів Fе, які у вигляді диму потрапляють у повітря – «лисячі хвости»). Хімічна промисловість, в свою чергу, характеризується великою кількістю викидів шкідливих речовин. Але, в порівнянні з металургією, хімічна промисловість надає менше викидів. Основні – це СО2, оксиди нітрогену, SО3, NH3, пил від неорганічних виробництв, сульфідна кислота, органічні речовини, СS2, сполуки хлору, флуору тощо. Заводи по виробництву целюлози, очищенню нафти відрізняються викидами в атмосферу гидкопахучих газових відходів. Характерним й те, що всі ці забруднювачі повітряного басейну під час хімічних реакцій можуть створювати великі концентрації високотоксичних речовин. Викиди на нафтопереробних заводах відбуваються, в основному, за рахунок недостатньої герметичності обладнання. До числа небезпечних речовин антропогенного походження відносять також хімічні речовини по боротьбі з шкідливими організмами – пестициди. Особливо токсичні фосфорорганічні сполуки, які при фотолізі в атмосфері утворюють продукти ще більш токсичні, ніж вихідні сполуки. До джерел забруднення повітря також відноситься і виробництво цементу та будматеріалів. Основними технологічними процесами цих виробництв є процеси подрібнення і термічна обробка шихт, напівфабрикатів та продуктів у потоках гарячих газів, що пов’язано з викидами пилу в атмосферне повітря.
3.	Агропромисловий комплекс та тваринницькі ферми	Джерелом забруднення атмосфери в сільських населених пунктах є тваринницькі ферми (птахові), промислові комплекси по виробництву м’яса, пестициди, що використовуються в сільському господарстві тощо. У районі розміщення приміщень для утримання худоби та птиці у атмосферу можуть проникнути та розповсюдитись на значні відстані аміак, сірковуглець та інші дурнопахучі гази. До джерел забруднення пестицидами відносяться сховища, протравка зерна, а також поля, на які в тому числі, наносять пестициди та мінеральні добрива, а також льоноочисні заводи.
4.	Транспортні засоби	Сучасний транспорт не лише суттєво забруднює усі природні компоненти, а й споживає у величезних кількостях кисень атмосфери. Один потужний літак, наприклад, за годину польоту спалює кілька десятків тонн кисню. Автомобільний транспорт, який ще й досі застосовує двигуни внутрішнього згорання, забруднює своїми вихлопами повітря. Саме завдяки автомобілям забруднюються на 70-80% повітряний басейн в містах. На відстані 100-200 метрів обабіч шосейних доріг ґрунти і рослинність забруднені шкідливими хімічними речовинами понад усі допустимі норми. Потужними забруднювачами атмосферного повітря є тепловози, літаки та вертольоти. Водний транспорт, у свою чергу, є серйозним джерелом забруднення поверхневих вод, у які надходять горючі рідкі матеріали, мастила, побутові відходи тощо. Викидні автомобільні гази містять понад 220 токсичних речовин (СО, СО2, оксиди нітрогену, ацетат свинцю, альдегіди, кетони, вуглеводні, сажу, сірчистий ангідрид тощо). При малих швидкостях руху, коротких відстанях пробігу, численних гальмуваннях і розбігах, зупинках кількість шкідливих викидів збільшується. У викидах бензинових двигунів переважають оксиди С, N, вуглеводні, то у дизельних двигунах – оксиди нітрогену, сажа. Вживання зрідженого газу, як джерела автопалива, істотно знижує токсичність таких газів.
5.	Військовий комплекс	Виникнення тоталітарних режимів і зумовлене цим різке зростання політичного та ідеологічного протистояння у світі викликало у XX столітті нестримну гонку озброєнь, що супроводжувалось виготовленням у непомірних масштабах знарядь масового знищення. Вже сама військова індустрія стала надпотужним джерелом забруднення і руйнування біосфери нашої планети. Величезні шкідливі відходи підприємств військово-промислового комплексу, відчуження значних територій під військові об’єкти, бази та полігони, масштабні руйнування навколишнього природного середовища під час військових дій – ось неповний перелік негативного військового впливу на природу у мирний час. Під час воєн руйнівний вплив зростає у сотні, тисячі разів. Яскравим прикладом є ірансько-кувейтська війна, під час якої було висаджено у повітря нафтові термінали і підпалено нафтові свердловини, що призвело до екологічної катастрофи не лише регіонального, а й глобального масштабу. Слід також пам’ятати, що ще й досі у світі існує загроза ракетно-ядерної війни, яка здатна знищити не тільки нашу цивілізацію, все що досягнуло людство, а і взагалі все живе на Землі.
6.	Гірничодобувна промисловість	Розвиток промисловості та її енергетичної складової вимагає постійного забезпечення мінеральною сировиною. Це викликало необхідність у збільшенні масштабів видобутку корисних копалин, зокрема горючих – нафти, вугілля, газу. При видобуванні та перероблюванні мінеральної сировини відбувається інтенсивне забруднення поверхневих та підземних вод, ґрунтів і атмосферного повітря. При цьому часто повністю руйнуються природні екосистеми на значних територіях та акваторіях. Кар’єри механічно знищують цілі природно-територіальні комплекси. З природного кругообігу вилучаються величезні площі родючих земель під промислові об’єкти, гідровідстойники, відвали та терикони, які самі по собі є небезпечними забрудниками різних природних компонентів.
7.	Хімічне та механічне забруднення Космосу	Кожний запуск космічної ракети супроводжується не тільки потужним викидом в атмосферу відпрацьованих газів, а й підвищенням температури уздовж траси польоту, порушенням структури атмосфери, її складу, щільності. Чим вище залітає ракетний корабель, тим сильніше він впливає на навколишній простір, який на висотах сотень кілометрів є дуже розрідженим. Викиди ракет – це вода, оксиди нітрогену, сполуки хлору, інертні гази, вуглеводні. Ці викиди змінюють склад малих атмосферних компонентів на великих висотах, у межах іоносфери (змінюють її структуру, склад і особливості, зривають роботу радіостанцій). Великий вплив мають і маневри супутників. Викиди космічної апаратури – це оксиди нітрогену, сульфуру, водяна пара, лужні метали. У Космос було запущено тисячі штучних супутників Землі, більшість з яких вже давно не працюють, але і досі продовжують рухатися навколо Землі. Також навколо Землі рухаються тисячі ракет-носіїв і безліч уламків ракетоносіїв, штучних супутників і продуктів їхньої діяльності. Створилась цілком реальна загроза згубних зіткнень з цим космічним мотлохом нових надзвичайно дорогих космічних апаратів, в тому числі пілотованих. Більшість цих забруднень викидали космічні апарати колишнього СРСР, оскільки вони виходили з ладу швидше за американські чи європейські. США вже змушені були організувати спеціальну службу контролю руху цього космічного бруду, щоб уникнути зіткнень своїх космічних апаратів з ним. Іноді деяким пілотованим кораблям приводилось змінювати орбіту терміново, щоб уникнути зіткнення з великими техногенними тілами, а це може привести до великих непередбачених наслідків.
8.	Урбанізація, розвиток міст і проблема відходів	Специфічною рисою сучасної цивілізації став процес концентрації та населення у великих містах. Починаючи з 1950 р., процес урбанізації різко активізувався. Кількість людей, що живуть у містах збільшилась майже у 3 рази. Очікують, що у майбутньому міське населення сягне 90%, а сільське – 10%. Наслідком урбанізації є виникнення гігантських житлових і промислових районів з населенням у мільйони і десятки мільйонів людей. Якщо до 1800 р. містом-мільйонером людей був лише Лондон, а на тепер – 100 і більше (у тому числі кілька мегаполісів з населенням понад 10 мільйонів осіб – Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Нью-Йорк, Шанхай Москва тощо). Іноді щільність населення на планеті сягає астрономічних цифр – понад 150 тис. осіб/км2, що створює нестерпні умови для існування людей, викликає масові фізичні та психічні захворювання (наприклад, райони Делі, Калькутта). Міське середовище виявляє комплексну шкідливу дію на здоров’я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень. Атмосферне повітря населених пунктів постійно забруднюється і за всіма параметрами докорінно відрізняється від повноцінного природного повітря, яке є чистим і стимулює процеси. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітря є монооксид карбону СО. Завдяки вдиханню його наступає швидка втомлюваність, головний біль, запаморочення, порушення сну, роботи серця, ослаблення пам’яті тощо. Оксид С створює з гемоглобіном крові стійку сполуку - карбоксигемоглобін, що блокує транспорт кисню в організм. З тих елементів, що є забрудниками повітря, виникненню раку легенів, крім бензпірену, сприяють молібден, арсен, цинк, ванадій, кадмій. У містах швидко зростає кількість захворювань на кон’юнктивіт, екзему, фарингіт, ларингіт внаслідок забруднення атмосфери СО, СО2, оксидами N, NН3, вуглеводнями, SО2, SО3, НСОН, аерозолями Н2SO4, фторидами, поверхнево-активними речовинами тощо, що викликають отруєння, а крім того знижують імунобіологічні властивості організму. Захворюваність на пневмонію, інфаркт міокарда, алергічні хвороби. бронхіальна астма – також пов’язані із забрудненням повітря.
9.	Забруднення повітря тютюновим димом	Ученими підраховано, що людина, яка курить цигарки, вдихає повітря, яке у сотні тисяч разів перевищує ГДК шкідливих речовин. Вдихати тютюновий дим у декілька разів шкідливіше, ніж вихлопні гази автомобіля безпосередньо з вихлопної труби. У тютюновому димі, крім слабкого наркотику – нікотину, міститься близько 200 особливо отруйних речовин – чадний газ, бензпірен (сильний канцероген, що спричиняє рак) і багато інших. Протягом останніх років тютюн став на багато отруйнішим, ніж у ХІХ ст., через те, що тютюнові листки характеризуються надзвичайною гігроскопічністю і активно поглинають з повітря шкідливі домішки, аерозолі, кількість яких дедалі збільшується.
10.	Шумове та вібраційне забруднення навколишнього середовища	До акустичних забрудників довкілля відносять шумові, інфразвукові та вібраційні забруднення. Шум – одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища, що виникає внаслідок коливних змін тиску повітря. Пристосуватись до шуму організм людини практично нездатний, тому регулювання і обмеження шумового забруднення навколишнього середовища – важливо і обов’язково. Природний шумовий фон становить 30-60 дБ. До нього в сучасних умовах додаються виробничі і транспортні шуми, рівень яких сягає більше 100 дБ, створюючи акустичні перенавантаження. Звуки з частотою, вищою за 20000 Гц називають ультразвуками. Вони не сприймаються людиною як звуки, але мають негативний вплив на стан здоров’я людини. Хвилі з частотою 20 Гц організм людини сприймає як вібрацію. Джерелами вібрації слід вважати – різкі промислові і транспортні машини (мотори, станки, вентилятори, насоси тощо).
11.	Магнітні іонізаційні та електричні поля	Електромагнітні забруднення проявляються, в основному, у атмосфері. Відомо, що навколо провідника із струмом виникають одночасно електричне та магнітне поле. При змінному струмі ці поля пов’язані і розглядаються як єдине електромагнітне поле. У промисловості широкого розповсюдження набули електричні поля високої частоти.