Встановлення соціоекології

Для того щоб краще уявити предмет соціальної екології, слід розглянути процес її виникнення та оформлення як самостійної галузі наукового знання. По суті, виникнення і подальший розвиток соціальної екології стали природним наслідком все більш зростаючого інтересу представників різних гуманітарних дисциплін — соціології, економічної науки, політології, психології та ін., — до проблем взаємодії людини і навколишнього середовища.

Своєю появою термін «соціальна екологія» зобов'язаний американським дослідникам, представникам Чиказької школи соціальних психологів — Р. Парку і Е. Берджесу, які вперше вжили його у своїй роботі з теорії поведінки населення в міському середовищі в 1921 р. Автори використовували його як синонім поняття «екологія людини». Поняття ж «соціальна екологія» було покликане підкреслити, що мова в даному контексті йде не про біологічне, а про соціальне явище, що має, втім, і біологічні характеристики.

Одне з перших визначень соціальної екології дав у своїй роботі 1927 р. Р. Мак-Кензіл, охарактеризувавши її як науку про територіальні і часові відносини людей, на які впливають селективні (вибіркові), дистрибутивні (розподільні) та акомодаційні (пристосувальні) сили середовища. Таке визначення предмета соціальної екології покликане було стати основою для дослідження територіального поділу населення всередині міських агломерацій.

Варто зазначити, однак, що термін «соціальна екологія», який, напевно, найкраще відповідає для позначення специфічного напряму досліджень взаємовідносин людини як соціальної істоти із середовищем свого існування, так і не прижився в західній науці, в рамках якої перевага з самого початку стала віддаватись поняттю «екологія людини» (human ecology). Це створило певні труднощі для становлення соціальної екології як самостійної, гуманітарної за своєю основною спрямованістю, дисципліни. Справа в тому, що паралельно з розвитком власне соціально-екологічної проблематики в рамках екології людини в ній розроблялись біоекологічні аспекти людської життєдіяльності. Біологічна екологія людини, яка пройшла до цього часу тривалий період становлення і за рахунок цього мала більшу вагу в науці і більш розвинений категоріальний і методологічний апарат, довго «затуляла» гуманітарну соціальну екологію від поглядів передового наукового товариства. І все ж соціальна екологія деякий час існувала і розвивалась відносно самостійно як екологія (соціологія) міста.

Незважаючи на явне прагнення представників гуманітарних галузей вивільнити соціальну екологію з-під «гніту» біоекології, впродовж багатьох десятиліть вона відчувала істотний вплив останньої. В результаті більшу частину понять, свій категоріальний апарат соціальна екологія запозичила у екології рослин і тварин, а також у загальної екології. Водночас соціальна екологія поступово вдосконалювала свій методологічний апарат з освоєнням просторово-часового підходу соціальної географії, економічної теорії дистрибуції та ін.

Істотний прогрес в розвитку соціальної екології та процесі її відокремлення від біоекології стався в 60-і роки XX сторіччя. Особливу роль в цьому відіграв Світовий конгрес соціологів, який відбувся у 1966 р. Швидкий розвиток соціальної екології в наступні роки призвів до того, що на черговому конгресі соціологів, що пройшов у Варні в 1970 р., було прийнято рішення створити Дослідницький комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. Тим самим, по суті, було визнано існування соціальної екології як самостійної наукової галузі і дано поштовх більш швидкому її розвитку і більш точному визначенню її предмета.

У розглянутий період істотно розширився перелік задач, які була покликана вирішувати ця галузь наукового знання. Якщо на зорі становлення соціальної екології зусилля дослідників в основному зводились до пошуку в поведінці територіально локалізованої людської популяції аналогів законів і екологічних відносин, характерних для біологічних співтовариств, то з другої половини 60-х років коло питань, які розглядались, доповнили проблеми визначення місця і ролі людини в біосфері, вироблення способів визначення оптимальних умов її життя і розвитку, гармонізації взаємин з іншими компонентами біосфери. Процес гуманітаризації соціальної екології призвів до того, що крім названих задач у коло розроблюваних нею питань були включені проблеми виявлення загальних законів функціонування і розвитку суспільних систем, вивчення впливу природних факторів на процеси соціально-економічного розвитку та пошуку способів керування дією цих факторів.

В СРСР до кінця 70-х років також склались умови для виділення соціально-екологічної проблематики в самостійний напрям міждисциплінарних досліджень. Істотний внесок у розвиток радянської соціальної екології зробили Е. В. Гірусов, О. М. Кочергін, Ю. Г. Марков, М. Ф. Реймерс, С. М. Соломіна та ін.

Однією з найважливіших проблем, що стоять перед дослідниками на сучасному етапі становлення соціальної екології, є вироблення єдиного підходу до розуміння її предмета. Незважаючи на очевидний прогрес, досягнутий у справі вивчення різних аспектів взаємовідносин людини, суспільства та природи, а також на значне число публікацій з соціально-екологічної проблематики, що з'явились в останні десятиліття, з приводу того, що саме вивчає ця галузь наукового знання, як і раніше існують різні думки. В підручниках зазвичай даються два варіанти визначення соціальної екології: у вузькому сенсі під нею розуміють науку про взаємодію людського суспільства з навколишнім природним середовищем, а в широкому — науку про взаємодію окремої людини і людського суспільства з природним, соціальним і культурними середовищами. Цілком очевидно, що в кожному з представлених випадків тлумачення йдеться про різні науки, які претендують на право називатись «соціальною екологією». Не менш показове порівняння між собою визначень соціальної екології та екології людини. Остання визначається як: 1) наука про взаємодію людського суспільства з природою; 2) екологія людської особистості; 3) екологія людських популяцій, у тому числі вчення про етноси. Добре помітна майже повна ідентичність визначення соціальної екології, що розуміється «у вузькому сенсі», і першого варіанту інтерпретації екології людини. Прагнення до фактичного ототожнення цих двох галузей наукового знання доволі часто піддається критиці. Зокрема, з огляду на доцільність розведення соціальної екології і екології людини, предмет останньої інколи обмежується розглядом соціально-гігієнічних та медико-генетичних аспектів взаємовідносин людини, суспільства та природи. З таким трактуванням предмета екології людини категорично не згодні вчені, на думку яких, ця дисципліна охоплює значно ширше коло питань взаємодії антропосистеми (яка розглядається на всіх рівнях її організації — від індивіда до людства в цілому) з біосферою, а також з внутрішньою біосоціальною організацією людського суспільства. Неважко помітити, що така інтерпретація предмета екології людини фактично прирівнює її до соціальної екології, що розуміється в широкому сенсі. Значною мірою це пов'язано з тим, що в даний час намітилась стійка тенденція зближення цих двох дисциплін, коли спостерігається взаємопроникнення предметів двох наук та їх взаємозбагачення за рахунок спільного використання накопиченого у кожній із них емпіричного матеріалу, а також методів та технологій соціально-екологічних і антропоекологічних досліджень.

Сьогодні все більше число дослідників схиляються до розширеного тлумачення предмета соціальної екології. Так, предметом вивчення сучасної соціальної екології, що розуміється як часткова соціологія, деякі вчені схильні вважати специфічні зв'язки між людиною і середовищем її існування. Основні задачі соціальної екології виходячи з цього можуть бути визначені таким чином: вивчення впливу середовища існування як сукупності природних і суспільних факторів на людину, а також впливу людини на навколишнє середовище.

За дещо іншою інтерпретацією предмета соціальної екології, остання як частина екології людини являє собою комплекс наукових галузей, які вивчають зв'язок суспільних структур (починаючи з сім'ї та інших малих суспільних груп), а також зв'язок людини з природним і соціальним середовищем їх існування. Такий підхід видається більш правильним, оскільки він не обмежує предмет соціальної екології рамками соціології чи будь-якої іншої окремої гуманітарної дисципліни, а особливо підкреслює її міждисциплінарний характер.

Деякі дослідники при визначенні предмета соціальної екології схильні відзначати ту роль, яку ця молода наука покликана зіграти в гармонізації взаємовідносин людства із середовищем свого існування. Так, соціальна екологія має вивчати перш за все закони суспільства і природи, під якими розуміються закони саморегуляції біосфери, що реалізуються людиною в її життєдіяльності.

Висновок

Отже виникнення соціоеклогії не можна вважати випадковим явищем. Воно є реакцією людського розуму на реальні процеси, що відбуваються на нашій планеті і загрожують подальшому існуванню людства.

У переломні моменти історії перед людським суспільством не раз виникали пекучі життєві проблеми, від вирішення яких залежало його майбутнє. Саме ці проблеми були причиною появи нових наук, які допомагали людству знайти вихід із здавалось би безвихідного становища. Прогресуюче руйнування нераціональною господарською діяльністю біосфери Землі зумовило появу науки про гармонізацію взаємодії суспільства і природи – соціоекології.

Одночасно із формуванням соціоекології як самостійної науки у всьому світі здійснюються масштабні заходи, спрямовані на вихід із глобальної соціоекологічної кризи. Усвідомлюючи загальну загрозу дестабілізації глобальної соціо-екосистеми, людство повинно прагнути передати це шляхом мобілізації політичної волі, мудрості та знання нарізних рівнях влади, у державних та громадянських структурах, наукових лабораторіях і виробничих колективах, природоохоронних урядових і неурядових організаціях тощо.

Держави не залежно від свого географічного положення, рівня соціально-економічного розвитку, політичного устрою повинні приймати радикальні закони та рішення в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, брати участь в діяльності міжнародних, регіональних, багатосторонніх і двосторонніх організацій, розробляти і здійснювати різні проекти і програми в галузі охорони та раціонального використання навколишнього середовища.

Чим вищий буде ступінь інтегрування загально планетарних зусиль у цьому напрямку, тим глибше буде наукове соціоекологічне обґрунтування всіх рекомендацій у загальній сфері, тим скоріше ці заходи принесуть очікувані результати.

Список використаної літератури:

1. Становлення предмета соціальної екології - http://www.eco-live.com.ua/content/blogs/stanovlennya-predmetu-sotsialnoi-ekologii

2. Статус соціоекології, її структура та взаємозв'язки з іншими науками –http://osvita.ua/vnz/reports/ecology/21377/