Стислий (тезовий) конспект лекцій
Заочної форми навчання І семестр
Мета курсу ― ознайомлення студентів з теоретико-методологічними підходами до визначення сутності екологічного туризму, з його історичними та гносеологічними основами; оволодіння теоретичними (базовими) знаннями щодо принципів, функцій, завдань, видів та об’єктів екотуризму; формування екологічного стилю мислення та екологічної культури студентів на основі краєзнавчого підходу; усвідомлення студентами необхідності екологічного виховання туристів у процесі туристських подорожей з метою гармонізації та оптимізації відносин людини та природи в процесі туристичної діяльності; формування вмінь та навичок щодо технології розробки, організації та проведення екологічних маршрутів; виховання любові до свого рідного краю.
Завдання курсу:
— розглянути екологічний туризм як багатогранне явище сучасного світу;
— проаналізувати принципи, функції, завдання та види екологічного туризму;
— розглянути світові регіони та центри екологічного туризму;
— вивчити методику та технологію розробки, організації та проведення екологічних маршрутів.
— розглянути екологічне виховання та екологічну просвіту туристів у процесі туристських подорожей як обов’язкову умову туристичної діяльності
Структура курсу «Екологічний туризм»
| Види навчальної роботи | Кількість годин |
| 1. Аудиторні заняття (кількість годин): · Лекції · Контроль самостійної роботи · Модульна робота | |
| 2. Самостійна робота |
Критерії оцінювання знань студентів
| Види навчальної роботи | Кількість балів за одне заняття | Максимальна кількість балів |
| Модульна робота | ||
| Самостійна робота | ||
| В цілому |
Форма контролю ― залік.
Стислий (тезовий) конспект лекцій
Лекція 1 (2 год.)
Тема: «Поняття „екологічний туризм”, мета та основні завдання курсу. Принципи, функції, завдання, види экологічного туризму»
Мета: ознайомитися з основними поняттями екологічного туризму, розглянути мету, завдання, та структуру навчального курсу «Екологічний туризм», основні завдання екотуризму, ознайомитися з його основними принципами, видами та функціями.
План
1. Мета й основні завдання курсу «Екологічний туризм», його структура.
2. Основні завдання та функції екологічного туризму
3.Принципи екологічного туризму
4. Групи та види екологічного туризму
Ключові слова: екологічний туризм, інтелектуально-освітня функція екологічного туризму; культурно-пізнавальна функція екологічного туризму; естетично-художня функція екологічного туризму, розважальна функція екологічного туризму, принципи екологічного туризму.
1. Мета, завдання та структура навчального курсу «Екологічний туризм»
Туризм - одна з галузей світової економіки, що найбільш динамічно розвиваються. В епоху екологічної кризи особливої актуальності набуває розвиток екологічного туризму.
Мета курсу - ознайомлення студентів з теоретико-методологічними підходами до визначення сутності екологічного туризму, з його історичними та гносеологічними основами; оволодіння теоретичними (базовими) знаннями щодо принципів, функцій, завдань, видів та об'єктів екотуризму; формування екологічного стилю мислення та екологічної культури студентів на основі краєзнавчого підходу; усвідомлення студентами необхідності екологічного виховання туристів у процесі туристичних подорожей з метою гармонізації та оптимізації відносин людини та природи в процесі туристичної діяльності; формування вмінь та навичок щодо технології розробки, організації та проведення екологічних маршрутів; виховання любові до свого рідного краю .
Основні завдання курсу:
- формування понятійного апарату курсу «Екологічний туризм»;
- ознайомлення з передумовами появи екотуризму, з його історичними та гносеоло-гічними основами;
- вивчення принципів, функцій, завдань, видів та ознак екологічного туризму;
- характеристика об'єктів екологічного туризму;
- ознайомлення зі світовими регіонами і центрами екологічного туризму;
- вивчення методики і технології розробки екологічних маршрутів, ознайомлення з їх етикою і безпекою;
- розгляд особливостей розвитку екологічного туризму та моделювання екологічних маршрутів на території України та Луганщини;
- вивчення проблеми екологічного виховання подорожуючих в процесі туристичної діяльності, розгляд її як необхідної умови екологобезпечної туристичної діяльності;
- формування екологічного стилю мислення та екологічної культури студентів на основі краєзнавчого підходу.
Курс «Екологічний туризм» передбачає 16 годин лекцій, 12 годин практичних робіт і цілих 26 годин самостійної роботи, потім дві письмові роботи - модулі і залік.
2. Основні завдання та функції екологічного туризму
До основних завдань екологічного туризму належать такі:
- систематично культивувати критерій рівноваги навколишнього природного середовища;
- гармонізувати відносини між природою, суспільством і економікою;
- орієнтувати туристичні організації на збереження, відновлення та збільшення споживчої вартості природного середовища за рахунок виділення частини доходів від туризму на вирішення пов'язаних з ним завдань;
- підкоряти короткострокові інтереси отримання прибутку від туризму довгостроковим інтересам, що стосуються збереження природи для наступних поколінь, примноження рекреаційно-туристичних ресурсів, а також подальшого соціально-економічного розвитку місцевих організацій на основі екотуризму;
- формувати в туристів почуття особистої відповідальності за стан природи та її майбутнє.
Перелічені завдання екотуризму не раціонально розглядати у відриві від функцій екологічного туризму, якими є: інтелектуально-освітня; культурно-пізнавальна; естетично-художня, розважальна і т.д.
Інтелектуально-освітня функція реалізується у створенні умов для розвитку творчої, інтелектуальної, освіченої особистості за допомогою комплексу туристично-екологічних, духовно-естетичних та оздоровчих форм активної роботи, в першу чергу, з юнацькими і дитячими групами.
З інтелектуально-освітньою функцією тісно пов'язана культурно-пізнавальна, яка спрямована на формування екологічної культури в суспільстві за рахунок культуроформуючої та виховної діяльності менеджерів екологічного туризму на екологічних стежках та маршрутах, також естетично-художня, яка реалізується завдяки інформаційно-просвітницької діяльності: розробка і створення марок і стендів з екологічним змістом; випуск листівок, буклетів, проспектів з екотуристичною тематикою, публікації екотуристичних наукових і науково-методичних матеріалів, розробка та створення екотуристичних комп'ютерних систем.
Розважальна функція - дуже важлива для організації системи інформаційного менеджменту та технічної підтримки діяльності екологічних стежок, екомаршрутів, екотаборів, екоекспедицій, екотренінгів, екоігр. Реалізується вона на основі організації спеціальної науково-педагогічної, дидактичної і методичної підтримки екологічних організацій, клубів і гуртків для роботи з дітьми в польових умовах.
3. Принципи екологічного туризму
До основних принципів екологічного туризму належать:
■ відвідування добре збережених природних територій;
■ невиснажливе, стале використання природних ресурсів, збереження природного, соціального і культурного різноманіття;
■ дотримання певних (досить жорстких) правил поведінки;
■ менша, ніж при звичайних видах туризму, інтенсивність використання природних ресурсів;
■ екологічна просвіта туристів, їх участь у місцевих культурних і природокористу-вальницьких діях;
■ ретельне планування екологічних турів, комплексний підхід до їх розробки та проведення;
■ інтеграція екотуризму в плани регіонального розвитку територій;
■ участь місцевого населення у розвитку туризму й отримання ним фінансових та інших переваг від цієї діяльності;
■ екологічне навчання персоналу, зайнятого у сфері екологічного туризму.
4. Групи та види екологічного туризму
Всі види екологічного туризму доцільно розділити за територіальною «прив’язкою» на дві основні групи:
1) екологічний туризм в межах ООПТ й акваторій. Розробка та проведення таких турів - класичний напрям в екологічному туризмі. Відповідні тури відносяться до екологічних у вузькому значенні даного терміна;
2) екологічний туризм поза межами ООПТ й акваторій. До цієї групи можна віднести досить широкий спектр екологічно орієнтованих турів - від агротуров до круїзів на комфортабельних лайнерах.
Види екологічних турів:
- наукові та пізнавальні тури;
- пригодницькі тури;
- літні табори та програми для учнів;
- поїздки вихідного дня;
- внутрішні або міжнародні тури.
За домінуванням тієї чи іншої мети подорожі (відпочинок або отримання певних знань) можна виділити такі види екологічного туризму:
■ науковий;
■ пізнавальний;
■ рекреаційний.
Висновок
Екологічний туризм досить нова область наукового знання, що направлена на ознайомлення студентів з теоретико-методологічними підходами до визначення сутності екологічного туризму, з його історичними та гносеологічними основами; оволодіння теоретичним (базовими) знаннями щодо принципів, функцій, завдань, видів та об'єктів екотуризму ; формування екологічного стилю мислення та екологічної культури студентів на основі краєзнавчого підходу; усвідомлення студентами необхідності екологічного виховання туристів у процесі туристичних подорожей з метою гармонізації та оптимізації відносин людини та природи в процесі туристичної діяльності; формування вмінь та навичок щодо технології розробки, організації та проведення екологічних маршрутів; виховання любові до свого рідного краю. Основні завдання екологічного туризму зводяться до гармонізації відносин між природою, суспільством та економікою і тісно пов'язані з інтелектуально-освітньою, культурно-пізнавальною, естетично-художньою та розважальною функціями екологічного туризму. Принципи екологічного туризму засновані на прагненні людства досягти сталого розвитку територій, зберегти біо- та соціокультурну різноманітність. Групи та види екологічного туризму виділяють за різними критеріями (за територіальною «прив’язкою», від переваги тієї або іншої мети подорожі і т.д.) Залежно від мотивації екологічних туристів розроблено типологію екологічних туристів.
Питання для самоконтролю:
1. Яка мета й основні завдання курсу, що вивчається?
2. Перерахуйте принципи екологічного туризму.
3. Які основні групи та види екотуризму існують?.
4. Назвіть ознаки екологічного туризму.
5. Які типи екологічних туристів ви знаєте?
Список використаної літератури
1. Дмитрук О. Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу : навч. посіб. – 2-е вид., перероб. і доп. / О. Ю. Дмитрук. – К. : Альтерпрес, 2004. – 192 с.
2. Косолапов А. Б. Теория и практика экологического туризма : учеб. пособие / А.Б. Косолапов. – М. : КНОРУС, 2005. – 240 с.
3. Храбовченко В. В. Экологический туризм : учеб.-метод. пособие / В.В. Храбовченко. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 208 с.
Лекція № 2 (2 год.)
Тема «Світові регіони та центри екологічного туризму»
Мета: вивчити основні об'єкти екологічного туризму, ознайомитися з цілями та завданнями їх функціонування, з їх стуктурою та особливостями розміщення, розглянути регіони й центри екотуризму.
План
1. Характеристика основних об'єктів екологічного туризму.
2. Поширення екологічного туризму.
3. Найбільші регіони й центри екотуризму.
Ключові слова: об'єкти екологічного туризму, регіони екологічного туризму, центри екологічного туризму.
1. Характеристика основних об'єктів екологічного туризму
Основними об'єктами екологічного туризму є унікальні природні комплекси, в тому числі ООПТ, а саме:
■ національні та природні парки, державні природні заказники, пам'ятки природи;
■ дендрологічні парки та ботанічні сади;
■ лікувально-оздоровчі місцевості та курорти;
■ заповідники (з певними обмеженнями).
Національні парки являють собою природоохоронні, еколого-освітні та науково-дослідні установи, території (акваторії) яких включають в себе природні комплекси і об'єкти, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність, і які призначені для використання у природоохоронних, освітніх, наукових і культурних цілях і для регульованого туризму.
Основними завданнями національних парків є:
■ збереження природних комплексів, унікальних й еталонних природних ділянок і об'єктів;
■ збереження історико-культурних об'єктів;
■ екологічна просвіта населення;
■ створення умов для регульованого туризму та відпочинку;
■ розробка та впровадження наукових методів охорони природи й екологічної освіти;
■ здійснення екологічного моніторингу;
■ відновлення порушених природних та історико-культурних комплексів й об'єктів.
Природні парки - це природоохоронні рекреаційні установи, території (акваторії) яких включають в себе природні комплекси та об'єкти, що мають значну екологічну та естетичну цінність, і призначені для використання в природоохоронних, освітніх і рекреаційних цілях.
На природні парки покладаються такі завдання:
■ збереження природного середовища, природних ландшафтів;
■ створення умов для відпочинку (у тому числі масового) та збереження рекреаційних ресурсів;
■ розробка та впровадження ефективних методів охорони природи й підтримка екологічного балансу в умовах рекреаційного використання територій природних парків.
Державні природні заказники - території (акваторії), що мають особливе значення для збереження або відновлення природних комплексів чи їх компонентів та підтримки екологічного балансу. Завдання заказників залежить від їхнього профілю: комплексні - для збереження й відновлення природних комплексів; біологічні - для збереження й відновлення рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин; палеонтологічні - для збереження викопних об'єктів; гідрологічні - для збереження й відновлення цінних водних об'єктів та екологічних систем; геологічні - для збереження цінних об'єктів і комплексів неживої природи.
Пам'ятки природи - унікальні, непоправні, цінні в екологічному, науковому, культурному та естетичному відносинах природні комплекси, а також об'єкти природного та штучного походження.
Дендрологічні парки та ботанічні сади є природоохоронними установами. До їх завдання входять створення спеціальних колекцій рослин з метою збереження різноманітності та збагачення рослинного світу, а також здійснення наукової, навчальної та освітньої діяльності. Території дендрологічних парків і ботанічних садів призначені тільки для виконання їхніх прямих завдань.
На територіях дендрологічних парків і ботанічних садів заборонена будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням їх завдань і порушує збереження флористичних об'єктів.
Лікувально-оздоровчі місцевості та курорти - території (акваторії), які придатні для організації лікування та профілактики захворювань, а також відпочинку населення, і які мають природні лікувальні ресурси (мінеральні води, лікувальні грязі, ропа лиманів і озер, лікувальний клімат, пляжі, частини акваторій і внутрішніх морів, інші природні об'єкти).
Заповідники не відносяться до основних об'єктів екологічного туризму, хоча у так званих буферних зонах можлива організація, наприклад, екологічних стежок.
2. Поширення екологічного туризму
Напрями екологічних турів відрізняються від традиційних туристичних потоків. Екотуристи направляються головним чином з розвинених країн у ті, що розвиваються, і розташовані переважно в тропіках, де природа екзотична й приваблива для жителів помірних широт. Тут лідирують Кенія, Танзанія, Еквадор, Коста-Рика, Непал, країни Карибського регіону й Океанії. Серед розвинених країн слід відзначити Австралію, Нову Зеландію і ПАР. У Західній Європі й Північній Америці розвинений внутрішній екологічний туризм, туристи активно відвідують природні території та сільську місцевість.
Екологічні тури орієнтовані на райони з незайманою природою, проте їх кількість неухильно скорочується. У зв'язку з цим, при організації екологічних подорожей все частіше доводиться вдаватися до редукованих форм спілкування з природою, включати в об'єкти туризму вторинні, змінені людською діяльністю ландшафти.
Західна Європа й Північна Америка переживають екотуристичний бум. В Україні, навпаки, попит на екологічні тури поки невеликий. Причинами цього є:
- недостатня інформованість населення про цей напрямок туризму, його можливості та переваги;
- надмірно високі ціни;
- нерозвиненість туристичної інфраструктури;
- низький рівень сервісу;
- проблеми безпеки й т.п.
3. Найбільші регіони й центри екотуризму
3.1 Європа
Найбільш привабливими для екологічних туристів є: Норвегія, Швеція, Фінляндія (країни північної частини Західної Європи), Польща, Словаччина, Білорусь (східна частина Центральної Європи), Німеччина, Франція, Італія, Греція (західна частина Центральної Європи)
Північна частина Західної Європи. Перші національні парки на території Європи - Сарек і Стура-Шефаллет - були створені у Швеції 1909 р. Швеція є перспективною для розвитку екологічного туризму, оскільки майже половину її території займають ліси та озера. На території Лапландії, що включає землі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії, розташовані два великих заповідники - Лемменйокі (найбільший національний парк Фінляндії), і Евре-Анарйокка (норвезький національний парк). Разом ці парки охороняють територію площею 4 тис. кв. км - одну з найбільших територій дикої природи в Європі.
Великий інтерес з точки зору розвитку екологічного туризму представляє Ісландія. Це центр вулканічної й геотермальної активності, країна має безліч лакових потоків, кратерів і геотермальних джерел. Близько 9% території Ісландії зайнято національними парками. Тут розташований найпотужніший водоспад Європи - Детифос, його висота – 44 м.
Національні парки Великобританії досить складні утворення, що включають поряд з резерватами суворої охорони сільськогосподарські угіддя, експлуатовані ліси, гірські виробки. Найбільшим національним резерватом дикої природи у Великобританії є Шотландські гори. Близько 260 кв. км цієї гірської місцевості оголошено національним резерватом природи. У горах Карнгорм у самому центрі Шотландських гір до цих пір збереглися ділянки первозданного соснового лісу.
Східна частина Центральної Європи. Один з найстаріших (заснований 1821р.) національних парків Центральної Європи розташований на територіях Польщі та Білорусі. Площа національного парку Бєловежжі (Польща) складає 54 кв. км, національного парку Біловезька пуща (Білорусь) - 880 кв. км. Характерна особливість парку - реліктовий ліс, розташований на майже плоскій місцевості, а його головна визначна пам'ятка - зубри. На кордоні Словаччини й Польщі розташовані Татри, на території яких розташовані Національні парки Високі Татри і низькі Татри, охороняє одну з найбільших печерних систем Європи.
Західна частина Центральної Європи
Найбільший національний парк Німеччини - «Баварський ліс» - був заснований 1970 р. На південному сході до цього парку примикає національний парк «Шумава», розташований в Чехії. Разом обидва парки становлять найбільшу лісову територію в центрі Європи. На півдні Франції під охороною розташована болотиста місцевість Камарг, яку використовують перелітні птахи в період сезонних міграцій. Одна з характерних особливостей природних територій Європи, які знаходяться під охороною, - їх невеликі розміри: збільшенню розмірів сприяє змикання кордонів національних парків різних країн. До них відноситься, наприклад, об'єднання територій, які охороняються парками Вануаз (Франція) і Гран-Парадизо (північний захід Італії) в Альпах. Територія, що охороняється обома парками, є однією з найбільш протяжних територій в центрі Європи, що знаходяться під охороною.
Серед заповідних територій Греції особливо важливою є національний парк Олімп, що охороняє одягнену лісами гору Олімп - обитель грецьких богів. На території національного парку живуть вовки, орли, грифони. Знаменитим об'єктом екотуризму в Греції є острів Крит. Своєрідний ландшафт Криту отримав назву Білі гори.
3.2 Північна Америка
Найбільш привабливими для екологічних туристів є Канада і США.
Канада - тут система охоронних природних територій одна з найдосконаліших у світі. У країні налічується 34 національних парки, національні ліси (територія, що охороняється, - 3,9 млн. км), 46 національних фауністичних резерватів і 101 національний притулок для птахів. 1885 р. першим національним парком Канади був оголошений Банф - район джерел Сульфур-Маунтін. До кінця XIX ст. на цій території було створено чотири націо- нальних парки: Банф, Джаспер, Йохо, Кутеней, які разом охороняють 20 700 кв. км території Канадських Скелястих гір. До видатних національних парків цієї країни відносяться - національний парк Клуейн, на території якого розташоване найбільше з усіх льодовикове поле, після Гренландії; національний парк Врангеля, що є найбільшою природоохоронною територією у світі; Канадські Скелясті гори, які утворюють велику і складну екосистему, окремі куточки якої держава почала охороняти вже наприкінці XIX ст.
Сполучені Штати Америки
Екологічний туризм на Алясці - надзвичайно перспективний і прибутковий вид діяльності, тут функціонують 15 великих національних парків, фауністичні заказники. Чотири національні парки США розташовані на території Скелястих гір, серед них Єллоустонський - перший національний парк в світі.
Три національних парки - Брайс-Каньйон, Зайон і Гранд-Каньйон розташовані в «серці» американської країни пустель - в південній частині штату Юта й північній частині штату Аризона. На Сході Сполучених Штатів Америки в болотистій місцевості Еверглейдс розташований національний парк з однойменною назвою, його територія - 6 тис. кв. км.
Південна Америка
Перші національні парки Південної Америки були організовані в Мексиці, Аргентині, Бразилії, Венесуелі.
Система національних парків займає панівне становище в Венесуели, Колумбії, Аргентині, Перу, Парагваї, Коста-Риці, Бразилії, Еквадорі.
Найбільший заповідник Венесуели - Національний парк Канайма, на його території розташовані плато Рораіма і масив Ауянтепуі з найвищим у світі водоспадом Анхель, а також райони проживання традиційних індіанських племен.
На території Перу починається «Стежка Інків», яка вважається туристичним раритетом світового класу. У Болівії - «стежка Такесі».
Велика частина території Бразилії, Еквадору, Перу зайнята найбільшим на землі масивом вологого тропічного лісу (басейн річки Амазонки). Цей район займає 8 млн кв. км в екваторіальній частині Південної Америки, близько 80% дощового лісу цієї території ще не торкалося людиною, проте площа лісів щорічно скорочується на 16 200 кв. км. Регіон відрізняється найвищим біорізноманіттям на землі. У тутешніх лісах мешкають більше 1 тис. видів птахів, у водах - близько 3 тис. видів риб, на кожному акрі зростає, щонайменше, 500 видів різних дерев, а на кожному виді дерев - близько 400 видів тварин. Національний парк Ману розташований в басейні річки з однойменною назвою, охороняє величезну територію джунглів - 18 900 кв. км. Цей найбільший масив дощових лісів, що охороняються, оголошений біосферним заповідником ЮНЕСКО і Пам'ятником всесвітньої спадщини.
Африка
Найбільш привабливими для екологічних туристів на Африканському континенті є Морокко, Зімбабве, Ботсвана, Кенія, Танзанія.
Основні центри морського туризму розташовані в Єгипті, Йорданії й Ізраїлі.
Екотуризм розглядається багатьма країнами Африки як засіб фінансування природоохоронних програм, можливість підвищити життєвий рівень сільського населення, підтримати його бажання зберегти дику природу.
На території гірської країни Марокко розташований великий національний парк Тубкаль. Активно екологічний туризм розвивається на території Кенії й Танзанії. У цих країнах до сьогоднішнього дня зберігається вулканічна активність, б'ють киплячі джерела й гейзери, здіймаються вулкани - Кенія й Кіліманджаро (найвищі вершини Африки). Тут же розташовуються содові озера Накуру, Богорія й Маньяра, які не мають стоку та їх дно вкрите содовими відкладеннями. Озеро Ківу, яке нагрівається, і місцеві жителі отримують готову юшку. На території цих країн розташовані славнозвісні національні парки «Цаво», «Серенгеті», «Накуру», відомий національний парк Танзанії «Маньярра» знаменитий неймовірною концентрацією тварин.
На території Зімбабве розташовані великі Національні парки - Замбезі, Вікторія, Мана-Пулс та ін.
Основні центри морського туризму розташовані на узбережжі Червоного моря в Єгипті, Йорданії й Ізраїлі. Тут живуть сотні різновидів коралів і більше 1 тис. видів риб.
Азія
Найбільш привабливими для екологічних туристів є: Непал, Індія, Китай.
Елітною зоною для розвитку екологічного туризму є Гімалаі. Гори тягнуться більш ніж на 2 600 км від північних районів Пакистану на заході, через Кашмір і північну Індію, по Тибету, Непалу і Сіккіму й до Бутана на сході.
Непал є центром гірського туризму в Гімалаях. На території країни розташований національний парк Ройал - Читван. У цій країні знаходиться одне з найкрасивіших місць на землі - національний парк Сагарматха. Велика частина території парку розташована вище від рівня моря на три кілометри, а максимальну висоту має найбільша гора на землі - Еверест, 8848 метрів.
На території Індії знаходяться найцікавіші національні парки й заповідники: Національний парк Дачигам (Кашмір), Заповідник птахів Говинд Сагар (Хімачал-Прадеш), Національний парк Корбетт (Уттар-Прадеш), Національний парк Дадва (Уттар-Прадеш), Національний парк "Квіткова долина "(Уттар-Прадеш), Національний парк Сариска (Раджастхан), Національний парк Бандавгарі (Мадхья-Прадеш), Національний парк Бхаратпур (пташиний заповідник Кеолоадео Гана) (Раджастхан), Заповідник Джалдапара (Західна Бенгалія), Заповідник тигрів Паламау (Біхар) і багато інших.
Усього в країні функціонують 55 національних парків і 247 природних резерватів, що займають 90 тис. кв. км, що становить 4% всього земельного фонду країни.
Близько 1% території Китаю віддано під національні парки й резервати. У Західному Китаї розташовані Сичуанські Альпи. У крутих і лісистих гірських системах цієї території мешкає безліч ендеміків. З 1963 р. в Західному Китаї було створено 13 фауністичних резерватів загальною площею 6 тис. кв. км, найвідоміші з них - Улун, Хуанлонгсі й Цзючжайгоу.
Австралія та Океанія
Австралія є одним зі світових лідерів у розвитку екологічного туризму. Країна одна з перших ратифікувала конвенцію про Пам'ятники всесвітньої спадщини: зараз в Австралії зареєстровано 11 таких пам'яток. На континенті існує близько 3 тис. національних парків і резерватів: найвіддаленіші території для мандрівників безпечні ..
Національний парк Какаду розташований на півночі Австралії. У парку представлена екосистема великої тропічної ріки та зразки найдавнішого на землі наскельного живопису. Парк Какаду охороняє більше 2,5 млн. птахів, половина з яких - напівлапчасті гуси.
До парку Какаду примикає Арієм-Ленд - велика дика місцевість, якою управляють аборигени.
Національний парк Пурнулулу розташований на території практично невідомій більшості жителів Австралії до 80-х рр.. XX ст. Тут річки проробили в вапні каньйони, вимили скам'янілості й створили печери, в яких мешкали аборигени. Цей ландшафт представлений ще в трьох національних парках Гейки-Горж, Танел-Крик й Уіндяна-Горж.
Північно-східне узбережжя Австралії вкрите древнім дощовим лісом, який називається «Вологий тропічний ліс Квінсленда». Він занесений до Списку пам’ятників всесвітньої спадщини.
Великий Бар'єрний риф - це лабіринт з тисяч дрібних рифів, сотень островів і коралових атолів. Риф входить до складу морського парку, заснованого в 1975 р.
Висновок
Отже, основними об'єктами екологічного туризму є - національні парки, природні парки, заказники, пам'ятки природи, дендрологічні парки та ботанічні сади, лікувально-оздоровчі місцевості та курорти. Всі перераховані об'єкти виконують певні функціі з охорони природи. Екологічний туризм поширений всюди - в Антарктиді, Північній і Південній Америці, країнах Західної Європи, Росії, Африці, Південно-Східної Азії, Австралії. Екотуристи направляються головним чином з розвинених країн у країни, що розвиваються, розташовані переважно в тропіках, де природа екзотична й приваблива для жителів помірних широт. Австралійський континент - один зі світових лідерів екологічного туризму, тут створено урядове еколого-туристичне підприємство, яке має статус міністерства, щорічно проводяться десятки конгресів, симпозіумів та конференцій, присвячених екологічному туризму.
Питання для самоконтролю
1. Назвіть основні об'єкти екологічного туризму.
2. Дайте характеристику основним об'єктам екологічного туризму.
4. Назвіть особливості поширення екологічного туризму.
5. Перелічте найбільші регіони й центри екотуризму.
Список використаної літератури
1. Косолапов А. Б. Теория и практика экологического туризма : учеб.пособие / А.Б. Косолапов. – М.: КНОРУС, 2005. – 240 с.
2. Русев И. Т. Основы экотуризма / И.Т. Русев. – Одесса : КПОГТ, 2004. – 294 с.
3. Самойленко А. А. География туризма : учеб.пособие / А.А. Самойленко – Ростов н/Д. : Феникс, 2005. – 368 с.
4. Сергеева Т. К. Экологический туризм / Т.К. Сергеева. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 360 с.
5. Храбовченко В. В. Экологический туризм : учеб.-метод. пособие / В.В. Храбовченко. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 208 с.
Лекція № 3 (2год)
Тема «Методика та технологія розробки екологічних турів. Екологічне виховання та екологічна просвіта туристів у процесі їх проведення»
Мета: вивчити технологію розробки, організації та проведення екомаршрутів, обґрунтувати необхідність екологічного виховання туристів у процесі екологічних турів, ознайомити з актуальними методами, прийомами й формами екологічного виховання юних мандрівників.
План
1. Організація екологічних турів.
2. Основні вимоги до екотурів.
3. Екологічне виховання туристів як необхідна умова екологічної безпеки туристичної діяльності.
4. Актуальні методи, прийоми та форми екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей
Ключові слова: екологічний тур, туристична група, екологічне виховання туристів.
1. Організація екологічних турів
Згідно з основними принципами організації екологічних маршрутів останні повинні бути: екологічними; привабливими; доступними; змістовними; функціональними; багатоаспектними.
Привабливість маршрутів формується в ході цілеспрямованої рекламної кампанії, розрахованої на певні категорії населення, наприклад, на школярів, студентів середніх спеціальних навчальних закладів і вузів.
Щодо доступності слід враховувати, що в туристичному поході багато хто воліє спробувати свої сили, виходячи з цього слід планувати різні рівні доступності навіть на одному й тому ж маршруті, пристосовуючи їх до бажання клієнтів. Доступність передбачає використання на екологічному маршруті різних видів транспорту: автомобіля, автобуса, поїзда, літака чи вертольота, а для пішої частини маршруту - облаштованої туристичної траси.
Змістовність екологічного маршруту означає наявність пізнавальних елементів, що сприяють пізнанню природи з її природними багатствами і пам'ятників культури, історії та ін.
Функціональність передбачає використання одного й того ж туристичного маршруту в різні пори року, причому з різним набором сезонних послуг.
Багатоаспектність екологічного маршруту вимагає наявності в програмі туристичного обслуговування заздалегідь підготовлених варіантів.
Щоб зважитися на таку подорож, турист повинен знати, що він побачить, чим буде займатися на маршруті, як буде добиратися та де зупинятися.
2. Основні вимоги до екотурів
Незалежно від маршруту обов'язковими вимогами є:
■ відповідність принципам екологічного туризму;
■ наявність подорожуючих;
■ забезпечення туристів проїзними документами в напрямку туди й назад;
■ організація харчування на маршруті й в місцях розміщення;
■ наявність природних (а іноді й культурних) визначних місць;
■ підготовка місць для відпочинку та розміщення груп туристів на нічліг в кожному пункті зупинки (якщо це потрібно);
■ наявність обслуговуючого персоналу (керівників туристичних груп, інструкторів, екскурсоводів);
■ ув'язка календарних строків, маршрутів подорожей і розкладу руху транспорту з перевізниками;
■ розробка господарсько-фінансового плану та калькуляції вартості туристичних путівок з урахуванням умов укладених договорів і наданих послуг;
■ підбір та підготовка кадрів, забезпечення їх необхідними методичними матеріалами та реквізитами.
Екологічні туристичні походи поділяються на види згідно з визначеними класифікаційними ознаками.
За формою проведення розрізняють прогулянки, походи, подорожі, зльоти, змагання, експедиції.
За територіальними ознаками прийнято розрізняти місцеві (наприклад, в межах одного адміністративного району) та дальні походи.
За видами маршруту туристичні походи поділяються на пішохідні, лижні, гірські, водні, спелеологічні, велосипедні, мотоциклетні, автомобільні, комбіновані.
У залежності від протяжності, тривалості та технічної складності розрізняють походи шести категорій складності (КС). Вимоги до походів різних категорій складності визначаються відповідно до нормативів.
За побудовою траси походи диференціюються на лінійні, кільцеві й радіальні.
За тривалістю розрізняють походи вихідного дня та багатоденні походи.
За часом функціонування туристичні походи можуть бути цілорічними й сезонними.
За організаційної приналежності можна виділити походи, організовані туристичними фірмами, станціями юних туристів, туристичними клубами та секціями.
За віковим складом подорожуючих поділяють так: діти, молодь, особи середнього віку, люди похилого віку.
3. Екологічне виховання туристів як необхідна умова екологічної безпеки туристичної діяльності
Найважливішою умовою у вирішенні сучасних екологічних проблем є екологічна освіта та виховання молодого покоління, оскільки саме з дитячих років людина повинна сприймати себе як невід'ємну частину природи, тому що в цей період життя формується світогляд, закладаються моральні цінності, моделюється культура поведінки особистості.
В останні десятиліття інтерес дітей шкільного віку до туристичних подорожей значно зріс. Даний факт викликає необхідність підготовки фахівців сфери туризму професійно придатних до здійснення екологічного виховання школярів у процесі туристичної діяльності. Здійснення екологічного виховання молодого покоління та формування високого рівня їх екологічної культури в процесі туристичної діяльності вкрай необхідно, оскільки туристична галузь вкрай зацікавлена в збереженні максимально непорушених природних і природно-антропогенних екосистем, і лише за цієї умови можуть ефективно здійснюватися всі найважливіші функції туризму, в тому числі освітня та екологічна.
Екологічне виховання - це система педагогічної діяльності, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
Екологічна культура особистості передбачає наявність у людини певних знань і переконань, готовності до діяльності, а також його практичних дій, що узгоджуються з вимогами дбайливого ставлення до природи.
Мета екологічного виховання - формування відповідального ставлення до природи, яке будується на екологічній свідомості. Це передбачає додержання моральних і правових принципів природокористування та пропоганда ідей його оптимізації, активну діяльність з вивчення й охорони своєї місцевості. Реалізація мети можлива через систему завдань:
- формування у туристів розуміння необхідності гармонії людини й природи;
- сволодіння системою екологічних знань;
- виховання любові до природи й рідного краю, бажання берегти її й примножувати її багатства;
- формування умінь і навичок діяльності в природі;
- формування готовності до активної екологічної діяльності та засад глобального екологічного мислення.
Сучасний туризм є потужним засобом екологічної просвіти населення, ознайомлення туристів з екологічними проблемами, а також способами їх вирішення, тому що в процесі туристичної діяльності людина постійно взаємодіє з природним середовищем. Якість цієї взаємодії залежить в першу чергу від екологічної компе-тентності фахівців туристичної галузі та їх професійної готовності до екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей, а також від психологічної, інтелектуальної та практичної готовності учнів до сприйняття екологічної інформації, до її глибокого розуміння й трансформації крізь призму власної свідомості. Готовність учнів до сприйняття екологічної інформації забезпечує сучасна школа та позашкільні заклади, що спеціалізуються на екологічній освіті та вихованні школярів.
4. Актуальні методи, прийоми та форми екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей
Розглянемо різноманітність форм, методів і засобів екологічного виховання учнів, які б могли з успіхом бути використані фахівцями туристичної сфери під час своєї професійної діяльності.
Екологічні ігри - це форма, метод і засіб екологічного навчання й виховання. У процесі рольової гри узагальнюються уявлення та поняття, отримані в рамках уроків, вони сприяють активізації самостійної діяльності школярів, пробудженню їх творчих здібностей. Ігри спрямовані на фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток школяра, активізацію розумових процесів, на пробудження й утримання інтересу до екологічної проблематики в учнів, оволодіння нормами екологічної поведінки, формування потреби в охороні навколишнього середовища і т.п. Екологічні ігри можуть бути рухливими, інте-лектуальними, духовно-естетичними [14 р.].
Туристично-екологічні тренінги - це відносно нова форма екологічного виховання для дітей старшого шкільного віку, що представляє собою симбіоз зеленого туризму, активного відпочинку та тренінгу з самовдосконалення та особистісного зростання [15 р.].
Еколого-психологічні тренінги - форма екологічного виховання, яка спрямована як на загальний розвиток особистості, так і на розвиток екологічної свідомості особистості, на формування екологічного світогляду й т.п. [16 р.].
Екологічні вечори - одна з форм екологічного виховання, яка виконується у відповідність з підготовленим сценарієм.
Екологічна стежка - це маршрут, розмічений в природі, що є специфічною формою для ознайомлення й регулювання режиму використання певної території. Завданнями екологічної стежки, створюваної школярами, є показ причинно-наслідкових зв'язків у природі, взаємодії природи й суспільства. Вона дає можливість здійснити комплексний підхід до вивчення й охорони природних комплексів на певній ділянці, в процесі проходження маршруту школярі знайомляться з найбільш типовими для конкретної місцевості ландшафтами, пам'ятками природи, і вчаться оцінювати вплив антропогенної діяльності на стан природного середовища. [5, немає джерела Садиков].
Усний журнал - це особлива форма екологічного виховання, що вимагає ініціативи колективу, який його виконує. Він може виконуватися у формі репортажу, бесіди, інтерв'ю, карикатур і т.п.
Для територій з багатим геологічним минулим, до яких відноситься Україна в цілому, і Луганська область зокрема, великий інтерес представляє така форма екологічного виховання як геологічний тур. Геотур - як подорож, в процесі якого суб'єкт відвідує геологічні пам'ятки й отримує необхідну наукову таі пізнавальну інформацію про них. Геотури припускають не тільки ознайомлення з геологічними пам'ятками природи, але й констатацію їх екологічного стану та отримання інформації щодо їх охорони.
Висновок
Отже, на лекції Ви ознайомилися з технологією розробки, організації та проведення еко- маршрутів, згідно з основними принципами їх організації останні повинні бути: екологічними; привабливими; доступними; змістовними; функціональними; багатоаспектними. Розглянули основні вимоги до екологічних маршрутів та їх класифікацію за різними ознаками, а також технологію комплектування туристичних груп.
На лекції обґрунтована необхідність екологічного виховання школярів у процесі туристичної діяльності. З'ясовано, що екологічне виховання - це система педагогічної діяльності, спрямованої на розвиток в учнів екологічної культури. Охарактеризовані актуальні методи, прийоми та форми екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей, до яких відносяться: екологічні ігри, туристично-екологічні тренінги; еколого-психологічні тренінги; екологічні вечори; екологічні стежки, геотури, усні журнали і т.п.
Лекція № 4 (2год)