Отож розглянемо людину детальніше. 1 страница
Міністерство освіти і науки України
Національний лісотехнічний університет України
Вікторія ОЛІФЕРЧУК
ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ
Навчальний посібник
Львів
РВВ НЛТУ України
2015
ББК 20.1я73
О 65
УДК 502.2(075.8)
А в т о р
В.П. ОЛІФЕРЧУК – канд. біол. наук, доц. каф. екології
Інституту екологічної економіки НЛТУ України
Р е ц е н з е н т и:
д-р с-г. наук, проф., завідувач каф. ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології Національного лісотехнічного університету України
(м. Львів), В.П. КУЧЕРЯВИЙ,
канд. філософ. наук, доц. каф. раціонального використання природних ресурсів і охорони природи Львівського національного університету ім. Івана Франка
(м. Львів), М.М. НАЗАРУК
Відповідальний редактор А.Ф. ПАВЛИШИН
Затверджено до друку Вченою радою
Національного лісотехнічного університету України
(прот. № 6 від 07.03.07 р.)
ISВN 966-8084-??-?Ó В.П. Оліферчук, 2015
Ó РВВ НЛТУ України, 2015
ЗМІСТ
Тема 1. ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ І ЗАВДАННЯ ЕКОЛОГІЇ ЛЮДИНИ ЯК НАУКИ................... 6
1.1. Екологія людини у визначеннях передових вчених сучасності............................................................... 7
1.2. Головні завдання екології людини....................... 9
1.3. Вивчення здоров'я людських популяцій............. 14
Тема 2. СИСТЕМА ПОТРЕБ ЛЮДИНИ.................... 20
2.1. Індивід і особистість.......................................... 20
2.2. Система потреб людини..................................... 21
2.3. Особливості екологічної адаптації людини........ 23
Тема 3. СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ.... 26
3.1. Екологічна ніша людини.................................... 26
3.2. Оточуюче людину середовище та його компоненти........................................................... 28
3.3. Право людини на екологічно безпечне життєве середовище........................................................... 31
Тема 4. ПОПУЛЯЦІЙНА І ДЕМОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЮДСТВА................... 35
4.1. Расовий і етнічний склад сучасного людства..... 35
4.2. Етноекологія – напрямки розвитку і завдання.... 39
4.3. Структура та закономірності існування популяцій людини................................................................. 41
4.4. Демографічні процеси в популяціях людини..... 48
4.5. Демографічна ситуація в Україні та Росії........... 52
4.6. Регулювання чисельності людей........................ 55
Тема 5. ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ ПРИРОДНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ........................... 58
5.1. Метеокліматичні чинники................................. 58
5.1.1. Хімічні та фізичні чинники атмосфери, що впливають на організм людини............................... 58
5.1.2. Особливості перебування людини в екстремальних природних кліматичних умовах. 65
5.1.3. Адаптація людини до кліматичних умов (акліматизація)............................................................ 66
5.2. Сонячна радіація................................................ 67
5.2.1. Зміна сонячної активності......................................... 71
5.2.2. Геомагнітні бурі.......................................................... 74
Тема 6. ХАРЧУВАННЯ ЛЮДИНИ ЯК ЕКОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР.............................. 78
6.1. Поживні речовини і харчові продукти............... 78
6.2. Харчові ресурси і продовольча безпека людства 84
6.3. Роль води в житті людини................................. 88
6.4. Сучасні уявлення про воду як фрактальну структуру.............................................................. 89
6.5. Проблеми забезпечення населення питною водою.................................................................... 91
Тема 7. ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ З ІНШИМИ ЖИВИМИ ОРГАНІЗМАМИ............................ 95
7.1. Взаємодія людини з симбіотичними мікроорганізмами.................................................. 95
7.2. Взаємодія людини з патогенними мікроорганізмами.................................................. 98
7.3. Взаємодія людини з паразитичними тваринами 100
Тема 8. МІСЦЕ І РОЛЬ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ В БІОСФЕРНИХ ПРОЦЕСАХ.......................... 103
8.1. Роль сумарного ефекту впливу господарської діяльності людини............................................... 103
8.2. Характеристика антропогенного впливу на біосферу.............................................................. 105
8.3. Глобальні екологічні проблеми сучасності....... 110
Тема 9. ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ АНТРОПОГЕННИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ......................... 114
9.1. Основні характеристики здоров'я..................... 114
9.2. Екопатологічні процеси в організмі людини.... 119
9.3. Клінічні прояви ендоекологічної хвороби та шляхи її подолання............................................. 120
Тема 10. ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ І ХІМІЧНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА............................................... 122
10.1. Забруднення навколишнього середовища ксенобіотиками та японські хвороби................... 122
10.2. Поліхлоровані біфеніли, їх дія на організм людини............................................................... 125
10.3. Поліциклічні ароматичні вуглеводні, їх токсична дія....................................................................... 127
10.4. Пестициди та нітрати як мутагени та канцерогени........................................................ 130
10.5. Мінеральні волокна та поверхнево-активні речовини, їх токсичний вплив............................ 133
Тема 11. СПОСІБ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ЯК ОДИН З ВИРІШАЛЬНИХ ФАКТОРІВ ВИНИКНЕННЯ ЕКОПАТОЛОГІЙ........................................... 134
11.1. Лікарські препарати....................................... 134
11.2. Наркотичні і токсичні речовини..................... 135
11.3. Тютюновий дим............................................. 137
11.4. Алкоголь........................................................ 139
Тема 12. РАДІОАКТИВНЕ ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА........ 142
12.1. Гостре радіаційне ураження........................... 142
12.2. Віддалені наслідки опромінення..................... 143
12.2.1. Генетичні наслідки опромінення........................ 144
12.3. Медико-екологічні наслідки аварії на ЧАЕС.. 145
12.4. Електромагнітне забруднення......................... 146
12.5. Акустичне забруднення.................................. 149
12.6. Вібраційне забруднення................................. 152
12.7. Світлове забруднення..................................... 154
12.8. Небезпечні та шкідливі виробничі чинники... 156
Тема 13. АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ КЛІМАТУ І ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ..................................... 157
13.1. Глобальне потепління. Причини і наслідки.... 157
13.2. Антропогенні чинники появи нових інфекційних хвороб людини.................................................... 158
13.3. Вплив мутагенів навколишнього середовища на апарат спадковості людини................................. 159
Тема 14. РУЙНІВНА ДІЯ СТРЕСУ. ПСИХОЛОГІЯ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ............................................................... 164
14.1. Функціонування системи "популяція-соціальне середовище"........................................................ 164
14.2. Моніторинг екологічної патології людини..... 167
Тема 15. ОСНОВНІ СТРАТЕГЕМИ ВИЖИВАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ.................................. 170
15.1. Сучасні моделі гармонійного співіснування людського суспільства і біосфери....................... 170
15.2. Концепція сталого розвитку суспільства........ 173
15.3. Формування екологічної культури як основи неруйнівної поведінки людини в біосфері.......... 178
ЛІТЕРАТУРА................................................................ 186
Тема 1. ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ І ЗАВДАННЯ ЕКОЛОГІЇ ЛЮДИНИ ЯК НАУКИ
Організм людини тісно взаємопов'язаний з навколишнім природним середовищем, є частиною глобальної екологічної системи. Життя всього людства залежить від безперервного функціонування природних систем.
Природне середовище щодо людини виконує три основні функції: економічну – забезпечує народне господарство ресурсами; біологічну – забезпечує фізичне здоров'я; соціальну – забезпечує духовний розвиток суспільства в цілому.
Набуваючи у взаємозв'язках з іншими елементами природи масштабу геологічної (планетарної) сили, людство починає виступати як генератор інтенсивних, часто незворотних змін біосфери. Антропогенна трансформація природного, соціального і виробничого середовища несприятливо відбивається на здоров'ї населення, і поглиблення глобальної екологічної кризи, що триває, ставить питання про саме існування людства.
Складність прямих і зворотних зв'язків із навколишнім середовищем, яке швидко змінюється, вимагає залучення широкого кола наук для їх вирішення.
Із загальної екології як біологічної науки на початку 20-х років XX ст. виділилася нова дисципліна – екологія людини. Термін "екологія людини" вперше був введений американськими соціологами Р. Парком і Е. Борджесом (1921 р.), а як самостійна наука вона починає своє існування лише з середини XX ст. Екологія людини її засновниками і послідовниками трактується перш за все з біологічних позицій, оскільки, на їхню думку, вона спрямована на виявлення соціальних і екологічних чинників біологічного розвитку людини, встановлення адаптаційних можливостей її існування в епоху промислового розвитку і соціального прогресу.
Внаслідок новизни та синтетичного характеру предмета екології людини існує багато суперечливих і дискусійних питань щодо завдань цієї науки. Все частіше до змісту екології людини вносять соціально-економічні та інші завдання, застосовують методологічні підходи суміжних галузей знань: географії, медицини, соціології тощо.
1.1. Екологія людини у визначеннях передових вчених сучасності
Західні, зокрема американські, дослідники чітко розмежовують екологію людини (ecology of human) і екологію суспільства, яка використовується під назвою socioecology, або human ecology. Екологія людини основним предметом має людину як біологічну одиницю. Ю. Одум, зокрема, розглядає цю науку як розділ популяційної екології, що вивчає екологію біологічного виду Homo sapiens. Соціальна екологія розглядає питання управління, прогнозування, планування всього процесу введення природного середовища у взаємозв'язок з людським суспільством як залежною і керованою системою в рамках великої системи "природа-суспільство". Одночасне використання терміна "екологія людини" і стосовно людини як біологічного виду, і стосовно екології суспільства, є неправомірним і перешкоджає розвитку різних наукових напрямів (Семенюк, 2002 р.).
О.Г. Воронов (1975 р.) відносить екологію людини до галузі біології, яка тісно пов'язана з біогеографією та медичною географією. Автор вважає, що екологія людини повинна вивчати як вплив середовища на людину, так і вплив людини на середовище.
На думку С.С. Шварца (1976 р.), екологія людини повинна досліджувати "комплекс глобальних проблем взаємодії людини і природи", і саме тому вона об'єднує комплекс наук з різними методами і предметами досліджень.
І.Т. Фролов (1983 р.) вважає екологію людини самостійною, синтетичною наукою, предмет вивчення якої підлягає як природним, так і соціальним закономірностям.
Г.І. Царєгородцев (1983 р.) розглядає екологію людину в плані її соціального опосередкування. Основним соціально-методологічним принципом при цьому є врахування віддалених наслідків впливу на організм різних екстремальних чинників, які виникають у процесі перетворення біосфери.
Б.Б. Прохоров (1984 р.) вважає екологію людини асоціацією медико-біологічних, географічних, технічних і суспільних наук, які в рамках екології людини вивчають взаємовідносини груп населення з навколишнім середовищем і його географічними підрозділами і у зв'язку з цим – морфологічні особливості, потенціальну і актуальну патологію чисельності населення, його побутові і господарські навички, обумовлені впливом зовнішнього середовища.
За В.П. Казначеєвим (1988 р.), екологія людини – це новий міждисциплінарний напрям, який вивчає закономірності взаємодії людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку "якості" народонаселення, збереження і розвиток психофізичних можливостей людини. Основні напрями екології людини будуються за соціально-цільовим принципом, згідно з яким об'єктивним змістом цієї науки є вивчення взаємодії людини і космопланетарного середовища, спрямоване на благо людини.
М.А. Агаджанян (1989 р.) найважливішими проблемами теорії екології людини у сфері вивчення просторової і часової антропоекологічної організованості біосфери-ноосфери вважає: еволюцію механізмів адаптації на індивідуальному, груповому, організменному і популяційному рівнях; виявлення специфічних, неспецифічних і конституціональних реакцій на вплив середовища; роль сильних і слабких впливів середовища в еволюції людини; вивчення еволюційно-генетичної типології і особливостей адаптаційних механізмів – екологічних портретів різних груп населення; роль чинника часу у формуванні адекватних реакцій; роль космічних, земних і соціальних чинників та їх ритмів (здоров'я біосфери) у формуванні рівня і стану здоров'я, у виникненні порушень адаптаційних механізмів.
М.Ф. Реймерс (1990 р.) дає такі визначення екології людини як науки:
1) комплексна дисципліна, що досліджує загальні закони взаємовідношення біосфери (її підрозділів) і антропосистеми (її структурних рівнів людства, його груп (популяцій) і індивідуумів), вплив природного (в ряді випадків і соціального) середовища на людей і групи людей;
2) екологія людської особистості;
3) екологія людських популяцій, у тому числі вчення про етноси. Екологія людини, на думку М.Ф. Реймерса, охоплює як соціально-психологічні і етологічні відносини людей між собою, так і ставлення людей до природи, тобто являє собою еколого-соціально-економічну сферу знань, де всі соціальні, економічні і природні умови розглядаються як однаково важливі складові середовища життя людини, що забезпечують різні сторони її потреб.
Бельгійський учений Л. Хенс (1996 р.) основними завданнями екології вважає вивчення природних умов життя людських популяцій; їхніх традицій, соціальної організації і технологій; шляхів розвитку і виживання.
В.П. Алексеев (1998 р.) наводить перелік основних проблем, які стоять в гносеологічному плані перед екологією людини: екологічні проблеми антропосоціогенезу; екологічні аспекти расогенезу; хронологія формування і динаміка розвитку адаптивних типів; екологія демографічних процесів і хвороб в історії людства; екологічна диференціація людства в епоху споживчого господарства; екологія переходу до виробничого господарства; екологічна диференціація при виробничому господарстві; екологічні кризи в епохи первісного ладу та середньовіччя; урбоекологія і екологія технологічно розвинених та індустріальних суспільств; екологічні аспекти і наслідки діяльності людства в епоху науково-технічної революції і сучасні екологічні кризи; екологія екстремальних перевантажень у космосі; екологічна оптимізація; екологія суспільства і культури та її суспільно-психологічні аспекти; екологічна оптимізація суспільства; екологія особистості; екологія людини як одна з наук, що сприяє створенню гармонійного суспільства і формуванню гармонійної особистості.
1.2. Головні завдання екології людини
Головні завдання екології людини були визначені в 1983 р. на І Всесоюзній нараді з екології людини у м. Архангельську та в 1984 р. на І Всесоюзному школі-семінарі з даної проблеми у м. Суздалі. Серед цих завдань такі: вивчення стану здоров'я людей та соціально-трудового потенціалу популяції даної генерації; дослідження динаміки здоров'я та соціально-трудового потенціалу популяцій в аспекті природно-історичного та соціально-економічного розвитку; прогноз стану здоров'я майбутніх генерацій; вивчення впливу окремих чинників середовища та їх комплексів на здоров'я і життєдіяльність популяцій; дослідження процесів збереження і відновлення здоров'я та соціально-трудового потенціалу популяцій; аналіз глобальних та регіональних проблем екології людини; розробка нових методів екології людини (космічних, біохімічних тощо); розробка шляхів підвищення рівня здоров'я та соціально-трудового потенціалу населення; прогнозування можливих змін у характеристиках здоров'я людей під впливом змін зовнішнього середовища; розробка науково обґрунтованих нормативів корекції відповідних компонентів систем життєзабезпечення з урахуванням прогнозів та аналізу антропоекологічного напруження.
З розвитком екології людини коло її основних завдань розширюється. До них, зокрема, додалися такі завдання: створення антропоекологічного моніторингу – системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв'язку з дією на них різних чинників навколишнього середовища, а також спостережень та оцінок умов середовища, які впливають на здоров'я населення, зумовлюють поширення захворювань; складання медико-географічних карт, що відображають територіальну диференціацію захворювань населення, пов'язаних із погіршенням якості навколишнього середовища; зіставлення медико-географічних карт із картами забруднення навколишнього середовища і встановлення кореляційної залежності між характером і ступенем забруднення різних природних компонентів антропоекосистем і ступенем захворювання населення; визначення науково обґрунтованих значень гранично допустимих навантажень на людський організм.
Як бачимо, екологія людини – широке поняття, яке охоплює дуже різні погляди: про науку чи асоціацію наук, про науковий підхід чи наукову концепцію, науковий напрям.
Дійсно, у своїх взаємозв'язках і відношеннях з природними системами людський організм, зберігаючи певні якості біологічного індивіда, несе на собі глибокий відбиток дії соціальних законів, оскільки формується як продукт суспільного розвитку. Відповідно екологія людини в її новому осмисленні не може розглядатися як суто біологічна, медична чи географічна наука, оскільки особистість з усіма її фізіологічними і поведінковими властивостями, реакціями, механізмами адаптації соціально детермінована, і перш за все у сфері свідомості. Тому людина може розглядатися тільки у взаємозв'язку трьох систем: духа , душі та тіла. Необхідно при цьому враховувати, що вплив природних чинників на людину завжди специфічний внаслідок закономірностей і особливостей соціального життя. Екстраполяція екологічних понять, які стосуються рослин і тварин, на екологію людини не є правомірною. Усі природні закономірності у взаємодії людини і природи виступають в інтеграції із соціальними закономірностями. Використовуючи за принципом аналогії традиційні екологічні закономірності стосовно людини, необхідно старанно їх аналізувати з антропологічних позицій.
З цього випливає, що екологія людини повинна розглядати людину як найвище універсальне творіння Боже.
Людина – унікальне створіння у Всесвіті. Космопланетарний феномен людини намагалися пояснити в усі часи. Проблеми людини завжди стоять в центрі філософської та ідеологічної боротьби, вона була предметом вивчення різних природничих і суспільних наук. Людину прагнули пізнати як античні філософи і мислителі, так і визначні вчені недавнього минулого та сучасності .
Перші сторінки Біблії говорять нам про те, що Бог створив усе живе на цій Землі і людину. Якщо заглибимося в Слово, то зрозуміємо, що Творець користувався різними принципами при створенні всього живого і при створенні людини. І сказав Бог : «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив , що добре воно.» (Буття 1:20-21). І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу і плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так» (Буття 1:24). У цих віршах йдеться про те, що вода і земля, які були наповнені Словом (Змістом, Інформацією) від Творця, віддали цю Інформацію, матеріалізуючись у всі живі істоти на Землі.
Але людину Господь творив інакше… І сказав Бог: « Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою , і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (Буття 1:26) І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею» (Буття 2:7). Отже людина була створена за зовсім іншим принципом, ніж усі живі істоти. Господь зробив її схожу на Себе, і вдихнув Свій Дух у неї. І кожній людині Господь призначив план, який вона повинна реалізувати у своєму житті, аби бути щасливою і принести користь суспільству.
Отож розглянемо людину детальніше.
Господь є триєдиний (Отець, Син і Дух Святий) , і людина також триєдина… Вона має три складові – дух, душу і тіло. Оскільки Бог є Дух, то і людина є дух, яка має душу і живе у тілі. Отже людина спочатку духовне створіння, а потім - тілесне. В області людського духу ми маємо три складові: це сумління, інтуїція та пошук Істини ( пошук Бога). Коли дух людський з’єднаний з Божим Духом через покаяння та постійне спілкування з Творцем, то сумління такої особи гостре та живе. Така людина всі питання свого життя вирішує тільки після поради з Господом, така людина не здатна на підлість, злочин проти людей та природи, вона люблячи та добра, тому, що Дух Божий живе у ній. Інтуіція її добре розвинута і підказує небезпеки та оберігає від необдуманих вчинків. Така людина постійно шукає Бога у своєму житті, знаходить Його і служить Йому. Наступна складова особистості – це її душа, яка також має три складові: волю, розум та емоції. Всі три складові відродженої особистості розвиваються у людини згідно з планом Божим на її життя. Така людина розумна та любляча, з міцною волею та врівноважена у емоціях. Третя складова людини – це її тіло, яке має 5 органів чуття: смак, зір, нюх, слух та дотик. За допомогою цих органів людина пізнає прекрасний, створений Богом світ. Всі духовні складові особи розвиваються, і людина відбувається як гармонійна особистість (рис.1) 
Предметом екології людини має стати вивчення тих соціальних і природних впливів, які навколишнє середовище справляє на людину, а також дослідження зворотних впливів людини на середовище її існування. Специфікою екології людини як науки повинні стати різноманітні взаємодії: людини з Богом, людини з природою, людини з суспільством людей. Ця наука вивчає ті впливи, які прямо чи опосередковано позначаються на людині як на цілісній особистості.
Серед широкого діапазону соціальних і психологічних впливів на особистість екологія людини розглядає тільки ті, які викликають порушення у сфері фізіології нервово-психічних, ендокринних та інших процесів, що тягне за собою розбалансування людського організму та розвиток патологічних станів.
Незважаючи на те що в людини послабилися зв'язки з природою, вона зберегла свою часткову або повну залежність від природних систем високих рівнів організації. Так, людина залежить від мікроклімату міста чи села, від погоди і клімату тієї природної зони, де вона мешкає. Нарешті, вона повністю залежить від стану ландшафтної сфери і біосфери, тобто від вмісту в атмосфері кисню, вуглекислого газу, води, концентрації різних іонів, сонячної радіації, ступеня чистоти повітря і води, а також від біологічної продуктивності природних і штучних екосистем.
Досліджуючи надзвичайні і екстремальні впливи навколишнього природного і соціального середовища на організм людини, екологія людини ставить завдання розробити теорію створення і збереження оптимальних природних, соціальних і психологічних умов навколишнього середовища. Відповідно предметом цієї науки є умови існування як окремої людини, так і соціальних груп на різних структурних рівнях суспільства, аналіз екстремальних природних, соціальних і психологічних чинників.
Говорячи про теоретичні основи екології людини, слід відзначити особливу роль узагальнюючого вчення В.І. Вернадського про біосферу і ноосферу. Розвиток життя на Землі Вернадський розглядає як космопланетарний процес, що відбувається нерозривно з планетними і космічними процесами, та їх взаємодію з соціальною діяльністю людини (Казначеєв В.П., 1988 р.).
Людину В.І. Вернадський розглядає як величезну силу, вплив якої на біосферу безупинно зростає. Але "експлуатація" природи людиною не може бути безмежною. В.І. Вернадський передбачав неминучість переходу до керованого впливу людини на природу з метою створення збалансованих умов між ними, переходу до ноосфери. Передумовами ноосферогенезу є соціальна реорганізація людства, створення нового рівня організованості біосфери в цілому, розвиток психобіологічної природи самої людини, реорганізація космопланетарного середовища в широкому розумінні (ноокосмогенез).
Вчення В.І. Вернадського про ноосферу накреслює шляхи використання і розвитку природних сил в інтересах людини, зростання продуктивності суспільної праці, раціонального природокористування, збереження і розвитку здоров'я та соціально-трудового потенціалу народонаселення.
З розвитком екології людини виникла необхідність розробки моделей і системи понять цієї науки.
Одним з основних понять в екології людини є "антропоекологічна система". Першою складовою частиною в цьому терміні є позначення людини (гр. anthropos) в найбільш загальному розумінні. При цьому створюється можливість використовувати всю ієрархію цього позначення: екосистема може мати як найбільш низький ієрархічний рівень – індивідуальний чи організменний, так і найбільш високий – популяційний, коли в ролі суб'єкта виступає людство.