Біологічне різноманіття - основа стійкого існування екосистем

Багата і щедра природа України. Для неї характерні свої неповторні ландшафти, унікальні природні комплекси, своєрідний тваринний і рослинний світ. Все це є нашим спільним багатством, яке потрібно не тільки зберігати, а й примножувати силу і красу природи, передати її наступним поколінням.

Ще на початку XVII ст. англійський філософ Бекон писав у “Новій Атлантиді”, що головним завданням науки є збереження панування людини над природою. У наш час багато екологічних принципів і вимог не діють, оскільки вони є чужими технократичному суспільству. Люди розуміють, що промислове і сільськогосподарське виробництво забруднює середовище життя, але не хочуть відмовитися від екологічно небезпечних виробництв. Хоча у 1913 р. Л. Толстой писав: “Питання полягає в тому, що визначити добробутом – чи покращення шляхів сполучення, поширення книгодрукування, освітлення вулиць газом, розмноження будинків притулку для бідних і т.д. або первісне багатство природи – ліс, дичина, риба, сильний фізичний розвиток, чистоту моралі”.

Моральне ставлення до природи включає такі взаємопов’язані аспекти:

а) релігійний, що спирається в своїх рекомендаціях про бажаний тип взаємовідносин сил людини з природою на принципі тієї чи іншої релігії;

б) гуманістичний, що має в своїй основі розуміння того, що шкода, заподіяна навколишньому середовищу рівноцінна шкоді, заподіяній майбутнім поколінням людей.

в) моральний, що допускає рівноцінність усього живого.

І основне тут – функціонування їх в одному напрямку.

Ідею охорони природи висловив вперше Ж. Ж. Руссо, але загальне визнання вона отримала після 1-го Міжнародного з’їзду з охорони природи, який відбувся в 1913 р. у Швеції. У1980 р. була проголошена Всесвітня стратегія охорони природи та природних ресурсів. У 1982 р. на пленарному засіданні ООН прийнята Світова хартія охорони природи, що стала документом світового значення.

У наш час під охороною природи розуміють систему наукових знань та практичних підходів до раціонального використання природних ресурсів, захисту природного середовища від антропогенної деградації та збереження видів флори і фауни від знищення.

Стратегія охорони природи включає в себе:

1)збереження біологічного різноманіття у природних біомах;

2)вирощування рослин та розведення тварин у ботанічних садах та зоопарках;

3)реінтродукцію рослин та тварин у місцях їхнього попереднього мешкання;

4)тривале збереження генетичної інформації у формі кріобанків - глибокозаморожених статевих або соматичних клітин.

Одним з найбільших важливих завдань охорони природи є збереження біологічною різноманіття. У прийнятій концепції охорони біологічного різноманіття велику роль зіграла Конвенція про біологічне різноманіття, схвалена на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у 1992 р. До кінця 1993 р. цю конвенцію підписали 167держав світу.

Що ж це є біологічне різноманіття, яке властиве для всіх екосистем? Біологічне різноманіття - це інтегральне поняття, що описує варіабельність, яка властива всім видам наземних і водних екосистем.

Воно підрозділяється на такі види:

1)генетичне різноманіття – різноманіття генотипів рослин і тварин;

2)внутрішньовидове – наявність різновидностей популяції в межах виду;

3)видове – кількість та різноманітність видів на певній території.

Основними категоріями біологічного різноманіття є :

а) різноманіття індивідуальних організмів за віком, життєвим станом і статтю;

б) різноманіття популяцій за їхніми структурними типами;

в) різноманіття видів або генотипів;

г) різноманіття угрупувань;

д) різноманіття екосистем.

Таким чином, біологічне різноманіття є формою її існування, і тому, однією з об’єктивних цінностей природного середовища.

2 Охорона генофонду. Червона книга України.

Починається охорона біологічного різноманіття зі збереження генофонду живих організмів планети. Кількість їх точно не визначена, але коливається між 5-80 млн, що пов’язано з різним трактуванням спеціалістами видів вірусів і бактерій. На території України мешкає 45 тис. видів тварин, в т. ч. 17 видів земноводних, 20 плазунів, 400 видів птахів, 200 видів риб. В охороні загального біологічного різноманіття, за В.Тихомировим ключову роль відіграє збереження рослинного покриву, який проводить синтез органічних речовин і є їжею для тварин. Без збереження рослин не можна зберегти тварин.

Види живих організмів, які потребують охорони підрозділяють на 5 категорій:

1)зникаючі;

2)ті, що знаходяться під загрозою знищення;

3)рідкісні;

4)повністю зниклі;

5)з невизначеним статусом.

Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони наводять Червоних книгах. Перша Червона книга була видана у 1966р. за ініціативою Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів. А ідея створення її належить англ. зоологу професору Пітеру Скотту. Червона книга – це зібрання фактів про унікальних представників флори і фауни нашої планети, над якими нависла загроза зникнення. Міжнародна Червона книга складається з багатьох томів. До неї внесено 300 видів і підвидів ссавців, 300 видів птахів, і 100 видів плазунів, 40 земноводних, 250 видів рослин. Є в ній “чорний список” рослин і тварин, що зникли, починаючи з 1600 р.

У 1982 р. Закон про Червону книгу прийнято і в Україні. Сьогодні до неї занесено понад 800 видів рослин і тварин з метою їх охорони і збереження.

Види живих істот мають охоронятися методом біотехнології.

Соціальною формою охорони природи є переселення рослин, птахів і ссавців. Використовують 2 способи:

1)Акліматизацію – процес переселення рослини і тварини на нові умови існування (напр., в довоєнні роки була переселена єнотовидна собака, яка зараз поширилась аж до ФРН, кабанів з Далекого Сходу, сибірських косуль, зайців з Польщі, фазанів з Словаччини, але це не є економічно вигідним).

2)Реакліматизація – переселення видів на ті території, де вони жили раніше, але потім були знищені (напр., відновлення популяцій бобрів на території України, лебедів).