Сутнісні начала природи, або чого навчає вчення про Трійцю. 15 страница

Інформація - це:

• повідомлення • форма відображення

• категорія відмінності • ступінь різноманітності

• природний ресурс • програма дій

• ступінь обмеження

Усі названі підходи до визначення інформації, скоріш за все, є різними гранями такого складного і багатопланового природ­ного явища, яким є інформаційна реальність. Лише спробував­ши зрозуміти, яким чином усі ці грані взаємозалежать одна з одною, ми зможемо наблизитися до формування більш-менш цілісної картини змісту інформації з її на перший погляд розрі­знених мозаїчних фрагментів.

Перш ніж сформулювати визначення інформації, розгляне­мо її принципові відмітні якості.

Перше. Інформація - це те, що визначає (ідентифікує) влас­тивості предметів і явищ у просторі й часі. Дійсно, чим відріз­няється один об'єкт (предмет, процес чи явище) від іншого? Набором своїх просторово-часових параметрів, тобто своїми про­сторовими характеристиками (структура, внутрішні зв'язки) і здатністю змінюватися (чи, можна сказати, не змінюватися) у часі (динаміка внутрішніх процесів, характер внутрішніх супе­речностей, тенденцій тощо). Що таке, зокрема, просторово-ча­сові характеристики предмета? Це його форма, фазовий стан (твердий, рідкий, газоподібний, плазменний), різні фізико-хі-

192

мічні властивості (твердість, пластичність, теплопровідність, спектральні особливості, електропровідність, електромагнітні параметри тощо). Усі ці властивості визначаються різною здат­ністю різних предметів змінювати (не змінювати) свій стан (про­сторову структуру, температуру, інші фізичні параметри) у про­сторі та часі. Цим, зокрема, обумовлені підходи до визначення інформації на основі категорії розходження (просторово-часова зміна) і програми дій (зміна в часі).

Друге. За допомогою чого створюється просторово-часове роз­ходження об'єктів (предметів, процесів, явищ) у природі? За допомогою розходження в наборі ступенів свободи в різних об'­єктів (систем), тобто їхньої можливості змінювати свій стан, чи реалізовувати свою здатність здійснювати різні форми руху. Ступінь свободи чи обмеження і є тим, що в сполученні з абсо­лютною потенцією до руху формує такі природні сутності, як матерія, простір, рух, закони природи. У свою чергу, ступені свободи предметів і явищ природи обумовлені тими енергетич­ними потенціалами, що вони мають.

Третє. Яка природа інформаційної сутності? Інформація нематеріальна. її не можна віднести до категорії об'єктивної реальності. У цьому плані її, скоріше, слід назвати «віртуаль­ною» (тобто можливою) реальністю. Інформація - це те, що не є матерією, але формує матеріальні сутності - об'єктивні реаль­ності: предмети і явища природи.

Примітка

Зауважимо, що розглядаючи інформацію, ми будемо торкатися лише тих при­родних сутностей, які обмежені проявом існуючих просторово-часових зв'язків, тобто тих, що проявляються тільки стосовно об'єктивного матеріального світу. Іншими словами, ми не будемо розглядати ті сутності, що передували виникненню матеріального простору-часу (а можливо, існують і нині поза просторово-часовим виміром). Ми також вважаємо себе не вправі вислов­лювати які-небудь судження про зміст Божественних Сутностей (Іпостасей). Вони належать до сфери надматеріального світу та керуються зовсім іншими законами. Там, де ми все-таки торкаємося зазначених сутностей, ми роз­глядаємо лише їх можливий вллив (відображення) на об'єкти (предмети і явища) матеріального просторово-часового світу.

З урахуванням висловлених застережень ризикнемо сфор­мулювати визначення, що відбиває зазначені властивості інфор­маційної сутності.

193

Інформація - це сутнісне начало природи, що несе в собі характерні ознаки предметів і явищ природи, які виявляються в просторі та часі.

Саме це природне сутнісне начало намагаються передати люди у своїх повідомленнях і сприймають об'єкти матеріального сві­ту, відбиваючи вплив тіл і сил природи. Саме ця природна ре­альність формує відмінність одних явищ від інших і, отже, слу­жить мірою різноманіття в природі. Саме це природне начало виступає як своєрідна програма розвитку природних і суспіль­них процесів. І саме цю природну реальність намагаються осяг­ти люди, щоб внести вектор усвідомленості і доцільності в про­цеси розвитку.

Наведене визначення не буде повним, якщо не будуть роз­криті поняття простору і часу, що містяться в ньому. Усі при­родні процеси протікають у просторі та часі. Ці дві ключові категорії є фундаментальними умовами і мірою існування ма­терії. У світі немає матерії, яка б не мала просторово-часових властивостей. Як не існує простору і часу самих по собі, поза матерією чи незалежно від її.

Простір є форма буття матерії, що характеризує її довжи­ну, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах.

Час - форма буття матерії, що виражає тривалість її існу­вання, послідовність зміни станів у зміні та розвитку всіх ма­теріальних систем. Простір і час нерозривно пов'язані між со­бою, їх єдність виявляється в русі та розвитку матерії (Фило-софский, 1983).

8.2. Рівні інформаційної реальності

Тільки юний вік знань про таку категорію, як інформація (пер­ше визначення було дано лише на початку 50-х років XX сто­річчя), не дозволяє нам ще й досі побачити те різноманіття форм і проявів інформації, які ми вже вміємо розрізняти в матеріаль­но-енергетичному, тобто матеріальному світі.

Складність вивчення інформації обумовлена її нематеріаль­ною природою. «Безтілесність» інформації не дозволяє відчути її нашими матеріальними органами чуттів. Те, що ми відчуває-

194

мо (бачимо, чуємо), вважаючи, що це інформація (газети, кни­ги, дискети), є лише матеріальними носіями інформації, тобто об'єктами матеріального світу. Сприйняття нематеріальної, а тому абстрактної сутності інформації можливе тільки на основі абстрактного ж мислення.

«Відчуття» матеріально-енергетичного світу дозволяє люд­ству «розглянути» різноманітні елементи і форми його прояву, наприклад: складові частинки речовин, хімічні елементи і пе­реходи одних речовин в інші, агрегатні стани, форми енергії, види руху і т.д. «Розглянувши» деталі, людина змогла усе на­звати, придумавши термінологічну основу для всього.

Цілком імовірно, інформаційний світ не менш різноманіт­ний. Колись людина «побачить» розмаїття його образів, вивчить їх, класифікує, дасть назви різним проявам і властивостям цьо­го світу.

З філософського трактату

У «Дао Де Цзин», тексті, написаному стародавнім китайським філософом Лао Цзи близько 2000 років тому, можна зустріти такі рядки:

«... Те, що не має імені, -

початок Неба і Землі,

я називаю його «матір усіх речей»

і тому

невпинно звільняючись від прагнень,

побачиш найпотаємніше його,

невпинно набуваючи прагнення, побачиш

образ його.

І те, і інше мають одне джерело

і різняться лише назвою.

Для невідомого усі імена, що одне...

(Лао Цзи, 1996).

Можна, певно, стверджувати, що еволюція природи - це розвиток чи трансформація інформаційної сутності. Можна ска­зати й інакше: еволюція природи здійснювалася через форму­вання різних форм матеріально-інформаційної сутності. Що таке будь-яка матеріальна сутність: мікрочастинка, речовина, біо­логічний організм, людина чи суспільна структура? Це закріп­лена пам'яттю інформаційно впорядкована система руху ма­теріально-енергетичних потоків. Тому, крім того, що зазна­чені сутності є цілком конкретними матеріальними об'єктами,

195

інформаційні системи, які забезпечують їх стійке існування (функціонування), можна вважати певними формами інформа­ційної сутності.

Таким чином, у процесі еволюції природа змогла подолати шлях від простих системних утворень матерії, які самооргані-зуються, - мікрочастинок (які не такі вже й прості) - до най­складніших матеріально-інформаційних систем, які втілені в людині та соціальних структурах (рис. 8.1).

Безумовно, нескінченне різноманіття Природи та її інфор­маційної першооснови завжди виявляється глибшим, складні­шим і повнішим за будь-які наші припущення, у тому числі вищезазначені. Однак наша спроба збагнути одкровення Боже є однією з форм інформаційного осяяння («світлом людей»), що сприяє більш глибокому проникненню в зміст процесів розвит­ку природи.

Спробуємо лише позначити різні форми інформаційної ре­альності, схематично показані на рис. 8.1.

1. Первинні фундаментальні сутності, які визначають організа­ційну першооснову матеріальної субстанції у Всесвіті і на Землі (інформаційні сутності першого рівня):

• фундаментальні фізичні закони природи;

• причинно-наслідкові зв'язки;

• закономірності взаємодії між об'єктами матеріального світу (наприклад, космічними об'єктами у Всесвіті);

• просторовий порядок розташування тіл і явищ;

• часовий порядок перебігу подій;

• інформаційні коди елементарних частинок з нульовою ма­сою (носіїв властивостей енергії);

• інформаційні коди елементарних частинок з ненульовою масою (носіїв властивостей речовини предметів і явищ при­роди;

• інформаційні коди атомів і молекул (носіїв властивостей хі­мічних елементів і сполук);

• відображення предметів і явищ природи;

• програми саморегуляції неживої природи.

2. Вторинні інформаційні сутності, які виникли в результаті саморегуляції природи (інформаційні сутності другого роду):

• генетичні програми (генетичний код, геном), які визнача­ють самоорганізацію живих організмів і біологічних видів;

s

о

3

Продукти систем, що самоорганізуються

s н о;

Продукти продуктів інтелекту і суспільства

• продукти комп'ютера

F(x№nx?*23x_ cosarctg у/ = ^4

•+JT

• продукти штучно виведених біологічних видів

>s

н а. <и m

н <u

т

Продукти інтелекту і суспільства

• знання

• комп ютер, ін.

н а.

Сутності інтелекту і суспільства

• особистість

• суспільні об'єднання

S

І—

>»

CL

Сутності живої природи

з»

• біологічні види

• екосистеми

Первинні фундаментальні сутності

З а. <и

С

• закони природи

• причинно-наслідкові зв'язки, ін.

Рис. 8.1. Рівні інформаційної сутності

• закріплені зв'язки, які визначають функціонування біологі­чних співтовариств (біоценозів) і екосистем.

3. Інформаційні сутності, які виникли в результаті розвитку живої природи (інформаційні сутності третього рівня):

• інформаційний код мозку людини;

• нервові відчуття живих організмів;

• інтелект (мисляча і чуттєва сутність) людини і вищих тва­рин (душа, думка, дух, особистість, «соціо-»);

• суспільні сутності (економічні і соціальні відносини, ін.).

4. Інформаційні продукти інтелекту і суспільства (інформаційні сутності четвертого рівня):

• емоції;

• види комунікаційної взаємодії (мова, повідомлення, зобра-

лСЄННЯ, 1Н.^,

• види мотиваційного впливу (залякування, приваблювання, натхнення);

• знання;

• чуттєві образи (інформаційні рефлекторні моделі) реальної картини матеріального світу;

• план дій;

• навички виконання фізичної роботи;

• здатність опрацьовувати інформацію (виконувати розумову роботу);

• устої (закони, правила, традиції, стандарти, інструкції, за­борони);

• штучно виведені види тварин і сорти рослин;

• технології (включаючи управлінські);

• соціальні цінності;

• продукція культури, мистецтва, спорту;

• комп'ютерні програми, програми для роботів і штучний інте­лект;

• структури управління суспільством;

• інформаційні зміни, внесені людиною в ландшафти, біоце­нози, екосистеми.

5. Вторинні інформаційні продукти інтелекту і суспільства (інформаційні сутності п'ятого рівня):

• похідна генетична інформація від виведених людиною біо­логічних видів;

• інформаційна продукція, вироблена за допомогою комп'ю­терних програм;

198

• результати дії комп'ютерних «вірусів»;

• штучні системи, які самоорганізуються.

6. Продукти діяльності систем, що самоорганізуються.

Цим ми обмежемо список - тому що далі лежить лінія гори­зонту, за якою вже сьогодні легко вгадуються нові простори...

Таким чином, інформаційна реальність, яка має у своїй ос­нові, цілком імовірно, єдину сутнісну природу, розвинулася в масштабах нашої Землі в складний різноманітний світ, де про­відним виконавцем є людина, що діє в рамках суспільства.

8.3. Функції інформаційної реальності

Інформаційна реальність виконує широкий спектр різних фун­кцій, які забезпечують існування, взаємозв'язок і розвиток різ­них сутностей (об'єктів) матеріального світу.

Примітка

Визнаючи єдність природи всіх проявів інформаційного начапа, ми й надалі будемо вдаватися до певної умовної диференціації термінології. Там, де мається на увазі використання окремих функцій даної категорії, застосовува­тимемо просто термін «інформація». У тих же випадках, де мова йде про фундаментальні функції або властивості, будемо вживати терміни «інфор­маційні сутнісні начапа», «інформаційна реальність».

Оперуючи звичними поняттями й аналогіями матеріального світу, спробуємо систематизувати основні функції інформацій­них сутностей (рис. 8.2).

Першооснова формування і структуризації матеріального світу. Інформаційна сутність є фактично тією основою, яка до­зволила сформуватися матеріальному світу. За рядом припу­щень інформаційне начало у взаємодії з вихідною потенцією природи до руху в рамках синергетичного феномену утворюють спочатку необхідні умови існування матеріального світу, вклю­чаючи простір, час, фізичні закони світобудови, а потім й інші необхідні атрибути матеріальної природи: мікрочастинки, мак­роскопічні матеріальні об'єкти та інші структури.

Засіб регулювання в просторі й часі матеріально-енергети-чно-інформаційних систем. Інформація є тим провідним факто­ром, який визначає стан будь-якої системи, включаючи стан її

Комунікативний засіб (інтеграція і дезінтеграція)

Ресурс

інтелектуальної діяльності

Мотиваційний

(енергетичний)

вплив

Культурний

(соціальний) ко

ФУНКЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ

Програма

саморозвитку матерії

Формування особистості і суспільства

Рис. 8.2. Природні і соціально-економічні функції

динамічної рівноваги (гомеостаз) чи вихід з даного стану. У ре­гулюванні будь-яких матеріально-енергетичних потоків важли­ва не тільки маса матеріальних факторів, які беруть участь, але й їх інформаційний зміст. Зокрема, стан екосистеми залежить не просто від обсягу «прокачуваної» через неї біомаси (енергії), але й від співвідношення певних біологічних видів.

Більш того, велику роль відіграє генетична якість (тобто інформаційні властивості) біологічних ресурсів.

Чим складніша фізична чи біологічна система, тим більший запас інформаційного різноманіття вона повинна мати для за­безпечення стійкого, керованого стану.

Програма(и) саморозвитку матерії (засіб упорядкування ма­теріальних систем у часі). Це той Зміст, Ідея, Порядок (послідо­вність подій), Креслення світобудови, Код, за якими розвива­ється природа: рухаються і змінюються космічні об'єкти, рос­туть і розвиваються живі організми, людина і суспільство. У багатьох джерелах автори відзначають наявність у споконвіч­ній природі не тільки Першопричини, але й Змісту, Мети роз­витку. У християнстві Бог - також і мета буття (Христианство, т. З, 1995).

З появою на Землі людини природі планети була дарована можливість самій робити інформаційні програми-коди, які ста­ють основою цілеспрямованого управління діяльністю. Подібні програми подолали надзвичайно довгий шлях від примітивних планів, які регламентують перші трудові акти людини, до най­складніших автоматизованих програм, що керують унікальни­ми технічними комплексами, які реалізують процеси життєза­безпечення всієї людської цивілізації.

Подробиці

«Проблема 2000 року» наочно продемонструвала ту роль, яку відіграють комп'ютерні програми в сучасному суспільстві. Збій тільки однієї цифри (!) може паралізувати життєво важливі вузпи цілих країн: постачання водою, продуктами харчування, електроенергією; транспорт; зв'язок, банківську си­стему тощо.

Роль програм у сучасному суспільстві величезна. Розробка і реалізація будь-якого проекту починається з його планування (до речі, самі проекти часто називаються програмами). Програми-плани пронизують діяльність будь-якого економічного суб'єкта: від маленького підприємства і родини - до національної економіки. Фактично будь-який техпроцес є насамперед інфор­маційною програмою. У більшості сучасних технічних пристроїв найважливішим

201

блоком (і часто найбільш дорогим) є блок управління, тобто знову-таки програма. До речі, у сучасних пральних машинах-автоматах ціна маленько­го електронного бпочка керування складає більше половини вартості всієї машини.

На початку XXI століття програмний продукт перетворився в один із найбільш вигідних товарів, приносячи виробникам мільярдні прибутки. Споживачі платять ці гроші, розуміючи, що тільки освоївши найбільш прогресивні засоби виробництва, вони зможуть різко підвищити ефективність, що, у свою чергу, економічно надзвичайно вигідно.

А на порозі - вже технічна здійсненність створення штучно­го інтелекту і самовідтворення програмами своїх аналогів, і на­віть створення більш досконалих систем...

Інформаційні сутності, які складають автономні системи самоврядування і самовідтворення (біологічних організмів), а також їх співтовариства (біоценози, екосистеми). Саме інфор­маційні системи поєднують матеріально-енергетичну субстанцію в матеріально-інформаційну сутність, що діє, реагує та відчуває себе як єдиний організм. Ген, генетичний код, геном - ось ті інформаційні одиниці, що визначають, зрештою, характер біо­логічного виду. Як відомо, ні окремий живий організм, ні на­віть цілий біологічний вид не здатний жити ізольовано від інших біологічних видів. Разом вони утворюють своєрідні інформаційні системні одиниці (біоценози, екосистеми), що виникали і розви­валися паралельно з розвитком самих біологічних видів.

Інформаційні сутності, що складають особистісне начало людини, а також формують суспільні об'єднання. Якщо біоло­гічний організм є матеріально-інформаційною істотою, то осо­бистість (людина «соціо-»), хоч і живе в матеріальному тілі, становить собою вже цілком інформаційну систему, що живиться виключно інформаційними ресурсами (фактами, відчуттями). Продукти його діяльності також виключно інформаційні: ре­акції, емоції, знання, художні образи, ідеї, прийняті рішення, команди до дії тощо. Як біоорганізми не можуть існувати обо-собленно поза екосистемними співтовариствами, так і людська особистість не може сформуватися ізольовано від суспільних утворень: соціальних (родини, асоціації, партії, країни тощо) і соціально-економічних (підприємства, корпорації, консорціуми, галузі, різні об'єднання виробників і споживачів). Реальна лю-

202

дина являє собою симбіоз матеріальної (людина «біо-») та інфор­маційної (людина «соціо-») сутностей. За влучним висловом Декарта, це - «єднання душі й тіла». Відповідно, матеріально-інформаційну природу мають і всі зазначені суспільні утворен­ня. Відповідно, провідним організаційним фактором, що їх фор­мує, є інформація.

Факти публікацій

• Доукінс (Dawkins, 1989) називає тонку структуру інформації, засновану на пам'яті людини, «мемом» (тете, від memory - пам'ять). «Своєрід­ний бульйон людської культури» («The Soup of human culture») «зваре­ний» з «мемів» («memes»). Подібно до генів, «меми» різняться своїми властивостями: довговічністю, продуктивністю, точністю відтворення при копіюванні, ін. Еволюція гена, створення мозку забезпечили середови­ще, у якому з'явилися перші «меми». Виникнувши один раз завдяки зда­тності до самовідтворення, меми сформували свій власний, більш швид­кий вид еволюції.

• Фабер і Прупс (Faber and Proops, 1991) пішли ще далі. Вони описали формування своєрідних аналогів генотипів для фізичних систем, висунули постулат про «унікальний генотип» природної системи при розвитку в її лоні економічної системи, що має власний аналог геномів. Дійсно, будь-якій економічній системі властиві такі характеристики, як: переваги форм власності, розміри і структури економічних суб'єктів, технології, правова система, існуючі економічні та соціальні інститути тощо. За висловом Й. Кена (КбЬп, 1996), ці системи економічних характеристик є «сховищем інфор­мації» («генологією» людського процесу). Таким чином, використовуючи вищенаведену термінологію Доукінса, аналог «економічного генотипу» можна назвати «мемоном» (memone). Економічні «мемони», — робить висновок Й. Кен, - здатні пристосовуватися до конкретних економічних умов (використовувані технології, наявні ресурси, споживчий капітал на одиницю продукції, ціни на товари, структури ринку тощо) подібно до того, як біологічні види пристосовуються (використовуючи свій потенціал) до місцевих біогеографічних умов шляхом часткового проникнення і на­громадження додаткової (найчастіше невикористовуваної) інформації.

Первинний ресурс інтелектуальної діяльності біологічних організмів і людини. Діяльність вищих живих організмів буду­ється на випереджальному принципі. Скануючи інформацію (факти) із зовнішнього середовища своїми органами чуттів, біо­логічні організми прогнозують можливу картину подій, вихо­дячи з якої будують свою поведінку.

Чим вище рівень організації біологічного виду, тим глибша і різноманітніша роль первинної інформації в його життєдіяльності.

203

Для людини «соціо-» це фактор формування особистісних хара­ктеристик, її духовного, естетичного і морального розвитку. Для економіки первинна інформація є ресурсом одержання необхід­них знань, джерелом ідей і принципів проектування виробни­чих технологій і конструйованих виробів.

Продукт інформаційної діяльності вищих біологічних орга­нізмів і людини. Інформаційна продукція біологічних організ­мів і людини надзвичайно різноманітна. У тварин, включаючи людину, вона починається з реакцій та емоцій, що обслугову­ють процеси життєдіяльності організму і забезпечують стан го­меостазу (рівноваги) і метаболізму (обмінних процесів).

Людина набуває здатність до абстрактного мислення (ре­флексії). Це означає, що вона може формувати інформаційні образи, відносно відірвані від реальної дійсності, тобто створю­вати «віртуальну реальність». Продуковані інформаційні обра­зи виконують соціальні й економічні функції та характеризу­ються великим різноманіттям. Назвемо тільки деякі з них:

• емоції;

• знання;

• художні образи;

• ідеї;

• конструктивні принципи;

• технологічні рішення;

• прийняті рішення;

• команди до дії.

Таким чином, використовуючи термінологію матеріального виробництва, можна сказати, що інформаційна продукція може виступати у формі заготовок (наприклад, зібраних і проаналізо­ваних фактів), напівфабрикатів (ідей), готових виробів (інфор­маційних послуг, наприклад, консультацій) або «інформацій­них вузлів» (художніх зразків) і складних систем (технологіч­них рішень).

І інформаційні ресурси, і інформаційні продукти можуть розглядатися як самостійні функції інформаційного начала. У деяких джерелах (Иноземцев, 1999; Белл, 1999) ці дві інформа­ційні сутності розділяються термінологічно: перша називається інформацією, друга - знаннями.

Згадані раніше програми (включаючи плани розробок і комп'ютерних програм) також є різновидами інформаційної продукції. У розвинених економічних системах будь-який про-

204

дукт стає об'єктом купівлі-продажу. Інформаційна продукція тут не становить винятку.

Комунікаційний засіб та інструмент інтеграції і дезінтеграції об'єктів існуючого світу. Здійснення чотирьох попередніх фун­кцій стало реальним завдяки ще одній функції інформації -комунікаційній. Об'єкти і суб'єкти підтримують один з одним інформаційний зв'язок. Інформація поєднує. Але вона ж за пе­вних обставин може роз'єднувати, створюючи нездоланні бар'є­ри страху, відчуженості, неприйняття.

Подробиці_________________________________________________

Навряд чи можна заперечити той факт, що для передачі будь-якої Інфор­мації тварини і пюди використовують матеріальні носІЇ: предмети і явища природи (воду, повітря, акустичні чи електромагнітні коливання, ін.). Однак безперечно й інше: щоб це відбулося і звичайний об'єкт матеріального світу перетворився в носій інформації, необхідна наявність мінімум двох живих істот, які б вступили в інформаційний контакт. І тоді з будь-яким речовинним предметом чи енергетичним імпульсом може статися диво: безмовна і без­пристрасна матерія перетвориться в лавину інформації... і розповість, засте­реже, заспокоїть! Усе існуюче на Землі: світло, колір, запахи, звуки, квіти, дерева, камені, хмари — здатне нести інформацію... і бути абеткою чиєїсь мови.

Практично всі тварини тією чи іншою мірою використовують інформа­ційні символи: одні з них приваблюють (як яскраві кольори метеликів, стро­кате оперення птахів тощо), інші відлякують (ікпа, жести, рухи), треті — про­сто повідомляють щось (запахи, мітки, ін.). Але, звичайно, неперевершеною залишається людина: вона не тільки навчилася говорити, писати, читати (при­чому навіть між рядків), але й здатна використовувати як абетку практично будь-який натільний чи підручний предмет або явище: кивок голови, жест, погляд, звуки і навіть... квітку у вікні другого поверху, яку так трагічно не помітив професор Ппейшнер.

Інформація поєднує, інформація ж і роз'єднує. Однак най­частіше інформація, роз'єднуючи, поєднує. Адже дивовижна єдність навколишнього світу можлива завдяки колосальній від­мінності та різноманітності складових його частин.

Засіб мотиваційного (енергетичного) впливу. Навіть з тих прикладів, що ми навели з приводу попередньої функції, очеви­дно, що інформація є ефективним засобом впливу на поведінку живих істот. Цікаво інше: за силою впливу, що проникає через тисячі кілометрів і сотні років, слово може бути порівняне з потужним енергетичним імпульсом.

205

Слово (одна лише звісточка!) надихає, воскрешає, але воно ж здатне «отруїти», роздавити, скалічити. Любов, почуття обо­в'язку, гордість, страх здатні немічну істоту перетворити на каз­кового богатиря, а «атланта» - на тендітну билинку. Відомі ви­падки, коли в стані інформаційного збудження люди здійснюва­ли вчинки (піднімали величезну вагу, робили рекордні стриб­ки, забіги, ін.), що, здавалося б, порушували фізичні закони матеріального світу.

Аргументи вченого

• Л.В. Гнатюк, називаючи інформацію «знаком енергетичного впливу», говорить про певне «гравітаційне поле» упредметненої мови, «енергію притягання», про і-попе в людському суспільстві, яке «притягує до себе ті змістові структури, для яких інформація даного поля має значення». Втім, і сама назва книги, звідки узяті ці терміни, символічна - «Свідо­мість як енергетична сила» (Гнатюк, 1999). А ось і цитата з цієї книги: «Що таке наше духовне життя, якщо не постійне використання тієї енергії, яку приховують у собі думки? Я, одержавши у своє володіння думку, користуюся її ритмікою, способом структурувзння, тобто тими енерге­тичними можливостями, яких у мене самого не було доти, поки я не почав користуватися новою думкою як завершеним енергетичним утво­ренням».

• Л.М. Гумільов висловив гіпотезу «пасіонарності етносу» (від латинського слова pass/o — страсть). Суть ЇЇ в тім, що деякі етноси на певний період часу (200-300 років) входять у турбулентний (енергетично збуджений) стан, у якому підвищується їхнє прагнення діяльності. Причина цього яви­ща полягає в підвищенні потенціалу біохімічної енергії на даній території (можливо, під впливом випадкових енергетичних «підхльостувань» із ко­смосу). Носіями і генераторами пасіонарності в народі є пасюнаріТ(«оде-ржимІ»), тобто активні особистості, лідери нації, що, у кінцевому раху­нку, є носіями змін, які відбуваються в суспільстві. Свій підвищений енер­гетичний імпульс пасіонврії передають іншим співгромадянам через інформаційні контакти (Гумільов навіть використовував поняття «зараз­ливість пасіонарності»; на його думку, вона відбувається завдяки особли­вому енергетичному полю, яке має кожний організм; Гумільов називав його «етнічним полем»). Ось тільки два приклади на цю тему. Генерал Барклай де Толлі-Реймар був надзвичайно кмітливою, хороб­рою і розумною людиною. Саме його переможний план реалізував Кутузов у війні з Наполеоном. Однак, будучи за національністю німцем, Барклай де Толлі не мав того інформаційного контакту з російськими солдатами, що був у Кутузова. Кутузов же, який використовував план свого колеги, зміг передати свою власну пасіонарність солдатам, зумів вдихнути в них той са­мий дух непримиренності до ворога, дух стійкості, що потрібний для будь-якої армії (Гумілев, 1990).