Платежі за ресурси, їх види і нормативи

Принцип платного природокористування є одним із найважливіших принципів функціонування економічного механізму раціонального використання природних ресурсів, їх охорони. Об’єктами плати є джерела природних ресурсів, а саме родовища корисних копалин, водосховища,лісові ділянки, земельні ресурси, а суб’єктами – підприємства,організації та установи, окремі громадяни, які використовують природні ресурси. Плата за користування природними ресурсами – це форма реалізації економічних відносин між державою або іншими власниками природних ресурсів, з одного боку, і суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію, з другого. Платне природокористування створює економічні основи для розвитку ринкових відносин у сфері природокористування, стимулює комплексне використання природних ресурсів і прискорює впровадження наукових винаходів у виробництво,розширює інвестиційні можливості щодо соціально-економічного розвитку територій з інтенсивним природокористуванням. Крім того, платне природокористування забезпечує узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами певних регіонів шляхом збалансованого розподілу коштів, отриманих від плати за природні ресурси, між державним і місцевим бюджетом.

Науковою основою для визначення розмірів такої плати служить їх економічна оцінка, в основу якої покладено диференційну ренту. У загальному вигляді розрізняють шість видів платежів за ресурси:

Платежі за право користування природними ресурсами.

Плата за відтворення та охорону природних ресурсів.

Рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів чи за якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку.

Штрафні платежі за понаднормативне використання природних ресурсів.

Компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств.

Плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва.

При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єднань, організацій, які володіють і користуються природними ресурсами. Водночас вилучення рентних платежів може здійснюватися не тільки через дохід, але й через прогресивний податок на прибуток. У зарубіжній практиці відомі обидва підходи. Можливий перехід одного в інший залежно від економічної та ресурсної політики.

Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів стягуються у вигляді штрафів з прибутку, що залишаються у розпорядженні природо користувача, і з його власних коштів.

Нормативи плати за користування природними ресурсами визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, місцезнаходження, можливостей переробки тощо.

Платежі за використання земельних ресурсів.В Україні існує три види платежів за земельні ресурси:

1) За використання земель сільськогосподарського призначення;

2) За використання земель населених пунктів;

3) За вилучення угідь, що не належать до населених пунктів, для непрофільного використання.

Нормативи платежів за землю диференціюються за видами сільськогосподарських угідь, за типами грунтів і використовуються в розрахунках кошторисної вартості об’єктів, що споруджуються на землях, вилучених із сільськогосподарського обігу. Нормативи платежів різняться залежно від землекористувачів: так, для промислових об’єктів за відведення орних земель і багаторічних насаджень платежі в 2-2,5 рази вищі, ніж за відведення кормових угідь, сіножатей і пасовищ.

Основою формування нормативної ціни землі є показники якості та місцезнаходження земельної ділянки. Відповідно до Закону України «Про плату за землю» від 19.09.1996 року плата за земельні ресурси здійснюється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від їх економічної оцінки. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Економічну оцінку одного гектара (Г) визначають відповідно методики академіка С.Г. Струмиліна за формулою:

Г = К (У/Т:У₁/Т₁),

де К - вартість освоєння одного гектара у визначених умовах (середні по державі);

У/Т і У₁/Т₁ – означає відношення врожайності до витрат на виробництво сільськогосподарської продукції на даній ділянці і середньої величини по Україні.

Ціну землі у грошовому виразі можна виразити за формулою:

де S – ціна землі, грн;

R – диференційна рента;

Е_н – норматив ефективності.

Для визначення грошової оцінки земель по Україні розраховується диференційований рентний прибуток з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах) за формулою:

Р_дн = (У∙Ц – З∙К_нр) : Ц

де Р_дн – диференційований рентний прибуток з гектара орних земель (у центнерах);

У – врожайність із нових культур з 1 га (у центнерах);

Ц – ціна реалізації центнера зерна;

З – виробничі затрати на гектар;

К_нр – коефіцієнт норми рентабельності.

Грошову оцінку орних земель фермерського господарства рекомендується визначати так:

де Г_ф - грошова оцінка 1 га орних земель по фермерському господарству, грн.;

Г_кол – грошова оцінка 1 га орних земель колективного (державного) сільськогосподарського підприємства на базі якого створено фермерське господарство, грн.;

Б_ф, Б_кол – відповідно середні бали бонітету грунтів по фермерському господарству і по колективному (державному) сільськогосподарському підприємству.

Зібрані кошти за використання земельних ресурсів розподіляться таким чином: 30% відрахування у держбюджет, 70% - в обласні та місцеві бюджети.

Платежі за використання водних ресурсів. Система плати за водніресурси була введена в дію Водним кодексом України в 1995 році. Платежі за використання водних ресурсів затверджені і введені в дію Постановою Кабінету Міністрів України № 5 від 8 лютого 1994 р.

Методологічною основою визначення вказаних тарифів є рентна концепція економічної оцінки водних ресурсів, яка складається з двох частин: 1) компенсаційної; 2) економічної оцінки води як природного ресурсу, що характеризує диференційний економічний ефект, який має отримати суб’єкт від використання води і, який визначають за рівнем дефіцитності водних ресурсів у часі і просторі. Економічна оцінка дефіцитності води дорівнює економічній оцінці приросту доступних для використання водних ресурсів, яку встановлюють на рівні приросту замикаючих (граничних) витрат.

Оскільки на всіх станціях водопідготовки (очищення води) склад споруд практично однаковий, а вартість реагентів становить 2-4% від загальних витрат, регіональні відмінності у значеннях середніх тарифів зумовлюються переважно різницею у витратах електроенергії на подачу води, амортизаційних відрахуваннях тощо. Саме цим можна пояснити той факт, що в Чернігівській області середній тариф на воду в 3,7 разів вищий, ніж у Кіровоградській області.

Розміри тарифів на воду в комунальних системах по групах водокористувачів в значній мірі мають суб’єктивний характер і залежать від рішень місцевої влади, зумовлених розміром одержаних дотацій, економічного стану водокористувачів та іншими причинами.

Тарифи на воду в системі водопостачання визначаються місцевими органами влади. На основі економічної оцінки води в системі водопостачання за даними фактичних витрат обчислюється середній тариф.

Ціни на воду, за якими встановлюють діючі тарифи, визначені за економічною оцінкою водних ресурсів, що враховує економічний ефект від використання води як природного ресурсу в галузях економіки та її суспільну вартість як товару, створеного за рахунок певних витрат праці.

Повна економічна оцінка водокористування (Р_пв) дорівнює сумі двох ставок плати:

1) за використання води як природного ресурсу та формування доступних для використання водних ресурсів в системі водозабезпечення (Р_з);

2) за забір води, її очищення та розподіл між водокористувачами в системі водоподачі (Р_в):

Р_вп = Р_з + Р_в

Плата за лісокористування. В системі економічних відносин важливе значення набувають платежі за користування ресурсами лісу як основи відшкодування затрат лісогосподарського виробництва, вирівнювання умов роботи лісових підприємств, поповнення бюджету за рахунок додаткового доходу від рубки лісу в кращих природних та економічних умовах.

В основу механізму платного лісокористування покладений рентний підхід до економічної оцінки лісових ресурсів, а його принципи спрямовані на поліпшення економічних взаємовідносин між власниками лісів і лісокористувачами.

В практиці лісового господарства використовується система попенної плати (таксова вартість деревини на корені).

При цьому враховуються не тільки прямі витрати на відновлення та охорону 1м³ деревини, але й відмінність у природних умовах лісоексплуатації, тобто диференційна рента. Попенна плата Р_к складається із собівартості лісовирощування V, накопичення по лісовому господарству V∙0,1Р і диференціальної ренти R.

Лісові такси виконують функцію відпускної ціни лісу на корені і можуть (у залежності від народногосподарської мети) бути нижчими або вищими повної кореневої вартості такси, диференційованої за поясами і групами лісів, розрядами, породами, асортиментом і технічними якостями деревини. Середня величина лісових такс (повна такса 1 м³) Т_ср визначається за формулою:

де Д – сума затрат на лісове господарство (лісовідновлення);

М – об’єм деревини, лімітований розрахунковою лісосікою;

S^max – максимальна сума транспортних витрат;

S – сума транспортних витрат для вивозу деревини з даної ділянки.

При визначенні величини такси Україну поділяють на два пояси:

До першого поясу відносять усі ліси , крім гірських районів Західної України..

До другого поясу відносять усі ліси гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької і Львівської областей. Такси для цього поясу в середньому на 15% нижчі, ніж для першого.

Залежно від місця розташування ліси поділяють на п’ять лісо таксових розрядів. Розряд лісу визначається відстанню від лісосіки до пункту, звідки вивозиться деревина (таблиця 6. 1.)

Таблиця 6.1

Лісотаксові розряди

Розряд	Відстань лісосіки до пункту (км)
1-й роряд	До 10 км
2-й розряд	10,1 – 25,0
3-й розряд	25,1 – 40,0
4-й розряд	40,1 – 60 ,0
5-й розряд	Понад 60,1

Плата за лісокористування на сьогодні відзначається низькими тарифами. Наприклад, такса за один щільний кубічний метр деревини сосни, що відпускається на пні в першому лісо таксовому поясі становить 19-70 грн – в першому розряді і 5-60 – у п’ятому, а дуба, ясена чи клена – відповідно 33-60 і 9-50 грн. Невиправдано низькі такси на цінні породи дерев Криму. Так, у першому лісо таксовому поясі такса за один щільний кубічний метр самшиту становить 157-60 грн для першого розряду і 45 грн – для п’ятого.

Плата за використання надр. Об’єктом плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є обсяг погашених балансових запасів (для нафти, конденсату, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів – обсяг видобутих) корисних копалин.

Плату за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин вносять:

суб’єкт підприємницької діяльності, що видобуває та реалізує мінеральну сировину. При цьому не має значення природний вміст корисного компонента, хто отримує продукцію, характер наступної переробки та використання мінеральної сировини;

суб’єкт підприємницької діяльності, до складу якого входить структурний підрозділ (шахта, рудник, кар’єр, тощо), що займається видобутком корисних копалин і передає їх для подальшої переробки в його межах.

Для суб’єктів підприємницької діяльності діє єдиний норматив плати щодо кожної одиниці погашених або видобутих балансових запасів корисних копалин у розмірі одного відсотка ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини без урахування податку на добавлену вартість. Для підприємств вугільної промисловості до нормативу плати застосовується корегуючий коефіцієнт 0,5.

Для шахт, рудників і кар’єрів, що видобувають корисні копалини і передають їх для переробки один одному за собівартістю, при обчисленні плати замість ціни приймається собівартість у межах підрозділу (цеху), збільшена на корегуючий коефіцієнт 1,1.

Плата обчислюється поквартально, виходячи з фактичного обсягу погашених балансових запасів, а для нафти, торфу, конденсату, газу та гідромінеральних ресурсів – з обсягу видобутих корисних копалин за нормативами плати з урахуванням корегуючих коефіцієнтів.

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності одну частину видобутих корисних копалин реалізує, а другу – передає для переробки за собівартістю, обчислення плати здійснюється окремо. Загальна сума плати складається із сум, нарахованих за обсягом реалізації мінеральної сировини та обсягом передачі її за собівартістю.

При розробці більше одного виду мінеральної сировини плата за спеціальне використання надр під час видобування корисних копалин обчислюється за кожний вид окремо. У разі видобування багатокомпонентних видів корисних копалин плата обчислюється як за один вид мінеральної сировини профілюючого компонента.

Фактична ціна одиниці реалізованої мінеральної сировини визначається діленням виручки, одержаної фактично від реалізації корисних копалин, на обсяг її реалізації за звітний період, а собівартість одиниці видобутої мінеральної сировини – діленням собівартості мінеральної сировини на обсяг, що відповідає її собівартості.

У разі, коли мінеральна сировина реалізується за іноземну валюту за межі України, її вартість перераховується в національну грошову одиницю України за курсом, встановленим Національним банком України, що діяв на дату реалізації продукції.

Платежі за використання надр можна поділити на такі види:

- збір за видачу ліцензій на користування надрами. Встановлюється, виходячи із розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

- плата за користування надрами.

Упродовж останніх десятиріч ціни на паливні ресурси в Україні були настільки низькими, що це призвело до збитковості вугільної промисловості. Крім того, електроенергія була тільки у 2,8 рази дорожчою від вугілля (у США – в 4,1 рази), а це сприяло впровадженню енергомістких виробництв.

Зібрані кошти за використання надр розподіляються таким чином: 40% - відрахування у держбюджет, 60% - в обласні та місцеві бюджети.