Охорона природних кормових угідь
В Україні природні кормові угіддя займають 6,65 мли га. Розміщені вони у різних грунтово-кліматичних зонах. У кожній з них залежно від рельєфу, зволоження, грунтів, складу рослинності природні кормові угіддя дуже різноманітні. В основному вони поділяються на лугові (заплавні, низинні, подові, суходільні, гірські), степові (вигони), болотні сіножаті та пасовища (осушені і неосушені). Природні кормові угіддя є важливим джерелом забезпечення свійських і диких тварин зеленими кормами та сіном. Природний травостій — повноцінний корм, багатий на вітаміни, мікроелементи та мінеральні солі.
За даними Інституту ботаніки АН України, середня врожайність сіна природних кормових угідь в Україні не перевищує 17,5 ц/га. Розрахунки показують, що при дотриманні елементарних вимог раціонального використання природних кормових угідь можна одержувати врожай травостою в 3—5 разів вищий.
Тому одне з головних завдань раціонального використання природних кормових угідь — підвищення їх урожайності шляхом організації на пасовищних територіях зрошуваного або богарного кормовиробництва, впровадження поверхневого та докорінного способу поліпшення природних кормових угідь з підсівом урожайних багато річних трав, збагачення пасовищ цінними дикорослими кормовими рослинами, застосування регульованого використання природних кормових угідьз раціональним випасом худоби та введенням пасовищезмін.
Головний напрям охорони і раціонального використання природних кормових угідь — поліпшення структури лучного фонду шляхом трансформації земель, цільове використання кормових угідь, підвищення продуктивності і« поліпшення їх якості, створення багаторічних культурних пасовищ, охорона природної лучної рослинності. Для підвищення врожайності природних кормових угідь застосовують поверхневета докорінне поліпшення.
Поверхневе поліпшення проводиться на сіножатях і пасовищах, у травостої яких є цінні кормові трави, навіть якщо вони перебувають у пригніченому стані. При цьому природну рослинність не знищують, а лише поліпшують, різними агротехнічними заходами: очищенням лук від чагарників, купин, поліпшенням і регулюванням водного режиму шляхом осушення або зрошення кормових угідь, боротьбою з бур'янами, застосуванням боронування, дискуванним з підсіванням багаторічних трав і дальшим коткуванням, внесенням макро- і мікродобрив, проведенням вапнування на кислих грунтах і гіпсування — на солонцях і солонцюватих грунтах. Поверхневе поліпшення природних кормових угідь сприяє росту і розвитку наявного травостою і значно підвищує урожайність.
При докорінному поліпшенні природних сіножатей і пасовищ наявний травостій знищують як низькопродуктивний і на його місці створюють сіяні угіддя. Докорінне поліпшення кормових угідь включає такі заходи: осушення та регулювання водного режиму, очищення від чагарників і купин, переорювання лук і сівба суміші багаторічних трав (прискорене залуження), а також однорічних культур у відповідних лукопасовищних сівозмінах. Цей спосіб поліпшення кормових угідь забезпечує різке підвищення продуктивності лук і пасовищ (у 3—5 разів).
Щоб значно підвищити врожайність природних кормових угідь і поліпшити забезпеченість худоби високоякісним сіном та зеленим пасовищним кормом, треба широко запроваджувати, крім поверхневого, й докорінне поліпшення сіножатей і пасовищ. Застосування того чи іншого способу поліпшення кормових угідь значною мірою залежить від травостою на цих угіддях.
Ефективною формою використання кормових угідь є створення багаторічних культурних пасовищ. У лісостеповій та степовій зонах високу ефективність культурні пасовища дають після зрошення. Раціональне використання пасовищ значною мірою залежить від організації їх територій: закріплення за фермами, розбивка на ділянки, розміщення літніх таборів та ін. Продуктивність, довговічність і ботанічний склад травосуміші культурних пасовищ значною мірою залежить від режиму їх використання.
Головне в охороні пасовищ — не допускати їх надмірного випасання. Для підтримання високої продуктивності пасовищ потрібно щорічно змінювати строки випасання із скошуванням, впроваджувати пасовищезміни.
Охорона рослинного світу
Збереження рослинного світу у звязку з значним та різноманітним впливом людської діяльності повинно бути завжди в центрі уваги спеціалістів та науковців. Для підтримання організованості біосфери як глобальної екосистеми важливо зберегти таксономічне багатство ландшафтів, необхідне для еволюції біологічних видів і філоценогенеза рослинних угруповань.
Захисне лісорозведення відіграє важливу роль у збільшенні загальної біологічної продуктивності територій. Крім прямого меліоративного ефекту, захисні лісові насадження мають важливе значення для розширення сировинної бази дикорослих плодових дерев, грибів, лікарської та технічної сировини, медоносних трав.
Для захисту лісу від шкідливих видів хвоє- і листогризучих видів комах використовуються різні методи, серед них найбільш перспективним і екологічно безпечним є біологічний метод .
Охорона і поліпшення природних кормових угідь складається з багатьох заходів. Це й осушення заболочених земель, вапнування, внесення добрив, підсів трав, відповідна зміна складу травостою та ін. Охорона природних кормових угідь передбачає правильний пасовищний оборот, який регулюватиме випас.
Створювати нові лісонасадження можна на вилучених з
сільськогосподарського користування низькопродуктивних земель (які мають високу ступінь еродованості, низький якісний стан ґрунтів, негативний баланс гумусу).
Для збереження біологічної стійкості агроекосистем рекомендується серед великих площ оброблюваних земель залишати ділянки природної рослинності (зарості чагарників, групи дерев, трав'янисті угруповання як регулятори ландшафтного балансу) та створювати штучні лісосмуги.
Створення штучних лісових насаджень - один з найбільш ефективних шляхів рекультивації територій, порушених в результаті будівництва жилих районів та великих транспортних магістралей. При цьому дуже важливо правильно оцінювати причини і характер змін, які відбуваються в розташованих поблизу лісових насадженнях, і проектувати найбільш перспективні типи лісових культур з урахуванням їх можливої трансформації в майбутньому.
Особливу увагу слід приділити формуванню на території лісопарків пейзажних лісових культур, у першу чергу - ландшафтних груп, які є одними з найбільш цікавих елементів рекреаційних лісів.
Велике значення має підбір асортименту порід. Компоненти штучних насаджень повинні цілком відповідати лісорослинним умовам, бути високостійкими до антропогенного впливу і добре поєднуватися при сумісному проростанні на всіх етапах існування насадження.
Стан природних ресурсів більшості цінних дикорослих лікарських рослин вимагає законодавчого затвердження норм та правил їх використання, розвиток науково-дослідницьких робіт по введенню в культуру цінних, рідкісних та зникаючих видів, пошук резервів лікарських рослин офіційної медицини з наступною
Раціональне використання лісових ресурсів неможливе без їх ретельного вивчення і суворого обліку. Відновлення природних лісів і розведення нових порід дерев, їх інтродукція й акліматизація повинні вестися на науковій основі.
Раціональне лісокористування передбачає рівномірне вирубування дерев різних порід і правильне розміщення лісозаготівель, із забороною їх проведення в малолісних районах. При правильному веденні лісового господарства вирубки чергуються так, що на кожній окремо взятій ділянці вони повторно проводяться тільки через 80-100 років, коли ліс досягне повної стиглості. У кожній географічній зоні повинні бути встановлені науково обґрунтовані норми вирубки з урахуванням різноманітного призначення лісів та можливостей промислового освоєння їх.
Не допускається вирубування водорегулюючих і водоохоронних лісів.
При охороні лісу передбачається охорона багаторічних дерев і цінних ділянок лісового біоценозу (рідкісні породи дерев, мисливські угіддя, токовища глухарів і тетеревів, лісові озера та ін.), охорона існуючих та потенційних місць відпочинку, боротьба з лісовими пожежами.
Одним з важливих факторів охорони лісу є правильна організація лісової промисловості та раціоналізація використання деревини. Створення лісопромислових комплексів дозволяє забезпечити більш повне використання деревини. Найбільш ефективним засобом підвищення продуктивності є лісовідновлювальні роботи.
Велику роль у підвищенні продуктивності лісів відіграє боротьба з лісовими пожежами, шкідниками і хворобами деревних порід.
Агролісомеліорація - це система лісівницьких заходів, які спрямовані на поліпшення природних умов територій та забезпечення підвищення продуктивності лісових угідь. Агролісомеліорація полягає у використанні ґрунтозахисних, водорегулюючих та інших середовищезахисних властивостей лісових насаджень.
Агролісомеліоративними роботами займаються лісгоспи, ліспромгоспи, лісомеліоративні станції та станції захисту лісу.
Лісомеліоративні станції засновуються в районах, які зазнають впливу повітряної та водної ерозії, для виконання робіт по закріпленню захисними насадженнями ярів, схилів, балок, пісків та інших еродованих земель; створення захисних лісових насаджень на сільськогосподарських землях.
Земельні ділянки, на яких створюються захисні лісові насадження, належать до лісомеліоративного фонду. До нього також належать береги річок і водойм, гірські схили, надмірно зволожені, осушувані та зрошувані землі, аридні та тундрові пасовища, терикони, смуги водовідведення на залізницях та автомобільних дорогах.
Наукове узагальнення інформації про охорону популяцій окремих видів рослин міститься в Червоних книгах. До Червоної книги України (1996) занесено 541 вид рослин і грибів (з них: судинних - 439 видів; мохоподібних - 28 видів; водоростей - 17 видів; лишайників - 27 видів; грибів - 30 видів).
Було встановлено, що життєздатність біологічних видів можна забезпечити лише у разі збереження всіх рослинних угруповань. Природні рослинні угруповання - це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцезростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами навколишнього середовища. Тому необхідна також охорона ландшафтів, з якими угруповання пов'язані екологічно і філоценогенетично. Завдання збереження рослинного світу і підтримання природного філоценогенетичного процесу в природі необхідно вирішувати в єдиному плані охорони генофонду і фітоценофонду, усього генетичного і фітоценотичного розмаїття природних екосистем. Ці принципи були покладені в основу Зеленої книги. До Зеленої книги України занесено 127 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу, наведені мотиви і категорії їх охорони, поширення і видовий склад.
Наукове значення Зеленої книги полягає в тому, що в неї вміщені відомості про реліктові, ендемічні та інші рідкісні угруповання. Таким чином, вона створює передумови для дослідження історичних етапів розвитку рослинності та з'ясування закономірностей формування різних її типів.
Положенням про Зелену книгу України визначається п'ять категорій рослинних угруповань, що потребують охорони та занесення до Зеленої книги України, а саме:
• корінні рослинні угруповання, у складі яких домінують види рослин, занесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин;
• корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу;
• рослинні угруповання, що не пов'язані з природною зональністю (болота, луки, водні об'єкти тощо) і потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;
• рослинні угруповання, взаємопов'язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;
• рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.
Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об'єктів і покращення їх структури. Разом з формою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об'єктів напіввідкритого напівфункціонального типу - природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділяти зони помірної охорони і рекреації.