Тема: Високомолекулярні сполуки, їх одержання та властивості
Актуальність теми:Високомолекулярні сполуки (ВМС) займають важливе місце серед речовин, які відіграють важливу роль в організмі. Це природні ВМС – білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди. Широкого застосування набули синтетичні та штучні ВМС, які одержують полімеризацією, поліконденсацією чи хімічною обробкою природних ВМС. Розчини ВМС, містять макромолекули, за розмірами частинок можна віднести до колоїдних (однак ВМС не є міцелами). Знання особливостей розчинів ВМС дозволить розуміти процеси, що протікають в організмі, застосовувати їх в лікувальних цілях.
Навчальні цілі:
Знати: способи одержання, класифікацію, властивості ВМС та їх розчинів.
Вміти: визначати ізоелектричну точку білків, ступінь набухання, визначати стійкість ВМС до електролітів та захисну дію розчинів ВМС.
Самостійна позааудиторна робота студентів.
1. Класифікація ВМС за походженням, методами одержання, відношенню до розчинників.
2. Приклади одержання ВМС методом полімеризації.
3. Приклади одержання ВМС методом поліконденсації.
4. Властивості розчинів ВМС.
5. Фактори стійкості ВМС в розчині.
6. Структура і форма макроиолекул, типи зв’язків між ними.
7. Набухання і розчинення полімерів.
8. Фактори, які впливають на набухання.
9. Обмежене і необмежене набухання. Ступінь набухання.
10. Ізоелектрична точка білків. Набухання і в’язкість в ІЕТ.
11. Синтетичні полімери, які застосовуються в стоматології.
Контрольні питання.
11. Класифікація високомолекулярних сполук за походженням.Приклади.
12. Класифікація високомолекулярних сполук за способом одержання.
13. Навести приклади реакції полімеризації.
14. Навести приклади реакції поліконденсації.
15. Класифікація за структурою головного ланцюга.
16. Що таке мономери? Привести приклади.
17. Що таке ступінь набухання полімеру?
18. Роль води при розчиненні ВМС.Характерні зв’язки в макромолекулах білків.
19. Характерні зв’язки в макромолекулах полісахаридів.
20. Чим обумовлюється гнучкість ВМС?
21. Вплив електролітів на розчини ВМС.
22. Що таке драглі?
23. Що таке тіксотропія?
24. Що таке синерезис?
25. Білок плазми крові (альбумін) має молекулярну масу 69000. Розрахуйте осмотичний тиск розчину, який містить 2 г цього білка у 100 мл розчину при 25оС.
26. Білок масою 10 г занурили у воду і через певний час після набухання витягнули і зважили. Маса білка після набухання була 16 г. Визначити ступінь набухання білка.
Самостійна робота на занятті
Виконати лабораторні роботи:
1. Одержання розчину крохмалю.
2. Визначення ізоелектричної точки желатини.
3. Стійкість розчинів ВМС до розчинів електролітів.
4. Захисна дія розчинів ВМС.
Методика виконання роботи
Робота 1. Одержання розчину крохмалю.
В колбочку відмірюють 50 мл дистильованої води, поміщають 0,25 г крохмалю і при постійному перемішуванні доводять розчин до кипіння. Одержуємо 0,5 % -ий розчин крохмалю.
Робота 2. Визначення ізоелектричної точки желатини.
В п’яти пробірках готують ацетатні буферні розчини
| Об’єм розчину, рН системи | Номери пробірок | ||||
| 0,1 н розчин СН3СООН | 1,8 | 1,4 | 1,0 | 0,6 | 0,2 |
| 0,1 н розчин СН3СООNa | 0,2 | 0,6 | 1,0 | 1,4 | 1,8 |
| рН суміші | 3,8 | 4,4 | 4,7 | 5,1 | 5,7 |
В кожну пробірку додають по 0,5 мл розчину желатини, перемішують. Через п’ять хвилин відмічають пробірку з максимальним помутнінням і роблять відповідні висновки.
Робота 3. Стійкість розчинів ВМС до розчинів електролітів.
В одну пробірку наливають 5 мл золя гідрооксиду феруму(ІІІ), в другу - 5 мл 0,5 %-ого розчину желатини, перемішують. В обидві пробірки додають по 3-5 крапель насиченого розчину сульфату амонію. За результатами досліду роблять відповідний висновок.
Робота 4. Захисна дія розчинів ВМС.
В дві пробірки наливають по 5 мл золя гідрооксиду феруму(ІІІ), потім у першу пробірку додають1 мл дистильованої води, а в другу - 1 мл 0,5 %-ого розчину желатини. Нарешті в першу пробірку додають краплями насичений розчин сульфату амонію до слабкого помутніння. Таку ж кількість крапель насиченого розчину сульфату амонію додають і в другу пробірку.
На основі спостережень роблять відповідні висновки.