За функціональними особливостями в нервовій системі ще розрізняють такі два відділи: соматичний (анімальний) і вегетативний (автономний)

Соматична нервова система, забезпечує іннервацію шкірного покриву, опорно-рухового апарату і органів чуття. Вона забезпечує чутливість нашого тіла і зв’язок із зовнішнім середовищем.

Вегетативна нервова система іннервує внутрішні органи, залози, стінки судин, а також регулює процеси обміну в організмі та забезпечує сталість його внутрішнього середовища (гомеостаз).

Спинний мозок

Спинний мозок: А — передня поверхня; Б — задня поверхня;   1 — міст – відділ головного мозку; 2 — довгастий мозок – відділ головного мозку; 3 — шийне потовщення; 4 — передня серединна щілина; 5 — поперекове потовщення; 6 — задня серединна борозна; 7 — задня бічна борозна; 8 — мозковий конус; 9 — кінцева нитка.

Один сегмент спинного мозку: 1 — спинний мозок; 2 — спинномозковий нерв; 3 — передні корінці; 4 — задні корінці; 5 — спинномозковий вузол; 6 — передні гілки спинномозкових нервів; 7 — задні гілки спинномозкових нервів.

Спинний мозок на поперечному розрізі: 1 — центральний канал; 2 — передня серединна щілина; 3 — артерія; 4 — задня серединна борозна; 5 — передній ріг; 6 — задній ріг; 7 — бічний ріг; 8 — передній канатик; 9 — задній канатик; 10 — бічний канатик; 11 — передній корінець; 12 — задній корінець; 13 — м’яка оболонка.

Сіра речовина на поперечному розрізі спинного мозку нагадує за формою метелика чи букву “Н”, бо має парні передні і задні виступи, або роги. У грудному відділі спинного мозку та верхній частині поперекового є ще й невеликі бічні роги.

Нервові клітини сірої речовини спинного мозку розташовані у вигляді скупчень різних розмірів і називаються ядрами.

Біла речовина спинного мозку, що складається лише з нервових волокон, займає всю периферію і ділиться рогами сірої речовини, які вдаються в неї, на теж парні канатики, або стовпи: передні, задні, бічні.

Розвиток головного мозку

На четвертому тижні ембріогенезу утворюються послідовно розташовані три мозкові пухирі: передній, середній і ромбоподібний. Ці первісні мозкові пухирі становлять закладку всього головного мозку. Із них походять три основні відділи головного мозку: передній мозок (prosencephalon), середній мозок (mesencephalon) і ромбоподібний мозок (rhombencephalon).

Розвиток головного мозку (стадія 3-х мозкових пухирів, 3,5 тижні): 1 - передній мозок; 2 - середній мозок; 3 - ромбоподібний мозок; 4 - спинний мозок.

Розвиток головного мозку (стадія 5-ти мозкових пухирів, 10 тижнів): 1 - кінцевий мозок; 2 - проміжний мозок; 3 - середній мозок; 4 - задній мозок; 5 - довгастий мозок; 6 - спинний мозок.

На шостому тижні ембріонального розвитку, передній і ромбоподібний пухирі перетяжками кожний із них ділиться на два. Із переднього утворюються кінцевий і проміжний пухирі, а із ромбоподібного — задній і додатковий. Середній мозковий пухир не ділиться, мало що змінюється і цілком перетворюється у середній мозок. Так виникають п’ять вторинних мозкових пухирів, із яких розвиваються відповідні відділи головного мозку: кінцевий мозок (telencephalon), проміжний мозок (diencephalon), середній мозок (mesencephalon), задній мозок (metencephalon) і довгастий мозок (myelencephalon).

Порожнини мозкових пухирів перетворюються на шлуночки. У головному мозку розрізняють чотири шлуночки, які сполучаються між собою та центральним каналом спинного мозку.

Шлуночки головного мозку (схема): I, II - перший і другий бічні шлуночки; III - третій шлуночок; IV - четвертий шлуночок; 1 - центральний канал спинного мозку; 2 - центральний канал довгастого мозку; 3 - сільвіїв водопровід; 4 - отвори, якими сполуються між собою I і II бічні шлуночки з III.

Перший мозковий пухир перебудовується в кінцевий мозок. З нього розвиваються обидві великі півкулі головного мозку (права і ліва), а порожнина перетворюється в бічні шлуночки (перший і другий). З другого мозкового пухиря походять складові частини проміжного мозку.

Третій мозковий пухир є джерелом розвитку середнього мозку.

Міст і мозочок, які входять до заднього мозку, є похідними четвертого мозкового пухиря.

П’ятий пухир називається додатковим. З нього розвивається довгастий мозок.

До періоду народження всі відділи головного мозку в основному сформовані.

Проте ріст і розвиток головного мозку продовжується і після народження майже аж до дорослого стану. Перш за все це стосується кори великих півкуль. Кількість нервових клітин у корі з віком не збільшується. Але самі нейрони продовжують свій розвиток: вони ростуть, кількість відростків збільшується, а їх форма ускладнюється.

Відбувається процес швидкої мієлінізації волокон. Збільшується маса головного мозку та його об’єм. Маса головного мозку новонародженого — 370-400 г. До кінця першого року життя дитини маса головного мозку подвоюється, а в 4-5 років збільшується втричі. Потім маса мозку наростає повільно і досягає максимальної ваги в 20-30 років, а з 60 річного віку починає повільно зменшуватися. Зменшується з віком і кількість нервових клітин, а нейрогліальних — збільшується.

Людський мозок володіє унікальною пластичністю. Протягом усього життя він здатний до навчання, до зберігання інформації і її відновлення з пам’яті. Під час критичного періоду дозрівання чутливих центрів мозку, тобто від народження до 20 років, формуються індивідуальні властивості від здібностей елементарного сприйняття до найскладніших форм поведінки. Тому в цей довготривалий період різко вираженої пластичності надзвичайно важливі кількість і якість вражень — скільки і якої саме інформації поступає в мозок під час його розвитку. Спадкові властивості є лише основою для розвитку інтелекту і здатності до сприйняття, а кінцевий результат досягається з допомогою навчання та набутого досвіду.

Дійсне зниження здібностей до навчання і творчості спостерігається після 70 років життя, хоча і тут існує багато виключень. Наприклад Пікассо помер у віці 91 року в розквіті своїх творчих сил.

Головний мозок

За походженням, структурними особливостями і функціональним значенням в головному мозкові виділяють три великих частини: стовбур, підкіркову частину і кору великих півкуль.

Довгастий мозок, задній і середній — філогенетично найдавніші відділи головного мозку. Вони є продовженням спинного мозку і разом становлять стовбур головного мозку.

Підкіркова частина складається із структур проміжного мозку і базальних гангліїв великих півкуль.

Кора є вищим відділом головного мозку і утворює тонкий поверхневий шар сірої речовини великих півкуль. В еволюційному відношенні вона є найновішим утвореннями і відноситься до таких структур головного мозку, які прогресивно розвиваються.

Відділи головного мозку: 1 — довгастий мозок; 2 — міст; 3 — мозочок; 4 — четвертий шлуночок; 5 — середній мозок; 6 — водопровід мозку; 7 — чотиригорбикове тіло; 8 — ніжка мозку; 9 — зоровий горб; 10 — сірий горб; 11 — гіпофіз; 12 — шишкоподібна залоза; 13 — кінцевий позок; 14 — мозолисте тіло.

Нижня поверхня (основа) головного мозку: 1 — лобні частки; 2 — вискові частки; 3 — міст; 4 — довгастий мозок; 5 — мозочок; 6 — нюхові цибулини; 7 — передня дірчаста речовина; 8 — зорове перехрестя; 9 — сірий горб з гіпофізом; 10 — соскоподібні тіла.

Задній мозок

Задній мозок складається із двох частин: вентральної — варолієвого моста і дорзальної — мозочка.

Міст, або вароліїв міст — поперечне біле масивне потовщення овальної форми розташоване між довгастим і середнім мозком. На межі між мостом і середніми ніжками мозочка з обох боків відходять корінці трійчастого нерва (V пара). Крім того від моста відходять також VI — VIII пари черепномозкових нервів: відвідний нерв (VI пара), лицевий (VII пара) і переддверно-завитковий (VIII пара).

Основну масу моста становить біла речовина, серед якої знаходяться скупчення клітин — ядра. Чрез ядра моста кора головного мозку з’єднується з мозочком. В покришці моста розташована ретикулярна формація.

Мозочок міститься під потиличними частками великих півкуль, над довгастим мозком.

В мозочку розрізняють дві опуклі півкулі (праву і ліву) і вузеньку середню частину, що з’єднує їх, — черв’ячок. Поверхня мозочка складається з тонкого шару (1-2,5 мм) сірої речовини, що називається корою. Під корою мозочка розміщена біла речовина. В її товщі є окремі скупчення сірої речовини, які утворюють парні ядра.

Головною функцією мозочка є координація рухів і підтримка рівноваги тіла. Точність, поєднання, швидкість складних рухів тіла, кінцівок багато залежить від нормальної діяльності мозочка. Мозочок також впливає (підтримує) на тонус м’язів. В ньому знаходяться вищі центри вегетативної (симпатичної) нервової системи, які впливають на вегетативні функції організму (діяльність серцево-судинної системи, дихання, травлення, терморегуляції тощо).

Середній мозок

Середній мозок розташований в середній черепній ямці між заднім і проміжним мозком. До його складу входять чотиригорбикове тіло і ніжки мозку. Між цими частинами проходить вузенький канал, що називається водопроводом (сільвієвим). Від середнього мозку відходять окоруховий (III пара) і блоковий (IV пара) черепномозкові нерви.

Чотиригорбикове тіло - нервова пластинка з чотирма горбиками, розміщена на дорзальній поверхні мозкового стовбура. Розрізняють верхні і нижні горбики. До верхніх горбиків чотиригорбикового тіла прилягає залоза внутрішньої секреції - шишкоподібне тіло, або епіфіз, який теж належить до проміжного мозку.

Всередині горбиків чотиригорбикового тіла міститься скупчення сірої речовини - ядра. Ядра нижніх горбиків мають відношення до слухових шляхів і називаються слуховими підкірковими (проміжними) центрами. Рухові імпульси, що виникають в ядрах чотиригорбикового тіла під впливом зорових і слухових подразнень, передаються у нижче розміщені відділи мозку - довгастий, спинний мозок і далі до м'язів, які формують рухи у відповідь на слухові і зорові подразнення.

Ніжки мозку(права і ліва) - товсті пучки нервових волокон, які сполучають довгастий мозок і міст із великими півкулями головного мозку.

Средній мозок виконує важливу провідникову функцію. У складі його білої речовини проходять всі висхідні шляхи до кори великих півкуль і низхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного мозку.

Проміжний мозок

До складу проміжного мозку входять зорові горби, надгорбова, загорбова та підгорбова ділянки, гіпоталамус.

Зорові горби — яйцеподібної форми, що прилягають до великих півкуль. Зорові горби переважно складаються із сірої речовини, що прошарками білої речовини поділені на ядра, які є підкірковими центрами чутливості всього тіла людини. Вся інформація (крім нюхової), яка йде до кори головного мозку, обов’язково проходить через зорові горби.

Надгорбова ділянкавідносно мала. До неї належать мозкові (медулярні) смужки і шишкоподібна залоза (епіфіз). Мозкові смужки є підкірковим нюховим центром, а шишкоподібна залоза по своїй будові і функціям належить до залоз внутрішньої секреції.

Соскоподібні тіла. Всередині міститься сіра речовина (ядра) і за своїми функціями вони є підкірковими нюховими центрами.

Сірий горб складається з нервових клітин, які утворюють ядра. Тут розміщені вищі підкіркові вегетативні центри.

Гіпоталамус здійснює регулюючий вплив на розміщені нижче вегетативні центри і залози внутрішньої секреції, а через них на обмін речовин, діяльність всіх внутрішніх органів, а також відіграє важливу роль в теплорегуляції, підтриманні гомеостазу, впливає на емоційні реакції людини тощо.

Маючи численні зв’язки із зоровими горбами, корою великих півкуль, ретикулярною формацією стовбура мозку, гіпофізом та іншими відділами центральної нервової системи, гіпоталамус є однією із найважливіших ланок нервової системи, яка координує вегетативні функції з психічними і соматичними.

Кінцевий мозок

Верхньобічна поверхня головного мозку: 1 — лобна частка; 2 — тім’яна частка; 3 — потилична частка; 4 — вискова частка; 5 — центральна борозна; 6 — передня центральна закрутка; 7 — верхня лобна закрутка; 8 — середня лобна закрутка; 9 — нижня лобна закрутка; 10 — задня центральна закрутка; 11 — верхня тім’яна часточка; 12 — нижня тім’яна часточка; 13 — надкрайова закрутка; 14 — кутова закрутка; 15 — тім’яно-потилична борозна; 16 — бічна борозна; 17 — верхня вискова закрутка; 18 — середня вискова закрутка; 19 — нижня вискова закрутка; 20 — верхня вискова борозна; 21 — середня вискова борозна.

Аналізатори — це складні нервові структури, які сприймають і проводять тонкий аналіз всіх подразнень, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму. Кожний аналізатор складається з трьох тісно пов’язаних між собою частин: периферичної, середньої і центральної.

Периферичною ланкою аналізаторів є рецептори, що перетворюють енергію подразника на процес нервового збудження або, як кажуть, трансформують силу подразника в нервовий імпульс. До рецепторної частини аналізаторів відносяться органи чуття: органи зору, слуху, смаку, нюху і т.д. В складі цих органів є рецепторні клітини, що сприймають відповідні подразнення.

Доцентрові нейрони, з’єднані між собою послідовно, що є шляхом, який веде від рецептора до кори великого мозку, становлять середню, або провідникову, частину аналізатора.

Ділянки кори великого мозку, які сприймають інформацію від відповідних рецепторних утворень, становлять центральну, або кіркову, частину (ядро) аналізатора. Ядра аналізаторів не мають чітко окреслених меж. В кожному із них розрізняють центральну частину — це головне місце скупчення клітин ядра аналізатора і периферичну частину, де розташовані такі самі клітини, але розпорошені серед інших клітин. Роль ядра полягає в усвідомленні сприйнятого почуття.

Ділянки кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, називають сенсорними зонами кори великого мозку.

Всі частини аналізаторів діють як єдине ціле. Порушення діяльності однієї із частин веде до порушення функцій всього аналізатора.

Розрізняють зоровий, слуховий, смаковий, шкірний та інші аналізатори. Центральні частини найбільш важливих аналізаторів містяться в таких ділянках кори:

1. Кірковий центр шкірного аналізатора, або аналізатора всіх видів загальної чутливості (тактильної, больової, температурної, м’язово-суглобової чутливості), знаходиться в задній центральній закрутці тім’яної частки.

2. Кірковий центр зорового аналізатора розташований у потиличній частці (на медіальній поверхні) навколо шпорної щілини.

3. Кірковий центр слухового аналізатора міститься у верхній висковій закрутці вискової частки.

4. Кірковий центр смакового аналізатора розміщений у нижній частині задньої центральної закрутки тім’яної частки.

5. Кірковий центр нюхового аналізатора локалізується в ділянці закрутки морського коника і його гачка.

6. Кірковий центр рухового аналізатора міститься у передній центральній закрутці лобної частки. В цій ділянці знаходяться нервові клітини, з діяльністю яких пов’язані всі рухи організму, а також формування свідомих рухових реакцій.

Кіркові центри усіх аналізаторів правої половини тіла розміщені в лівій півкулі, а лівої половини — в правій.

Можна сказати, що вся кора великого мозку — це складна система ядер аналізаторів, в яких відбувається безперервний аналіз і синтез подразнень, що постійно надходять до кори, внаслідок чого організм відповідає на них певними реакціями.

Вищенаведені ядра аналізаторів властиві й вищим тваринам. Але людина має ще й інші ядра, яких немає у тварин. Це ядра аналізаторів мови. Анатомічні особливості їх полягають у тому, що вони закладаються в обох півкулях, але розвиваються лише в одній (у правші — у лівій, у лівші — у правій) і не мають безпосереднього зв’язку з рецепторами. Так у кіркові кінці аналізаторів мови імпульси надходять лише з кіркових кінців зорового і слухового аналізаторів.

Серед кіркових центрів аналізаторів мови розрізняють: ядро рухового аналізатора мови, ядро слухового аналізатора мови і ядро зорового аналізатора мови. Вони знаходяться в лобній, висковій і тім’яній частках півкуль.

Прогресивний розвиток кори спричинив у людини появу нової вищої форми нервової діяльності — абстрактне мислення, а разом з ним і виникнення мови. В останній час виявлена якісна особливість мозку людини — функціональна асиметрія. З’ясувалось, що ліва і права півкулі нерівнозначні за своїм функціональним значенням. Права відповідає за образне мислення, ліва — за абстрактне.

ЛІМБІЧНА СИСТЕМА МОЗКУ

До лімбічної системи відносять ряд утворень головного мозку, що об’єднані спільністю анатомічних ознак і фізіологічних функцій. Основу лімбічної системи складають структури старої і проміжної кори великого мозку, а також такі підкіркові утворення як соскоподібні тіла гіпоталамуса, мигдалеподібні ядра великих півкуль та інші.

Об’єднуючи у своєму складі структури нюхового мозку і маючи двосторонні зв’язки з різними відділами головного мозку (корою великих півкуль, гіпоталамусом, зоровими горбами, мозковим стовбуром), лімбічна система виконує не лише нюхові функції, але й відіграє важливе значення у регулюванні функцій внутрішніх органів, емоційних станів та мотивації поведінки. Утвори лімбічної системи беруть участь у підтриманні стабільності внутрішнього середовища організму та процесах навчання і пам’яті.

Лімбічна система координує вегетативні і соматичні рефлекси відповідно до емоційного стану. Вона забезпечує загальне покращення пристосування організму до змін навколишнього середовища.

ЧЕРЕПНОМОЗКОВІ НЕРВИ

Черепномозкові нерви, головні нерви (nn. craniales) — нерви, що відходять від головного мозку та іннервують органи і тканини голови, шиї, грудної та черевної порожнин. Всіх черепномозкових нервів є 12 пар. Кожний нерв має свій номер і назву.

Черепномозкові нерви виходять із порожнини черепа через відповідні отвори і розгалужуються в ділянці голови і шиї, а блукаючий нерв (10 пара) — також в грудній і черевній порожнинах.

За функціональною характеристикою нервових волокон черепномозкові нерви розрізняють чутливі, рухові, змішані і нерви, що містять парасимпатичні волокна.

До чутливих нервів відносяться нерви 1, 2 і 8 пар; до рухових — нерви 3, 4, 6, 11, 12 пар; до змішаних — нерви 5, 7, 9, 10 пар. До нервів, що містять парасимпатичні волокна, належать нерви 3, 7, 9, 10 пар.

Чутливі нерви прийнято розглядати в напрямку проходження збудження від рецепторів до головного мозку; рухові і змішані, навпаки, від ядер головного мозку до периферії.

I пара — нюховий нерв— чутливий, утворений відростками нюхових клітин верхньої частини слизової оболонки носа. Ці відростки об’єднуються в тонкі пучки — нюхові нитки, які з’єднуються з нюховою цибулиною, що переходить в нюховий тракт.

Нюховий нерв передає імпульси від нюхових рецепторів носа до кори головного мозку.

II пара — зоровий нерв — чутливий, утворений відростками нервових клітин сітківки ока. Із очної ямки проходить в порожнину черепа через зоровий отвір. Частина його волокон утворює перехрестя з волокнами нерва протилежної сторони і далі переходить у зоровий тракт.

Зоровий нерв проводить зорові імпульси від сітківки ока до кори головного мозку.

III пара — окоруховий нерв— руховий. Складається із рухових і парасимпатичних нервових волокон, відходить від середнього мозку. Із порожнини черепа нерв переходить через верхню орбітальну щілину в очну ямку, де іннервує більшу частину м’язів очного яблука і м’яз, що піднімає верхню повіку. Парасимпатичні волокна іннервують війковий м’яз і м’яз, що звужує зіницю ока.

IV пара — блоковий нерв — руховий, теж відходить від середнього мозку. Із порожнини черепа нерв переходить через верхню орбітальну щілину в очну ямку, де іннервує верхній косий м’яз ока (блоковий).

V пара — трійчастий нерв — змішаний, оскільки складається із рухових і чутливих волокон, відходить від моста і розгалужується на три гілки: очний, верхньощелепний і нижньощелепний нерви.

Очний нерв — перша гілка, чутливий.

Верхньощелепний нерв — друга гілка, також чутливий.

Нижньощелепний нерв — третя гілка трійчастого нерва, змішаний. Рухові гілочки іннервують в основному жувальні м’язи, а чутливі — зуби і ясна нижньої щелепи, шкіру нижньої частини обличчя та вискової ділянки, а також слизову оболонку нижньої губи, дна порожнини рота, кінчика і тіла язика.

VI пара — відвідний нерв — руховий, іннервує латеральний прямий м’яз ока (відвідний).

VII пара — лицевий нерв — змішаний, містить рухові, чутливі і парасимпатичні волокна. Відходить від моста, через внутрішній слуховий отвір він входить в канал лицевого нерва, що розміщений в пірамідці вискової кістки, а із нього через шилососкоподібний отвір виходить на обличчя. Рухові волокна іннервують всі мімічні м’язи обличчя. Чутливі волокна забезпечують чутливу іннервацію передньої частини язика. Парасимпатичні волокна ідуть до підщелепної і під’язикової слинних залоз.

VIII пара — переддверно-завитковий нерв, або нерв слуху і рівноваги (n. vestibulocochlearis), — чутливий, починається двома гілками від внутрішнього вуха і складається із нерва завитки і нерва переддвер’я.

Нерв завитки проводить імпульси від органу слуху і складається із відростків клітин спірального вузла, що розташований всередині кісткової завитки.

Нерв переддвер’я є провідником імпульсів, що пов’язані з рівновагою тіла. Він передає імпульси від вестибулярного апарату, які сигналізують про положення голови, а отже, і тіла в просторі.

IX пара — язиковоглотковий нерв — змішаний, містить рухові, чутливі і парасимпатичні волокна. Відходить від довгастого мозку, через яремний отвір він виходить із порожнини черепа. Рухові його волокна іннервують м’язи глотки, чутливі — слизову оболонку глотки і кореня язика, парасимпатичні — привушну слинну залозу.

X пара — блукаючий нерв — найбільший із черепномозкових нервів, змішаний, має всі види нервових волокон. Парасимпатичні волокна складають основну частину нерва. Він теж відходить від довгастого мозку і через яремний отвір виходить із порожнини черепа на шию, потім в грудну порожнину, а далі — в черевну порожнину.

Рухові волокна блукаючого нерва іннервують м’язи глотки, гортані і м’якого піднебіння; чутливі — слизову оболонку глотки, гортані, кореня язика, а також тверду оболонку головного мозку; а парасимпатичні — органи шиї, внутрішні органи грудної і більшу частину органів черевної порожнин.

XI пара — додатковий нерв — руховий. Відходить він від довгастого мозку і виходить із порожнини черепа через яремний отвір. Додатковий нерв іннервує грудинно-ключично-соскоподібний і трапецієподібний м’язи.

XII пара — під’язиковий нерв — руховий. Відходить від довгастого мозку, виходить із порожнини черепа він через канал в потиличній кістці і іннервує всі м’язи язика.

Особливості будови і функції вегетативної нервової системи

За функціональними і морфологічними ознаками в складі вегетативної нервової системи розрізняють симпатичний і парасимпатичний відділи.

Вегетативна нервова система забезпечує іннервацію внутрішніх органів, судинної системи, залоз, гладеньких м'язів. Вона здійснює також трофічний вплив на скелетні м'язи. Не викликаючи скорочення цих м'язів, вона покращує їх живлення і тим самим стимулює їх роботу. Вегетативна нервова система справляє трофічний вплив на всі органи, в тому числі і на центральну нервову систему. Вона регулює діяльність внутрішніх органів і судин, секрецію залоз, роботу серця. Процеси обміну речовин також регулюються вегетативною нервовою системою. Отже, ділянки розповсюдження її в організмі дуже великі - іннервація всіх органів і тканин.

Важливою особливістю вегетативної нервової системи є те, що її діяльність не підпорядковується нашій волі і свідомості. Людина не відчуває навіть наявності багатьох внутрішніх органів, особливо тих, які не рухаються, як, наприклад, залози, не відчуває, як у них відбувається секреція, як всмоктується їжа в кишках тощо. Людина не може свідомо керувати діяльністю цих органів, як керує своєю мускулатурою. Такі процеси відбуваються поза свідомістю людини і не підпорядковані її волі.

За будовою вегетативна нервова система подібна до соматичної. У вегетативній нервовій системі, як і в соматичній, розрізняють центральну і периферичну частини. Вегетативні нейрони утворюють в головному і спинному мозку скупчення - вегетативні ядра. Всі разом вони складають центральну частину. Периферичну частину вегетативної нервової системи утворюють численні вегетативні нервові вузли і нервові волокна. Вегетативні вузли розташовані на різних відстанях від центральної нервової системи.

Периферичні вузли (ганглії) вегетативної нервової системи залежно від їх розміщення розрізняють: паравертебральні, превертебральні і інтрамуральні.

Паравертебральні (біляхребетні) вузли розміщені ланцюжками по обидві сторони вздовж хребетного стовпа. Сполучаючись між собою нервовими волокнами, вони утворюють два симпатичні стовбури (правий і лівий).

Превертебральні (передхребетні) вузли розташовані спереду від хребта, недалеко від органів. Вони входять до складу вегетативних сплетінь: сонячного, верхньобрижового, нижньобрижового, підчеревного та інших.

Інтрамуральні (внутрішньоорганні) вузли знаходяться в товщі внутрішніх органів або ж безпосередньо біля них.