Фізичні чинники повітря та їх гігієнічне значення
Тема: Навколишнє середовище та здоров'я.
План
1. Гігієнічне значення повітряного середовища.
2. Фізичні чинники повітря та їх гігієнічне значення.
3. Погода, клімат, мікроклімат.
4. Хімічний склад атмосферного повітря. Його гігієнічне значення.
Гігієнічне значення повітряного середовища.
Повітря потрібне усьому живому на Землі. Від його якості залежать здоров'я людей, стан рослинного та тваринного .світу, стійкість і довговічність будь-яких конструкцій, будівель, споруд. Забруднене повітря може стати джерелом забруднення морів, ґрунтів тощо.
Дослідивши за. допомогою космічної відеоінформації поширення аерозольних забруднень від усіляких джерел, зокрема, від промислових і урбанізованих районів, фахівці з'ясували, що пилові хмари поширюються на сотні, а інколи й на тисячі кілометрів від їхнього джерела. Ці дослідження свідчать, що практично вся територія Європи, в якій. дуже багато міст розташовані близько одне від одного, повита аерозольним серпанком антропогенного походження.. Таким чином, європейська частина Євразійського. континенту має фоновий рівень забруднення атмосферного повітря.— одного з основних елементів природного середовища.
Умови життя, праці, відпочинку людини у багатьох випадках залежать від її взаємодії з природою, від розумного сполучення потреб людини із спроможностями природи. Проблема чистоти повітря складна, багатогранна,, вирішення її потребує великих зусиль і коштів. Досягнення науково-технічного. прогресу дозволяють зменшити утворення шкідливих речовин в їх джерелі, розробити засоби, які допоможуть запобігти забрудненню повітря. ;
В легені людини, крізь які за добу проходить 10-20 тис. літрів повітря, потрапляють численні домішки, включаючи бактерії, віруси і пил. Ці домішки впливають на організм людини як антигени або як інфікуючи чи отруйні агенти тощо. На мешканців міст діють забруднення промислового походження. Повітря; насичене відпрацьованими газами, продуктами згоряння палива, димом: і пилом, шкідливо діє на дихальний апарат, що особливо небезпечно для хворих людей.
.
Гігієнічне значення повітряного середовища:
1) фізіологічне - забезпечення дихання та теплообміну;
2) епідеміологічне - туберкульоз, кір, скарлатина, коклюш, епідемічний паротит, грип, дифтерія, вітряна віспа;
3) гігієнічне - вплив хімічних та фізичних чинників.
ФІЗИЧНІ ЧИННИКИ ПОВІТРЯ ТА ЇХ ГІГІЄНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
До фізичних чинників повітря відносяться: температура, вологість та швидкість руху повітря, атмосферний тиск, опади, сонячна радіація.
Температура повітря.Сонце, надсилаючи на землю своє проміння, нагріває її. Нагрівання повітря відбувається за рахунок тепловіддачі грунту, який поглинає і трансформує сонячну радіацію. Температура атмосферного повітря залежить від кліматичної зони, сезону, часу доби. Коливання температури повітря позначається на зміні умов тепловіддачі: висока температура обмежує можливість віддачі тепла тілом, низька — збільшує її.
Нормальна життєдіяльність організму і висока працездатність можливі лише у тому разі, коли у ньому зберігається теплова рівновага без значного напруження механізмів терморегуляції, тобто якщо наявна відповідність між продукуванням тепла і його віддачею у навколишнє середовище.
Тепловіддача здійснюється різними шляхами, але основний шлях — через шкіру. Через шкіру організм може віддавати тепло шляхом конвекції, випромінювання і випаровування.
Шляхом проведення (конвекцією або кондукцією) організм позбувається тепла, нагріваючи навколишнє середовище, а саме конвекцією — навколишнє повітря. Чим нижча температура повітря, тим більшою буде тепловіддача шляхом конвекції. Якщо температура повітря підвищується, то втрата тепла конвекцією зменшується, а за температури 35—36 °С зовсім припиняється.
Втрата тепла шляхом випромінювання пов'язана з температурою оточуючих предметів. Кількість тепла, що випромінюється, зростає з підвищенням температури тіла людини. Тому людина випромінює більше променистого тепла, ніж одержує його від навколишніх предметів, якщо їх температура нижча ніж 35 °С, в результаті чого позбавляється його. Таким чином, віддача тепла шляхом випромінювання підвищується із зростанням різниці між температурою тіла людини і температурою оточуючих предметів.
В умовах відкритої атмосфери втрата тепла шляхом випромінювання залежить від інтенсивності сонячної радіації, температури грунту та стін будівель.
Тепловіддача шляхом випаровування залежить від кількості вологи (поту), що випаровується з поверхні тіла. За кімнатної температури з поверхні шкіри людини випаровується близько 200 г вологи за добу. З підвищенням температури повітря і стін втрата тепла шляхом випромінювання і конвекції знижується і підвищується тепловтрата шляхом випаровування. Якщо температура повітря і радіаційна температура вища, ніж температура тіла людини, то єдиний шлях віддачі тепла — випаровування, яке можливе за умови відносно невеликої вологості повітря.
Погіршення умов віддачі тепла призводить до накопичення його в організмі людини, що зумовлює перегрівання, а інколи і тепловий удар. Надмірна втрата тепла призводить до переохолодження, виникнення гострих респіраторних захворювань і відмороження. Людина пристосовується до теплових умов зовнішнього середовища, використовуючи одяг, житло, опалення, — це активне пристосування, а також пасивно — за допомогою механізмів терморегуляції, що спрямовані на збереження рівноваги теплопродукції і тепловіддачі. Таким чином, унаслідок наявності складного механізму терморегуляції за умови звичайних коливань температури повітряного середовища підтримується сталість температури тіла.
Але існують межі механізмів терморегуляції, перевищення яких зумовлює порушення теплової рівноваги організму, що може нанести істотну шкоду здоров'ю.
У стані спокою теплова рівновага зберігається за умови, якщо зовнішня температура становить 20—25 °С, під час фізичної роботи середньої важкості — за температури 15—20 °С, а під час важкої роботи — 8—15 °С. Теплопродукція організму збільшується у разі підсилення м'язових рухів. Отже, під час виконання фізичної роботи за умови високої температури повітря можливе перегрівання організму. Висока температура повітря є значним навантаженням на серцево-судинну систему і органи дихання.
Унаслідок значного потовиділення у тканинах організму знижується кількість води, що призводить до «згущення крові», погіршення роботи серця і порушення кровопостачання органів і тканин. Водночас разом з потом з організму виводяться мінеральні елементи (піт людини містить близько 0,5 % розчинних у ньому хлоридів), внаслідок чого порушується водно-електролітна рівновага, що в свою чергу призводить до розвитку судомної форми перегріву, яка може виникати під час роботи у гарячих цехах. У такому разі спостерігається з'ява судом м'язів верхініх і нижніх кінцівок, а у деяких випадках — і м'язів живота та діафрагми.
Тривале перебування людини в умовах високої температури зумовлює прискорення пульсу, зниження уваги, координації рухів, швидкості реакції, призводить до рухової і психічної загальмованості. У таких умовах спостерігається швидка стомлюваність і зниження розумової та фізичної працездатності.
У разі перегрівання з'являється головний біль, слабкість, інколи нудота і блювання, підвищується температура тіла, зростає частота дихання і пульсу. У важких випадках спостерігається раптова втрата свідомості, блідість шкіри, прискорений слабкого наповнення пульс, інколи судомні скорочення м'язів. Цей стан називають тепловим ударом.
За умови безпосереднього впливу сонячного тепла на голову може виникнути сонячний удар. Температура тіла у такому разі може залишатися нормальною.
Низька температура повітря, збільшуючи тепловіддачу тіла, створює небезпеку переохолодження. У такому разі тепловіддача підвищується за рахунок безпосереднього проведення і випромінювання тепла у навколишнє середовище. Короткочасне охолодження завдяки захисній дії терморегуляції організм переносить без шкідливих наслідків. Тривале охолодження часто зумовлює порушення терморегуляції і зниження опірності організму до інфекційних збудників. У разі переохолодження можливі загострення хронічних захворювань, міозит, ревматизм, неврит, радикуліт, пневмонія.
Локальна дія низької температури на тканини виявляється у вигляді простуди і відмороження.
Особливо шкідливим для стану здоров'я є швидке зниження температури повітря, тому що організм не завжди встигає пристосуватися. Як наслідок можуть спостерігатися гострі респіраторні захворювання, дистрофічні зміни у тканинах, що зумовлюються порушенням регуляції обмінних процесів, створюватися сприятливі умови для розвитку інфекції і виникнення різних захворювань (нефрит, пневмонія тощо).
Коливання температури особливо небезпечні для людей з вадами серця, склерозом судин, захворюваннями нирок. Важко переносять зміну температур повітря люди, які нераціонально харчуються і перевтомлені.
Здатність організму підтримувати сталу теплову рівновагу, незважаючи на значні коливання температури навколишнього середовища, можна збільшити шляхом загартування, дотримання раціональних режимів харчування, праці, відпочинку тощо.
Найсприятливішою температурою повітря у житлових приміщеннях для людини, яка знаходиться у стані спокою і одягнута у звичайний домашній одяг, є температура 18—20 °С за відносної вологості 60 % і швидкості руху повітря 0,1—0,2 м/с.
Вологість повітря зумовлюється вмістом водяних парів у ньому. Як і температура, вологість змінюється залежно від кліматичної зони, сезону, близькості великих водних поверхонь. Вміст водяних парів у повітрі визначається у паскалях (Па) або у грамах на 1 м3 повітря. У разі підвищення вмісту водяних парів у повітрі пружність їх зростає, а за певної температури повітря стає насиченим (точка роси). Перевищення межі насичення зумовлює виділення вологи у вигляді роси, туману, інею тощо. Кожній температурі повітря відповідає певний граничний ступінь насиченості, тому що тепле повітря здатне вміщувати більшу кількість водяних парів.
Водяні пари надходять у атмосферу внаслідок випаровування води з морів, океанів, озер, рік, грунту, рослин. У житлових приміщеннях додатковим джерелом вологості є вода, що випаровується з поверхні легень, шкіри людей, під час приготування їжі, сушіння білизни.
Для характеристики вологості застосовують певні поняття:
Абсолютна вологість— це пружність (напруга) водяних парів, що містяться у повітрі у час дослідження. Виражається у паскалях (Па) або у г/ м3.
Максимальна вологість— це пружність (напруга) водяних парів у разі повного насичення повітря вологою за даної температури, або кількість водяних парів у грамах, необхідна для повного насичення 1 м3 повітря за даної температури.
Відносна вологість — це відношення абсолютної вологості до максимальної, що виражається у відсотках. Дефіцит насичення— це різниця між максимальною і абсолютною вологістю.
Найбільше гігієнічне значення мають відносна вологість і дефіцит насичення, які дають уявлення про ступінь насиченості повітря водяними парами і дозволяють судити про інтенсивність і швидкість випаровування поту з поверхні тіла. Чим нижче відносна вологість повітря, тим швидше буде відбуватися випаровування води і тим інтенсивніше буде здійснюватися тепловіддача шляхом випаровування. Найсприятливішою є відносна вологість, що дорівнює 40—60 %.
Значна вологість повітря погано впливає на людину Так, за умови великої вологості і низької температури повітря швидко зростає тепловіддача, що може призвести до надмірного охолодження організму. За умови низької температури вологе повітря стає добрим провідником тепла і зумовлює відчуття холоду. Волога шкіра і зволожена тканина одягу у такому разі також стають більш теплопровідними, внаслідок чого вологе повітря здається холоднішим.
Тривале перебування людей у приміщенні з підвищеною вологістю і низькою температурою повітря (нижче 10—15 С °) погано впливає на організм, знижуючи його опірність до інфекційних захворювань, а також захворювань дихальних органів, суглобів, м'язів і периферичних нервів. Клінічні дослідження показують, що вологий і холодний клімат сприяє зростанню захворюваності на дифтерію, туберкульоз, запалення нирок тощо,
Якщо повітря має невелику вологість і високу температуру, то віддача тепла здійснюється переважно шляхом випаровування, тобто потовиділення. Але інтенсивність і швидкість потовиділення залежить від вологості повітря. Чим вища вологість навколишнього повітря, тим важче здійснюється випаровування з поверхні шкіри, внаслідок чого можливе перегрівання організму людини. У такому разі погіршується загальне самопочуття, знижується працездатність.
Отже, повітря з високою вологістю за будь-яких температурних умов шкідливе для організму.
Сухе повітря менш шкідливе, воно негативно впливає на організм людини лише тоді, коли відносна вологість його менша ніж 20 %. У такому разі відчувається сухість слизових оболонок органів дихання.
Рух атмосферного повітря зумовлюється нерівномірним нагріванням земної поверхні. Переміщення повітряних шарів у горизонтальному напрямку називають вітром. Швидкість руху повітря виражається у метрах за секунду. Рух повітря зі швидкістю більшою ніж 1 м/с сприймається як вітер, якщо ж вона менша ніж 1 м/с, то людина його не відчуває. Якщо швидкість руху повітря більша ніж 5—7 м/с, відбувається подразливий вплив його на організм людини.
Вплив руху повітря на тепловий обмін виражається у збільшенні віддачі тепла організмом насамперед за рахунок конвекції, тому що рухаючись повітря віддаляє від тіла ті найближчі свої шари, які нагрілися, а їх місце займають холодніші. Влітку така зміна повітря відіграє позитивну роль, тому що запобігає перегріванню, а взимку — негативну, тому що сприяє переохолодженню організму.
Найоптимальнішою швидкістю повітря влітку є 1—4 м/с. У житлових приміщеннях такою вважається швидкість 0,2—0,4 м/с, більша викликає неприємне відчуття протягу, а менша вказує на недостатній повітрообмін. У спортивних залах допускається швидкість руху повітря 0,5—0,6 м/с, у гарячих цехах — до 1—1,5 м/с.
Рух повітря характеризується також напрямком, який визначається тією частиною горизонту, звідки рухається повітря, і позначається 8 румбами: П — північ, Пд — південь, С — схід, 3 — захід, ПС — північний схід, ПдС — південний схід, ПЗ — північний захід, ПдЗ—південний захід. Напрямок вітру ураховується під час планування і будівництва населених пунктів. Для цього необхідно знати домінуючий напрямок вітру у цій місцевості. З цією метою визначають усі напрямки вітру протягом року і окремих сезонів. За цими даними будують графік, що зветься «роза вітрів». Це графічне відображення частоти повторювання вітрів різних напрямків. Наприклад, на графіку видно, що у даній місцевості домінує північний-західний напрямок руху повітря, а найбільш рідкісними є південний, східний і південно-східний. Отже, промисловий район найраціональніше розташувати на південному, східному або південно-східному краю населеного пункту. Тоді більшість днів у році промислові відходи відноситимуться вітром від населеного пункту.
Тиск повітря.Атмосфера, що оточує Землю, має визначену масу: 1 м3 сухого повітря за стандартних умов важить 1294 г. Тиск атмосфери, який урівноважується стовпом ртуті висотою 760 мм за температури 0 °С на рівні моря і широті 45 °С, вважають нормальним. У такому разі атмосфера тисне на 1 см2 поверхні Землі із силою 1 кг (точніше 1,0333 кг), що дорівнюється тиску 1013,1 гПа.
Коливання атмосферного тиску за добу в межах 5—10 гПа не відображаються на здоров'ї людини, але більші зміни, особливо у комплексі із зміною впливу інших метеорологічних чинників, можуть справляти негативну дію на метеочутливих і хворих людей.
Значне зниження тиску повітря спостерігається на висоті (робота в гірських районах, розташованих на висоті 2500—3000 м, повітряні польоти тощо). Зниження атмосферного тиску зумовлює висотний метеоризм за рахунок розширення газів у кишках, наслідком чого є низка функціональних розладів: високе стояння діафрагми, обмеження глибини дихання, утруднення припливу крові до правого передсердя, підвищення артеріального тиску. Висотний метеоризм поглиблює кисневу недостатність (паралельно зі зниженням атмосферного тиску знижується і парціальний тиск кисню). Тому під час польоту на висоті більшій ніж 3000 м необхідно використовувати кисневі прилади.
Різкі зміни атмосферного тиску під час швидкого зльоту або зниження літака викликають також різку зміну тиску повітря у порожнині середнього вуха і в приносових пазухах. Неприємні відчуття закладання у вухах виникають насамперед у тих людей, у яких у порожнині середнього вуха або приносових пазухах є запальні процеси, що перешкоджають вирівнюванню тиску зовнішнього повітря у цих порожнинах.
Зниження парціального тиску кисню у разі зниження загального атмосферного тиску є основною причиною виникнення висотного захворювання. Для нього характерні задишка, прискорене серцебиття, запаморочення, нудота, носова кровотеча тощо. Висотне захворювання може проявитися під час сходження у горах (гірська хвороба), під час польоту в літаку. У тренованих альпіністів, пілотів, мешканців гірських місцевостей прояви висотного захворювання спостерігаються рідко, тому що їх організм пристосовується до умов зниженого вмісту кисню у повітрі шляхом компенсаторного збільшення кількості еритроцитів, утримання гемоглобіну, зростання частоти дихання тощо (компенсаторна реакція організму).
Межею висоти підйому без застосування спеціальних засобів вважають 5000 м. Перебування на висоті 7000—7500 м завжди призводить до важких порушень, а висота 8000—9000 м є межею, за якою без вдихання кисню існування людини неможливе.
З умовами підвищеного атмосферного тиску зустрічаються під час водолазних робіт, роботи у рудниках, кесоні. Під час занурювання у воду на кожні 10,3 м тиск збільшується приблизно на 1013,1 гПа: Відомо, що за умови нормального атмосферного тиску у 100 мл крові розчиняється близько 1,8 см3 азоту. Якщо тиск підвищений, напруга азоту у крові збільшується і він надходить до тканини. У разі повільного переходу від підвищеного тиску до нормального азот унаслідок різниці парціального тиску в альвеолярному повітрі переходить з тканин у кров і виводиться через легені. Але у разі швидкого зниження тиску азот не встигає виділитися через легені й у вигляді бульбочок газу залишається у крові і тканинах, зумовлюючи газову емболію різних органів. Для профілактики перехід від підвищеного атмосферного тиску до нормального повинен здійснюватися поступово. Тривалість декомпресії установлюється залежно від величини атмосферного тиску.
СОНЯЧНА РАДІАЦІЯ
Залежно від довжини хвилі сонячний спектр поділяється на три частини: ультрафіолетову, видиму та інфрачервону. Найбільше впливає на тканини організму людини ультрафіолетове випромінювання, довжина хвилі якого становить 10—400 нм (до поверхні Землі доходять промені з довжиною хвилі більше 180 нм). За біологічним впливом розрізняють три області ультрафіолетового випромінювання: перша, з довжиною хвилі від 400 до 320 нм, має слабко виражену біологічну дію, друга, з довжиною хвилі від 320 до 280 нм, вітаміносинтезуюча, біостимулювальна, третя, з довжиною хвилі 180—280 нм, бактерицидна, має руйнівний вплив на білки тканин. Ультрафіолетове випромінювання затримується атмосферою, забрудненою пилом, газами, парою.
Під впливом ультрафіолетового випромінювання у ліпоїдах шкіри відбувається перетворення ергостерину і холестерину відповідно у ергокальциферол і холекальциферол (вітаміни D2 і Dз), .зумовлюючи антирахітичний вплив випромінювання. За такої умови ущільнюється епідерміс і утворюється пігмент меланін.
Вплив видимого випромінювання Сонця (довжина хвилі 400—760 нм) здійснюється через зоровий аналізатор. Промені, розташовані ближче до червоної частини спектра, впливають збуджувально, жовті і зелені — заспокійливо.
Невидиме інфрачервоне випромінювання з довжиною хвилі 760—2500 нм справляє глибокий тепловий вплив, унаслідок чого у разі тривалого опромінення виникають опіки і загальне перегрівання.
Сонячне світло активізує ферменти, впливає на різні види обміну речовин в організмі. У дітей, позбавлених впливу сонячного світла, розвивається рахіт. У дорослих спостерігається ламкість кісток, які у разі переломів повільно зростаються, легко псуються зуби. Цей стан називають «світловим голодуванням», що часто спостерігається у шахтарів, людей, які мешкають на Півночі. Щоб запобігти таким порушенням, пропонується систематично опромінюватися ультрафіолетовим промінням у спеціальних фотаріях, приймати вітаміни групи D тощо.
Сонячне світло є потужним профілактичним і лікувальним чинником, що сприяє санації навколишнього середовища, знищує мікроорганізми, підвищує адаптаційні можливості людини. Діючи на організм через зоровий аналізатор, сонячне світло впливає на фізіологічні процеси в організмі, підвищує загальний тонус, регулює ритм сну та бадьорості тощо.
Промениста енергія сонця впливає і на тепловий баланс та режим біосфери Землі. У зв'язку з рухом Землі навколо Сонця по еліптичній орбіті інтенсивність сонячного випромінювання, що досягає земної поверхні, змінюється протягом року відповідно до змін відстані від Землі до Сонця. Мінімальною відстань від Землі до Сонця (147 млн км) буває на початку січня, а максимальна (152 млн км) — на початку липня. Ця зміна відстані призводить до добових коливань сонячної радіації (енергії).
Із загальної кількості енергії, яку одержує Земля, 33 % відбивається хмарами і поверхнею суші, а також тонкодисперсним пилом у поверхневих шарах атмосфери. 67 % енергії поглинається атмосферою і земною поверхнею і після деяких перетворень повертається у космічний простір.
За своїми природними властивостями сонячна радіація є одним із видів електромагнітних випромінювань (ЕМВ). Біологічна дія ЕМВ залежить від енергії кванта, глибини проникнення у тканини тіла, інтенсивності опромінення (кількості енергії на одиницю площі за одиницю часу), дози опромінення, площі опромінення, умов, за яких відбувається опромінення, стану організму.
На першій стадії відбувається енергетична взаємодія між квантами ЕМВ і молекулами тканин, що опромінюються, внаслідок чого виникає тепловий ефект, збудження або іонізація атомів і молекул. У такому разі спостерігається такий фізіологічний процес, як розширення капілярів. На наступних стадіях ультрафіолетове випромінювання Сонця може зумовити і місцевий запальний процес (еритему), і загальну реакцію організму.
До складу сонячної радіації, що досягає поверхні Землі, входить 59 % інфрачервоного випромінювання, 40 % видимого та 1 % ультрафіолетового. Ультрафіолетове випромінювання має сильну фотохімічну дію, особливо промені з довжиною хвилі 315—280 нм, воно може спричинити розпад білкових молекул (фотоліз білків).
Для вимірювання ультрафіолетової частини сонячної радіації застосовують біологічні, фізичні і хімічні методи. У медичній практиці найбільше поширення здобув біологічний метод, одиницею вимірювання у разі якого є біодоза. Біодоза — це найменша кількість ультрафіолетового випромінювання, що зумовлює виникнення на шкірі людини ледь помітного почервоніння через 8—20 год після опромінення. Визначається вона у мікроватах на квадратний сантиметр (мкВ/см2). Біодоза дорівнює 600—800 мкВ/см . Мінімальна добова профілактична доза дорівнює 1/8 біодози (75— 100 мкВ/см2), оптимальна—1/4—1/2 біодози(200—400 мкВ/см ).
Погода, клімат, мікроклімат.
Совокупність метеочинників, таких як сонячне випромінювання, температура, вологість, рух повітря, атмосферний тиск, характер хмарності і наявність атмосферних опадів, сонячна та геометрична активність тощо, які спостерігаються у приземленому шарі атмосфери у короткий відрізок часу називають погодою.
Погода впливає на добовий ритм фізіологічних процесів, і відповідно на стан здоров'я. Наприклад спекотна, безвітряна погода з високою вологістю повітря зумовлює зміни терморегуляційних процесів і може привести до перегріву організму. Крім того спекотна частина року характеризується сприятливими умовами для життєдіяльності збудників інфекційних захворювань і поширення кишечних інфекцій.
У перехідний період поширені вірусні інфекції, завірення периферичної нервової системи тощо; у людей з серцево-судинними захворюваннями погіршується самопочуття, частішають напади бронхіальної астми, частіше спостерігаються інфаркти міокарда і крововиливи у головний мозок, спостерігається загострення хронічних хвороб.
Кліматом називають багаторічний режим погоди, притаманний даній місцевості. Клімат залежить від сонячної радіації, яка у свою чергу пов'язана з географічною широтою, рельєфом місцевості, висотою над рівнем моря, наявністю водних поверхонь. На клімат впливає діяльність людини осушення боліт, вирощування зелених насаджень, створення водоймищ тощо..
Акліматизація - це пристосування організму людини до нових кліматичних умов. Якщо людина потрапляє в такі умови, то у неї спостерігається зниження опірності до місцевих захворювань, та загострення тих, що були. Це слід врахувати під час переїзду у місцевість з іншим кліматом, щоб запобігти погіршенню стану здоров'я, який залежить від фізіологічних реакцій організму на кліматичний вплив.
Мікрокліматом - називають клімат на невеликій території, що характеризується комплексом фізичних чинників, які впливають на теплообмін, він може бути штучним і природним. Так, мікроклімат закритих приміщень різних районів міста - це штучно створений мікроклімат, за допомогою різних заходів людина може змінювати мікрокліматичні умови.