Мал.26. Бруцели в

чистій культуріприскорюється — 48-72 год. Опти­мальними є температура 37°С і рН 6,8-7,2. Деякі види (В. аbortus) потребують капнофільних умов — 5-10% СO₂ і зниженої кількості кисню. Як факультативні внутрішньоклітинні паразити вони куль­тивуються також у жовтковому мішку курячого ембріона.

На щільних поживних середовищах бруцели утворюють ніж­ні дрібні (1-5 мм) сірувато-білі прозорі випуклі з перламутровим блиском колонії у S-формі. Під впливом антибіотиків бруцели пере­ходять у L-форму.

У рідких поживних середовищах бруцели утворюють рівномірне помутніння і гомогенний або крихтоподібний осад.

Ферментативна активність. У бруцел мало виражена біохімічна активність. Вони здатні ферментувати деякі вуглеводи (глюкозу, рибозу, галактозу), але кислота не накопичується у кількості, до­статній для їх класифікації. Окремі види бруцел розщеплюють амі­нокислоти до аміаку і сірководню; продукують оксидазу, уреазу.

Класифікація. Рід Вrucella поділяють на види за ознакою основ­ного хазяїна: В. melitensis патогенна переважно для малої рогатої худоби, В. аbortus — великої рогатої худоби, В. suis — свиней і В. саnis — собак. Види поділяють на біоваріанти: В. melitensis вклю­чає 3 біоварінти, В. аbortus — 9, В. suis — 4 (інші види бруцел на біоваріанти не поділяють). Вважають, що біовари бруцел можуть виникати внаслідок трансформації під час переходу з одного виду тварин на інший.

Найбільш патогенною для людей у нашій країні є В. melitensis, яка спричинює 95-97% усіх випадків захворювань. В. аbortus за­звичай зумовлює латентну форму і тільки у 1-3% випадків прояв­ляються клінічні симптоми хвороби, В. suis спричинює менше ніж 1% захворювань. Але в різних країнах етіологічна роль окремих видів бруцел проявляється по-різному. Так, у США основну роль в епідеміології бруцельозу відіграє В. suis, у Канаді — В. аbortus.

Таблиця 5. Схема ідентифікації бруцел

Вид бруцел	Ріст за наявності	Утворення Н2S	Вибагливість До CO2	Лізис Тб-фагом
тіоніну	фуксину			Робоча доза	10 робочих доз
В. аЬоrtus	—	+	++	+	+	+
В. melitensis	—	+	—	—	—	—
В. suis	+	—	+	—	—	+
В. саnis	+	—	—	—	—	—

Диференціацію бруцел на види проводять на основі їх чутливості до фарби (тіоніну або фуксину), здатності утворювати сірководень, вибагливості до СO₂, а також відношення до Тбіліського (Тб-фага) фага(табл. 5).

Антигенна структура. Бруцели містять 2 соматичних видо­вих антигени А і М. У В. аbortus і В. suis переважає А-антиген, у В. melitensis — М-антиген. Крім того, всі види бруцел містять L-антиген, який схожий з Vі-антигеном сальмонел. У бруцел також виявлені антигени, спільні з франциселами туляремії, ієрсиніями, бордетелами.

Резистентність.Бруцели стійкі в навколишньому середовищі. За наявності вологи вони зберігаються 3-4 міс, у молочних продук­тах — 40-45 днів, у замороженому м'ясі — 5 міс, у шерсті овець — З міс, у ґрунті і воді — 3-5 міс, стійкі до низької температури. Бруцели чутливі до високої температури, сонячного випромінюван­ня і дезінфектантів: під час кип'ятіння гинуть миттєво, у разі пасте­ризації молока (80-95°С) — через 5 хв.

Фактори патогенності:

—ендотоксин зумовлює загальну інтоксикацію організму;

—гіалуронідаза й інші ферменти спричинюють інвазивність;

—низькомолекулярні продукти метаболізму пригнічують злит­тя фагосоми з лізосомами і пригнічують таким чином фагоци­тоз;

— алергізувальна дія компонентів бактеріальної клітини.
Особливості епідеміології.Бруцельоз — зоонозна інфекція.

Основним джерелом інфекції є мала і велика рогата худоба, свині, рідко — собаки. Особливістю бруцел є те, що вони легко можуть переходити на інші види тварин (коней, курей, зайців, їжаків, вовків, лисиць, гризунів, верблюдів тощо), часто зберігаючи свою патоген­ність для людей. Тварини легко заражаються через корм, заражений фекаліями, сечею, навколоплідними водами, молоком хворих тва­рин. Важливою ознакою епізоотії бруцельозу є інфекційний аборт у інфікованих самок. Причиною цього є інфікування плаценти і тка­нин плоду через те, що у плаценті тварин міститься багатоатомний спирт еритритол — стимулятор росту бруцел. Люди заражаються від хворих тварин, дуже рідко від хворих людей. Основний механізм зараження людей — контактно-побутовий (80-90% випадків). Так заражаються люди, які постійно або тимчасово мають справу з тва­ринами або продуктами тваринного походження: пастухи, скотарі, доярки, ветеринарні працівники, робітники м'ясо-молочної і шкі­ряної промисловості. У разі вживання непастеризованого молока і молочних продуктів від хворих тварин, а також інфікованої води реалізуються аліментарний і водний шляхи зараження. Можливий і повітряно-краплинний шлях передачі. Бруцели проникають в ор­ганізм через шкіру і слизові оболонки рота, носа, очей.

Особливості патогенезу і клінічної картини.Інкубаційний пері­од триває 1-6 тиж. Після проникнення в організм бруцели поглинаються макрофагами регіонарних лімфатичних вузлів (мигдалики, заглоткові, підщелепні, шийні вузли, лімфоїдна тканина кишечни­ку), всередині яких вони безперешкодно розмножуються. Руйную­чи макрофаги, бруцели виходять у кровотік (бактеріемія). Разом із кров'ю вони проникають в усі органи і тканини (печінку, селезінку, нирки, кістковий мозок, ендокард, молочні залози тощо), де спри­чинюють утворення вогнищ некрозу, оточених інфільтратами.

Хвороба може мати безсимптомний перебіг, але в разі ослаблен­ня організму може трансформуватися у гостросептичну або хроніч­ну форму.

Гостросептична форма проявляється високою температурою тіла— 39-40°С і вище — за відсутності інших ознак інтоксикації, але розвивається генералізована лімфаденопатія, збільшуються розміри печінки і селезінки. Тривалість лихоманки — 3-4 тиж і більше.

Хронічна форманастає після гостросептичної. Вона характеризується симптомами загальної інтоксикації (порівняно невисока температура тіла, загальна слабкість та ін.). Поряд з лімфаденопатією, збільшенням печінки і селезінки характерне порушення функ­цій опорно-рухового апарату, нервової і статевої систем. Найбільш характерний поліартрит — частіше уражаються колінні, ліктьові, плечові, кульшові суглоби, крижова кістка. Ураження нервової сис­теми призводить до поліневриту, радикуліту, хоча і дуже рідко, але трапляються випадки менінгіту й енцефаліту.

Ураження статевої системи призводить у вагітних жінок до спонтанних абортів, безпліддя; у чоловіків — до орхіту (від грец. оrchis

— яєчко) і епідидиміту (від грец. еріdidymis — придаток яєчка).

Інколи спостерігається ураження очей (запалення рогівки, атро­фія зорового нерва). Потрапляння бруцел разом з повітрям може призвести до пневмонії з в'ялим перебігом.

Хронічний бруцельоз у несприятливих для макроорганізму умо­вах проявляється рецидивами хвороби. За відсутності лікування летальність досягає 5-10% .

Імунітет.Постінфекційний імунітет тривалий і стійкий, алеможливі повторні захворювання. Імунітет перехресний (виробля­ється проти усіх видів бруцел), зумовлений клітинними факторами

— Т-лімфоцитами і макрофагами. Повторне зараження можливе
внаслідок інфікування великими дозами або високої вірулентності
збудника.

Мікробіологічна діагностика.Для дослідження відбирають кров, кістковий мозок, сечу, грудне молоко (у годувальниці), рідко —випорожнення і навколосуглобну рідину. Використовують бактеріологічний, серологічний, біологічний, алергійний і метод ДНК/ ДНК-гібридизації.

Під час бактеріологічного дослідження виділяють гемо- і мієло-культури (враховуючи здатність бруцел розмножуватись у клітинах кісткового мозку, а також у лімфоїдній тканині). Ідентифікацію виділеної культури проводять за здатністю рости за наявності барвників (фуксину і тіоніиу), СО₂, утворювати Н₂S, лізуватися Тбіліським фагом (Тб-фагом).

Біологічну пробу використовують з метою виділення чистої куль­тури із матеріалу, сильно забрудненого сторонньою мікрофлорою.

Для виявлення антитіл у крові хворого використовують якісну реакцію Хеддльсона і кількісні реакції аглютинації Райта, РПГА, РІФ, РЗК, ІФА.

З метою прискореної діагностики використовують РА на склі Хеддльсона.

Для діагностики і виявлення імунітету, а також для проведен­ня епідеміологічних обстежень використовують алергійні шкірні проби: проба Бюрне буває позитивною у 70-85 % пацієнтів напри­кінці 1-го місяця захворювання, а також у щеплених. Як алерген використовують 0,1см³ бруцеліну (протеїновий екстракт культури бруцел). Результат враховують через 24-48 год. У разі позитивного результату утворюється інфільтрат і гіперемія розміром 4x6 см.

Принципи профілактики. Ефективність профілактики захворю­вань серед населення залежить від профілактики бруцельозу серед тварин, а також від дотримання правил особистої гігієни і режиму оброблення харчових продуктів (пастеризація молока та ін.).

Для специфічної профілактики використовують ЖБВ (живу бруцельозну вакцину) із штаму В. аbortus в осередках поширення бруцельозу серед кіз і овець. Вакцину вводять нашкірно, одноразо­во. Ревакцинацію проводять тільки у тому разі, якщо проба Бюрне негативна. ЖБВ має сильну алергізувальну дію, тому замість неї запропонована менш алергенна, але високо імуногенна ХБВ (хіміч­на бруцельозна вакцина), виготовлена з антигенів клітинної стінки бруцел.

Лікування. Ефективне лікування утруднене через внутрішньо­клітинне розмноження бруцел, що захищає їх від антибактеріаль­них препаратів і антитіл. Препаратами вибору є тетрациклін і стрептоміцин, при тяжкому перебігу хвороби — рифампін. Крім того, для лікування хронічного бруцельозу використовують убиту лікувальну вакцину і ХБВ для стимуляції постінфекційного імунітету.