Хелікобактер пілорі - збудник гастродуоденадьних захворювань людини. Відкриття, біологічні властивості, патогенез. Методи мікробіологічної діагностики. Лікування

Хелікобактер пілорі - збудник гастродуоденадьних захворювань людини. Відкриття, біологічні властивості, патогенез. Методи мікробіологічної діагностики. Лікування

Вид патогенний для людини. Встановлення його значення у патології шлунка і дван.кишки – Маршал та Уорен,відзначено Нобел. Премією.

Має характерну морфологію – напівзігнуті, дугопод. Гр(-) палички.

Виявляється поліморфізм – від палички до кокопод.форми

Патогенез. Інкуб.період 7 днів.проникають через шар слизу і прикріплюються до епітеліальних клітин. Захворювання проявляється нудотою, блюванням , кишковими розладами. В основному гелікобактерна інфекція носить виразковий хронічний характер.Основні клініцні синдроми – виразкова хвороба шл. і дван.кишки,хрон.атрофічний гастрит. Бактерії адгезуються на стінках шлунку.

Мікробіологічна діагностика.

Використовують біоптат шлунка.Дослідження починають з виявл. Уреазноі активності.У подальшому готують мазки відбитки або гістологічні зрізи.Препарат фарбують за Грамом ,Роман.-Гімзою,фуксином , імпрегнація сріблом.Для виділ чистої культури біоптат гомогенізують і засівають на спец. середовища. Колонії зявляються через 2-3 доби,ідентифікація проводиться за характерною морфологією та уреазою активністю.Цитотоксичну активність культур виявляють кА культурі кл.еритроцитів. До неінвазивних методів діагностики належать дихальний тест із сечовиною.Серологічні методи є допоміжними,оскільки АТ виявляються у більшості дорослих.

Лікування. Антибіотики(ампіцилін,кларитроміцин,фторхінотони)у поєднанні з препар. Що знижують кислотність шлункового соку. Нітрофурани і метронізадол.

Мікроаерофіл (5% О2, 5-10 % СО2)

• Вимогливий до поживних середовищ (поверхня середовищ повинна бути вологою)

• Ріст на поживних середовищах через 48-72 години, при антибіотикотерапії – через 13 діб

• Висока уреазна, каталазна, оксидазна активність,

• Рухливість

• Поліморфізм (комаподібні-, спіралеподібні, кокові форми)

Фактори патогенності H.pylori

• Ферменти патогенності

– Уреаза

– Фосфоліпаза А

– Протеази

• Адгезіни

• Токсини

– Ендотоксин

– Екзотоксин-цитотоксин (вакуолізуючий фактор)

Фактори виживання Helicobacter pylori у шлунку

• Нейтралізація кислого середовища шлунку навколо бактерій (уреаза, “альтруїстичний аутоліз”)

• Активне вторгнення у шар слизу, що вкриває епітелій шлунку (лофотрихи)

• Здатність до закріплення на епітеліоцитах слизової шлунку (фімбрії з гемаглютинуючою активністю)

Методи діагностики захворювань, викликаних Helicobacter pylori

Гістологічний

Виявлення збудника в гістологічних зрізах біоптатів

Уреазний

Виявлення біохімічної активності збудника в біоптатах

Дихальний тест

Виявлення уреазної активності збудника в шлунку хворого за допомогою ізотопів вуглецю (13С, 14С)

Імунологічний

ІФА, виявлення антигенів збудника в фекальних масах

Ланцюгова полімеразна реакція Матеріал з біоптатів

КЛІНІЧНА МБ

Умовно патогенні мікроорганізми, біологічні властивості, етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій. Характеристика захворювань, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами.

УМОВНО-ПАТОГЕННІ МІКРООРГАНІЗМИ — мікроби, які здатні при зниженні природної резистентності макроорганізму викликати захворювання, для яких характерна відсутність нозологічної специфічності (той самий вид мікробів може викликати запальні процеси різних органів і тканин, і, навпаки, різні види мікробів здатні викликати гнійно-запальні процеси того самого органа чи тканини).

У.-п.м. є серед усіх категорій мікробів: бактерій (Staphylococcus, Corynebacterium, Clostridium, Escherichia, Erwinia, Pseudomonas, Proteus, Providencia, Serratia, Moraxella, Veillonella, Haemophilus та ін.), мікоплазм (Mycoplasma), грибів (Candida, Aspergilus), найпростіших (Trichomonas, Lamblia), а також вірусів (Herpes, Enterovirus тощо). Як правило, У.-п.м. є представниками нормальної мікрофлори людини, не лише її факультативної частини, але й облігатної (бактероїди, лактобацили, ентерококи). Важливою умовою розвитку інфекційного процесу, спричиненого У.-п.м., є подолання ними колонізаційної резистентності. При цьому збудниками інфекційного процесу можуть бути як представники власної мікрофлори макроорганізму, так і У.-п.м., що потрапляють у нього ззовні. Для захворювань, викликаних У.-п.м., характерні певні особливості: вони розвиваються в ослаблених дітей, людей зі зниженою імунологічною реактивністю внаслідок соматичних захворювань, оперативних втручань, застосування ЛП, що виявляють імунодепресивну дію (гормони, цитостатики й ін.). У.-п.м. здатні викликати захворювання в різних асоціаціях: бактерії різних видів, бактерії та віруси, бактерії та мікоплазми й ін. При змішаних бактеріальних інфекціях можливий синергізм збудників у випадку їх патогенного впливу на організм. Так, слабкопатогенні вейлонели можуть прилипати до епітелію під впливом позаклітинної глюкозотрансферази, яка продукується Streptococcus salivarius, аеробні бактерії, знижуючі окисно-відновний потенціал тканин, можуть сприяти розмноженню анаеробів. Різке зростання ролі У.-п.м. в інфекційній патології людини пов’язане із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, що викликали порушення екологічного балансу (дисбактеріоз) і розвиток множинної медикаментозної стійкості мікроорганізмів. У.-п.м. є основними збудниками госпітальних інфекцій. Основною причиною цього є їх природна чи набута стійкість до антибактеріальних препаратів. Резистентні до антибіотиків госпітальні штами мікробів краще виживають у навколишньому середовищі та мають підвищену здатність до колонізації (заселення), тому в умовах стаціонару вони інтенсивно поширюються й викликають розвиток тяжких захворювань в ослаблених людей. У здорових людей, як правило, спостерігається формування бактеріоносійства. Очевидна відносність розподілу певних видів мікробів на патогенні й умовно-патогенні. Так, Salmonella typhimurium є збудником зоонозів і харчових токсикоінфекцій.

Внутрішньолікарняна інфекція, умови її виникнення. Властивості лікарняних ековарів мікроорганізмів. Мікробіологічна діагностика гнійно-запальних, опікових інфекцій та інфекцій ран, спричинених лікарняними штамами.

Внутрішньолікарня́на інфе́кція (ВЛІ)— захворювання мікробного походження, що виникло у хворого під час його лікування або обстеження в лікарняному закладі або після виписки з нього, або будь-яке інфекційне захворювання співробітника лікарні, що розвинулося внаслідок його роботи в даному закладі незалежно від часу появи симптомів захворювання

Внутрішньолікарняна інфекція (ВЛІ) характеризується тяжким клінічним перебігом та високою летальністю. Контингентом підвищеного ризику щодо виникнення ВЛІ є новонароджені та породіллі, старі люди, хворі з імунодефіцитом, хірурги, особливо у відділеннях інтенсивної терапії

Основними причинами виникнення ВЛІ є незрілість захисних механізмів організму новонародженого та зниження їх у породіль, порушення правил асептики та антисептики в акушерських стаціонарах, інфікування госпітальною мікрофлорою, якій властива стійкість до антибактеріальних препаратів.

Головним джерелом госпітальних штамів мікроорганізмів є хворі (діти, їх матері та медичний персонал) та носії інфекції. Механізмами поширення ВЛІ (внутрішньолікарняних штамів) є:

контактний (головні фактори передачі — руки медичного персоналу,

медична апаратура,

засоби догляду за новонародженими тощо),

фекально-оральний (молочні суміші, контаміновані розчини для пиття, зонди),

повітряно-крапельний,

трансфузійний та Інші

Захворювання мікробної етіології, що виникають у госпіталізованих хворих під час перебування їх у стаціонарах або у медичних працівників під час роботи в них, називаються назокоміальними або внутрішньолікарняними (шпитальнимми) інфекціями.

Зустрічаються вони в усіх країнах світу і є серйозною проблемою для лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я. Вони, як правило, приєднуються до основного захворювання або вперше виникають у новонароджених.

Розрізняють такі основні групи нозокоміальних інфекцій: бактеріємії й септицемії, гнійно-запальні ускладнення ран і опіків, гострі кишкові, респіраторні, урогенітальні, посттрансфузійні інфекції та захворювання, обумовлені довготривалим лікуванням антибіотиками.

Збудниками цих захворювань можуть бути найрізноманітніші види бактерій, вірусів, грибів і найпростіших. Однак провідна роль належить представникам кокової групи, бактероїдам, клостридіям та численним грамнегативним паличкам. Питома вага грамнегативних бактерій у виникненні шпитальних інфекцій з року в рік зростає.

Особливості гнійно-септичних захворювань у нефінфекційній клініці – поліетіологічниість, неспецифічність клінічних проявів – визначають ведучу роль мікробіологічних досліджень у розшифровуванні їх етіологічної структури. У сучасному неінфекційному стаціонарі позалікарняні та внутрішньолікарняні гнійно-септичні процеси зумовлюються великим набором збудників – понад 2000. Найчастіше збудниками цієї групи є представники родів Staphylococcus, Streptococcus, Bacteroides, родин Enterobacteriaceae (Proteus, Klebsiella, Escherichia, Serratia, Citrobacter, Hafnia та ін.), Pseudomonadaceae, Neisseriaceae (роди Acinetobacter, Moraxella, Branchamella). В урологічній і гінекологічній клініках збудниками госпітальних інфекцій часто є представники родин Mycoplasmataceae, Chlamydiaceae.

Критерії етіологічної значущості виділеної культури. Мікробіологічне дослідження при гнійно-септичних захворюваннях проводять з метою їх діагностики, уточнення етіологічної структури, визначення чутливотсі збудників до антибактеріальних препаратів.

Збудниками гнійно-септичних захворювань найчастіше є умовно-патогенні мікроорганізми, які входять до складу природної мікрофлори людини або попадають іззовні.

Мікробіологігчні дослідження при захворюваннях, які викликані умовно-патогенним мікрооргаінзмами, направлено на виділення всіх мікробів, які знаходяться в патологічному матеріалі, що суттєво відрізняє їх від аналогічних дослідженнях при захворюваннях, які викликані патогенними мікроорганізмами, коли проводиться пошук певних збудників.

Гнійно-запальні, ранові та опікові інфекції. Збудниками ранових і гнійних післяопераційних ускладнень є стафіло- і стрептококи, грамнегативні бактерії, клостридії, бактероїди, фузобактерії та ін. Остеомієліти, мастити, омфаліти, отити найчастіше викликають золотистий і епідермальний стафілококи, апендицити і перитоніти, ешерихії, протей, бактероїди, ентерококи, клебсієли, часто в асоціаціях зі стафілококами Опікові інфекції спричиняють стафілококи, псевдомонади та інші грамнегативні бактерії, представники нормальної мікрофлори шкіри та слизових оболонок.

Матеріал із рани або поверхні опіків беруть двома стерильними тампонами (один – для виготовлення мазків, другий – для посіву). Гній, шматочки видалених тканин, промивну рідину з дренажів забирають у стерильні пробірки при дотриманні правил асептики і протягом години доставляють до лабораторії, При ураженні зовнішнього вуха проводять спочатку обробку шкіри 70 % спиртом, потім беруть матеріал стерильним ватним тампоном. Якщо запальний процес локалізується в середньому або внутрішньому вусі, досліджують пунктат і матеріал, взятий під час операцій. Матеріал із кон'юнктиви, рогівки і повік беруть бактеріологічною петлею (або маленьким тампоном). Забір матеріалу проводить лікар – окуліст.

Виготовлені для мікроскопії мазки фарбують за Грамом (в разі потреби за Романовським-Гімзою або Цілем-Нільсеном). При виявленні мікроорганізмів описують їх морфологічну характеристику і густину обсіменіння. За результатами мікроскопії вибирають живильні середовища і вносять корективи в хід мікробіологічного дослідження.

Посіви матеріалу роблять на 5% кров'яний агар, цукровий бульйон та середовище для контролю стерильності. Посів на щільні середовища проводять за методом "тампон – петля". Спочатку тампоном проводять доріжку по діаметру чашки, потім другою стороною тампона засівають ще одну "доріжку" паралельну першій. Після цього матеріал розсівають петлею штрихами, перпендикулярними до "доріжок". Такий посів дає можливість виділити бактерії у вигляді окремих колоній навіть із мікробних асоціацій.

Посіви на щільні та в рідкі середовища інкубують при 37 ˚С протягом доби. При виявленні росту окремі колонії відсівають на елективні середовища з метою їх ідентифікації. Обов'язково відмічають чи мікроби ростуть у вигляді монокультури, чи в асоціації. При наявності асоціацій відмічають переважний ріст того чи іншого представника асоціації. В ряді випадків рекомендують проводити і кількісні дослідження, визначаючи концентрацію мікробів в 1 мл гною, ексудату чи в 1 г видаленої тканини.

При підозрі на наявність у досліджуваному матеріалі грибів, посів додатково проводять ще й на середовище Сабуро і вирощування здійснюють при температурі 22-25 ˚C протягом 5 діб. При підозрі на виділення нейсерій посіви проводять на сироватковий агар і тіогліколевий бульйон. Інкубацію проводять при 37 ˚С в ексикаторі при 5-10 % СО2.

Виділені чисті культури ідентифікують за морфологічними, культуральними, біохімічними та антигенними їх властивостями, як це описано у відповідних розділах спеціальної мікробіології.