Способи модифікації радіочутливості

Для підвищення ефективності ПТ на теперішні час застосовуються наступні методики збільшення радіочутливості пухлин:

1. Оксигенотерапія (використання кисню під час сеансу опромінення)

2. Оксигенорадіотерапія (опромінення в барокамері)

3. Гіпоксирадіотерапія (вдихання гіпоксичної газової суміші)

4. Терморадіотерапія (застосування СВЧ чи введення пірогеналу)

5. Гіперглікемія (введення великих доз глюкози)

6. Полірадіомодифікація (сполучення різних методик).

ПРОМЕНЕВА ТЕРАПІЯ НЕПУХЛИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Загальні принципи і радіобиологні основи ПТ непухлинних захворювань

Протягом багатьох десятиліть при лікуванні непухлинних захворювань успішно використовують рентгенотерапію. Вона застосовується як у самостійному виді, так і в сполученні з іншими методами (хірургічним, медикаментозним, фізіотерапевтичної, лазерною терапією й ін.).

До переваг методу відносяться простота використання і можливість застосування у переважної більшості хворих в амбулаторних умовах, що забезпечує його економічність. До опромінення прибігають при відсутності позитивного ефекту від інших лікувальних заходів.

Основним контингентом хворих є люди старше
50 років, що знаходяться за межами репродуктивного віку. Через вік хворих і наявність супутніх захворювань, що перешкоджають проведенню лікування, рентгенотерапія часто є єдино можливим методом лікування, оскільки навіть перенесені хворим інфаркт міокарда і динамічне порушення мозкового кровообігу не є протипоказаннями до її проведення.

Основною методикою опромінення при непухлинних захворюваннях є безпосередній вплив на патологічно змінені органи і тканини. Інші варіанти променевого впливу можуть застосовуватися тільки у виді виключення. Променева терапія повинна проводитися з використанням максимально лагідних способів опромінення, при яких поглинені в патологічному вогнищі дози максимальні, а життєво важливі органи, а також оточуючі патологічне вогнище здорові тканини захищені від дії ІВ.

Ефективність променевої терапії непухлинних захворювань досягається наступними радіаційними ефектами:

1. протизапальний;

2. анальгізуючий;

3. десенсибілізаційний;

4. антиспастичний;

5. антисекреторний.

Існують два види рентгенотерапії: близькодистанційна (БД) і дальнедистанційна (ДД). При близькодистанційній рентгенотерапії використовується анодна напруга до 100 кв, при дальнедистанційній - до 250 кв.

При поверхневій патології доцільно використовувати "м'яке" рентгенівське випромінювання (напруга 40-50 кв), при локалізації процесу в товщі м'яких тканин (3-5 див від поверхні шкіри) використовують випромінювання при напрузі 140-150 кв. При запальних вогнищах, розташованих поблизу кісток, варто користатися "твердим" випромінюванням 200-230 кв.

ВИСНОВОК

Основні задачі сучасної клінічної радіології можуть бути сформульовані в такий спосіб:

ü При пухлинах невеликих розмірів на самих ранніх стадіях, що не мають ще регионарних чи віддалених метастазів, і при тих морфологічних формах, що не характеризуються радіорезистентністю, променева терапія може бути використана як самостійний метод радикального лікування в якості органозберігаючей, що є альтернативою хірургічному лікуванню.

ü При місцево-розповсюджених, але резектабельних пухлинах променева терапія дозволяє збільшити кількість органозберігаючих, що функціонально щадять операцій за рахунок можливості впливу на субклінічні дісеминати, що забезпечує стійкість результату лікування.

ü При місцево-розповсюджених нерезектабельних пухлинах променева терапія як самостійний метод чи у сполученні з іншими способами консервативного лікування дозволяє розширити показання до спеціалізованої допомоги за рахунок комплексу протипухлинних впливів.

ü При генералізованих формах пухлини променева терапія в комплексі з іншими методами може дати значний паліативний чи симптоматичний ефект, сприяючи як збільшенню тривалості виживання, так і поліпшенню якості життя онкологічних хворих.

В даний час намітилися два шляхи підвищення ефективності променевої терапії. Насамперед, це триваюче удосконалювання радіотерапевтичної техніки. У 50-х роках на зміну рентгенотерапевтичним апаратам прийшли апарати для дистанційної гама-терапії.

Однак наявність тільки одного виду випромінювань - (гама-квантів з енергією близько 1,25 Мэв, необхідність періодичної заміни радіонуклідів і радіаційна небезпека для персоналу при роботі з радіонуклідами диктують необхідність упровадження нової техніки. Найбільш прийнятними і доступними для широкого використання на сучасному рівні апаратобудування є прискорювачі електронів, що дозволяють у значно більшому ступені здійснити основний принцип променевої терапії: максимально сконцентрувати дозу в патологічному вогнищі при мінімальній дозі в навколишніх нормальних тканинах. У перспективі можливо також більш широке впровадження протонних прискорювачів і генераторів нейтронів.

Паралельно удосконалюється технологія контактного внутрішньопорожнинного і внутрішньотканниного опромінення за рахунок створення серії апаратів з послідовним автоматизованим введенням направляючих провідників і джерел випромінювання, які можна переміщати під час сеансу опромінення для формування індивідуального дозного поля.

Крім того, розроблена спеціальна рентгенівська апаратура (симулятори), комп'ютерні томографи і планувальні станції для передпроменевої топометрії. Це дозволяє точно визначити границі підлягаючої опроміненню мішені, створити оптимальні програми опромінення, що переводить променеву терапію в розряд високоточних дисциплін.

Другий шлях підвищення ефективності променевої терапії зв'язаний із впровадженням у клінічну практику досягнень сучасної радіобіології, завдяки яким з'явилася можливість керування радіочутливостю пухлинних і нормальних тканин. Почато застосування радіомодифікуючих агентів, тобто різних фізичних і хімічних факторів, здатних послабляти чутливість нормальних тканин чи підсилювати її у пухлини. Крім того, розробляються математичні моделі оптимального ритму опромінення для пухлин з різними біологічними характеристиками.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Вибрані лекції з радіонуклідн6ої діагностики та променевої терапії за ред. Проф.. А.П.Лазара. „нова книга”, Вінниця.2006. 197с.

2. “ Рентгенодіагностика” за ред. В.І.Мілька, Т.В.Топчій, А.П.Лазар, та інш. , “нова книга”, Вінниця. 2005 р.

3. Кравчук С.Ю., Лазар А.П. “Основи променевої діагностики”, Чернівці, 2005 рік.

4. Общее руководство по радиологии. Редактор Х. Петерсон, в 2-х томах. Юбилейная книга МІСЕК 1995 г.

5. Л.Д.Линденбратен, И.П.Королюк. "Медицинская радиология" М.: "Медицина", 2000.- 640с.

6. Пособие по ядерной медицине. Под ред. Т.П.Сиваченко. К.: «Вища школа», 1991.-535с.

7. Променева діагностика. За ред. Г Ю Коваль.- К.: ОРБІС, т.І,т.2 1998.- 535с.

Додаткова:

1. Руководство для врачей, направляющих пациентов на радиологическое исследование. Критерии выбора метода изображения. (Адаптировано Европейской комиссией и экспертами, представляющими Европейскую радиологию и Ядерную медицину. Согласовано с Европейской комиссией). МЗ Украины 2000. - 104 с.

2. Л.Д.Линденбратен, И.П.Королюк. "Медицинская рентгенология и радиология" М.:"Медицина", 1995.-496с.

3. Лазар А.П. Радіаційна медицина. - К.: Здоров'я, 1993. - 221с.

4. 0СПУ-2000.

5.НРБУ 1998.